Трагіфарс Ірени Коваль "Лев і Левиця" - українцям Чикаґо

Душа людини - вічний пошук і зіткнення протиріч. Можливо й трапляються натури, які живуть у повній гармонії, на далекому конфуціанському хуторі, у догляді тільки за власним еґо...Проте більшість -інакші.

В Українському національному музеї міста Чикаґо 8 лютого 2014 року зібралися знавці і любителі літератури, кіномистецтва, прихильники таланту українського актора Богдана Ступки, для перегляду кіновистави "Лев і Левиця", за однойменною п’єсою сучасного американського драматурга, Ірени Коваль; твором, що пройшов на "ура" у Гарвардському університеті (спонсор: Український Науковий Інститут) і у посольстві України у Вашингтоні (спонсор: Вашінгтонська Група). Автор має українські корені у своєму родинному дереві, тому це стало ідеєю запросин відомої на теренах театрального мистецтва авторки для пані Лідії Ткачук, віце-президента музею. У його затишних стінах зустрілися істинні поціновувачі краси слова та емоцій.

Не знаючи навіть в обличчя винуватиці зібрання, вгадала її за місцем - біля роялю: гідність постави, стримані манери, чиста порода владних рис обличчя...

Розповідаючи про твір "Лев і Левиця", автор була повна гордості за його успіх на сцені, але, як мати, пестячи дитину прилюдно бодай очима, боїться і зурочити, тому робить це стримано, з долею іронії. Вона розповіла про написання та задум перекласти твір на українську мову, про пошук перекладачів, яких змінила аж троє, поки добула того єдиного, що не тільки розуміє слово, але й відчуває місце його; акторів, які би мали колосальний енергетичний заряд для передачі вулканічних пристрастей у стосунках сімейної пари Льва Толстого та його дружини Софії, адже за щоденниковими записами подружжя створена п’єса "Лев і Левиця". Майстерне володіння українською мовою людини, яка і народилася у Німеччині, і жила все життя в англомовному світі, - вражало, особливо було цікавим для мене рідко вживані у сучасній Україні слівця типу "сметанка" суспільства тощо.

Аудиторію складали люди різних поколінь, які не читали творів Толстого в обов’язковому порядку, як ми, емігранти четвертої хвилі. Хоча обізнані про високе місце автора серед найвизначніших літераторів світу. Проте увага глядачів була абсолютною: навіть дихання не було чутно у залі! На натягнутому струною нерві продивилися ми дві серії вистави, зіграній у Києві, акторами національного академічного драматичного театру імени Івана Франка. У головних ролях пари Толстих зіграли Богдан Ступка і Поліна Лазова. Мова тіла - довершене мистецтво обидвох акторів. Богдан Ступка у крупних планах - мрія оператора і режисера: ситуативна асиметрія обличчя, струмки сліз з одного чи двох очей нараз - тільки воля актора; гра і старече тремтіння нижньої щелепи і... блискавична підтяжка, здається всієї шкіри, у вдивлянні письменника в образ створеної ним Галатеї - Анни Кареніної; зміни - неповторні, віра у сказане та показане - стовідсоткова! Ступка грається всім: предметами одягу і аксесуарами мізансцен, легко обіймає, відштовхує, підіймає, старечо човгає ногами, здається розсипається на друзки і...по -молодечому рухається - це все він, великий актор сучасності - Богдан Ступка! 

Як збалансована ця пара! Гнучка ще й цікава, з нерозтраченою з народженням і доглядом купи дітей ніжністю і пристрастю вродливиця генерує ґумус для живлення таланту чоловіка, невтомно розчищає шлях для народження його фантазій, торує його у безсмертя...Роль Софії у виконанні Поліни Лазової - замилування для глядача, відпочинок для критика: прекрасна зовнішність, при мінімалістичній роботі сценографів яскравою плямою - тільки костюми Софії, її рухи,голос, блиск карих очей. ХарАктерна актриса дуже захопила своєю грою: з’явилося бажання подивитися ще щось у її виконанні. 

Дійство розкрило всю бездонну глибочінь стосунків мужчини і жінки у притягальній та відштовхуючій силі драматизму. Ми - з Венери, вони - з Марсу, як стати єдиним цілим - раз і назавжди?! Колізії сімейного життя на сцені відобразилися в обговоренні. Оскільки багато глядачів прийшло парами, посипалися зауваги щодо закономірності непорозумінь між супружжям, де один є генієм. Що ж скажеш про ординарних людей, які, може, й не мають такого розвитку емоційних задатків...

Режисерська робота Станіслава Мойсеєва тільки додала повноти твору Ірени Коваль, розширила її історично доцільні нюанси: пісеньки вулиці того часу російською мовою, чорно-біле, невідволікаюче "кіно", мінімум предметів на сцені, гра світла...

Глядачі високо оцінили побачене; у питаннях до драматурга було різне: причини звернення до теми стосунків подружжя Льва Толстого, обрана власне їхня доля, а не чиясь інша, мова й переклади її, вибір акторів на ці ролі. Автор задовільнила всі запити аудиторії, хоча персональні діалоги тривали й під час фуршету. Вона особливо подякувала організаторам її приїзду та Сашкові Хрипливому, як професійному звукорежисеру цього показу. 

Пані Коваль охоче знимкувалася з бажаючими, на пам’ять про морозний засніжений вечір 8 лютого 2014 року у Чикаґо, про емоційний злет душі кожного, хто зазнайомився з творчістю американського драматурга, нашої сучасниці Ірени Силецької - Коваль.