Від поклику серця до покликання в житті: Сергій Марин про свій дебютний роман-фентезі «Вартові мрій»

Гадаю, що ілюстратор, також він мій добрий колега, Віталій Василик – особистість неординарна та творча. Я лише описав йому, що хочу бачити на обкладинці. А творчі люди розуміють «подібних до себе» з півслова! Тому для нього не стало проблемою передати те, що я «змоделював» словами. Пригадую таке: коли ми вперше зустрілися, щоб обговорити концепцію обкладинки, він взяв у руки листок та ручку і вже за декілька хвилин намалював ескіз. І тоді я одразу зрозумів, що не прогадав! А взагалі-то, на мою думку, Віталій також великий мрійник! Він зобразив обкладинку такою як я її бачив, але водночас крізь свій погляд на світ. До речі, отримав дуже багато позитивних відгуків щодо обкладинки. Напевне, її навіть більше хвалять, ніж сам текст (ред. – усміхається).

Резюмуємо вищесказане: ілюстрацію створив IT-спеціаліст Віталій Василик всього за один місяць і багатогранність його віртуозного таланту направду дивує! Це був безпрецедентний випадок чи ж для вас завжди визначальним критерієм є саме істинний талант людини та вміння його розгледіти?

Направду, я радію від того, коли інша людина реалізує свій талант. І якщо я маю можливість докластись до цього, то це для мене є святом. Помітив, що Віталій дуже гарно малює, але працює він у зовсім іншій сфері. Я не розумів, що він робить серед нас…З таким талантом. Тому, я попросив його намалювати обкладинку. Сподіваюсь, це додало Віталію віри у власні сили. І колись у майбутньому він також стане й на творчий шлях! Я за те, щоби не полишати заради мрії свою роботу. Натомість просто вміти знайти баланс. Бо ж усі розуміють, що справа серця не завжди може приносити потрібний дохід. Варто навчитися жити зі своїми мріями у світі, який не вірить у них.

«Якщо ти не знаєш, ким хочеш бути в цьому житті, цей вибір за тебе зробить хтось інший» – речення, яке можна назвати лейтмотивом Вашої книги, адже воно наскрізь пронизує її. Можете виокремити декілька порад для тих, хто шукає себе і ту справу, до якої тяжіє серце?

Колись вважав, що покликання – така собі чарівна штука, яка чекає допоки я її знайду. Коли ж це відбудеться, то усі мої сумніви щодо вибору життєвої стежини розчиняться і я миттєво стану найщасливішою людиною на землі. Та це не зовсім так.  Саме такий хід думок й призводить до того, що у людей виникають страхи й тривоги. Покликання не є повністю сформоване. Тобто у більшості випадків, ви не зможете одразу з точністю сказати «Ось це моє», коли навіть знайдете його. Дуже важливо вчасно усвідомити: ви повинні активно розвивати та поглиблювати свої зацікавлення. Якраз тому, я спробував себе у різних сферах. Ніколи не сидів на місці та постійно щось вигадував, аби лише себе чимось зайняти. А з іншої сторони, можливо вам необхідно вчасно змінити своє ставлення до того, чим ви займаєтеся вже зараз. Є ще така притча про мулярів:

Трьох мулярів запитали, що ви робите?

Перший відповів: «Я кладу цеглу».

Другий стримано сказав: «Я церкві зводжу будівлю».

Третій промовив: «Я будую храм Божий».
 

Перший муляр має роботу, другий – кар’єру, а третій – покликання. Інколи, можливо, вирішальну роль відіграє не сама робота, а ваше ставлення до неї.  

Знаю, що у вашому творчому доробку є ще одна книга – «Де живе час?». Це повчальні притчі, які наближають нас до Творця і допомагають всебічно усвідомити Його всеосяжну любов. Що стало поштовхом до їх написання?

При церкві Матері Божої Неустанної Помочі, що в Тернополі,  ми з друзями випускали християнський журнал «Бог на бульварі». Я був відповідальний за розділ із притчами. Напевне, це стало для мене своєрідним стартовим майданчиком. Я виписався і ще більше полюбив писати. І от коли у мене назбиралась достатня кількість притч, я вирішив видати книгу. Звісно, якби не підтримка моїх колег із журналу, я б, мабуть, ніколи не погодився на такий доволі сміливий крок. Щиро вдячний їм за це. І ще є одна важлива річ: будь-яку справу потрібно починати із молитви. Тому моя книга притч є, так би мовити, моєю молитвою на світанку кар’єри письменника. Якщо Господь благословить, постараюся видати ще одну книгу з притчами. 

Л. Сміт говорив: «Доказ істинності будь якого покликання – любов до важкої роботи, якої воно вимагає». Згідні з цими словами?

Я б назвав це звичкою: не певен, що слово любов тут підходить. Ви кожного дня прокидаєтеся та присвячуєте кілька годин своїй мрії. І так, день за днем, аж поки важка праця не стане невід’ємною частиною життя. Передусім, все починається з усвідомленості! Ви розумієте, що ваше щастя залежить лише від вас. Все у ваших та, звісно, руках Божих. Елізабет Ґілберт якось сказала: «Кожного дня я сідаю за стіл та пашу як віл». 

Розмовляла журналістка, авторка UaModna Тетяна Нємцева.