***
Секатором надсікши руку, він
із саду мідного зайшов в старий будинок –
жаль не минав, той жаль, що в серці виник,
неначе біль сповільнив часоплин;
промивши рану, він забинтував
поріз глибокий, в дзеркало поглянув,
ще дужче тим подразнюючи рану,
і лист в саду осіннім опадав;
його дружина вишила квітки
колись давно на білому обрусі,
й довкруж було так тихо ніби в вусі,
та біль крізний проймав поріз руки;
наспіла осінь з гупанням плодів,
із небом – крижаним, легким, високим,
і тиша нуртувала зрілим соком,
він нерухомо за столом сидів
і думав, що колись настане мить,
що і його навіки сон здолає, –
так джерело замулене у гаї
в сухій траві печально жебонить.
В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримський літопис»
