Про жіночу самотність у тридцять

Приголомшлива стаття Ольги Какшинської про жіночу самотність у тридцять чи скільки сьогодні коштує світло…
 
Самотність - хороша штука, коли є кому сказати, що самотність - хороша штука. Мені завжди подобався цей жарт, бо була близька і зрозуміла закарбована всередині нього печаль.

Я не знаю, де в цьому місті в 30 років можна зустріти людину, яка підхопить твоє життя і понесе його далі, як своє. Здається, до цього віку всіх "нормальних" вже давно розібрали. Побачення нагадують співбесіди, часу на довгі розгойдування мало. А на порожні душевні страждання взагалі немає. Як і сил.

Ті, хто знає мою історію, часто кажуть: "тобі пощастило зустріти свого Сашу. Піди-знайди зараз такого справжнього мужика". Я, зрозуміло, ствердно киваю головою (особливо, якщо поруч Саша), але погоджуватися з фактом чистого везіння не поспішаю. Велике щастя, що ми зустрілися вільними і без дітей, але це зовсім не означає, що у кожного з нас немає своєї власної історії, жорсткого сформованого характеру і не менш категоричних уявлень про те, що таке любов і з ким під боком ми хочемо дожити до старечого маразму.

Ну і ще тому, що зі "справжніми мужиками", за якими так тужать тендітні жіночі плечі та серце, жити не так вже й просто, насправді. Особливо якщо ти сама з уже цілком міцним внутрішнім кістяком і modus vivendi.
 
Я пишу це для всіх самотніх дівчат, розумних, красивих і стійких, які звикли йти по життю з гордо піднятою головою. Я знаю, що коли всі навколо виходять заміж, народжують дітей і, взявшись за руки, емігрують в краще майбутнє, здається, що партія програна, і все втрачено, хоча, насправді, ви ще навіть не сідали за ігровий стіл.

Не слухайте того, хто голосить і пророкує бідну самотню старість в сорок три. Адже у вас на руках зараз навіть не якийсь там козир, а цілий джокер: чітке розуміння того, що вам дійсно потрібно - від себе, роботи, життя і того, з ким хочеться прокидатися найближчі кілька десятків років. Разом з наявністю не менш важливого знання про те, від чого, заради всього цього, ви готові відмовитися в собі.
 
З цікавістю спостерігаю, наскільки популярні сьогодні тренінги з "пробудження богині в собі", перетворення в "істинну жінку" - слабку, тендітну, покликану нести в світ лише красу, а не пакети з продуктами. І ось що хочу сказати: коли поруч з'являється правильний чоловік, все це включається в тобі саме і абсолютно безкоштовно. Тому що це не те, чому потрібно вчитися і штучно собі прищеплювати - все це вбудовано в тобі з народження і починає працювати відразу ж при переході з програми "виживати" в умови парного життя, де проблеми зовнішнього світу діляться на двох і від того вирішуються швидше і легше.
 
Я щиро вірю, що щастя зустріти в цьому світі "свого" судилося всім. Інша справа, що небесні виконавці бувають неповороткими і повільними, але це не біда - це незручність. Якщо ви не ковтаєте по літру горілки щоп'ятниці, не викурюєте по пачці сигарет на день і не жерете пачками наркоту, ви не безнадійні. Скажу більше: навіть якщо ви все це робите, ви теж небезнадійні, особливо якщо вистачило мізків усвідомити, що краще все це припинити і зайнятися чимось корисним.

А в тому, що "своїх" вистачить на всіх, - навіть не сумнівайтеся.
 
Просто є чоловіки-слова і є чоловіки-вчинки. Перші багато говорять, будують графіки, обговорюють, уточнюють, радяться з мамою, друзями і ворожками, звіряються з гороскопом і курсами валют. Другі просто приймають рішення: жити тут і зараз, робити - негайно, любити - ось цю жінку. І що би не трапилося, знати: ти впораєшся. Такий вже ти отримав дар при народженні - бути сильним і справлятися з будь-якою бідою.

По-справжньому опануєш мистецтво кохати тільки тоді, коли навчишся ходити по снігу, не залишаючи слідів, не забиваючи по саму шляпку цвяхи один в одного - адже навіть якщо їх потім витягнути, слід залишиться. Тому найбільше хочеться знайти людину, яка буде розділяти з тобою "цінність ненападу". Коли вдома - дім, а не друге поле бою після робочого. Коли в ліжку - пристрасть, а не: "Рожевий. Я пофарбую стелю в рожевий". Коли в обох спільні, окрім мрії, ще й точний план дій, і ця мета означає більше, ніж хвилинна дурість або спалах глухого роздратування.
 
До тридцяти жінка вже наїлася романтикою. Роль красивої безмозкої прикраси їй вже не підійде. Тому що, поки інші посилено вили гніздо, вона працювала. Бралася за найскладніше, з головою поринала в нове, отримувала третю вищу, рвала шаблони, ризикувала і йшла ва-банк. Часом їй було страшно, самотньо і важко, але сподіватися було ні на кого: хороша людина - не професія, і красиві очі не оплатять рахунок за електрику.

Поживши в такому режимі, починаєш цінувати чоловіків, які плювати хотіли на пошуки сенсу життя і відповідь на питання "ким я хочу бути, коли виросту".
 
Повсякденність, рутина, побутовий гумор, тепло обіймів - ось що стає по-справжньому важливим, ось що дає сили, щоб там, у великому світі, відчувати себе добре. Коли я вішаю гірлянди або прикрашаю нашу другу спільну ялинку, запихаю сушарки Саші в черевики або роблю трилітрову банку морсу з червоної смородини, я розумію сенс цих дій. Як ластівка плете гніздо зі слини, соломи та глини, так і я - кожен день - зміцнюю створене.

(via)