У 1908–1909 рр. нова подорож до Європи, мандрував Німеччиною, Італією та Грецією.
З 1910 р. — член Московського Товариства художників. Давав свої твори на виставки мистецького об’єднання "Світ мистецтва". Створив малюнки до книги віршів Максиміліана Волошина "Роки мандрів".
За спогадами сучасників Богаєвський був маленького зросту, пропорційної будови, стрункий, м’язистий і спритний. Мав високий чистий лоб, сумні, втомлені очі, сиве коротко підстрижене волосся, білі вуса. Відрізнявся неагресивною поведінкою, схильністю до самотності. Чи не єдиним другом був
. Богаєвський знав усі ремесла. Любив рух і ручну роботу. Часто говорив: "Кожного ранку підходжу до мольберта, як до ешафоту". Але Богаєвський працював щоденно і був щасливим, коли малював увесь день.
Мав власну бібліотеку, екслібрис для якої створив у 1930 р. графік Микола Піскарьов. Добре знаючи скелясті пейзажі художника, освітлені сліпучим сонцем, Микола Піскарьов подав і на екслібрисі Богаєвського скелястий пейзаж у сонячному освітленні. Аби збагатити графічний образ, додав бога природи Пана на скелі, що грає на сопілці, перетворивши графічну мініатюру на справжній шедевр.
Богаєвський був мобілізований до війська в роки 1-ї світової війни 1914–1918 рр. Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 р. перебрався до Феодосії. Залишився в окупованій Феодосії, де й загинув на 71 році життя у лютому 1943 року під час бомбардування радянськими військами.
Читаю, дивуюсь скромності росіян. "Лагорио Лев Феликсович (9 декабря 1826 — 17 ноября 1905) — один из самых известных русских маринистов".
Лев Лагоріо народився в Феодосії 9 грудня 1826 р. в аристократичній генуезькій сім’ї. Його батько Фелікс Лагоріо (1781—1857), купець, негоціант, масон, віце-консул королівства Обох Сицилій (неаполітанський підданий).
Малювати море, кораблі хлопчик почав дуже рано. 13-річним Лев потрапив до майстерні свого земляка Івана Айвазовського, став його першим учнем. Закінчив Феодосійську гімназію. 16-річним юнак за сприяння губернатора Таврії А. Казначеєва, поступив до Імператорської Академії мистецтв, де навчався коштом герцога Максиміліана Лейхтенберзького у пейзажному класі М.Воробйова. Його учителями були А. Зауервейд і М. Воробйов, потім Б. Віллевальде.
Народженому в Феодосії юнакові подобалося зображувати море, тому він здійснив мандрівку на військовому фрегаті "Грозящий", а через рік на власному човні плавав Фінською затокою. У 1850 р. Лагоріо закінчив Академію мистецтв із великою золотою медаллю та званням класного художника I ступеня, що давало право на пенсіонерську поїздку за кордон. Отут і виникло питання російського громадянства, якого Лагоріо не мав. Саме з цієї причини його відправили на Кавказ "для написания тамошних видов". Один із його кавказьких видів купив імператор Микола I.
uahistory.com
Тільки за два роки Лев Лагоріо отримав громадянство і виїхав за кордон. Упродовж семи років він жив і писав у Франції, Італії, Швейцарії, Голландії, був на батьківщині предків. В Італії художник виробив власний почерк, зображуючи незвичайні сторони пейзажів, надаючи цікавості та новизни картинам. Він привіз 30 полотен.
"За особливе мистецтво та пізнання в мистецтві" за картини "Фонтан Аннібала в Рокка-ді-Папа біля Рима", "Вид Капо-ді-Монте в Сорренто", "Вид Понтійських боліт", минаючи звання академіка, Лагоріо отримав звання професора пейзажного живопису. Визнання художника академією сприяло популярності майстра серед столичних вельмож. Він отримував замовлення на пейзажі, портрети, але не розбагатів на цьому, бо працював дуже прискіпливо, повільно.
У цей час прийшов час кохання та одруження з українкою славного полковницького козацького роду Оленою Лубни-Герцик. У них народилася співуча донечка Ольга, яка згодом закінчила Петербурзьку консерваторію, співала в Маріїнському театрі.
Від того часу Лагоріо з родиною кожне літо проводив у Криму, в своєму будинку та майстерні в Судаку. Був кореспондентом у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр., залишив полотна цих драматичних подій.
Так Крим, неповторний дух Таврії став основною темою митця; перший учень Айвазовського став представником кіммерійської школи живопису. Лев Лагоріо написав серію картин, що зображують міста Криму, України, — "Алушта", "Золотий Ріг" відомі скелі Симеїза — скелі Монах, Діва та Кішка. На двох акварельних листівках Лев Лагоріо показав знамените Ластівчине гніздо.
На одній "Ластівчине гніздо в Криму біля Ай-Тодора" (1901) показано напівзруйновану будівлю дерев’яної дачі, побудованої на скелі для генерала, важко пораненого в час російсько-турецької війни 1877–1878 рр. На другій листівці зображена дача третьої володарки скелі – москвички Рахманової. За цей час дачу перебудували; вона стала білосніжною з червоною черепицею. Художник радів, що і в Криму є споруда подібна до знаменитого будинку Торквато Тассо, в Сорренто.
З роками почало здавати здоров’я, тому художник змінив оксамитові пензлі на ніжну поезію акварелі.
Радісно було, що в родині цікавилися живописом: дві дочки двоюрідного брата Олександра Лагоріо (відомого петрографа) брали у Лева Феліксовича уроки живопису. Згодом вони стали професійними художницями: Аделаїда (1886-1976) мініатюристкою, Марія Ісцельонова (Лагоріо) (1893 – 1979) художницею-реставратором.
Помер 77-річний Лев Лагоріо у 1905 році в Петербурзі.
Феодосійський краєзнавчий музей має назву "Дім Лагоріо".
krymology.info
Еммануїл Якович (Манук Акопджанович) Магдесян народився 23 квітня 1857 р. в Криму, у містечку Вірменський Базар (сучасний Вірменськ), у сім’ї міщанина. Його мати була двоюрідною сестрою Івана Айвазовського. Дітей у родині було, як у маку зерня, але двоє синів відвідували церковно-приходську школу.
У перший рік навчання Еммануїл навчився швидко читати, писати вірменською та російською. Згодом їх перевели до прогімназії, далі брати Магдесяни здобули прекрасну освіту: один – художню, другий – музичну й справді прославили свій рід. Е. Магдесян скільки себе пам’ятав, стільки й малював. Чи не першим на його роботи звернув увагу І. Айвазовський. Він дозволив племіннику відвідувати його майстерню, почав готувати його до вступу в Академію мистецтв у Петербурзі.
Нарешті 20-річний Еммануїл був зарахований вільним слухачем у клас пейзажного живопису професора В. Орловського. За час навчання отримав спочатку малу, а потім велику срібну медаль. Він здобув освіту з правом викладати малювання та креслення у середніх навчальних закладах. Після повернення в Крим Е. Магдесян відправився до Феодосії вдосконалювати майстерність під керівництвом маестро. Свою творчість він присвятив зображенню осіннього та зимового Чорного моря. Дуже любив писати Судак, бо там жив і творив Л. Спендіаров. Слухаючи велику музику, художник переносив свої враження та емоції на полотно. Охоче копіював картини І. Айвазовського.
З 1895 року художник разом із дружиною жив у Сімферополі. У 1901 році живописець мандрував Західною Європою, Італією; організував у Римі персональну виставку своїх творів, отримав схвальні відгуки преси, але скоротив час перебування, бо хотів додому. Відвідав Вірменію, батьківщину предків. Створив картину "Церква на тлі гори Арарат", її можна побачити у Національній картинній галереї Вірменії.
У 1904 році Е. Магдесян за завданням редакції журналу "Нива" працював на Далекому Сході на російсько-японській війні.
Останні роки життя майстер віддав роботі над кримським пейзажем. У своєму будинку він створив постійно діючу безкоштовну картинну галерею, в якій крім його робіт експонувалися твори, подаровані йому І. Айвазовським, Л. Лагоріо, І. Шишкіним. Галерея стала першим публічним художнім музеєм Сімферополя.
18 листопада 1908 р. у Сімферополі 51-річний Е. Магдесян зробив фінальний мазок на полотні "Ранок", поставив підпис і помер.
Основні картини Е. Магдесяна дружина продала, хоч мала власний капітал (дочка багатого купця); полотна, які зберігалися до війни в сімферопольському художньому музеї, загинули в 1941 р при нальоті авіації. Збереглося кілька десятків картин.
uahistory.com
Фесслер Адольф Іванович народився 8 квітня 1826 р. в Богемії, в Дейчброді. Через кілька років багатодітна родина Фесслера переїхала до Сімферополя. Адіка прилаштували на роботу до каретного майстра. Скромний юний каретник кожної вільної хвилини малював. Це помітив відомий у Сімферополі художник Гросс, викладач гімназії. Він відзначив хист Адіка, дав хлопчикові кілька безкоштовних уроків малювання і порекомендував йому поїхати до Феодосії — учитися в Айвазовського.
Айвазовський швидко відгукнувся на пропозицію прийняти в науку талановитого хлопця; він написав: "Якщо я побачу в ньому (Фесслері) хист, то дозволю йому займатися в моїй майстерні…" Тихий, чемний талановитий Фесслер припав Айвазовському до душі, тому юнак переїхав до Феодосії. Він зачаровано спостерігав роботу відомого мариніста та копіював його картини.
Доволі скоро Фесслер оволодів технічними прийомами живопису, став кращим копіїстом І.Айвазовського того часу. Він не прагнув лаврів учителя, поступово удосконалював свою майстерність, художник почав самостійну роботу над кримською тематикою. Живописець тонко відчував справжню красу природи, її повсякденний стан.
Фесслер не мав "імені", а його заробітки художника ледве забезпечували існування багатодітної родини. Тому він займався копіюванням, фотографією, робив фотознімки з картин Айвазовського. Істотною фінансовою підтримкою була організація Фесслером виставок живопису Айвазовського, адже при реалізації картин до 30 відсотків їх вартості отримував адміністратор виставки.
І. Айвазовський ґрунтовно підготував Фесслера до вступу в Академію мистецтв, але вроджена скромність, недооцінка власних сил і важкий матеріальний стан родини змусили Адольфа подати заяву до Московського училища живопису, куди був зарахований у 1860 р.
Вся наступна робота Фесслера була пов’язана з Кримом: він із великою любов’ю, делікатністю та гарним смаком зображував не ефектні, а буденні мотиви, міста півострова. У 1862-1866 рр. за пропозицією архітектора І. Монігетті І. Айвазовський разом із А. Фесслером оформляли Великий Лівадійський палац; прикрашали фресками балкон, біля кабінету Імператриці; майже 30 картин Айвазовського помістили у "вітальні для височайших осіб" та інших залах палацу.
Адольф Фесслер був першим учителем Костянтина Богаєвського, співця Кіммерії.
Помер 59-річний Адольф Фесслер у Феодосії 8 лютого 1885 р.
