покон святого розуміння (вторячи мірдаду)

 
Тирло
 
Весна 2017 року
 
Матріон лежав горілиць на поношеній батьківській канапі в  Локачах під навісом колишнього хліва, перетвореного у господарські майстерні, й переживав «волинський» кашель, котрий став карою небесною для нього, засівши десь глибоко в бронхах на краю Простору Яйцеклітини,  простудженої геть аж до шкаралупи Часу. Тіло ось уже другий тиждень боролося з грипом, що пробрався в усі пори життя й, поєднавшись із вільнонайманим вірусним військом – модератором стану єства, викручував кістки, дістаючи аж поміж лопаток, і глумився в черепній коробці над недозрілими думками про вічне. Воно ж ховалося в закутки свідомості й берегло пам’ять, аби та, при нагоді, вивела його зі стану невизначеності логіки й почуттів. Серце боролося з нападами тиску, який чинила вірусна шпана, щоразу посилюючи рейдерські атаки на клапани, котрі вмивалися кров’ю і посилали кардіохвилі в Космос, де, як вважав Матріон, билося Серце України. Його ритм свідчив про турботу Вишніх сил, яку відчував кожний українець, котрий став на Шлях виходу з кабали несвідомості.
Із зимової сплячки довкола просиналася волинська весна 2017 року – рання, холодна й дошкульна. Обмануті триденним теплом квітня абрикоси одягли весільне вбрання. Розчулена нуртом соків, проросла густим листям актинідія  відразу потрапила під нищівний холод Великоднього приморозку. Інші дерева завмерли в очікуванні тепла, яке забарилося десь біля екватора, що обіймав Землю Поясом Правди стосунків меж свідомості небесного і земного.
Поміж кашлянням Мозок, відволікаючи увагу від хвороби, споглядав життєвий шлях, який став для Матріона невпинним блуканням Дорогою Пізнання. Згадував колишні осяяння душі Істиною на тлі марноти марнот, що густо переплела мережкою історичний простір його життя з долею України. Поруч лежала «Книга Мірдада» Михаїла Наймі, яка дивним чином дісталася персонального закутку Раю господаря – родинного спадку дружини, де Чотири Кола Доріг Пізнання Дерева Життя зійшлися в Точці Сил, котра пильнувала косо-хресне роздоріжжя Центру безконечників руху Краю до Свободи.
Душа зустрічала Вчителя, котрий прийшов зі сторінок «Книги Мірдада», збудивши вир почуттів, що хлюпав хвилями прибою від дотику до смислів незбагненного, таємного, священного і водночас такого близького-близького, стоптаного босими ногами Поля, котре душа сприйняла як власний, успадкований у вічності й доглянутий поколіннями Пращурів і Предків, прадідівський грунт.
Матріон занурився в читання текстів, а ті вібрували на злучених в Одне Єдине хвилях Серця і Мозку, творили знайому мелодію Гармонії Всесвіту й переливалися в почуття Любові – інертне, як газ, осяйне, як Бог, величне, як Всесвіт, і життєдайне, як Вічність.
Здавалося, що така ясність сприйняття стану Любові – це лише мить, у якій злилися відчуття, почуття, знання, пам’ять і мислення, спогади і ява дня, затінок ночі і нездійсненні мрії. Все це творило Переживання божественного, яке прагнуло затриматися в тілі навіки, але Контролер, який сидів у Затінку Ночі, вистукував на горизонті сприйняття себе думку про минущість і нетривалість набутого. Воно було поза єством і в єстві, воно не говорило про жодну з істин існування, але свідчило про Істину в останній інстанції. Станції… станції… танці… ці.
Це ІіН, – завершив думку про Стан Той, хто Є, ІнЦі !
 
