В'ячеслав Гук, Крим, Саки.

***

Вже день минулий швидко догорів –

і ластівка в гнізді нараз заснула,

і сон здолав потомлених волів –

всю плодь земну, що до живого чула;

блукали навмання в степу волхви,

зірки несли у решеті небеснім,

немов зерно, яке склюють птахи,

немов печаль, яка в серцях воскресне;

ніч не полохала солодкий сон

німих степів, поснулих Божих тварей,

і сік сочився з виноградних грон,

як біль самотніх, що не мали пари;

а на горищі, в павутині сліз,

гойдалися руді блискучі оси,

і танув місяця жовтавий віск –

вже доцвітали перші медоноси;

й ніби скресав поволі в душах лід,

і щемко пахло затишком родинним –

так дерево дає останній плід

й сумує довго за гніздом пташиним.