Єдиний рецепт загоєння цієї "рани" – піти по так званому хорватському сценарію: на певний період часу визнати втрату своїх територій, оголосити їх окупованими, а коли складуться сприятливі для цього умови, повернути їх.
На початку 90-х, під час військових подій на Балканах, певну частину своєї території Хорватія втратила. Але через три роки завдяки блискавично проведеній військовій операції розгромила сербські війська і повернула свої землі у лоно Хорватії. Хорватський сценарій унеможливив би те, що відбувається в рамках мінського процесу — повернення Україні її східних територій на умовах Російської Федерації.
diena.lt
Нам хочуть віддати окуповані території під "соусом" збереження територіальної цілісності України. При цьому 500 з лишком кілометрів нашого кордону з Росією так і залишиться під контролем так званого "ополчення", а точніше – під пильним оком російських регулярних військ. Україну намагаються змусити фінансувати ці неконтрольовані регіони з його "ополченням", в якого буде 40-тисячна армія, одна з найбільших в Європі. На Україну буде покладено тягар виплати зарплат, пенсій, дотацій. Тільки пенсій треба буде переказати у цей проблемний регіон 24 млрд. грн.
Окрім того, на Україну навішають відновлення зруйнованої війною інфраструктури. Все це не дозволить розвивати власну економіку, а відтак стимулювати євроінтеграційні процеси. Україна фактично залишиться у полі політичного і військового впливу Росії.
Якщо наберемося сміливості та офіційно заявимо про тимчасову втрату цих територій, визнавши їх окупованими (так само, як Крим, про який чомусь забуваємо), то отримаємо отой проміжок часу — два-три роки – який необхідний для розбудови української армії, економіки, проведення соціально-економічних реформ в середині країни…
Зараз у суспільстві побутують дві думки щодо виходу з кризи на сході: перша – відпустити Донбас "у вільне плавання", відгородитися блокпостами, ровами, колючим дротом, бо, мовляв, з його агресивним, проросійськи налаштованим населенням, яке не хоче чути про Європу, нам не по дорозі. Друга – силою повернути окуповані території…
Але і одна, й інша думка є хибними. Відгороджуючись від окупованої частини Донбасу, люди готові "просто так" віддати їхнє. Те, що пропоную, передбачає, крім визнання тимчасової втрати територій, їх повернення.
Інша думка, яку висувають ура-патріоти, котрі у стінах Верховної Ради кажуть про "війну до переможного кінця" – не більше, ніж
популізм.
Українська армія не в змозі (ні фізично, ні матеріально) протистояти третій стороні конфлікту — Російській Федерації. Можемо наразитися на ще більші втрати території. Заявляти про "війну до переможного кінця" – грати на руку Москві. У нас була можливість перемогти у серпні минулого року. Але цього не дозволила потужна інтервенція з російського боку, а згодом — вересневі мінські угоди…
Щодо питання, чи зможуть українці з її центральних, північних, західних регіонів коли-небудь примиритися зі своїми одурманеними співвітчизниками у Донбасі, які лягали під наші танки, не даючи їм захистити наші кордони, які зустрічали ледь не з хлібом-сіллю російських окупантів.
Перший шлях — повернення до "хорватського" сценарію, про який я вже говорив. Після подібної спецоперації українських військ вороже налаштована до України частина населення змушена буде виїхати. В іншому випадку цих людей буде притягнуто до кримінальної відповідальності. Вибору немає.
Ніхто на примирення не піде. Президент Білорусі Лукашенко заявив, що з часом все у відносинах України і Росії "устаканиться", що, мовляв, після Другої світової війни, де загинуло 30 мільйонів, росіяни знайшли спільну мову з німцями. Пробачте, минуло 70 років з часу тієї війни, російський народ братається з німцями, але при цьому ворогом робить український народ… Не треба нас заколисувати тезами про те, що ми змушені сідати за стіл переговорів з людьми, руки яких по лікоть у крові…
Я категоричний противник проведення будь-яких виборів на Донбасі в умовах війни. Бо в такий спосіб узаконимо, повернемо у політичне життя України одіозних функціонерів Партії регіонів, які перефарбувалися в "Опозиційний блок". А про вибори на окупованих територіях взагалі не може йтися. Бо це буде легітимізацією самопроголошених республік.
Фактично ми будемо мати у своїх радах російських посіпак, але вже не у вигляді бойовиків, які мали би сидіти за ґратами, а у вигляді "українських депутатів", які й далі нестимуть ідею федералізаційного розбрату в середині України – але вже прикриваючись мандатом. Не можна проводити вибори і на звільненій території Донбасу. Бо наразі українська влада там є номінальною. Тим більше, коли значна частина переселенців, які отримують українські виплати, голосуватимуть проти України. Вибори в таких умовах закладають міну уповільненої дії.
Хто і як має відроджувати зруйновану економіку Донбасу – західні інвестори, Україна з її скромним бюджетом, Росія, яка наробила нам біди?
Нам треба чітко усвідомлювати, якщо йдеться про контрольовані нами території, то треба чітко сказати, що 80-90% промисловості зосереджено у руках певного олігархічного клану. Тож було б недоречно, якби Україна брала на себе зобов’язання відновити зруйновані підприємства, які належать Ахметову чи Януковичу. Це справа власників. Україна має виступати гарантом соціально-економічних перетворень, але не їх донором. Те ж саме стосується країн Заходу. Вкладати гроші у нестабільну економіку цього регіону немає сенсу.
Якщо вже прийшли до нас грузинські реформатори, нехай би діяли за схемою, яку успішно апробували у своїй країні: арешт ворогів країни із подальшим внесенням з їхнього боку грошової застави. Не у вигляді смішних 3 мільйонів гривень, як було це у випадку з "регіоналом" Єфремовим, а на кілька порядків солідніших сум. Йдеться також про інших одіозних осіб, представників соціально-економічної горе-еліти Луганської та Донецької областей, яка якимось дивом преспокійно поживає на контрольованій Україною території, але до неї немає інтересу правоохоронних органів і судової системи.
Треба цих людей змусити своїм коштом відновлювати економіку Донбасу. Щодо них має бути політика "батога і пряника". З одного боку, маємо чітко показати адміністративний характер, а з іншого, стимулювати цих людей працювати на Україну. Маємо показати, що є чіткі правила гри поведінки у цьому регіоні.
Українським по духу і змісту Донбас стане тоді, коли туди повернеться українська влада. Коли життя на Донбасі буде наповнене українським змістом, а не тим, що пропонується, — у вигляді реабілітації, легалізації вбивць українських військових. До влади на Донбасі має прийти українська політична еліта, яка докорінно змінить ситуацію у регіоні.
Автор: Дмитро Снєгирьов
Радимо вам також почитати:
Священик-сепаратист з голодуючих Ровеньків літає на відпочинок до Криму на літаку
Нью-Васюки пана Плотницького
Велика брехня маленьких міністрів
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