***
Із ПоКОНу Мірдада. «Простір, як вмістилище, -- це яйце, а Час – шкарлупа. Такий образ Материнського яйця.
Яйце обіймає Макро-Бог так, ніби повітря оточує Землю, той Бог, що розвивається назовні, те Життя, що безтілесне, безкінечне й незбагненне.
Всередині яйцеклітини живе Мікро-Бог. Його спіраль, спрямована в середину, представляє предметне Життя – також безкрає і невимовне.
І хоча воно, за мірками людини, невимірне, все ж є межі у Материнського яйця, і воно торкається безмежності з усіх сторін.
І все, що існує у Всесвіті, що в ньому кружляє, -- це яйцеклітини часу-простору, в яких живе Мікро-Бог, і які перебувають на різних стадіях розкриття. В Людині Мікро-Бог володіє значно більшим простором і часом, ніж Мікро-Бог тварини. У тварини яйце більше ніж у рослин, і так опускаючись по драбині творення, воно меншає.
І міріади яйцеклітин, котрі представляють суще, невидиме і видиме, так розташовані в Материнській утробі – спільній яйцеклітині, що більша містить меншу, їхні простори перетинаються, і так аж до центрального ядра – меншають і меншають аж до безкінечно малої точки центру…
І все це Богом народжено. І це є Всесвітом...
А Мікро-Бог не хоче бути в межах. Він постійно мріє про визволення та вічно колупає шкарлупу, вириваючись на волю з полону Часо-Простору, використовуючи власний розум, котрий  значно перевершує розум людини. І називає людина всіх менших істот інстинктом Мікро-Бога. Та все це – одне, і це – більше, ніж усі сукупно взяті назви.  Цю безіменну силу називають переважно Духом Святим, а Мірдад називає її Духом Святого Розуміння.
І перший Людський Син, котрий зруйнував шкарлупу Часу й перетнув Простір, дійсно називається Сином Божим. І розуміння ним власної божественності доцільно називати Духом Святим. І знайте, що й ви також Діти Бога, і у кожному з вас той самий Дух Святий відшукує власний шлях. Ідіть разом із ним рішуче.
Але доти, поки ви не розбили оболонку Часо-Простору, не дозволяйте нікому говорити, що «Я Є БОГ». Це вгамує вашу гординю, і пусті образи не травмуватимуть ваше серце й не поборюватимуть дії Святого Духу в єстві вашому, віддаляючи його визволення.
Щоб підкорити Час, боріться з ним Часом. І щоб розсіяти Простір, дозволяйте Йому поглинути Простір. Грати ж для них роль ввічливого господаря означає добровільно залишатись у їхньому полоні і бути пристанищем для нескінченних гримас Добра і Зла…
Звільніться від усього, чим володієте, щоб Час і Простір не стримували ваше серце. Володіючи значним, ви ним одержимі. Володіючи малим, воно мало вас утримує.
Звільніться від усього. Тільки Віру, Любов і нестримне бажання осягнути Свободу через Святе Розуміння беріть із собою в дорогу».
 
