Таємниці письменника: Жорж Сіменон

Спогади про себе: Жорж Сіменон "Я диктую"

Мабуть, я вже в такому віці, коли більше подобаються не романи того чи іншого письменника, а спогади його про себе, коханого, й епоху, в якій він жив.

Коли Жоржу Сіменону виповнилося сімдесят, він перестав писати романи, купив диктофон і став диктувати спогади. З двадцяти одного тому видавці склеїли книжку “Я диктую”.

Все життя він писав у стилі фікшн, тобто від початку до кінця вигадував своїх героїв і події навколо них. Не дивно, що потім мало пам’ятав написане. Сіменон зізнається, що ніколи не перечитував своїх романів. Перед інтерв’ю з журналістами йому доводилось освіжати в пам’яті з різних джерел хоч щось із надрукованого, причому зазвичай це були відгуки критиків про той чи інший твір.

У спогадах Сіменон постає таким, яким був насправді, адже все життя між Мегре і ним ставили якщо не знак рівності, то принаймні асоціювали з комісаром поліції, хоча романи про цього персонажа складають незначну частину творчості письменника.

Він не пише в хронологічному порядку. Теми й особистості виникають спонтанно. Ось розповідь про Пруста, якого Сіменон прочитав усього, і це може видатися дивним як для майстра гостросюжетного детективу. А ось розпач батька, який розповідає про смерть доньки, і вперше за багато років плаче, як дитина. Самотність удвох – це час, проведений з третьою дружиною, з якою він нарешті пізнав, що таке кохання.

З’ясовується, що спогади про минуле не просто повертають нас у дитинство чи юність, а допомагають відновити щирість і безпосередність. Саме про ці роки найчастіше пишуть письменники і згадують читачі.

Все життя Жорж Сіменон гарував, як раб на галерах. Романи виходили з-під його пера, як гарячі пиріжки. Точніше, друкарська машинка не знала спокою. Причому друкував у місцях, які, здавалося, зовсім для цього не підходили. А ще одна незмінна умова – ця рабська праця була щоденною, без вихідних і свят.

Упродовж всього свого життя Жорж Сіменон був аполітичним, але мав свою думку про сильних світу цього – продажних політиканів. Це стосується й акул бізнесу, монополістів у засобах масової інформації, тих, хто поставив мистецтво на конвеєр. Оцінки письменника вбивчі. Стає зрозумілим, як він насправді ставиться до цих людей, хоча раніше зустрічався з ними на офіційних прийомах чи різноманітних балах.

Натомість в центрі уваги Сіменона завжди залишалися прості люди. Він без прикрас розповідає про них. Ми відчуваємо любов і симпатію з його боку.

Художні твори будь-якого письменника живуть самі по собі. Але якщо ми хочемо зрозуміти автора, то маємо знати не лише епоху, в якій він жив, прочитати спогади інших про нього. Найголовніше, що він сам каже про себе, думає з того чи іншого приводу. Жорж Сіменон залишив по собі цікаві спогади, які не кожному припадуть до душі. В них нема детективного начала, як у романах про Мегре, чи філософської інтриги, як у більшості творів письменника. Однак цінність спогадів у тому, що ми бачимо щирість і безпосередність Жоржа Сіменона, а це в наш час є безцінним.

Анатолій ВЛАСЮК

3 вересня 2018 року            

Обкладинка - alisa2002marina.blogspot.com.