Слідами Марії-Антуанетти. Частина ІІ

Це знову я! Продовжую свою розповідь про пригоди у Франції. У попередньому пості я розповіла про екскурсію Версальським палацом. От виходжу я з нього і перед моїми ясними очима розкинулись сади Версалю. Я одна, як палець. Свою групу і сестру загубила десь у юрбі китайців (або японців) вже давно. Тому насолоджуюсь цією красою у гордій самотності.

Сади займають площу 815 гектарів. Станом на 2010 рік тут зростає 350 тис. дерев. Туристи переважно відвідують лише невеличку частинку всього комплексу.

Топаю я, топаю...

... і тут переді мною відкривається чудовий вид на Королівську оранжерею.

Вона була побудована у 1684-1686 рр. за проектом архітектора Жюля Ардуен-Мансара. 

Більшість із цих дерев - цитрусові. Взимку їх ховають у діжках. А в період з травня по жовтень виставляють в партері перед оранжереєю.

Під час Паризької комуни 1871 року оранжерею перетворили на в'язницю. Але оскільки знадобилось місце для цитрусових дерев - оранжерею звільнили.

    Вид палацу з боку садів.

Стою спиною до палацу і рушаю вперед.

Переді мною Басейн Латони. Він розташований нижче Водяного партеру. Статуї, які прикрашають басейн, навіяні грецьким міфом. Та, в принципі, тут практично все навіяно грецькими міфами...

Між басейном Латони та палацом лежить палацова тераса, яку і називають Водяним партером.

Версальський палац має обмежені водні ресурси, тому в повну міць фонтани вмикають лише під час вражаючих шоу, які відбуваються у вихідні дні в літні місяці.

На жаль, вже немає багато часу, щоби залазити у хащі парку (а так хотілося...), тому востаннє милуюсь красою палацу...

 ... і човгаю на вихід. Там має чекати моя група. Але групи нема. Є лише одна дівчина, яка вирішує витягнути мене на шопінг. Ми проходимо повз пам'ятник Людовіку і чимчикуємо вглиб Парижа.

Ми знайшли декілька хороших магазинів, де я купила собі досить симпатичну сукенку. Ми також надибали ринок, де торгували араби. Але часу там лазити вже не було і ми повертаємось до Версалю. Дорогою я купила у чорношкірого продавця в'язку брелків-ейфельок. Він хотів за 1 штучку - 1 євро. Але я вторгувала за 1 євро - 7 штук. От така я молодець! І це практично без знання мови! Хоча потім отець Олександр повідомив мені, що я продешевила.... Бо він вторгував 13 штук за 1 євро... Ну от і все... Ми знайшли свою групу, сіли в автобус і поїхали в готель. Номер у нас був з видом на цвинтар... Але нічого. Трішки відпочили і вперед на метро. Отець Олександр веде нас до Ейфелевої вежі. Ура! Ура! Ура!

21.00. Група вилазить з метро. Хочеться сказати, що метро у Парижі таке заплутане, як лабіринт Мінотавра. Без 100 грам не розберешся.

А ось показався вершечок вежі.

Ще декілька кроків... АААА. Ось і вона! У всій своїй красі.

Біля вежі сидить кролик. А біля нього лежить чашечка, куди туристи кидають копійки. Цікаво, для чого це? 

Отець Олександр дає нам півгодини на фотографування. Ми виходимо на Марсове поле. Тут, просто на траві, сидять парижани і туристи. Відпочивають, спілкуються та п'ють вино. Вино бажано приносити з собою. Хоча можна його купити і тут, на місці, у людей з підозрілою зовнішністю. Але це для екстремалів.

То я. Щаслива, як слон. 

Півгодини промайнули. Отець Олександр веде нас назад.

Отака ось карусель біля вежі.

І ще одна карусель.

А це нічна річка Сена.

Відходимо трохи далі й перед нами відкривається ще один чудовий краєвид на Ейфелеву вежу.

Жаль, що ми були тут так мало часу. Але все рівно, цей вечір запам'ятався мені на все життя. Paris, Je T`Aime!
 

Читайте про початок цієї подорожі:
Вперше в Європі. Початок прощі. Чернівці - Лагевнікі
Королівське столичне місто Краків
Дивовижне місто Краків. Частина друга
Ченстохова - духовна столиця Польщі
Велике Герцогство Люксембург. Дива маленької країни
Слідами Марії-Антуанетти. Версальський палац