Що нам робити з Донбасом?

21 серпня 2015
UAPOST.US
Єдиний рецепт загоєння цієї "рани" – піти по так званому хорватському сценарію: на певний період часу визнати втрату своїх територій, оголосити їх окупованими, а коли складуться сприятливі для цього умови, повернути їх. 

На початку 90-х, під час військових подій на Балканах, певну частину своєї території Хорватія втратила. Але через три роки завдяки блискавично проведеній військовій операції розгромила сербські війська і повернула свої землі у лоно Хорватії. Хорватський сценарій унеможливив би те, що відбувається в рамках мінського процесу — повернення Украї­ні її східних територій на умовах Російської Федерації.
 

diena.lt

Нам хочуть віддати окуповані території під "соусом" збереження територіальної цілісності України. При цьому 500 з лишком кілометрів нашого кордону з Росією так і залишиться під контро­лем так званого "ополчення", а точніше – під пильним оком російських регулярних військ. Україну намагаються змусити фінансувати ці неконтрольовані регіони з його "ополченням", в якого буде 40-тисячна армія, одна з найбільших в Європі. На Україну буде покладено тягар виплати зарплат, пенсій, дотацій. Тільки пенсій треба буде переказати у цей проблемний регіон 24 млрд. грн.

Окрім того, на Україну навішають відновлення зруйнованої війною інфраструктури. Все це не дозволить розвивати власну економіку, а відтак стимулювати євроінтеграційні процеси. Україна фактично залишиться у полі політичного і військового впливу Росії.

Якщо наберемося сміливості та офіційно заявимо про тимчасову втрату цих територій, визнав­ши їх окупованими (так само, як Крим, про який чомусь забуваємо), то отримаємо отой проміжок часу — два-три роки – який необхідний для розбудови української армії, економіки, проведення соціально-економічних реформ в середині країни…

Зараз у суспільстві побутують дві думки щодо виходу з кризи на сході: перша – відпустити Донбас "у вільне плавання", відгородитися блокпостами, ровами, колючим дротом, бо, мовляв, з його агресивним, проросійськи налаштованим населенням, яке не хоче чути про Європу, нам не по дорозі. Друга – силою повернути окуповані території…

Але і одна, й інша думка є хибними. Відгороджуючись від окупованої частини Донбасу, люди готові "просто так" віддати їхнє. Те, що пропоную, передбачає, крім визнання тимчасової втрати територій, їх повернення.

Інша думка, яку висувають ура-патріоти, котрі у стінах Верховної Ради кажуть про "вій­ну до переможного кінця" – не більше, ніж популізм

Українська армія не в змозі (ні фізично, ні матеріально) протистояти третій стороні конфлікту — Російській Федерації. Можемо наразитися на ще більші втрати території. Заявляти про "війну до переможного кінця" – грати на руку Москві. У нас була можливість перемогти у серпні минулого року. Але цього не дозволила потужна інтервенція з російського боку, а згодом — вересневі мінські угоди…

Щодо питання, чи зможуть українці з її центральних, північних, західних регіонів коли-небудь примиритися зі своїми одурманеними співвітчизниками у Донбасі, які лягали під наші танки, не даючи їм захистити наші кордони, які зустрічали ледь не з хлібом-сіллю російських окупантів.

Перший шлях — повернення до "хорватського" сценарію, про який я вже говорив. Після подібної спецоперації українських військ вороже налаштована до України частина населення змушена буде виїхати. В іншому випадку цих людей буде притягнуто до кримінальної відповідальності. Вибору немає. 

Ніхто на примирення не піде. Президент Білорусі Лукашенко заявив, що з часом все у відносинах України і Росії "устаканиться", що, мовляв, після Другої світової війни, де загинуло 30 мільйонів, росіяни знайшли спільну мову з німцями. Пробачте, минуло 70 років з часу тієї війни, російський народ братається з німцями, але при цьому ворогом робить український народ… Не треба нас заколисувати тезами про те, що ми змушені сідати за стіл переговорів з людьми, руки яких по лікоть у крові…

Я категоричний противник проведення будь-яких виборів на Донбасі в умовах війни. Бо в такий спосіб узаконимо, повернемо у політичне життя України одіозних функціонерів Партії регіонів, які перефарбувалися в "Опозиційний блок". А про вибори на окупованих територіях взагалі не може йтися. Бо це буде легітимізацією самопроголошених республік. 

Фактично ми будемо мати у своїх радах російських посіпак, але вже не у вигляді бойовиків, які мали би сидіти за ґратами, а у вигляді "українських депутатів", які й далі нестимуть ідею федералізаційного розбрату в середині Украї­ни – але вже прикриваючись мандатом. Не можна проводити вибори і на звільненій території Донбасу. Бо наразі українська влада там є номінальною. Тим більше, коли значна частина переселенців, які отримують українські виплати, голосуватимуть проти України. Вибори в таких умовах закладають міну уповільненої дії.

Хто і як має відроджувати зруйновану економіку Донбасу – західні інвестори, Україна з її скромним бюджетом, Росія, яка наробила нам біди?

Нам треба чітко усвідомлювати, якщо йдеться про конт­рольовані нами території, то треба чітко сказати, що 80-90% промисловості зосереджено у руках певного олігархічного клану. Тож було б недоречно, якби Україна брала на себе зобов’язання відновити зруйновані підприємства, які належать Ахметову чи Януковичу. Це справа власників. Украї­на має виступати гарантом соціально-економічних перетворень, але не їх донором. Те ж саме стосується країн Заходу. Вкладати гроші у нестабільну економіку цього регіону немає сенсу.

Якщо вже прийшли до нас грузинські реформатори, нехай би діяли за схемою, яку успішно апробували у своїй країні: арешт ворогів країни із подальшим внесенням з їхнього боку грошової застави. Не у вигляді смішних 3 мільйонів гривень, як було це у випадку з "регіоналом" Єфремовим, а на кілька порядків солідніших сум. Йдеться також про інших одіозних осіб, представників соціально-економічної горе-еліти Луганської та Донецької областей, яка якимось дивом преспокійно поживає на контрольованій Україною території, але до неї немає інтересу правоохоронних органів і судової системи.

Треба цих людей змусити своїм коштом відновлювати економіку Донбасу. Щодо них має бути політика "батога і пряника". З одного боку, маємо чітко показати адміністративний характер, а з іншого, стимулювати цих людей працювати на Україну. Маємо показати, що є чіткі правила гри поведінки у цьому регіоні.

Українським по духу і змісту Донбас стане тоді, коли туди повернеться українська влада. Коли життя на Донбасі буде наповнене українським змістом, а не тим, що пропонується, — у вигляді реабілітації, легалізації вбивць українських військових. До влади на Донбасі має прийти українська політична еліта, яка докорінно змінить ситуацію у регіоні.

Автор: Дмитро Снєгирьов

Радимо вам також почитати:
Священик-сепаратист з голодуючих Ровеньків літає на відпочинок до Криму на літаку
Нью-Васюки пана Плотницького
Велика брехня маленьких міністрів

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше