Справжнє життя починається тоді, коли людина може витримати розпач

Справжнє життя починається в той момент, коли людина зустрічається з розпачем і безвихіддю від того, що нічого іншого в неї не буде.

Що доля саме така і досвід не скасуєш. Що вона в багатьох випадках безсила щось змінити. Що з близькими і рідними нічого не поробиш, як не бийся. Що батьки дали те, що дали, і це вже не виправиш і не забудеш. Що мрії про іншу реальність — це всього лише мрії.

Що коли потрібно зробити важливий вибір, людина залишається одна. Що неможливо нічого не відчувати без наслідків для організму. Що, крім нього, ніхто не розбере мотлох, не подбає про душевні рани і не протре скелети в шафі. І що цьому нема кінця-краю.

Справжнє життя починається тоді, коли людина зустрічається з усім перерахованим вище і здатна це витримати. Не зникнути, не піти у фантазії, не заїдати, не подавити,  чи придушити, а саме витримати, залишаючись при цьому живою і чутливою.

І ось із цієї самої чутливістю, самотністю і відповідальністю почати робити індивідуальні кроки. Приймати особисті і, можливо, зовсім непопулярні рішення. Зважитися рухатися у своєму напрямі, розуміючи, що немає ніяких гарантій.

Однак я не знаю нікого, хто по-справжньому пройшов через безвихідь, виринув з іншого боку, встав на свої ноги і пішов власним шляхом і пошкодував би про це.

Здійснено переклад.

Зображення — pinterest.com.