Прихований купідон

Сьогодні поговоримо про Яна Вермеера (Johannes Vermeer), або, як його ще називають, Вермеера Делфтського - бароккового художника Золотої доби голландського живопису. З його ім'ям пов'язані такі речі, як безпідставне применшення значення його творчості та забуття більш, як на півтора століття, одне гучне викриття і нещодавнє цікаве відкриття.

Його "Дівчина з перловою сережкою" наряду з "Джокондою" Леонардо да Вінчі чи "Соняхами" Вінсента ван Гога є одним з найвпізнаваніших творів мистецтва.

                          Ймовірний автопортрет Яна Вермеера на картині "У звідниці" 1656 рік

Біографія Яна Вермеера рясніє білими плямами. Про його життя можна судити в основному по небагатьох архівних документах: нотаріальних поручительствах, заповітах, боргових розписках, тощо. Точної дати, коли народився Вермеер, ніхто не знає, зате відома дата його хрещення, а саме: 31 жовтня 1632 року маленького Яніса хрестили в Новій церкві (De Nieuwe Kerk - Де Ньіве керк), що знаходилась на головній площі Делфта - міста, що розташоване неподалік від Гааги.

Можна було би подумати, що Делфт був глухим провінційним містечком, але це було зовсім не так - саме у ньому розташовувалась резиденція принців Оранських. Ще у 1572 році штатгальтер принц Вільгельм І Оранський (на прізвисько Мовчазний), лідер боротьби Нідерландів за Незалежність, родоначальник королівської династії, заснував у Делфті в бувшому монастирі св.Агати свою резиденцію Принсенгоф (Двір принца або Дім принца).

                                                                 Принсенгоф, Делфт

У 1580 році Філліп ІІ - король Іспанії, Португалії, Неаполя та Сіцилії. Крім того, за правом своєї дружини Марії І - король Англії та Ірландії, а також - господар Нідерландів оголосив Вільгельма Мовчазного - "бича християнства та ворога людства" поза законом, з метою знищити його фізично. На полі боя цього зробити не вдавалось, тож король вирішив вдатися до замаху - виклав ієзуїтам кругленьку суму у 80 тис дукатів за вбивство принца Вільгельма.

                                                               Делфт, вид на Принсенгоф

Невдовзі знайшовся молодий фанатик-католик Бальтазар Жерар, якого переконали, що Бог благословив його на вбивство єретика, що спаплюжив христову віру. Бальтазар під вигаданим іменем поступив на службу до Вільгельма, втерся в довіру, купив у якогось солдата пістоль з трьома кулями неправильної форми (щоб рани не лишали шансу вижити) і у 1584 році трьома вистрілами смертельно поранив принца у тому самому Принсенгофі. Той солдат, що продав пістоль і кулі, коли дізнався, на що пішли його кулі, покінчив життя самогубством. Бальтазару ж не дали втекти і, розгнівані вбивством свого національного героя, голландці його судили. Вирок був страшний: три дні Бальтазара безупинно, принизливо та наджорстоко катували, після чого його четвертували. Під час катувань він поводився мужньо і порівнював себе з Давідом, що вбив Голіафа. А Вільгельма Мовчазного поховали в тій самій Новій церкві, де за 50 років по тому хрестили Яна Вермеера.

                                         Адріан Кей портрет Вільгельма І Мовчазного 1579 рік.

Тепер повернемось до Вермеерової родини. Батько Вермеера Янсон Рейнер, який народився у 1591 р., був родом з Антверпена. Коли йому виповнилось двадцять, він покинув батьківський дім і вирушив до Амстердама опановувати шовкоткацтво. І це не дивно - його батько (дідусь Вермеера) був кравцем, тож юний Янсон гарно знався на тканинах.

За чотири роки після переїзду в Амстердам Янсон одружився з Дігною Балтнес, яка була молодша від нього на чотири роки. А ще через чотири роки, у 1619-му, виявилось, що батько Дігни Бальтазар Клас Геррітс, що був годинникарем, замішаний у фальшивомонетництві - він з друзяками десь придбали чи виготовили матрицю для карбування грошей і почали штампувати монети. Їхнє злочинне підприємство працювало з таким розмахом, що за справу взялись Генеральні штати та сам штатгальтер принц Моріц Оранський. Невеличке уточнення: генеральні штати - парламент, штатгальтер - спочатку намісник короля, але під час Нідерландської революції (1581 року) більшість провінцій проголосили незалежність, тож назва залишилась, але це вже був не намісник короля, а голова Республіки Сполучених провінцій. Так от, двох поплічників Бальтазара Геррітса схопили і скарали насмерть обезголовленням. Самому ж Геррітсу вдалось втекти спочатку в Гаагу, а потім у Горніхем, де він спокійнісінько дожив до кінця життя.

Одразу ж після цього батьки Вермеера переїхали в Делфт - мабуть, тікали від тіні, яку відкидала на них лиха слава їхнього родича. У 1620-му в них народилась дочка Гертрув, у 1621-му Янсон Рейнер вступив в гільдію св.Луки, що об'єднувала в собі живописців різних жанрів, склодувів, виробників порцеляни, арт-дилерів, а також до 1620 року ткачів килимів та шпалер, а вже у 1625-му вони з дружиною взяли в оренду заїжджий двор "Летюча лиса". Батько Вермеера, мабуть, все ще боявся, що його доженуть чутки стосовно тестя-фальшивомонетника, які все ще можуть зіпсувати його репутацію чесної людини, тому змінив прізвище на лисяче (навіяне назвою готелю). Голландською лиса - вос, тож тепер він підписував документи, як Рейнер ван Вос. І, хоч він став майже власником заїжджого двору, все одно, продовжував ткати атласні шовкові тканини, що називались "каффа" і, які використовувались як для пошиття одягу, так і для обивки меблів чи драпірування.

На той момент, коли у 1632 році народився Яніс, його батькові виповнився 41 рік, матері - 37, а Гертрув - 12. Сім'я вже біль-менш твердо стояла на ногах - так, що через сім років вони змогли придбати за 2 700 гульденів трактир "Мехлен". Це був шикарний будинок ХVI сторіччя, що знаходився в північній частині ринкової площі Макфедес і, в якому було аж сім камінів та який був обставлений коштовними меблями. Будинок був наповнений картинами, килимами та дорогими шовковими тканинами, що їми торгував батько Вермеера, тому, скоріш за все, такі характерні для картин Вермеера драпірування, килими та картини на стінах беруть початок у дитячих враженнях у батьківському домі.

              Ян Вермеер "Вид Делфта" 1658 - 1660 роки, Королівська галерея Мауріцгьойс, Гаага

Згідно з уставом, в гільдію св.Луки приймали тільки тих, хто впродовж шести років вивчав живопис в одного з майстрів, що мали членство в гільдії. Про роки навчання Яна нічого не відомо, але згодом, коли йому виповниться 20 років, він вступить в цю саму гільдію св.Луки, в якості вільного майстра-художника, а через кілька місяців по тому помре його батько. Син пішов по батькових стопах. Цікавий факт: батько Вермеера у 1619-му переїхав до Делфта, а вже у 1621-му вступив у гільдію св.Луки. Тобто, він, на відміну від сина, ніяк не міг проходити шестирічне навчання в котрогось з художників цієї гільдії.

Існують різні, нічим не підтверджені гіпотези, в кого з митців міг навчатись юний Ян. Одні мистецтвознавці твердять, що це могли бути члени гільдії Леонарт Брамер чи Герард тер Борд (зберіглись свідчення, що Ян був знайомий з обома), інші припускаються думки, що вчителем Яна був найталановитіший учень самого Рембрандта Карел Фабріціус. Однак ніяких доказів цим припущенням досі не знайдено. Єдине, чому приписують учнівство Вермеера у Фабріціуса, так це те, що останній у 1651-му переїхав до Делфта, у 1652 році вступив до тої самої гільдії св.Луки, а у 1654 загинув через масштабні вибухи на Делфтському пороховому склад, що зруйнували більшу частину міста. 

                                             Ян Вермеер "Дівчина з перловою сережкою" 1665 рік,                                                                                                                Королівська галерея Мауріцгьойс, Гаага

Мистецтвознавці згодні в одному: на творчість Вермеера мав значний вплив живописний стиль його відомого сучасника - майстра жанрового живопису Пітера де Гоха, що з 1652 до 1661-го років жив і працював в Делфті. Вони були ровесниками і, до речі, де Гох у 1655 році теж вступив у гільдію св.Луки. Де Гох був дуже успішним художником. У 1660-1661 р. він перебрався в Амстердам, де вже у 1668 році зміг купити собі будинок у фешенебельному районі міста. Наприкінці життя він збрендив і у 1684 році скінчив свої дні у божевільні. Цікавий момент: мистецтвознавці відзначають, що великий вплив на його творчість справив саме Ян Вермеер. Тобто, вони збагатили творчу манеру одне одного. Буває навіть так:))

                                               Ян Вермеер "Дама, що пише листа" 1665 - 1667 роки,                                                                                                            Національна художня галерея, Вашингтон

                                      Ян Вермеер "Дівчина, що пише листа" 1665 - 1666 роки,                                                                                               Королівська галерея Мауріцгьойс, Гаага

Через рік по вступі у гільдію св.Луки, у віці 21 років Вермеер одружився. Причому, що цікаво, його майбутня дружина Катарина Болнес була католичкою, а сам Ян - кальвініст, тож майбутня теща - рішуча Марія Тінс, що за чотири роки до того розлучилась зі своїм чоловіком Вільямом Болнесом (тираном і, за сумісництвом, багатим власником цегляної фабрики в місті Гауда) і отримала через це чималу суму грошей, зі всіх сил пручалась, щоб цей шлюб не відбувся. Мабуть, Болнеси були вихідцями із Фландрії - хоча Фландрія більше не контролювалась Іспанією, але, все одно, лишалась католицькою. Так от, тільки після вмовлянь члена гільдії св.Луки художника Леонарта Брамера, що теж був ревносним католиком, майбутня теща дала згоду на цей шлюб. І саме Леонарт Брамер був головним свідком на весіллі Вермеера.

                          Вільям Блау мапа Делфта, а саме частина з районом, де жив Вермеер

                                       1) Трактир Мехлен, де зростав Вермеер

                                       2) Гільдія св.Луки

                                       3) Маленька вуличка

                                       4) Будинок тещі Вермеера Марії Тінс

                                       5) Делфтська ратуша

                                       6) Ще один будинок тещі митця

                                       7) Стара церква, збудована у 1246 році, в цьому ж році засновано Делфт

                                       8) Нова церква, збудована у 1496 році

                                       9) Заїжджий двір "Летюча лиса", де народився Вермеер

                                       10) Місце, де художник писав картину "Вид Делфта"

                            Ян Вермеер "Маленька вуличка" 1658 рік, Рейкмюзеум, Амстердам                                          Завдяки професору історії мистецтв Францу Грийнзенхауту, тепер відомо, що нині це вулиця                                 Фламінгстраат (Vlamingstraat). Тепер там знаходяться будинки №40 та №42.   

                                                 Сучасний вигляд вулиці Фламінгстраат 

Докази того, що Фламінгстраат є саме тою Маленькою вуличкою з картини Вермеера (вона вказана на старовинній карті під №3), професор Грийзенхайт знайшов у "Реєстрі днопоглиблювальних робіт в Делфті" за 1667 рік.Там було записано про те, скільки кожен домовласник з цієї вулиці має заплатити грошей за підтримання доброго стану набережної цієї вулиці. В реєстрі описується ширина всіх будинків на вулиці та всіх проходів між ними, причому з точністю до 15 сантиметрів. Скориставшись цими даними, професор знайшов єдине місце, що точно відповідало вказаним розмірам саме тих будинків, що були зображені на картині. Потім ці висновки знайшли підтвердження і в інших історичних документах.

До наших днів старі будинки, зображені на картині, не зберіглись. Ті будинки, що бачимо на фото тепер, з'явились на Фламінгстраат у ХІХ сторіччі, але лишився прохід між ними, впізнавані ворота та вказані в давньому реєстрі розміри. Будинок, що бачимо з правого боку картини, належав тітці художника, вдовиці Аріаентхен Клас ван дер Мінне, що приходилась сестрою батьку Вермеера. Вона мала п'ятеро дітей і заробляла на життя продажем тельбухів, тому і прохід між домами мав назву Тельбушачі ворота. Мати Вермеера та його сестра Гертрув теж жили на цьому ж каналі недалеко від тітки, навпроти по діагоналі до її будинку.

Спочатку Вермеери жили в Мехелені, а у 1660 році перебралися жити на вулицю Ауде Лангендейк в просторий одинадцятикімнатний дім тещі, що знаходився у кварталі папістів. А через рік Вермеерова теща стає ще багатшою - помирає її сестра Корнелія і Марія Тінс отримує у спадок від неї земельні наділи, деякі з них із садибами поблизу Схонховена, які здаються в оренду.

В шлюбі у Яна з Катариною народилось 15 дітей, правда, чертверо з них померли ще в ранньому дитинстві. Вермеер матеріально твердо стояв на ногах, тому міг собі дозволити мати таке велике сімейство, та і тещині гроші добре допомагали. До речі, цікавий факт, як на тогочасні традиції: жодного з дітей він не назвав на честь своїх батьків, але першу дочку назвав на честь тещі, ще одну дочку - на честь тещиної сестри Елізабет, що була монахинею, ще одну дочку - на честь другої тещиної сестри Корнелії, а одного з синів назвав Ігнатіусом на честь голови ієзуїтського ордену Ігнатіуса Лойоли. З огляду на це і на виховання дітей у католицькій вірі, припущення, що, заради шлюбу з Катариною, Вермеер перейшов у католицтво, вже не здається безпідставним.

                       Ян Вермеер "Келих вина" 1658 - 1660 роки, Берлінська картинна галерея

Марія Тінс мала невеличку колекцію картин, написаних художниками утрехської школи, що дістались їй у спадок від її батьків. Принаймні дві з тих картин присутні на задньому плані Вермеерових полотен:                                          Картину "Звідня" Дірка ван Бабюрена можна побачити на полотнах "Концерт" та "Дама, що сидить за вірджиналем".      Ще одну - "Милосердя римлянки"  можна побачити з правого боку "Уроку музики".

                                                Ян Вермеер "Концерт", близько 1663 року.                                                                                            У 1990 році викрадена з музею Ізабелли Стюарт Гарден

 

                               Ян Вермеер "Пані, що сидить за вірджиналем" 1670 - 1672 роки,                                                                                                   Національна галерея, Лондон

                                                          Ян Вермеер "Урок музики" 1662 рік,                                                                                                    Королівська колекція в Сент-Джеймському палаці, Лондон                                                                                    Напис на кришці вірджиналя (різновид клавесина):                                                                                             "Музика є супутник в задоволенні і бальзам в печалі"

Мистецтвознавці припускають, що Вермеер писав всього по дві картини в рік, бо працював повільно та мав інші джерела прибутку, як то: він допомагав вести справи в трактирі "Мехелен", що належав його матері та знаходився на головному ринку Делфта, там же він торгував предметами мистецтва. Крім того відомо, що у 1662 - 1663 роках він був обраний деканом все тої ж гільдії св.Луки (щось на кшталт директора).

В тому ж році, коли він став деканом, французький мандрівник Бальтазар де Монконіс писав, що картини Яна Вермеера занадто дорогі, але, при цьому, жодної картини Вермеера у будинку самого Вермеера він не побачив, що свідчило про величезний попит на його твори - вони одразу ж купувались поціновувачами. Є письмові свідчення, що вже у 1664 році картини Вермеера згадуються у Гаазі, це означає, що його слава нарешті поширилась за його рідне місто. Але, що цікаво, Вермеер не гнався за славою, а ще у нього, як і у Караваджо, ніколи не було учнів.

