Тетяна Чорновол. Кольори і будні Великої Визвольної війни

Вчора я плакала на заправці одного великого залитого сонцем міста.

Напередодні, нас, трьох бійців зі «Стугною», накрило зразу після нашої роботи (ми навіть збитки не встигли зацінити). Перша ж міна лягла біля нас   – отож тягнути в сховок   Стугну, вже було пізно потім їх, мін, було ще багато.  Але нам пощастила – оптика лишилася ціла, я повезла  Стугну в ремонт. І це була вже третя заправка, де мені, військовій, відмовили продати бензин.  Проте тут  відмовили з особливою люттю.  Продавщицям не сподобало моє прохання зв’язатися з керівництвом, щоб я могла попросити хоч 10 літрів. Коли я зауважила, що я заслужила право КУПИТИ бензин в місті, яке я вже місяць захищаю…їх просто прорвало.

Вони мені, кричали, бризкаючись отрутою, що вони впізнали, що я Чорновол. Що я та сама негідниця депутатка і тому ніяких прав «качати права» у мене не має.

Я перерахувала кількість спаленої техніки і русні, тут же, недалеко в 50 кілометровій зоні біля їх міста, тоді мені було сказано, що я піарюся тим, що воюю. Навколо стояло купа  цивільних, яких заправляли по  талонах, і ніхто мене не підтримав…

Сльози самі бризнули в мене з очей від образи. Я може би ще стрималася, але мені було геть погано, пневмонія. Місяць на передку з ковідом і остання ночівля в окопчику далася взнаки.  Окопчик той,  був чисто, як могила. Два на півметра і глибиною півтори. «Хто спить в могилі – довго житиме» - казала я  собі  скручуючись калачиком на його дні, але  якби акуратно я не рухалася грудки глини все одно скочувалися мені в обличчя і пісок скрипів на зубах.  Зате ворожі «пташки» з тепловізорами, мене в цій «могилі» перекритій  зверху, не бачили. Про  пневмонію я якось навіть і не подумала…

Ну, нічого оптимістично, вирішила я, Стугну все-одно вести на ремонт, якраз і підлікуюся.

Я не могла навіть уявити, що на всіх заправках мені відмовлять.

«Вам, військовим, держава повинна купувати», -в дві глотки кричали мені продавщиці…  Можливо і повинна, але без жодних нарікань я всі дні війни  заправляюся за власний кошт. Військова зарплата дозволяє, хоча ніхто з мого підрозділ, який  без перепочинку на нулі(дехто  з першої ночі війни) ні разу  не отримував  славнозвісних бойових 100 тисяч.

Хіба що перед поїздкою, я  домовилася з мінометниками – я їм позичила  пікап для роботи, а вони пообіцяли, як повертатимуть віддячать військовим  бензином. Але повернулися мінометники  чорніші ночі –  в кузові пікапу плюскотіла кров…

Велике залите сонцем місто такого не бачить і не знає, орків тут зупинили давно і на підступах,  місто  живе в мирі,  військові тут, бачте, вже викликають лють  своїми «правами».

Зовсім по іншому було на початку війни. Коли я їздила за ракетами для корсара під Малин я буквально проскочила попереду ворожої колони. На мості в Радомишлі вже блоками заклали дорогу, я пояснила що везу ракети і для мене кран посунув блок. Пуста я вкотилася на закриту заправку БРСМ. Слава Богу там, ще були робітники, які не відмовили - заправили…

Невже війна так всім набридла, до недалекого фронту звикли (танки там окопалися, снаряди не долітають),  що підтримка військових в цьому великому залитому сонцем місті вийшла з моди? Так скрізь? Чи тільки тут? Місто, до речі, населене 73%, які проголосували за клоуна 95-го кварталу, і я собі уявляю, що таким  комфортніше вірити, що війну виграє та  їх захищає виключно  один самотужки величніший  Володимир Олександрович (клоун-президент)?

РS

Мені прийшла СМС, ще з одного міста, яке я захищала. Проте я не жаліюсь, я з цього сміюся. Зрештою виплакалася (мені не соромно плакати) і  знову – оптиміст. Мені своє робити.  А ще я не сама. В мене є команда, мій підрозділ. Може я і не найкращий командир, але я, знаю, що  їм потрібна я, а мені потрібні вони, щоб вижити і перемогти. А велике залите сонцем місто, хай собі думає, що хоче за нашими спинами. Головне, щоб за нашими спинами.

Сторінка facebook.com Тетяни Чорновол

РS2

Історія з заправкою пальним наших військових - це кричущий факт корумпованості влади зеленої шантропи, чим скористалося  сіре бидло в різних іпостасях, яке наживається на війні..... Захисники України мають повне прави в ультимативній формі зламати цю корупцію і це нахабство бидла, що має доступ до палива..... Власне кажучи, на верхівці цієї піраміди корупції - розкрадання пального в ЗСУ - стоїть клоун-президент Зеленський і оліграх Коломойський.....

Продажна влада, на чолі з клоуном-президентом Зе, замовчує той факт, що на момнет вторгнення путінської РФ в Україну для Збройних сил України просто не було пального, бо його розікрали через різні корупційні схеми....

Йде війна за існування Української держави, української нації.... тому схема проста: військова техніка блокує АЗС викликається власник, який має віддати наказ заправити техніку і ще подякувати бійцям за захист..... а якщо ні, то примусово робиться безплатна заправка, а в разі повторення такого - просто відстріляти, як зрадника... бо йде війна за наше існування....тут варіантів немає....

Фрілансер Валерій Зміївський