|
28 січня 2021
Редакція |
Мрійник, проза якого схожа на витончену поезію у нестримному леті фантазії, письменник і блогер – Сергій Марин. Хлопець переконаний, що мрії нам даються для того, аби їх здійснювати, а його життєве кредо – «Неможливе можливо з Богом!».
Про етапи створення книги, вагому роль самореалізації та вміння з надією слідувати самостійно обраному шляху – читайте далі.
Можете пригадати той момент, коли з'явилася ідея написати книгу? Цьому передували певні ситуації чи, можливо, діалоги з людьми?
Перше зерно цієї історії кинула у землю руда дівчина, яка пройшла повз мене одного дня. І замість того, щоб з нею познайомитися, я кинувся записувати усе, про що хотілося написати у той момент. Я описував її закручене руде волосся, веснянки та очі, схожі на захід сонця. Її образ миттєво «обріс» новими деталями. З’явилося море, невеличкі будиночки, вузькі вулички та головний герой, але тоді ще без імені.
Опісля цього минув рік і життя занесло мене у чужий край. Вирішив спробувати щось нове. І от по завершенні одного робочого дня, я раптом пригадав оту історію про рудоволосу дівчинку. Саме цей спогад викликав нестримне бажання написати повноцінну книгу. Я відкрив великий зошит, який мав із собою, та почав записувати усе, що спадало на думку. Списав приблизно 6-7 сторінок. Загалом, то були ідеї щодо сюжету майбутньої книги. Пригадую, мій сусід по кімнаті ще сказав такі слова: «О, бачу буде книжка». Я лише зніяковіло усміхнувся. І на тому крапка. Чесно кажучи, я не вірив тоді у те, що це можливо.
Пройшов ще рік. Я знову згадав про цю історію. Знайшов той самий товстий зошит і вкотре усе перечитав. За кілька хвилин після цього вже друкував на комп’ютері перший розділ.
Протягом скількох років ви творили роман?
Я витратив п’ять років, щоб написати цей роман. Особисто для мене не є великою проблемою почати писати нову книгу. Складність полягає лише у тому, щоб її завершити. Оскільки ця справа потребує титанічних зусиль. І от щоби «не зламатись», потрібно робити маленькі кроки щодень! У цьому весь секрет.
Як виник образ головного героя і чи має він реального прототипа?
Можна сказати, Ґабрієль – це результат моїх багаторічних пошуків себе. Усе що я пережив, відчув, зрозумів, пропустив крізь себе – це й стало частиною головного героя. Він, як і я, теж не знав, ким хоче стати у житті. А втім, ця історія не про мене. Бо ж кожен із нас був на місці головного героя! Сучасні підлітки дуже страждають з цього приводу. Адже на певному відтинку життя всім нам доводиться робити життєвий вибір. А точніше – обирати стежину, якою ми будемо крокувати по життю. Проте, мало хто робить правильний вибір на цьому етапі. Почасти це зумовлено тим, що нам не казали про нагальну потребу слухати не тільки свій розум, але й серце! Особливо, коли питання стосується покликання! А до кого ж ми прислухаємось насправді? Дехто слухає батьків і вступає до престижних вишів, щоби здобувати освіту заради їх мрії, а не своєї власної. Можна ще почути висловлювання на кшталт: «Знайти те, що подобається – це пряма дорога до злиднів та розчарування». Ще хтось ведеться на те, що «в моді». Або ж йдуть туди, куди легше вступити…Безумовно, цей список можна продовжувати до безкінечності. У мене таке враження, що ми слухаємо всіх, але не себе. А в результаті більшість людей не люблять те, чим займаються. Вони нещасливі у плані самореалізації, а все через те, що зробили колись неправильний вибір. Та навіть це ще не все! Якщо ви готові змінюватися, то все у ваших руках. Маленькі кроки кожного дня – ось секрет. Бо, як на мене, у світі було б більше добра та любові, якби кожен займався тим, що йому до вподоби!
Один із найбільш знаних письменників сучасного Китаю Май Дзя сказав так слова: «Кожен письменник має міцно тиснути руку своїй мові». Погоджуєтесь з цим висловом?
Безперечно, мова – це основа основ. Гадаю, що не лише письменник. Я б сказав, що кожен громадянин повинен міцно тиснути руку своїй рідній мові! Адже мова – показник здоров’я суспільства. Ще кажуть, що це ДНК нації. На мою думку, саме мова є кров'ю книжки. І якою вона буде — залежить від автора. Потрібно постійно читати та писати, щоби вдосконалювати своє письмо. Мова не стоїть на місці. Так само й автор повинен йти у ногу з часом, при цьому тонко відчуваючи усі зміни.
Окрім змістового навантаження, вражає візуальною насолодою обкладинка книги: іскристі хвилі пінистого моря ширяють у ранковому прозорому повітрі, маяк, вщент «залиті» сонячним промінням небеса, чайки та мрійник Габріель зі своїм вірним другом – велосипедом. Як вдалося так точно передати настрій роману?
