Вірш Ana Nomaren

приЛЕГлість.

я - катет, що існує відносно гіпотенузи місця й часу.
виправдовую це тим, що 
зараз 21-ше століття
а ідеал прямої лінії - у черзі за "кавою".

приСУТність.

не мислю себе поза лексемою "бути".
"небуття" - не антонім до неї.
врешті решт не мені вирішувати своє акцидентне оточення.

виправдовую це тим, що
я - тільки тінь субстанції,
зумовлена штучним випадковим світлом.

With relation to the horizon I am a walking vertical.

I justify it by standing in a line of the same lines

near a coffee boot.

I will certainly be punished for behaving differently

from the ideal of straightness.

I pretend not to understand that

'there' coffee is not sold.

Closeness.

I am a cathetus that exists

in relation to location and time.

I justify myself by

the fact that it is the 21st century now,

and the ideal of a straght line is standing in a line for coffee.

The presence.

I don't imagine myself out of the lexeme 'to be'.

'not being' is not an antonym to it.

I finally don't get to decide about my accidental neighborhood.

I justify it only by the fact that

I am just a shadow of the substance

conditioned by false random light.