Вадим Пассек

8 листопада 2016
Ганна Черкаська
– І що то за проява така? Звідки беруться "русские писатели, художники, певцы" українського походження? – дістає мене Хомівна, – ти мені, як дебілу, на пальцях покажи!

– Що тут казати? Ти сама все знаєш! Україна потрапила в рабство до молодої дикої орди варварів, їм потрібна була назва нашої держави, наша освіта, культура, мова. Все, що змогли, вивезли, забрали. Потім узялися за шляхту, за тих, хто творив шлях нації, прирекли їх на духовну або фізичну смерть.

– Ясно. А приклад!

– Давай візьмемо не дуже замусолений дослідниками приклад родини Пассеків!

– Знаю. Марко Вовчок кохала Пассека.

– Так, Олександр Пассек із цього роду. Пассеки – український козацький полковницький шляхетський рід чеського походження. Богдан Пассек був членом Генерального суду; його син Василь Пассек, підполковник, мав землі на Слобожанщині. Його син Василь Васильович отримав у спадок невеликий маєток у Вовчанському повіті, але оселитися в садибі з дружиною не дали "добродії". Василь Васильович Пассек був звинувачений за брехливим доносом і засланий у Тобольськ.

Так у холодному Сибіру з’явилося четверо дітей Пассека: сини – Вадим, Діомід і Василь; дочка Людмила. А з вовками жити – по-вовчому вити: не чули діти української мови, хіба що зрідка рідна пісня у душі озветься.
 
uahistory.com
 
Вадим Васильович Пассек народився в Сибіру 20 червня (2 липня) 1808 р. Розумненьке дитя всотувало пісні, які співали дорослі, дослуховувалося до розмов. Вадим отримав гарну домашню освіту. Коли юнакові було 16, родина із заслання повернулася в Україну. Час би прилучитися до свого, але треба здобувати освіту. З 1824 р. навчався в Московському університеті на юридичному факультеті; одночасно слухав лекції на словесному та фізико-математичному відділеннях. В університеті Пассек близько зійшовся з гуртком О. І. Герцена й М. П. Огарьова.

А на канікулах Вадим жив у родовому селі Спаському на Харківщині. Він слухав мову, захопився археологією, збиранням і записом народних пісень. Його записи увійшли до збірки народних пісень Миколи Гоголя. Почав мандрувати рідним краєм, вивчав українську старовину. Але тужив за коханою Тетяною Кучиною, родичкою Герцена.

Після повернення до Москви у листопаді 1832 р. Пассек одружився з нею. Наступні два роки молоді прожили у Твері у батьків дружини. Там Пассек здружився з письменником І. Лажечниковим, почав писати книгу про Україну "Подорожні записки Вадима".

Та захоплення Пассека історією Русі-України, етнографією друзі Герцена сприйняли як ренегатство, як перехід "у табір службового патріотизму", і відвернулися. Болісно пережив Вадим цей розрив. Повернувся в Україну, бо ще до захисту дисертації, Пассек отримав від помічника попечителя Харківського учбового округу графа A. H. Паніна пропозицію посісти кафедру російської історії в Харківському університеті.

Він приїхав до Харкова, познайомився з Ізмаїлом Срезневським, але дозволу на читання лекцій Пассеку не дали. Вадим із дружиною та малим сином оселилися на Слобожанщині. Сімейство Вадима Васильовича не раз їздило у свій маєток біля м. Слов`янськ. У містечку родина завжди зупинялася у купця П`ятирубльова (будинок зберігся й дотепер). 
uahistory.com
 
Щоби прогодувати родину, мусив працювати. У 1837-му р. зробив статистичний опис Харківської губернії, наступного року виїхав до Одеси, в Крим. Там у архівах складав опис Таврійської губернії.

Повернувся додому. Невдовзі знайшлася у родині Катерина. Написав книгу про свої поїздки "Очерки России", яка вийшла в Петербурзі у 1838 р.; "Києво-Печерська обитель", 1838.

Вадим Пассек – гарний господар відклав немалу суму грошей і восени 1839 р. сім’я Пассеків переїхала до Москви. Там видав краєзнавчі матеріали про Харківщину — "Очерк Харьковской губернии", 1839; "Кургани та городища Харківського, Валківського та Полтавського повітів", 1839; "Київські Золоті ворота", 1840; "Курязький Преображенський монастир", 1840; "Ногайські степи", 1840. В. В. Пассек напис низку наукових праць з вивчення курганів і городищ. Завдяки власним коштам йому вдалося у співавторстві з Ізмаїлом Срезневським видати ще три книги "Нарисів", щедро ілюстровані літографіями, третина з яких за малюнками Вадима Пассека.

За цей час Пассек близько зійшовся з В. Далем, М. Загоскіним. Щопонеділка у будинку Пассека проходили вечори, бесіди, що стосувалися літератури, громадських новин, політики. Економічна скрута родини відбивалася й на "понеділках", де гостям Пассека крім чаю нічого не подавалося. Та щирість господарів, свобода притягували не менше 25 осіб.

З 1841 р. його призначили редактором нового офіційного видання: "Прибавления к Московским Губернским Ведомостям". Але працювати не було сил: Вадим Васильович дуже важко пережив смерть трирічної донечки. Він на прохання архімандрита Мельхіседека написав історію Симонова монастиря і замість 300 рублів за роботу взяв місце для своєї сім’ї на кладовищі монастиря.

У 1842 р. Пассек видав "Московську довідкову книжку", перше видання такого роду — маленька, кишенькового формату, що знайомила читачів із історією міста, пам’ятниками архітектури, містила книгу адрес.

6 листопада 1842 р. (рівно через рік після Катрусі) шляхтич упокоївся від туберкульозу. 34-хрічний Василь Васильович Пассек похований у Симоновому монастирі в Москві.

Отака доля інтелігентного, не байдужого до історії рідної землі Вадима Пассека, так він став "русским".

– От поторочі-рейдери! Значить, холодом Сибіру на цвіту не вбили, рідної землі та мови позбавили, "своїм" зробили?
 
uahistory.com

– Та ні, сонечко, гени так просто не вбити. Праонука Вадима Васильовича, народжена в Петербурзі Пассек Тетяна, стала доктором історичних наук. Вона все життя досліджувала залишки трипільських поселень та епохи міді-бронзи на території України. Надія є.
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше