Полон почуттів

Почуй мене крізь пустоту цих стін,
Спустись до мене по безмежній стелі,
Побач мене через брехню картин
Та будемо дивитись крізь вікно на каруселі.
А що ти бачиш там?
Це може щастя, радість, сміх?
За цим ховаються дорослі по своїм хатам,
Щоб за дитинством приховати гріх.
А ти ховаєш щось від цього світу?
Ти ж-бо мене в своїм полоні закував
Та намагаєшся звільнитися від гніту.
Ти моє серце сотні раз атакував
Та намагався зберегти від жорстокого світу.
Чи може я сама в полон до тебе йду?
Бо двері відчинив ти вже для мене,
Та я все-рівно звідси не піду,
І самовільно кайданИ на себе натягну,
І думкою кохання світ цей осягну,
Який для мене лише в цій кімнаті,
Де почуття усі мої крилаті.
Давай з тобою разом, назавжди,
Полетимо в жорстокий світ палких емоцій.
Як постаріємо, відправимось сюди,
Де починалось все на першім кроці.