               Ян Вермеер "Географ" 1669 рік, Штеделівський художній інститут, Франкфурт-на-Майні

У 1671 - 1672 роках Вермеера знов обирали деканом, а у травні 1672-го його та художника Якоба Йорданса запросили як знаних експертів-мистецтвознавців приїхати в Гаагу, щоб підтвердити чи спростувати справжність колекції венеційських та римських картин, що за 30 тис гульденів хотів придбати у арт-дилера Герарда Уленбурга курфюрст Брандербурга Фрідріх Вільгельм І. Після огляду колекції, Вермеер видав свій вердикт, який засвідчив нотаріус: це "незграбні та погано зроблені копії", тому колекція не варта навіть 3 тис гульденів, бо полотна підробні - це не полотна ні Рафаеля, ні Мікеланджело.

         Ян Вермеер "Офіцер та дівчина, що сміється" 1655 - 1660 роки, Колекція Фріка, Нью-Йорк

Тою ж весною 1672 року Франція, заручившись союзництвом Англії, вторглась у Нідерланди. Почалась війна, котра невдовзі поширилась майже на всю Європу. Внаслідок війни і економічної катастрофи арт-ринок завмер - кому під час війни потрібні картини?

Французькі війська стрімко просувались вглуб країни, тому голландці, щоб зупинити ворога, відкрили плотини. Величезні території опинились під водою, серед них були і землі поблизу Схонховена, які Марія Тінс здавала в оренду, тож цей шмат прибутку накрився. Картини та предмети мистецтва в такі непевні часи ніхто не хотів купувати, тож гроші швидко скінчились і Вермеери почали жити в борг. Мабуть, це було нестерпно і через три роки, а саме у 1675 році, після поїздки у Гагагу, де він даремно намагався взяти в кредит 1 тис гульденів, виснажений морально та нервово, Вермеер захворів і за кілька днів помер, лишивши дружину та одинадцять дітей з силою-силеною боргів. Восьмеро з дітей були ще малими і жили в домі батьків. Приблизно за два роки по тому дружина Вермеера жалілась у клопотанні: "... під час руйнівної та затяжної війни (Вермеер) не тільки не зміг продати жодного зі своїх творів, а й на шкоду собі не розлучився з картинами інших майстрів, з якими мав справу".

                                                     Ян Вермеер "Мереживниця" 1669 - 1670,                                                                                                                                        Лувр, Париж

Катарина так свідчила у Верховному суді за півтора роки після смерті чоловіка: "... через цю війну він, що мав велику відповідальність за дітей, для котрих більше не було коштів, впав у таку тугу і такий відчай, що за півтори дні втратив здоров'я і помер". Як не старалась, Катарина не змогла розрахуватись з величезними боргами, тому змушена була передати свої земельні наділи в управління Вищому суду, що у Гаазі, а також їй довелось відмовитись від права на спадок на користь кредиторів. А от попечителем спадкового майна, від якого відмовилась Катарина, суд призначив Антониуса ван Левенгука - шанованого члена гільдії св. Луки, торгівця тканинами, а також знаного у світі науковця - натураліста, винахідника та вдосконалювача мікроскопа, першовікривача еритроцитів, бактерій, тощо. Так, це саме той Левенгук, якого ми всі вивчали в школі. 

                                      Ян Вермеер "Гітаристка" 1672 рік, Кенвуд-хаус, Лондон

Катарина бідувала після смерті Вермеера і невідомо, що з нею і з дітьми би трапилось, якби не допомога її матері Марії Тінс. Вона утримувала сім'ю художника аж до самої своєї смерті - померла вона у 87 років. Катарина ж після смерті Яна прожила ще 12 років. Через важке матеріальне становище їй довелось в рахунок величезного боргу у 600 гульденів віддати пекареві дві картини покійного чоловіка, що все ще лишались в її власності.

