Михайло Коцюбинський. З глибини.
Письменник часто експериментував у різних жанрах. Не завжди все виходило вдало. Але якщо говорити про – умовно – його вірші в прозі, то слід визнати, що деякі успіхи в подібних експериментах у нього були.
"З глибини" – це чотири невеличкі новелки, які дають можливість глянути на творчість Михайла Коцюбинського трішки з іншої точки зору. Сам письменник не був упевнений,
"чи до вподоби буде ся моя дрібничка", як він писав у листі до Володимира Гнатюка 31 жовтня 1903 року.
"Хмари" – це роздуми про душу поета.
"Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом, – мені здається, що бачу душу поета…
… Я бачу її. Велика і важка, повна туги й невиплаканих сліз, вагітна всіми скорботами світу, темна од жалю до нещасної землі, вона клубочиться чорними хвилями, важко дихає переповненими грудьми, ховає лице од сонця і гірко плаче теплими сльозами, аж поки не стане їй легше…
… Поете, я не дивуюсь, що любиш хмари. Але я співчуваю тобі, коли з тужливою заздрістю стежиш за хмаркою, що тоне, розпливається і гине в блакитній пустелі…".
А ось новелка "Утома". Це ніби продовження "Хмар". Письменник уже говорить про свою душу.
"Душа моя втомлена – і навіть той жаль, що почуваю, нагадує лише усміх, застиглий на обличчі мерця…
Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жодного сліду: воно знов стає ясним й блакитним…
… Тоді як попіл надій моїх нерухомою хмарою завис наді мною, тоді як сонце щастя не зжене з душі тіней, як дзеркало душі моєї померкло, потьмарилось, не одбива нічого, тоді як те, що облетіло і стало голим, – не розів’ється знову".
У новелці "Самотній" письменник розвиває тему своєї душі.
"Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа.
Завжди і всюди чую її любимий приспів:
– А ти самотній!..".
Коцюбинський стверджує, що за будь-яких обставин письменник завжди залишається самотнім.
"І коли навіть біля серця мого б’ється кохаюче серце, коли дві іскри злучаються в поломінь щастя, коли здається, що сфінкс розгаданий вже, – і тоді навіть…
… І тоді навіть чорним клубком котиться в грудях моїх болісний й гордий покрик:
– А я … самотній!..".
Розумієш, що мова вже не про самотність душі письменника, а про самотність душі людини.
І як закінчення теми пошуку душі – остання новелка з цього циклу – "Сон". Вона – про втрачене серце,
"Снилось мені – чи ж снилось мені? – що в грудях у мене лиш половина серця…
… Та коли врешті настала зима, коли на голову мою впав перший сніг, я знайшов те, чого шукав…".
Але чи знайшов ліричний герой другу половинку свого серця?
"Так снилося мені – чи ж снилося мені?..".
Михайло Коцюбинський із глибини своєї душі дивиться на все, що відбувається на світі. Лише так можна побачити далі й більше, ніж звичайна людина.
Анатолій ВЛАСЮК
28 квітня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
