В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримський літопис»

***

Секатором надсікши руку, він

із саду мідного зайшов в старий будинок –

жаль не минав, той жаль, що в серці виник,

неначе біль сповільнив часоплин;

промивши рану, він забинтував

поріз глибокий, в дзеркало поглянув,

ще дужче тим подразнюючи рану,

і лист в саду осіннім опадав;

його дружина вишила квітки

колись давно на білому обрусі,

й довкруж було так тихо ніби в вусі,

та біль крізний проймав поріз руки;

наспіла осінь з гупанням плодів,

із небом – крижаним, легким, високим,

і тиша нуртувала зрілим соком,

він нерухомо за столом сидів

і думав, що колись настане мить,

що і його навіки сон здолає, –

так джерело замулене у гаї

в сухій траві печально жебонить.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримський літопис»