В'ячеслав гук. Учитель.

УЧИТЕЛЬ

Річка поступово уповільнювала плин, огинаючи зарості глоду,

човен із мертвим чоловіком на дні тихо розсікав похмуру воду,

облізлі водяні щури повзали по обличчю й порпались у волоссі –

хмарилося надворі: панувала чи то пізня весна, чи то рання осінь;

надвечір учитель повертався додому човном із сільської школи –

розстебнув пальто, поставив портфель біля ніг, нахмурив брови,

узявся за весла, потім на них щосил наліг – ширшало межиріччя,

хвиль заквітлий буз поглинав відбиття старого човна й обличчя;

хтось із дереворубів бачив, як він, упокорений, сумний достоту,

довго розмовляв із тамтешніми мешканцями, питав про роботу,

цікавився тими, хто помер і хто народився, іноді морщив лоба,

наче все його тіло враз відчувало біль надвередженого суглоба;

сама річка нагадувала повсть і була ніби навічно кригою скута,

човен плив між льодів і свій рух, як слід поранений звір, плутав,

а той зажурений чоловік і сам наче обростав поступово льодом,

вечірнє сонце висіло над головою й відбивалося зрілим плодом

на поснулих хвилях, як і рвані обриси пагорбів, чагарів, будинків,

і берегів піщане забарвлення підкреслювалося краєвидом диким,

повітря дотлівало, як попіл, було, як лікарні запране простирадло,

день не хилився на захід, а просто квилінням чайки на плесо падав

і костенів, як тіло мертвого, як його підборіддя, вилиці, губи, очі, –

так одружувалися й ставали самотніми, так збувалися сни пророчі,

рибна річка, скорена сном, важко пливла, бо давно вже була вагітна,

в тому селищі вже всі мали дітей – тільки одна жінка була бездітна.

В'ячеслав Гук
Картина - Andrew Wyeth.