Традиційні українські страви, про які ми не знаємо

Українська кухня славиться борщем, варениками і, звичайно ж, салом, та викликає неабиякий інтерес серед іноземних туристів. Але традиційні страви можуть здивувати й самих українців, тому що, скажемо відверто, не всі з них відомі широкому загалу, до того ж у регіонах приберегли фірмові рецепти смаколиків "для внутрішнього користування".

Мене звати Аліса, мені 21 і разом з друзями я вирушила Україною, щоб дізнатися, чим насправді любить смакувати моя країна. Пересувалися потягом, попутками, і трошки автобусом) Житло знімали на Doba.ua.

Наша мандрівка розпочалася зі спокійної прогулянки рідним Києвом. Смачною візитівкою столиці заслужено вважають котлету по-київськи, але я ніколи її не куштувала. Саме тому ми з друзями зустрілися не на вокзалі, а в невеликому ресторані на Хрещатику.

Для тих, хто "в танку", тобто для мене та друзів, я вивідала рецепт. Спочатку відбивають куряче філе, а потім у нього загортають кульку холодного вершкового масла з травами, грибами або іншим начинням. Далі вся ця краса панірується та обсмажується у фритюрі. Трапляється, що у котлету вставляють кісточку від курячої ніжки. Однак наша була без неї.

Висновок: хрумка ззовні та ніжна всередині. Масло, що витікає з котлети, має ну дуже апетитний вигляд. Але ця страва точно не для панянок на дієті.
 

 

Поїсти - поїли, тож час вирушати у справжню мандрівку. Спочатку до Полтави, а далі – як піде. Найбільший страх – не влізти в улюблені джинси.

До Полтави дісталися автобусом. У місті зупинилися в орендованій квартирі. Знайшли простору квартиру на Doba.ua і, дякувати богу, жодних проблем з проживанням не мали.

Про місцеву смакоту читали в інтернеті: галушки (таке ми знаємо), мандрики (що це, мала дуже приблизне уявлення), пундики. Вирішили скуштувати останнє, бо назва ну дуже вже смішна :) Знайти їх у Полтаві було доволі легко, - і ось перед нами місцева смакота.

Якщо ви думаєте, що пундики – це пампушки, ви не вгадали. Це такі млинці (чи радше коржики) на кефірі, які смажать в олії. Можуть бути солодкі, з цукровою пудрою або медом, але бувають і солоні. Останні сподобалися мені найбільше.
 

Дорога з Полтави до Франківська була настільки виснажлива, що вже ні їсти, ні пити не хотілося. Але ми, попри "комфорт" українських потягів, таки змогли її подолати. Житло знайшли за вже перевіреною схемою і вирушили на пошуки баноша.

Думаю, про цю страву дехто все ж чув, але якщо когось цікавить рецепт, то ось маєте: кукурудзяне борошно зварити у сметані чи вершках та заправити бринзою, грибами і шкварками. Запах у баноша дуже апетитний, тому, довгенько очікуючи на свою порцію, ми ладні були зжувати серветки. Ніжний та солонуватий – саме таким виявися на смак Івано-Франківськ. Їхати звідси зовсім не хотілося.
 

Закарпатські кіфлики

Наша наступна зупинка – Закарпаття. Аби не блукати серед маленьких сіл, ми вирішили зупинитися в Ужгороді й поласувати кіфликами.

Кіфлики – це невеличкі солодкі рогалики з різноманітними начинками, апетитно притрушені цукровою пудрою. Вони бувають з вишнею, горіхами, маком або будь-якою іншою смакотою, яку господиня захоче в них покласти. Ми куштували вишневі та горіхові.

Звичайно, десерт ручної роботи смачніший за фабричний аналог, але кіфлики виявилися звичним для жителів Києва печивом, тому культурний шок ми не пережили.
 

Волинський короп по-українськи

Останньою зупинкою нашого гастротуру став Луцьк. Була щиро здивована, коли дізналася, що візитівка Волині – це короп по-українськи. У цієї страви також є два варіанти приготування. Відповідно до першого, коропа тушкують у сметані з морквою та цибулею. У другому варіанті, спочатку потрібно відділити шкірку та нафарширувати її дрібно нарізаним м'ясом коропа або курки з цибулею, а потім варити чи запікати. Виходить дуже смачна страва, хоча чогось феноменального чи надзвичайного у ній немає.

Ось так закінчилася наша смачна поїздка. До речі, мої страхи були даремними, бо в улюблені джинси я все-таки влізла. Відтак раджу й вам вирушити у захопливий гастротур!