Якось так склалось, що в Україні проблеми з історією та історичною пам'яттю меншими не стають. В якійсь мірі ці проблеми матеріалізувались в конфлікті на Донбасі ("фашистсько-бандерівська" риторика, "георгіїівські стрічки" і т.д. тому доказ). Шкода, але й така "матеріалізація", судячи зі всього, не є ще тим дном, нижче якого падати вже нема куди. Виникає природнє питання: "а що ж тоді робити?": стара "схема історії" вже неактуальна і надто часто відкидає нас назад в розвитку, а нової "схеми" ще нема та й чітких обрисів, що вона таки з'явиться найближчим часом, немає. Тому я, будучи істориком за освітою, вирішив поділитись своїми "вправами" з історією на щодень. Можливо, комусь вони сподобаються чи стануть корисними.
Вправа 1. Ніколи не судіть про історичну подію чи персону по одній лише книзі/статті/передачі тощо. Завжди намагайтесь порівнювати інформацію.
Вправа 2. Забудьте про "особливо тяжку долю українського народу", який всю історію гнобили всі, кому не лінь. Ця теза, принесена класиками української історіографії, трансформувалась в нашому суспільстві в "ефект плакальниці", а чим це погано, я думаю, всі знають. Хорошими "ліками" від цього є теза проф. Я.Грицака про нормальність української історії. Теза проста: українці - цілком нормальний європейський народ, який має свої особливості та характеристики в розвитку, але вони цілком типові й для інших народів. Цей погляд, на мою думку, є вельми слушним, оскільки веде до розуміння того, що ми нічим не гірші/кращі за інших.
Вправа 3. Дайте можливість персонажам історії бути такими ж людьми, якими є ми з вами. Поділюсь своїм персональним досвідом. Недавно отримав прохання написати текст про Івана Мазепу (кому цікаво - однойменна книга видавництва "Клуб сімейного дозвілля", яка вийшла цього місяця). Таке прохання завело мене в глухий кут, оскільки про кого-кого, а про
Мазепу не писав хіба що лінивий. Вирішення проблеми прийшло несподівано: консультуючись зі своїм науковим керівником, я почув від нього одну фразу, яка звучала в розмові (весь текст опускаю) приблизно так: "звісно, він же був теж людиною". Ця фраза стала моїм дороговказом при роботі над текстом і я дійсно виявив, що за маскою канонічного гетьмана, "борця за Україну" виявилася звичайна людина зі своїми плюсами і мінусами.
Розуміння цієї "простоти" моментально звільнило від будь-яких кліше героя/зрадника, а відтак зняло будь-які проблеми у розумінні і цієї персони, і епохи, в якій він жив. Спробуйте побачити за суперечливою, на ваш погляд, історичною персоною, людину і ви побачите, як все одразу стане простішим і зрозумілішим для вас. Це, між іншим, дозволить знайти в історії не тільки дати та "сухі" події, якими нас всіх так вантажили в школі, а й щось більше, щось реально цікаве, а саме людське життя у всій красі та барвах.
Звісно, це не повний перелік, але основний. Головна його перевага в тому, що в разі виконання ми звільнимось від історії як тягаря і отримаємо історію як знання що робити і що не робити. А це, на мій погляд, багато чого вартує.
Я навряд чи відкрив для вас Америку, як кажуть, але нагадування простих істин, деколи рятує від великих проблем. Про них ми поговоримо в наступних постах. А зараз я бажаю вам приємних і цікавих відкриттів у минулому свого народу!;) До зустрічі в наступному пості!
Якщо вам сподобалась ця стаття, вам також варто почитати:
Сучасна українська "міфологія" - "якби не Майдан!"
УПА: герої чи кати?!
