ЧИ БЕРЕЖУТЬ БЕРЕГИНІ СЕБЕ? Або Полюби себе сама!

ЧИ БЕРЕЖУТЬ БЕРЕГИНІ СЕБЕ? Або ПОЛЮБИ СЕБЕ САМА!

Жінка, мати, дружина… Від її здоров’я і настрою залежить здоров’я і самопочуття кожного члена родини або й роду, а загалом – здоров’я нації.

Одначе… Щодня перед нами зринають одні й ті ж самі обличчя: сумні, зі втомленими очима, опущеними або суворими чи й байдужими поглядами. Вранці ми швидким кроком, який нагадує спортивну ходьбу, поспішаємо на роботу, а ввечері над силу волочемо ноги або й з останніх сил намагаємось летіти додому, бо там чекає ще більше справ фізичних, ніж за цілий день на роботі. Бо, як мовиться, вдома роботи – до сьомої суботи, ніколи і в голову почухатись, ніколи і носа втерти! Тож тягни, кобило, хоч тобі й не мило!..

Кажуть, у нашій країні жінка може досягти успіху лише тоді, коли вона працює, як кінь, виглядає, як леді, а думає – як чоловік. Та й… чи може досягти?.. А що зачасту жінка, «слабка стать», перебрала на себе обов’язки чоловіка, то це правда. (Отже, стала сильною статтю. І це – не тішить, але це вже – тема иншої розмови…).

Недарма кажуть, що такій жінці й ціни нема. Справді, ціни їй та її домашній, побутовій, праці – таки нема, на жаль…

Знаємо ж: роботі якщо не сядеш на шию, то вона тобі сяде.

Впізнаємо себе, шановні жінки? То як же менше працювати і більше встигати, як не ледарювати і гарно виглядати? Бо ж, як відомо, хороша господиня, – се не та, котра багато працює, а та, що… багато робить. Це – різні речі.

Тож чи не хочеться вам, дорогі наші любавки, люблячі і любимі, змінити себе, своє життя-буття й побут на краще? Адже, за твердженням фізіолога П. Анохіна, емоції, як і м’язи, піддаються вихованню і тренуванню. Негативні емоції, котрі постійно повторюються: гнів, злість, ревнощі, непорозуміння, невдоволення собою, – погано впливають на організм, а отже – на здоров’я. Спершу розвиваються порушення нервової діяльности, а далі невроз стає причиною найрізноманітніших недуг.

І хоча й лежачого хліба ніде нема та під лежачий камінь вода не тече, проте инколи треба й полежати, відчувши втому.

То як же захиститися від надмірних навантажень і напружень?

Ми вже звикли чекати манни з небес. Ми навіть готові очікувати на неї цілу вічність, одначе самі до покращення становища свого здоров’я, морального стану, добробуту не хочемо зробити жодного кроку: то нам ніколи, бо дбаємо про всіх, а на себе часу не залишається, то лінь, то надіємось на Бога чи ще на когось…

Багато з нас розуміє потребу у психологічній розрядці. Бува, для неї потрібні всього декілька хвилин на день, але… вічна відмовка: «Нема часу (для себе!..)» – вже стала узвичаєною причиною і звучить як прислів’я, афоризм, як закон. А з роками ті хвилини, які не були приділені собі, нагромаджуються і перетворюються у хвороби, забираючи у нас і в родини на лікування вже не хвилини, а місяці, роки, а то й ціле життя. А ще – кошти, час, здоров’я, турботи родичів тощо. Та ми про майбутнє не думаємо («якось воно буде, обійдеться…»). Нам би сьогодні зробити, надолужити, встигнути, наздогнати упущене, бо «в сусідів он – є», бо «у подруги краще», бо «стільки всього треба!», бо «колеги всі мають, а я що ж, гірша?»…

Та ще й зробити треба так, щоб вона (я, ти, ви) не здужала розігнутися, щоб уночі не могла заснути від втоми і болю. І щоб завтра мала що колегам (сусідці, подрузі, мамі, сестрі, чоловікові) похвалитися-поскаржитись: «Наробилася так, що не чую ні рук, ані ніг». Але ж ми любимо вифарбувати хату й коло хати так, як ні в кого, начіпляти попраного шмаття більше, ніж сусідка, наконсервувати-насолити-нав’ялити на зиму стільки, щоб залишилося ще й на два-три роки наперед…

І добре, якщо здоров’я ще дозволяє стільки працювати... Але ж все, як кажуть, – до пори-до часу… Тож полюби себе сама, поважай себе передусім – сама, шануй і жалій себе насамперед сама – і тоді тебе любитимуть і шануватимуть инші.

І хоча й кажуть, що тільки сир одкладений гарний, а одкладена робота – ні, проте деяку роботу і за деяких обставин можна й відкласти. Здоровий глузд мудрої господині полягає в тому, щоб не виконувати зайвої роботи. Адже ми, жінки, зачасту виконуємо багато звичної, проте инколи – не потрібної, а то й шкідливої роботи. Замолоду ми заставляємо всю оселю безліччю речей, які з часом стає важче і набридливіше протирати від пилюки або прати (вази, вазочки, панно, букети, статуетки, серветки…). Придбавши гарну річ, невдовзі ми розчаровуємось у ній, докладаючи зусиль і потерпаючи від незручностей у її пранні або чищенні. Позбудьмося їх з користю: роздаруймо друзям, родичам: комусь вони потрібніші, комусь будуть утіхою.

Латання і штопання шкарпеток, котрі наче горять улітку, можна частково позбутися, якщо вдома, в селі ходити без них. І ви на ціле літо забудете про купівлю шкарпеток і їх латання.

Під час варіння бульйону або повидла зовсім не потрібно стояти стойма біля каструлі і знімати піну. Можна відійти, поставивши на мінімальний вогонь, а піну зняти зі стінок посудини по закінченні процесу варіння, перед розкладанням у слоїки, якщо вона ще не вся залишиться на стінках. А бульйон краще процідити наприкінці: це позбавить його не лише піни, а й дрібних шматочків кісток.

Жаліймо себе, свої ноги, аби вони з роками не образилися на нас. Пам’ятаймо, що зайва робота – се ворог нашого здоров’я і часу, якого так бракує у наш шалений ХХІ вік!
Не перетворюймось у сильну стать! Не позбавляймо себе жіночої слабкости! А ще не забуваймо до наших побутових справ долучати своїх домочадців, особливо дітей: і вам буде легше, і діти чомусь навчаться, та й гуртом же й каша добре їсться!..

А може, ви вмієте відновлювати сили, навчилися володіти собою, не забуваючи про відпочинок і хороший настрій, аби дітей і чоловіка зустріти з усмішкою і ласкавими словами? Якщо так, то поділіться своїми або чиїмось таємницями-секретами молодости, методами нестаріння, законами побутового життя, правильної організації праці і вільного часу! Дбаймо разом про здоров’я і довголіття рідної, української, нації!

(© Любов СЕРДУНИЧ)

(Картинки – з інтернету)