Гадаю, що ілюстратор, також він мій добрий колега, Віталій Василик – особистість неординарна та творча. Я лише описав йому, що хочу бачити на обкладинці. А творчі люди розуміють «подібних до себе» з півслова! Тому для нього не стало проблемою передати те, що я «змоделював» словами. Пригадую таке: коли ми вперше зустрілися, щоб обговорити концепцію обкладинки, він взяв у руки листок та ручку і вже за декілька хвилин намалював ескіз. І тоді я одразу зрозумів, що не прогадав! А взагалі-то, на мою думку, Віталій також великий мрійник! Він зобразив обкладинку такою як я її бачив, але водночас крізь свій погляд на світ. До речі, отримав дуже багато позитивних відгуків щодо обкладинки. Напевне, її навіть більше хвалять, ніж сам текст (ред. – усміхається).
Резюмуємо вищесказане: ілюстрацію створив IT-спеціаліст Віталій Василик всього за один місяць і багатогранність його віртуозного таланту направду дивує! Це був безпрецедентний випадок чи ж для вас завжди визначальним критерієм є саме істинний талант людини та вміння його розгледіти?
Направду, я радію від того, коли інша людина реалізує свій талант. І якщо я маю можливість докластись до цього, то це для мене є святом. Помітив, що Віталій дуже гарно малює, але працює він у зовсім іншій сфері. Я не розумів, що він робить серед нас…З таким талантом. Тому, я попросив його намалювати обкладинку. Сподіваюсь, це додало Віталію віри у власні сили. І колись у майбутньому він також стане й на творчий шлях! Я за те, щоби не полишати заради мрії свою роботу. Натомість просто вміти знайти баланс. Бо ж усі розуміють, що справа серця не завжди може приносити потрібний дохід. Варто навчитися жити зі своїми мріями у світі, який не вірить у них.
«Якщо ти не знаєш, ким хочеш бути в цьому житті, цей вибір за тебе зробить хтось інший» – речення, яке можна назвати лейтмотивом Вашої книги, адже воно наскрізь пронизує її. Можете виокремити декілька порад для тих, хто шукає себе і ту справу, до якої тяжіє серце?
Колись вважав, що покликання – така собі чарівна штука, яка чекає допоки я її знайду. Коли ж це відбудеться, то усі мої сумніви щодо вибору життєвої стежини розчиняться і я миттєво стану найщасливішою людиною на землі. Та це не зовсім так. Саме такий хід думок й призводить до того, що у людей виникають страхи й тривоги. Покликання не є повністю сформоване. Тобто у більшості випадків, ви не зможете одразу з точністю сказати «Ось це моє», коли навіть знайдете його. Дуже важливо вчасно усвідомити: ви повинні активно розвивати та поглиблювати свої зацікавлення. Якраз тому, я спробував себе у різних сферах. Ніколи не сидів на місці та постійно щось вигадував, аби лише себе чимось зайняти. А з іншої сторони, можливо вам необхідно вчасно змінити своє ставлення до того, чим ви займаєтеся вже зараз. Є ще така притча про мулярів:
Трьох мулярів запитали, що ви робите?
Перший відповів: «Я кладу цеглу».
Другий стримано сказав: «Я церкві зводжу будівлю».
Третій промовив: «Я будую храм Божий».
Перший муляр має роботу, другий – кар’єру, а третій – покликання. Інколи, можливо, вирішальну роль відіграє не сама робота, а ваше ставлення до неї.
Знаю, що у вашому творчому доробку є ще одна книга – «Де живе час?». Це повчальні притчі, які наближають нас до Творця і допомагають всебічно усвідомити Його всеосяжну любов. Що стало поштовхом до їх написання?
При церкві Матері Божої Неустанної Помочі, що в Тернополі, ми з друзями випускали християнський журнал «Бог на бульварі». Я був відповідальний за розділ із притчами. Напевне, це стало для мене своєрідним стартовим майданчиком. Я виписався і ще більше полюбив писати. І от коли у мене назбиралась достатня кількість притч, я вирішив видати книгу. Звісно, якби не підтримка моїх колег із журналу, я б, мабуть, ніколи не погодився на такий доволі сміливий крок. Щиро вдячний їм за це. І ще є одна важлива річ: будь-яку справу потрібно починати із молитви. Тому моя книга притч є, так би мовити, моєю молитвою на світанку кар’єри письменника. Якщо Господь благословить, постараюся видати ще одну книгу з притчами.
Л. Сміт говорив: «Доказ істинності будь якого покликання – любов до важкої роботи, якої воно вимагає». Згідні з цими словами?
Я б назвав це звичкою: не певен, що слово любов тут підходить. Ви кожного дня прокидаєтеся та присвячуєте кілька годин своїй мрії. І так, день за днем, аж поки важка праця не стане невід’ємною частиною життя. Передусім, все починається з усвідомленості! Ви розумієте, що ваше щастя залежить лише від вас. Все у ваших та, звісно, руках Божих. Елізабет Ґілберт якось сказала: «Кожного дня я сідаю за стіл та пашу як віл».
Розмовляла журналістка, авторка UaModna Тетяна Нємцева.
| 1 | 2524 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
