- Якого біса було писати мені, що ти тут будеш о 8й якщо ти, мудак, ще навіть не прокинувся на ок?
- Каспер, я тебе чекав три години на Linhexi, так що ти останній хто може скаржитися.
- Повне лайно, ти мені навіть не написав що там будеш, я ж не проклятий телепат, щоб знати де ти в біса знаходишся.
- Я тобі надіслав сотню меседжів.
- Точно, коли мій довбаний нет не працює.
- Це твоя проблема, я не збагну чому ти не купиш нарешті мобільну картку.
- Я не збираюся купувати жодну кінчену картку, бо я звалюю з цього забиченого міста через кілька днів.
- Те саме роблю і я, але ж в мене є картка.
- В зад, я не потрачу більше жодного сраного мао на цих монопольних смоктунів з інтернету.
- Я на тебе зараз по справжньому злий.
- Це ок, Ерен, я собі також не подобаюся. То куди ми зібралися?
- Я скажено голодний і хочу свій сніданок.
- Типу твій паскудний шлунок колись буває ситий.
- Не буває. Ти ж, до речі, знаєш що ми йдемо в McDonald’s?
- Ти йдеш, я іду жерти собак.
Була 9а вечора. Ерен завжди прокидався в районі 6ї, тому, коли більшість мудаків цієї планети перлися до ресторанів за вечерею, він наминав сніданок. Ерен чудило. Він турок, найбільш звихнутий турок якого я знаю. Ми з ним удвох із перервами жили у цьому кінченому метрополісі вже добрих 2 роки. Жодний з нас від цього не фанатів, хіба що Ерен кінчене місце ненавидів менше. Через кілька днів у нас літак, у мене зранку, у нього ввечері. Мені в Пекін, йому в Стамбул.
Це був останній раз коли ми зустрілися, ми колись зустрічалися часто, особливо коли Ханна була в місті, вона була як connection. Мені подобалась Ханна, Ерену подобалась Ханна, тільки по-різному. Ерен мені подобався теж, я до нього звик, особливо після того як Ханна поїхала. Проблема в тому, що за Ханною поїхав і Ерен, я його з біса давно вже не бачив. І взагалі нійбільше паскудство це залишатися коли всі звалюють. Тому хто їде завжди жити краще, принаймні у long run як напевно.
- Давай візьмемо таксі.
- Чувак, яке до біса таксі, тут 5 хвилин пішки.
- Ти навіть не знаєш куди нам іти.
- Це моє місто. Я тут знаю все, як захочеш проведу тобі екскурсію по найкращих повіях.
- Ні дякую. – Ерен був лінивий, що віслюк. Скільки його знаю він постійно їздив на таксі, а далі скиглив, що в нього гроші закінчуються. Мій зад, я палець на відріз поставити готовий, що питання з грошима у нього завжди вирішувалося одним дзвінком до мами.
- Ок, проїхали.
Ми були у цій скаженій частині Кантону що ніколи не спить. З купою барів, іноземців і повій. Taojin, так район називався. “J” в пінїні читається як “дз”. Мені там подобалося, в основному тому, що колись це був центр нового міста і тому тут понабудовували до біса хмарочосів, які в момент нашого перебування були вже в занепаді. Крім того, поміж високих будинків там було повно вузезних вуличок напакованих всяким мотлохом. В дідька казкове місце.
- Ти точно впевнений що не хочеш цього тако? Чувак, я тобі кажу, тут готують кращі тако в місті, я кожного разу коли їх куштую кінчаю просто в труси. – Ми були в дорозі до Маку і я зупинився біля цього маленького мексиканського магазинчику, щоб не травити себе Макдональдсом.
- Я хочу нормального сніданку. Через кілька днів я буду мати можливість їсти такі тако щоденно. – Ерен постійно жер макдональдське лайно. Я із цим був ок, мені на його тіло все рівно класти.
- Тако це не хачапурі.
- Тако це мескиканське хачапурі.
Цей магаз був прикольний, по-перше він був на стільки маленький, що двоє товстих арабів, які наминали якусь муть, займали вважайте весь вільний простір. Це мені не подобалось, бо було тісно. По-друге, чувак що крутив всі ці фаст фуди мав вираз обличчя, що в голодної мавпи. Це мене перло, бо виглядав він кумедно. По-третє, на обісцяно-білій стіні, пожовклій від бруду, була приліплена фейкова купюра сотні юанів, а під нею напис, що всіх хто намагатиметься впхати продавцю фальшиві гроші здадуть в поліцію.
В мене саме була одна фальшива купюра. Я поняття не маю який сучопикий мудак мені її впарив, але я готовий був закластися, що та купюра фальшивка. Я показав її Ерену. Той не повірив, я сказав що він лох. Та купюра була ніби з паперу на дотик. Крім всього, якщо мацати волосся Мао, то воно було гладеньке, зовсім як не на справжній. І водяні знаки зовсім не ті. Коротше, я готовий був закластися, що то фальшивка. Продавцю її я впихати не намагався, кажу ж що він мені подобався.
В Маці ви всілися за єдиним вільним столиком, місце було набите людьми до чортів. Я почав наминати свій тако, а Ерен пити свою першу колу. Він псих, цей Ерен, я взагалі не шарю як цими смердо колами можна так заливатися.
- То як тобі сподобалося в Шанхаї? – В мене був повний рот набитий хавлом, але це ок, розмовляти я міг в будь якому.
- Я ненавиджу місто. – Ерен працював в Шанхаї пів року перекладачем на турецьку. Лайно робота, як мені здається.
- Та ну, і що саме тобі там не сподобалось?
- В Шанхаї я ненавиджу все. – Він дудлив свою сцяну колу як ніби в Сахарі.
- Це я вже чув.
- Каспер, ти уявити собі не можеш як мені було погано. Зараз розкажу. Я працював 12 годин на день, просто як в рабстві. Там було жахливо, щоразу коли приходиш зранку в офіс ніхто з тобою навіть не вітається, ніхто не усміхнеться, це було так гнітюче, що я й сам вітатись перестав. Дівчинка, яка була у мене в офісі головною, була просто сукою. Я думаю, що вона мене ненавиділа. Щоразу коли я закінчував роботу, вона приносила мені більше паперів і я був змушений залишатися на понад тайм. Вона завжди скаржилася, що я надто повільний.
- Ну ти і є з біса повільний, визнавай правду.
- Каспер, ти поняття не маєш як там було погано. Вони спочатку мене поселили в гуртожитку, то було найгидотніше місце яке я в житті бачив. Усюди бруд, сморід і ні гарячого душу, ні фену.
- Нафіг тобі фен? Ти все рівно лисієш.
- Каспер, я в тому гуртожитку жити не міг. Я був змушений витрачати пів своєї зарплати на готель.
- Я думав ти шерив квартиру ще з якимось лохом.
- Ні, я жив у готелі. Каспер, я взгалі-то на повному серйозі зараз Шанхай ненавиджу, навіть не згадуй його мені.
- Шанхай круте місто.
- Шанхай – це злобне пекло, а моя робота самий його центр. Тому я й був змушений звільнитись.
- Туфта, я взагалі не шарю на якого біса ти їм там взагалі здався, ти навіть китайською не говориш.
- Каспер, справа взагалі не в китайській. Мене все місто гнітило. Ти уявити собі не можеш скільки я там грошей розпустив. Я зараз майже не дні.
- Не треба було жити в готелі.
- І де мені було жити? В парку на лавочці?
- Наа, це тобі б не вдалося, бо ти вошивий пицифіст, а за кращі лавочки завжди битись із жебрами треба.
- Кому ж як не тобі знати.
Навпроти нас, за столиком що біля вікна, сидів жирний мексиканець. Я на нього зважав не дуже, бо природа зазвичай не пічкає мене бажаннями на товстих п’ялитись. В будь якому він відірвався від свого сраного ноута і гаркнув нам щоб ми не волали на весь смердючий McDonald’s. Я кивнув йому ок. Він мені не подобався. Я взагалі мексиканців не люблю.
- То якого біса ти робиш в Ґуанджоу?
- Я приїхав тебе побачити.
- Ерен, я в тебе теж закоханий.
- Я хотів знайти тут роботу, але з цим складніше ніж я раніше думав.
- Та ну, я вже бачу як ти, бідаха, тинявся від фірми до фірми благаючи робочого місця.
- Каспер, ти поняття не маєш як мені потрібні були гроші.
- Дійсно, я навіть не знаю що може бути гірше за ходіння пішки без таксі.
Я любив Ерена. Він заввжди шарив що й до чого. Пам’ятаю коли я його вперше зустрів у забитому барі, він спочатку був мовчазним і тільки те й робив, що сором’язливо тягнув свою папіросу, але коли Ханна його запитала як він ставиться до багатоженства, він почав цілу промову. Там, в барі, нас було п’ятеро. Я, Ханна, Кралос і Вембай. Карлос був з Боґоти і виглядав як колумбієць з афро. Вембай була із Хараре і виглядала як зімбабвійка з афро. Я виглядав як мудак, а Ханна була найгарнішою. В будь якому ми тоді ще Ерена знали не дуже і коли він взявся травити про те, що багатоженство насправді це природня штука, і що наша проблема в тому що ми по горло засмоктані у стереотипи про мусульманський світ, і що жінки на Бльзькому Сході взагалі на цій планеті найщасливіші я ковтнув усе. Навіть про те, що секс і діти це єдина справжня ціль життя і, отже, чим раніше ми одружимося тим для людства краще. Карлос, я і Ханна з ним звичайно сперечалися, але з таким паскудою як Ерен сперечатися взагалі не так і просто, крім всього я взагалі не сумнівався, що він вірить в кожне слово аж поки Ерен не закінчив і не сказав, що все мура, діти – паскудство, а шлюб взагалі не має ніякого сенсу. Ерен був актором.
- Я повернувся через Вембай, у неї були дуже серйозні проблеми і я їй був змушений допомогти.
- Які у неї могли бути проблеми? Я думав, що в неї все круто, вона ж отримала стипендію на навчання.
- Стипендію вона отримала, так, одразу після того як склала китайську. Але в університеті їй сказали, що для того щоб розпочати навчання їй потрібно змінити візу, бо її стара діяла тільки до кінця серпня. А для того щоб змінити візу їй треба було летіти назад у Зімбабве, бо в Китаї їй візу змінити не можуть. Каспер, ти уявити собі не можеш як я хвилювався. Ти ж знаєш яка у неї ситуація, вона взагалі не мала ніякої можливості заплатити за квиток, ти ж знаєш які вони дорогі.
- Вона мені нічого не казала, я думав що в неї все круто.
- Каспер, ти ж знаєш, що Вембай ніколи багато нікому нічого не каже. Я розпитати навіть не міг, я з нею бачився, ми думали що можна зробити, тому я й хотів знайти роботу. Вембай ходила на цей гуртовий ринок ледь не щодня, щоб хоч щось заробити. Я так хвилювався.
- І як вона зараз?
- Все добре, вона вже в Зімбабве, я думаю, що вона щаслива, вона вже більше року своєї сім’ї не бачила, а їй всього 18.
- І як вона купила квиток?
- Нам пощастило, я три дні дзвонив усім хто мені заборгував гроші і один мій друг якраз мав можливість мені їх повернути. Нам вистарчило майже на всю вартість. Я сподіваюся, що її сім’я допоможе їй придбати квиток назад. Каспер, ти ж розумієш, це її майбутнє.
- Ти заплатив за її квиток?
- У мене була можливість.Я дуже хочу щоб у неї все було добре, Вембай завжди нам казала що мріє навчатися на ветеринара, якщо я можу хоч трохи наблизити її до мрії, я все зроблю. Вембай мій друг.
- Якби ти мені це розкав раніше, я б заплатив за твою срану колу.
Ерен був чудилом, він вірив в Кабалу. Я в Кабалу не вірив, я був мудаком, я б ніколи не заплатив за квиток Вембай з власної кишені. Вона мені також була другом, ми всі любили Вембай. Ви б у неї також закохалися якби її знали. Вона навчила мене цієї пісні на мові зулу, де літера “К” вимовляється як звук чокання. Я обожнюю ту пісню, Вембай вмирала з сміху коли я її співав. Усі вмирали з сміху коли починала сміятись вона. Я сам вмирав зі сміху. Я б за її квиток все рівно не заплатив, я паскудне бидло. Ерен – ні.
Після того як ми покинули задрочений McDonald’s, я звернув у одну з темних вуличок Таодзіну і сказав Ерену, що колись бачив десь в цьому районі sex shop і мушу зараз його знайти, бо більше в мене такої можливості не буде. Я через кілька днів з цього міста звалюю. Ерен не сперечався, за це я його любив також, він завжди знав коли сперечатись не варто.
- Доброго вечора. – У sex shop сидів тільки середнього віку продавець. Це я з ним привітався.