                        Ян Вермеер "Пані, що пише листа зі своєю служницею" 1670 - 1671 роки,                                                                                    Національна галерея, Дублін

                      Ян Вермеер "Алегорія живопису" 1673 рік, Музей історії мистецтв, Відень

Ймовірно, це картини "Гітаристка" та "Дама, що пише листа та її служниця". Між тим, така ж загроза нависла також над картиною "Алегорія живопису". Катарина з матір'ю все робили, щоб картину не було продано... однак, нічого з того не вийшло - картину було продано на відкритому аукціоні все тої ж гільдії св.Луки. А вже за 130 років по тому автором цієї картини стали вважати Пітера де Гоха. 

Під час реставраційних робіт в Галереї старих майстрів, що у Дрездені, на полотні Яна Вермеера "Дівчина, що читає листа перед відчиненим вікном", було виявлено .... купідона. Хтось вже після смерті художника зафарбував оголеного купідона, що був зображений на картині, що в свою чергу була написана на задньому плані полотна з дівчиною, що читає листа - картина в картині. Вермеер любив прикрашати задній план своїх творів зображеннями картин.

Насправді, прихованого купідона виявили ще 40 років тому за допомогою рентгену, але тоді вчені вважали, що сам Вермеер чомусь і зафарбував його. А тепер, після лабораторних досліджень стало зрозуміло, що купідона замалювали більш, як за кілька десятиліть після того, як Вермеер завершив картину. Мабуть, тому, хто приховав під шаром фарби купідона, цнота не дозволяла споглядати його оголене тільце або він припускав, що його домашні зіпсуються морально від споглядання такого відвертого зображення:))

Старший консерватор Галереї старих майстів в Дрездені Ута Нейдгарт сказала таке стосовно цього: "На картині був шар бруду над оригінальним лаком, яким відпочатку була покрита картина. Це свідчить про те, що впродовж десятиліть картина перебувала в первісному стані" (з незафарбованим купідоном).

                     Ян Вермеер "Дівчина, що читає листа перед відчиненим вікном" 1667 рік,                                                                              Галерея старих майстрів, Дрезден

Тобто, в розрізі йдуть шари фарб, що їми малював Вермеер, потім зверху лак, зверху лака - шар бруду, що з'явився на картині з плином часу, а вже поверх отого бруду - фарба, що нею був зафарбований купідон. До речі, фарба дещо темніша за ту, якою відпочатку було написано стіну, що на ній висіла картина з купідоном.

Також Ута Нейдгарт додала: "Це найсенсаційніший досвід в моїй кар'єрі. Це відкриття повністю змінює картину".

Той самий купідон присутній і на іншій картині Вермеера - "Дамі, що стоїть за вірдженалем". Вірдженал - це різновид клавесина.

                              Ян Вермеер "Дама, що стоїть за вірдженалем" 1670 - 1672 роки,                                                                                                  Національна галерея, Лондон

Мистецтвознавці стверджують, що Вермеер додавав на свої полотна картину з купідоном тоді, коли хотів зробити наголос на закоханості персонажів.

У 2017-му картину вирішили почистити і реставрувати, тому що світлі, навіть крижані тони на картині почали здаватись жовтуватими. А після аналізу в лабораторії Дрезденської Академії образотворчих мистецтв та рентгенівських флюоресцентних досліджень, що проводились за сприяння Рейкмюзеум Амстердама, підтвердились припущення, що фарба, якою замальований купідон, значно новіша за фарби, якими Вермеер написав картину. Тому на початку 2018 року було прийнято рішення зняти цей шар фарби, щоб відновити оригінальний вигляд картини. До консультацій з питань безпечного відновлення зображення на полотні були залучені фахівці з того ж Рейкмюзеум та Національної галереї, що у Вашингтоні. 

Видалення чужорідного шару фарб - робота копітка і тривала, яку можна робити тільки скальпелем і під мікроскопом, щоб не зашкодити картині, тому процес йде дуже повільно - міліметр за міліметром. Саме через такі обставини, скоріш за все, на це піде ще один рік, а вже після цього поціновувачі Яна Вермеера зможуть насолоджуватись спогляданням цієї картини такою, якою вона була відпочатку.

Зображення - pinterest.com