Тарас Шевченко - автор підручника

У статті автор висвітлює умови написання Шевченкового підручника "Буквар", подає його опис та окремі тексти, а також драматичну долю першовидання підручника та просвітницькі задуми Т. Г. Шевченка.

Ключові слова: Т. Г. Шевченко, "Кобзар", "Буквар", народна освіта, українське національне відродження.

З того благословенного дня, коли 9-ий березневий день приніс родині Шевченків-Бойків-Грушівських, Україні і світові Великого Сина Тараса, минуло 204 роки. Однак людству, виявляється, замало і 2 сторіччя, аби осягнути велич цієї людини. Т. Г. Шевченко – це наша духовність і спадщина, яка служитиме осяянням і дороговказом усім прийдешнім поколінням, нині сущим і ще не народженим. 9 березня – це ж не просто день народження "останнього кобзаря і першого великого поета нової великої літератури", як назвав його дослідник, це – день народження української нації новітньої історії. У різні часи влада по-різному називала Т. Шевченка. Однак є визначення, котре і в радянські часи незаперечно правильно давало визначення Шевченкові, поетові й художникові, філософу і борцеві. Це визначення – народний поет. А національним пророком назвав Шевченка ще Пантелеймон Куліш, його запальний і гордовитий друг.

У власній книгозбірні маю Шевченків Буквар, який придбала на поч. 1990-их років, і першу Шевченкову книгу: стареньке видання "Кобзаря", дарунок мені від старшої сестри. На ньому виростала я, з ним ішла й до школярів. Він і зараз для мене – як підручник, позаяк завше – під рукою. Бо хіба можна всього лише один раз у житті прочитати "Кобзар"? Його треба читати і перечитувати, і знову й знову повертатися до "Кобзаря". Бо ця маленька книжка для кожного українця повинна бути найголовнішою книгою – Книгою книг. Адже як і 150 років тому, так і тепер його безсмертні твори вкрай злободенні.

Проте Т.Шевченко – ще й автор справжнього підручника. Тож хочу розповісти не про першу книжку Т.Шевченка, а про останню. А багатьох, я впевнена, навіть познайомити з нею. Позаяк не всім і відомо, що Т.Шевченко видав Буквар. Так, Т.Шевченко постав перед нами не лише неперевершеним генієм української поезії, не лише загальновизнаним майстром у сфері малярства. Він був і великим просвітником свого народу.

На світлині: Титульна сторінка Букваря Тараса Шевченка

Цю свою просвітительську місію Тарас Шевченко глибоко усвідомлював і здійснював її послідовно – до останнього постуку серця. Писати для дітей, трудитися на ниві народної освіти Т. Шевченко вважав для себе честю. Він, як, мабуть, ніхто инший, усвідомлював історичну значимість своєї праці для знедоленої України та її прийдешніх поколінь. І тому він упорядковує "Буквар південноруський": посібник, призначений для навчання грамоти в українських недільних школах. Буквар був улюбленою працею нашого національного генія, його прощальною, лебединою, піснею. І цю пісню вірний син українського народу із похмурих берегів Неви, з чужого йому Петербурга, посилав далекій своїй Україні, її дітям, у чиєму гідному майбутті поет вбачав і власне безсмертя.

"Букварь южнорусскій" – остання прижиттєва книжка Т. Г. Шевченка. Фототипічне видання "Букваря південноруського" Великий Кобзар уклав і видав 1861 року в "печатни Гогенфельдена и К°". У передмові до пізнішого перевидання Шевченкового Букваря письменник Олесь Гончар писав: "Гуманізм Кобзаревої творчості, щире його людинолюбство, здається, найповніше виявляло себе саме в ставленні до дітей… Юна сила народу, його весняна прорість, його незрадлива надія – ось ким були для Т.Шевченка його юні друзі, ось із яких почуттів виник Шевченків передсмертний "Буквар". Він був надрукований на зв'язних текстах, які опрацьовували після вивчення абетки і читання мікротекстів. Перевидання Букваря ілюстроване ще й світлинами картин і малюнків Т. Шевченка, присвячених дітям".

У цій невинній просвітницькій книжечці, призначеній для початкового навчання українською мовою у недільних школах, казенна бюрократія одразу уздріла щось крамольне. Ясна річ, був і такий намір: навчати дітей, навчати їхніх батьків і таким чином піднести сколонізовану націю до вищого рівня освічености. Але що ж у цьому було гріховного? Лише дика, деспотична імперія, яка воліла тримати народи у вічній темряві і безправстві, могла побачити кримінал у найприроднішому прагненні інтеліґента ширити серед люду світло знань і науки. Доречний тут і ще один вислів О. Гончара: "Тупорилі тодішні держиморди… навіть не помітили, що вкомпонований Шевченком той маленький "Буквар" наскрізь був перейнятий гуманним духом учення, духом тисячолітніх… заповідей, на мудрій моралі яких віки й віки ґрунтується життя цивілізованих націй!".

Тарас Григорович уклав Букваря восени 1860 р., дозвіл отримав 21 листопада. Наприкінці грудня він уже був надрукований накладом 10 тисяч примірників, хоча на обкладинці час видання Букваря позначено наступним роком. Схоже, що поет загалом не мав наміру протиставляти свого видання Кулішевому, позаяк "Буквар" не був для нього самоціллю. Шевченків задум щодо свого внеску у справу народної освіти був набагато ширшим.

Про свій задум щодо дальшого внеску у справу народної освіти Т. Шевченко писав у листі до Михайла Чалого (інспек­тора гімназії, майбутнього біографа Т. Шевченка) 4 січня 1861 р.: "Думка єсть за Букварем напечатать лічбу (арифметику) – і ціни, і величини такої ж, як і "Буквар". За лічбою – етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике само б зробилося". Смерть поета перешкодила здійсненню цих великих планів.

На світлині: Так виглядає Шевченків "Буквар" видання 1991 року.

На обкладинці – автопортрет Т. Шевченка. Олія. 1860 рік.

Цей незвичайний автопортрет Т. Г. Шевченко створив спеціально для продажу (розіграшу в лотерею), щоб одержати кошти на видання "Букваря".

Зрозуміло, що задумана Шевченком серія книжечок мала розпочинатися такою, що навчала б грамоти. Тому першим і вийшов Буквар. На жаль, передчасна смерть не дозволила Т. Шевченкові видати инші підручники, про які писав М. К. Чалому. У цьому задумі неважко вловити відлуння тих палких мрій і далекосяжних намірів, котрими надихались учасники славнозвісного таємного Кирило-Мефодіївського товариства, до якого належав і Т. Шевченко. Адже в числі завдань товариства було й заснування шкіл із рідною мовою викладання, видання книжок і підручників для простого люду.

Розуміючи роль цілісної системи національної освіти, її роль у суспільному загальноукраїнському і в духовному житті людини й народу загалом, Тарас Григорович і писав про оте "мале діло" і "велике". Велике діло свого життя: боротьбу за ідеали волі й правди на землі – поет безпосередньо пов'язував з поширенням навчання, просвіти. Згадаймо хоча б його: "Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?". Шевченко писав "Буквар" не лише і навіть не стільки для дітей, як для дорослих, адже переважно дорослі у недільні і святкові дні здобували початкову освіту у школах, які через те й називали недільними. Одначе Буквар був доступним і для сприймання дітьми.

Розпочинається "Буквар" азбукою і 6-ма уривками з Шевченкових переспівів "Давидових псалмів", які призначені для читання по складах. Шевченків Буквар був простим щодо художнього оформлення і непоказним, мав м'яку обкладинку та обсяг у 24 сторінки, тож був дешевим: усього три копійки, себто був доступним для найбіднішого люду. Буквар наскрізь перейнятий демократичними і гуманістичними ідеями вже в перших рядочках:

Чи є що краще, лучче в світі,

Як укупі жити.

З братом добрим добро певне

Познать, не ділити?

Т. Шевченко взявся за видання без будь-яких заохочень, розраховуючи лише на себе. Аби добути гроші на цю добру справу, поет-художник вирішив виконати автопортрет і розіграти його в лотерею. Так і було зроблено. Т. Шевченко намалював себе у вишиванці. І це зрозуміло, адже всі його думки були з ріднокраєм і зі сподіванням на відродження рідної школи й науки.

Повна назва підручника: "Букварь южнорусскій 1861 року" – була спричинена тим, що на той час була традиція: назви українських книжок, які видавали у Петербурзі, на обкладинці і титульній сторінці писали московинською мовою. І це, мабуть, був усвідомлений компроміс або запобіжна дія на можливу реакцію цензури. А по виході Букваря у світ поет неодноразово в листах згадує книжку, називаючи її просто "Букварем" і жодного разу не називає "южнорусскім". Поет на практиці вже не раз наражався на підозріливе ставлення офіційних чинів до українського слова, а тепер підозра посилювалась, адже він уже мав статус колишнього "політичного злочинця", отриманого за любов до України, тож добре знав, що цензура буде подвійною.

Справжня ж боротьба офіційних кіл і цензури проти Шевченкового Букваря почалась після його з'яви на світ і зводилась до створення всіляких перепон на шляху його поширення в народі. Одначе якби доля продовжила Шевченкові віку хоча б на зо 2 роки, Букваря й зовсім не було б. Адже 1863 року вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр про заборону друкувати книжки українською мовою, бо, мовляв, "ніякої окремішньої малоросійської мови не було, нема і бути не може". Видання книжок українською мовою звелося нанівець. Однак Т.Шевченко попри заборони таки утвердив у слові цілий нарід, точніше – націю: українську. Через свій Кобзар і Буквар поет навчав українців любови до рідної мови. Наголошую: Буквар Шевченка скомпонований для простого народу, хоча й надрукований московинськими буквами, бо такою була вимога того часу, а містить українські тексти, зокр., народні думи, прислів'я, молитви, псалми.

Відкривається Буквар Великою азбукою і Малою азбукою. Далі йде розділ "Склади", де подано вірші з поділом слів на склади. Усі слова в Букварі позначено наголосом.

СКЛАДЫ. Стыхъ первый.

Чи-е що луч-че, кра-ще въ сві-ти,
Якъ у-ку-пи жи-ты,
Зъ бра-томъ доб-рымъ доб-ро пев-не

По-знать, не-ди-лы-ти.

Так само і в наступному розділі, "Молитви", з-поміж яких – відома молитва "Отче наш". Далі йде т. зв. "Рукописна азбука велика", "Рукописна азбука мала" і зразок тексту, написаний нею: "Де єсть добрі люди, Там і правда буде, А де кривда буде, Там добра не буде".

На світлині: сторінка "Букваря". Рукописна азбука, велика. Рукописна азбука, мала.

У розділі "Лічба" наведено цифри і числа, а ще – таблицю множення, подану у формі квадрата з двома рядами цифр від одного до десятьох, записаних поземно і прямовисно. Розділ містить геометричні фігури: квадрат і трикутник.

Далі Буквар містить дві українські народні думи: "Думу про пирятинського поповича Олексія" і "Думу про Марусю попівну Богуславку". Останнім розділом подано народні прислів'я, як-от:

Аби були побрязкачі, то будуть і послухачі.

Аби мені місяць світив, а зорі я й кулаком дістану.

Або ти, тату, йди по дрова, а я буду вдома, або ж я буду вдома, а ти йди по дрова.

Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся.

Гості першого дня – золото, другого – срібло, а третього – мідь, хоч додому їдь.

Багато панів, а на греблю й нікому.

Застав дурного Богу молитись, то він і лоба поб’є.

З брехні не мруть, та віри більш не ймуть.

З дужим – не борись, а з багатим – не судись.

Кому-кому, а куцому буде.

Казав пан: кожух дам – та й слово його тепле.

Ледачому животові і пироги вадять.

Не вір – то звір: хоч не вкусить, то злякає.

На світлині: сторінки "Букваря". Азбука. Лічба.

Посібник Т. Шевченка – один із перших букварів, за якими навчання у недільних школах повинно було проводитись українською мовою. Крім того, що Буквар поет видав на власні кошти, то гроші від продажу книги часто йшли на потреби недільних і сільських шкіл. Це засвідчує, яку велику увагу Т. Шевченко приділяв проблемам освіти. Водночас Буквар був найдешевшим серед подібних видань і був доступним для широких верств населення. Т. Шевченко реалізовував підручник по 3 копійки.