- Добро вечора. Чого ви, джентельмени, бажаєте?
- Ним треба змаска і червоний dildo.
- Нема проблем, сер, яка саме змаска вас цікавить?
- Яка саме змаска нас цікавить? – Я запитав у Ерена. Він роздивлявся навколо і вдавав, що мене не знає, паскуда. – Це мій boyfriend, пояснив я продавцю. Він злиться на мене, бо я не пішов з ним на заняття йоги. Ми батоги зараз купувати будемо?
- Каспер, що ми тут взагалі робимо?
- Я дивлюсь на dildo. Ні, цей ми не купимо, він недостатньо червоний. – Сказав я продавцю. Змаски я також не купив, я взагалі мудак і гей з мене ніякий. Хоча той продавець був лохом, я палець на відріз поставити готовий, що він не просік приколу, бо після того як я все забракував він взявся нам впарювати який тупий наркотик який начебто вставляє крутіше за секс. До біса цього продався, закладаюсь, що я б насолодився тим sex shop в мільйон разів більше якби продавцем була молоденька китаянка. Ну до чортів, Ерен був не в захваті, ми звідти звалили. Я був задоволений, мені приколи в стилі дитсадка піднімають настрій, особливо якщо поряд мене волочиться хтось хто від цього не в захваті. Я люблю бути у центрі уваги, моя проблема в тому, що я для цього недостатньо артистичний. Ну й пофіг, якщо ти робиш щось що може тобі поліпшити настрій, то це вже не марнування часу.
Ми потопали в найближчий Starbucks. Ми завжди туди перлися після прийому їжі. Перлися тому, що Starbucks любив Ерен. Я той сраний Starbucks ненавиджу на рівні з McDonald’s. В будь якому Ерен любив Starbucks з двох причин. По-перше, йому подобалась кава, хоч це й нелогічно. По-друге, бо він був закінчений смокер, а Starbucks був чи не єдиною кав’ярнею з столиками на зовні.
Ерен тієї ночі був не фартовим. Кінчений Starbucks до якого ми підійшли ніяких столиків на вулиці не мав.
- І що ми тепер будемо робити?
- Думаю настав час для суїциду. Можеш починати трощити цей бісовий Starbucks і готуватися до кулі в лоб.
- Дякую за прекрасну пораду, Каспер, я ловлю таксі.
- Розслабся, я знаю тут недалеко інше відпадне місце, тобі там сподобається і Starbucks в нього точно відсмоктує.
- Я не хочу ніякого іншого місця, я хочу свою каву, з папіросою, на вулиці, в Starbucks.
- Знаєш в чому твоя чортова проблема, Ерен? Ти закритий до всього нового, я взагалі не шарю на якого біса ти живеш.
- Для кави і диму. Он наше таксі.
- Ніякого довбаного таксі, чувак, тобі в цьому паршивому місці всього кілька днів лишилося. Біля того місця яке я знаю також є один з цих сраних Starbucks, нам туди 5 хвилин пішки і ти оримаєш весь комфорт цього чарівного світу.
- Я ненавиджу ходити.
- Відріж собі ноги.
- Якщо в тому місці не буде Starbucks я відріжу ноги тобі.
- Справедливо.
Ми потопали до старої частини Таодзіну. Частини, де починалися кантонські нетрі. Моєї улюбленої. Нетрі в Ґуанджоу особливі, їх взагалі і нетрями складно назвати. Вони ні біса не нагадують фавели Сан Паоуло чи сламс з під Детройту. От ні біса не нагадують.
Нетрі Ґуанджоу – це хаотично набудовані блокові будинки з ґратами на всіх вікнах і кущами на дахах. Навколо повно дерев і тіснота як в пеклі. І що найкраще, купа маленьких забігайлівок, в стилі барів, кав’ярень і мусульманських ресторанчиків. Вулиці повні людей, бруду і щурів, ще й хмарочоси виглядають з-за горизонту. Кажу ж, що казкове місце.
Коли ми нарешті доперлися до Starbucks Ерен виглядав злим і сказав мені, що втарив в мене віру. Його проблема була в тому, що він задовбався ходити, а цей Starbucks літніх столиків не мав точно так само як і попередній. Ну й до біса, я від тих сраних столиків й так не фанатів. В таких містах як Кантон пити каву на вулиці можуть хотіти тільки психи в стилі Ерена. Я в тому бісовому місті обтікав потом як тільки робив більше двох кроків. Паскудний південь.
- Каспер, я тебе ненавиджу.
- Ти це вже казав 50 разів.
- Я готовий повторити ще кілька. Якби ми взяли таксі, то я давно б уже отримав свою каву.
Кав’ярня у якій ми приземлилися мала кілька столиків на вулиці і була в мільйон разів крутіша за Starbucks. Я туди колись заходив коли мені потрібно було вкрасти wifi. Штука в тому, що тут недалеко живе мій друг і йому також подобаються оці заґратовані нетрі з вузькими вулицями. Так от одного разу він, зі своїм кістлявим roommate, вирішили кидонути паті на даху і саме через ту кляту паті я це місце і знаю. Ерен місця не знав, але коли ми впали на стільці і він взявся тягнути свою паршиву папіросу, я відчув схвалення. Ерен навіть сказав, що йому місце Анкару нагадує, бо поряд нас починалась невеличка стіна, а в проклятій турецькій столиці куди не глянь одні стіни. Ерен сказав, що через те він звідти й звалив. Я йому не повірив, я знав, що Ерен паскудне брехло.
- Коротше, чувак, я тобі допомагаю збирати пазли життя, просто як вчить Кабала.
- Знаєш, Каспер, чого я не розумію. Ти насправді розумний, але щоразу обираєш бути ідіотом.
- Я придурок Ерен, якби я був розумним, то здох би від нуді.
- Знаєш, я тебе давно хотів щось запитати.
- То давай, питай.
- Я не знаю як ти відреагуєш.
- Ніяк я, чорт забирай, не відреагую.
- Ну я цього не знаю.
- Якого біса ти просто не запитаєш, що хочеш питати, я ж перед тобою.
- Отримаю свою каву і запитаю.
- Гори в пеклі, Ерен. Тільки кретини чекають на каву, щоб задати якесь дубове питання.
- Ок, тоді я не запитаю.
- Якого біса? Я хочу знати питання. Нафіга було мені казати, якщо ти нічорта не збираєшся питати. Що це повинно бути? Чи трахався я коли небудь з кимось в костюмі зебри? Чи уявляв секс метеликів під наркотиками? Чи ковтав власну блювоту?
Ерен був задоволений. Він мудак, я палець на відріз поставити готовий що такі типи як він тільки й бувають щасливі коли іншим паскудно. Я сказав йому, що він маніяк і weirdo. Він сказав, що це той момент коли він починає розуміти бога. Я пішов відлити у туалет. Туалет був лайновим, у цьому місті навіть у кав’ярнях туалети без унітазу.
- Я готовий.
- Готовий до чого?
- До твого сраного питання готовий.
- Що тобі подобається?
- Це найлайновіше питання яке я коли небудь чув.
- Це не питання, просто скажи що тобі подобається.
- Історії.
- Які історії?
- Такі які я можу нагло вкрасти.
- Дуже мило з твого боку. Ти носиш лінзи?
- Так.
- Я не знав.
- Яка до біса різниця.
- Мені цікаво.
- В мене сраний комплекс, я всю школу проносив товстезні окуляри і ні дідька не горю бажанням їх носити знову.
Ерен також носив лінзи. Він постійно скаржився нам з Ханною на свої паршиві очі і як погано, бідасі йому, що він не знає відчуття коли засинаєш дивлячись якийсь вошивий фільм. Ерен – це довбень, але у нього є мозок, хоча я готовий закластися, що він чудилом став через товсті окуляри. Зі мною все інакше, я не настільки закритий як він, і мозку в мене мало, але я точно знаю одне, я б став закінченим кретином якби не носив у школі товстих окулярів. Це я й сказав Ерену. Він не сперечався.
- Ти бісексуал?
- Я знав що ти мене щось про секс запитаєш. Я думав ти мене запитаєш чи я гей.
- Чому?
- Бо ти виглядаєш як гей.
- Мені раніше ніхто цього не казав.
- Бо людство повне лохів, які ніколи не знають що сказати. Наа, я не бісексуал. В мене навіть на чувака не вставав ніколи. Хоча на це насправді пофіг. Я пам’ятаю одну дівчинку в своєму кінченому дитсадку, вона мені подобалась. В дитсадку в мене точно ще не вставав, але я добре пам’ятаю, що вона мені подобалась.
- Дуже мило.
- Я навіть не знаю де вона зараз. Я б хотів з нею зараз зустрітися, хоча не факт, що це було б вдало. Ніколи не знаєш коли ти перетворишся на огидну корову.
- Ну ти, Каспер, точно на своєму шляху.
- Ти знаєш когось зі свого дитсадка?
- Звичайно, багатьох людей, я знаю свою найкращу коліжанку із дитсадка. Ми жили разом з нею в Анкарі.
- Серйозно? Що вона в Анкарі забула?
- Ми разом поступили в університет, вона теж Алеві і її батьки знали моїх батьків, тому ми зняли одну квартиру. – Забув сказати, Ерен був Алеві.
- Круто, і як її звати?
- Севіль.
- Окай. Ерен і Севіль, в облізлій квартирі, 3 роки університету.
- Ні, ми жили разом тільки рік.
- Що сталося? Севіль не хотіла більше із тобою трахатися?
- Ні, ми ніколи не трахалися. Ми були друзями, в мене ніколи не було до неї ніяких інших почуттів, ми навіть інколи душ приймали разом.
- Ви приймали разом душ і ніколи не трахалися?
- Так, Каспер, це нормально, якщо в тебе нема ніяких почуттів, то ти фізично не можеш це робити.
- Наа, я не можу бути в одному душі з дівчиною без сексу.
- У будь якому разі, ми були дуже щасливі живучи разом.
- І вона також ніколи не хотіла ніякого сексу коли ви були разом в душі?
- Севіль дуже гарна, у неї було повно хлопців, вона могла просто набрати когось коли почувалась horny.
- І через це ти переселився на іншу вошиву квартиру?
- Ні, звичайно не через це, це довга історія.
- Мені плювати, я хочу знати.
Ерен був досить симпатичний, принаймні у нього точно було миле личко. З іншого боку він починав товстіти, але це через те, що йому на власне тіло було класти, а після щоденного сніданку в McDonald’s і віслюк розтовстів би. Я йому колись про це казав, він послав мене до всіх чортів. Я із цим ок, кажу ж що у Ерена було миле личко.
- Ми із Севіль були в барі, недалеко від нашої квартири. Ми постійно ходили в той бар ввечері після університуту, це там вона і зустрічала більшість із своїх boyfriends. В будь якому разі, ми проводили там багато часу і ближче до ночі завжди починали танцювати. Тієї ночі ми танцювали також. Ми танцювали гарно, відчували один одного, я міг навіть вгадати її наступний рух. Багато людей в барі зупинилися і почали на нас дивитися. Нам було все рівно, ми дійсно насолоджувалися вечором. В тому барі також був один хлопець якому подобалась Севіль. Його звали Топрак і він прийшов у бар із своєю дівчиною. Я знав його дівчину і колись їх бачив раніше. Дівчина Топрака була на ньому помішана. Для неї крім нього більше нічого не існувало. Топрак міг робити усе що хотів. У будь якому разі, ми все ще танцювати коли Топрак до нас підійшов і запитав чи може він приєднатися. Севіль сказала йому, що його дівчина теж у барі і чи це взагалі ок. Топрак сказав, що це все ок. Тож далі ми почали танцювати утрьох. Нам було класно, Топрак рухався теж непогано і Сивіль він однозначно дуже подобався. Через це я залишив їх удвох і пішов випити пива біля бару. По якомусь часі вони підійшли до мене і сказали, що хочуть їхати до квартири і чи хочу їхати я. Було вже досить пізно і я був втомлений, тому я погодився. Ми взяли таксі, я сів попереду, а Топрак і Севіль позаду.
- А дівчина Топрака?
- Я не знаю де вона була, ми її того вечора не бачили. В будь якому разі, Топрак із Севіль почали цілуватися і торкатися один одного і все таке. Коли ми нарешті приїхали на квартиру, я запитав чи хочуть вони кави.
- Ти запитав чи хочуть вони кави?
- Так. Я пішов на кухню її приготувати, а коли повернувся то у кімнаті був тільки один Топрак. Він сидів за столом, я дав йому каву і сів з іншого боку. Топрак встав і сів біля мене, він сказав, що насправді хотів мене, а не Севіль. Тоді він запитав чи хотів би я це з ним зробити. Я сказав добре. Це й був мій перший раз. Перший раз, що відкрив мені вікно у інший світ.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