Шевченків Буквар дуже швидко здобув широке визнання, а його упорядник одержав подяку від педагогічної ради київських недільних шкіл. Студенти Харківського університету замовили шість тисяч примірників "Кобзаря" для розповсюдження у сільських школах. Позитивні відгуки містила й педагогічна преса. І таких фактів про схвальне ставлення передової громадськости до "Букваря" було і збереглося чимало.

Проте реакціонери вороже сприйняли "Буквар", вони всіляко гальмували розповсюдження книги, вбачаючи в ній розсадник волелюбних ідей. Знав Поет, що цензура буде подвійною. І не помилися: вміщені у Букварі соціальноспрямовані прислів'я про поміщиків ("панів") цензори назвали "не зовсім доречними… оскільки в них виражено почуття недовіри простолюду до вищих станів".

Боротьбу офіційних кіл і цензури проти "Букваря" зводили до створення усіляких перепон його поширенню в народі. Приклад: історія з кількома тисячами примірників Букваря, надісланих київському митрополитові Арсенієві для сільських шкіл. Той порадився з відповідними петербурзькими чинами і не згодився на використання Букваря як підручника для дітей. Мало того, "ця заборона опиралася на висновки Головного управління цензури, з яких видно, що український буквар стояв, як в народі кажуть, кісткою у горлі царських урядовців", які воліли, аби його, Букваря, взагалі не було. Буквар добряче покраяли царські й попівські цензори.

Одначе попри всі циркуляри, заборони й укази, Тарас Шевченко утвердив у слові українську націю, дбаючи на ділі про її мову і майбутнє: дітей, їхню освіту й виховання. Як бачимо, "Поет учив любові до рідної мови через свій "Кобзар" і через свій "Буквар". Бо вони одного батька діти, не близнята, але рідні діти". І тому щирою любов'ю й турботою про майбутнє народу, про його духовність і освіту святиться остання книжка Великого Кобзаря: його Буквар. Хочеться, аби те невгасиме світло завжди осявало юні душі і всіх нас, його нащадків. Адже, як правдиво написав про Т. Шевченка велет праці і духу Іван Франко, "він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі шляхи професорам і книжним ученим".

Буквар видали найбільшим тиражем на гроші Тараса вже після його смерти. У радянські часи Буквар надрукували у збірці творів поета з шістьох томів. Мабуть, для того, щоби простим людям не потрапляв на очі. Втім, Шевченкового Букваря бояться й тепер... Тому хочеться, щоб знали про нього і прочитали його якнайбільше людей.

Великою подією став вихід у світ друкованої форми у всесвітній мережі Інтернет, аж через 152 роки після видання в 1860 році за власні кошти Тараса Шевченка останнього його твору: БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ. 1861 року. Цина тры копійкы. САНКТПИТЕРБУРГЪ. Въ печатни Гогенфельдена и Ко. Залишилося тільки рідну Т. Шевченкову мову, яка має багатотисячолітню історію і на якій витворилася наша нація, українську, утвердити державною. Раз – і назавжди! 

Любов СЕРДУНИЧ,
член Національної спілки краєзнавців України, член НСЖУ,
ВТ "Просвіта" імени Т. Г. Шевченка

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА: 1. Буквар південноруський 1861 року: Для мол. та серед. шк. Віку / Упоряд. М. М. Ілляша; Вступ. Слово О. Т. Гончара; Післямова В. М. Яцюка. – К.: Веселка, 1991.  2. Там само. – С.4.  3. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т.. – Т. 6. – С. 277. 4. Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. – К., 1950. – С. 299. 5. В. Яцюк, Кобзаревий «Буквар» // Буквар південноруський 1861 року: Для мол. та серед. шк. Віку / Упоряд. М. М. Ілляша; Вступ. Слово О. Т. Гончара; Післямова В. М. Яцюка. – К.: Веселка, 1991. – С. 57. 6. Там само. – С. 58. 7. Інтернет. Сайт UA (blog.i.ua/user/2858550/605348). 8. В. Яцюк, «Кобзаревий Буквар» // сайт «Весела абетка»:  http://abetka.ukrlife.org/bukvarsh.htm