***
Серце, спрагле зустрічі з Поконвічним, просилося на Вівтар Духу Святого Розуміння посередині обійстя, котре Воно мало за власний КІН України. Так, за абревіатурою букв Азбуки, Матріон називав місце Центру Сил, де Всевишній хід подій отримував Чотири Напрями руху Істини – два для темних і два для світлих сил. Вони народжували безліч інших собі подібних струменів руху, спряжених Часо-Просторами яйцеклітин Всесвіту, не підвладних ані цифрам, ані числам. Усі розходилися від Центру й сходилися в Точці Всевишнього десь у Небі, і не було такого, котрий би міг зійти зі Шляху ОН. Він пильнував розвиток душ на Драбині генетичної спіралі, а ті, своєю чергою, пильнували розвиток власних яйцеклітин.
Аби увиразнити КІН, Матріон сконструював тут Чару Перетікання Часу, надавши, таким чином, Точці вихід на Вертикальну Вісь. Поруч вібрували три осі церкви Предків, передаючи Нащадкам Дух Веління.
І був День, і була Ніч – ДоБА: Добро Букв Азбуки. Вони поширювалися крізь душу від Світла й від Пітьми Всесвіту, аби Дух Святого Розуміння людей Слова проростав знанням ІнЦів -- Єдиного роздвоєного, що в безлічі проявів ВІН: і трисутнісних, і багатовимірних, і багатозначних, і безмірних.
Очікуване нескінченне блаженство Спокою  може настати, або й не зможе, -- міркував Матріон. -- Все залежить від умінь душі так управляти єством, аби врости в Єдине й злитися з ним у Течії Духу Святого Розуміння. Злитися, розсіюючи Простір предметного сприйняття, щоб проникнути поза Час, замурований у Просторі речовинного світу.
Згадував миті й часи життя, коли душа, наповнившись безвідносністю, позбавляла тіло ваги, а себе -- вузлуватих шнурків сітки речовинного світу, і витала у вирії, наповнюючись світлом Любові. З цих спогадів душі й виходив, обмірковуючи будучину, але водночас ловив себе на думці, що міркування стосується міри, а вона – ворог очікуваного Спокою: його безмірність вимагала іншого слова для розуміння. Розпинання думки у мозку не давала результату. Звертання до серця не будило думки.
Ось, тут і є відповідь на очікуване – зупинитися в точці Істини, в Серці, й, таким чином, отримати доступ до незбагненного крізь слово, а не з його допомогою.  Сконструювати такий стан словами єство не може, -- стелилася думка, виштовхуючи блаженство осягання Істини, -- бо хоча слова і є будівничими матерії, але вони не в силі подолати Простір і Час, вивести за шкаралупу Материнського Яйця Мікро-Бога. Зрозуміти його шляхом добору особливих мислених форм для побудови логічного змісту Розум також не в силі, бо він не здатний осягнути Ціле, Єдине засобами міркування-вимірювання. Тільки Серце охоплює Духом Святого Розуміння підсвідомість, його хвилі витають і над свідомістю. Будь-яке словесне обґрунтування є обмеженням волі Духу, бо створює межі осягання для Яйцеклітини. Поглинути предметний простір Простором і час Часом означає вийти зі шкарлупи Слова й із допомогою Серця ввійти у міжхвилля Єдиного – в стан Спокою. Там, і тільки там витають образи, котрі не потребують условлення уподібненого, бо вони – Чистий Дух, Істина й Правда, добуті Вірою і Любов’ю.
Сказати легше, ніж виконати. З цим стикався повсякчас, кепкуючи з власного розумування: дашок від кепки приховував сонячне світло, яке все ж пробивалося до мозку словами блуду, збавляючи його сяйва Святого Розуміння. Позбутися словесного плину свідомості було надто важко, бо це вимагало виходу з мисленого процесу загалом. Але досвід засвідчував: усе можливо, якщо дуже хотіти і старатися, незважаючи ні на що. Та для цього потрібно так реорганізувати власний триб життя, аби все сприяло навчанню Любові.
Для контролю виходу з матриці потоку думок Матріон осягнув власний, ще малосильний, але доцільний засіб – навчився ловити хвильові сигнали Переходу часу-безчасся, котрі пронизували душу й тіло в момент приходу стану розсіяння Простору. Тоді Час зникав, лишень підсвідомість, пронизана вібраціями Духу Святого Розуміння, як вважав, лунала мелодією сигналу Тиші. Душа його сприймала як знак Бога, котрий Є.
Знав: знаки управляють світом, вони є Вістунами Святого Розуміння. Та й слово «знання» про це свідчить – усе є знаками і-снування й І-снування: ілюзорного, нереального та Священного -- справжньої реальності, яка стосується змісту божественного, а не тлінного. Про неї Матріон мислив за фактом переживання істини у власному єстві: дивовижному форматуванні часо-простору, з якого виростав стан Іі-снування поза Простором Яви. Персональне мале «я» втрачало зв’язок із А – Азбукою світла, Явою – й через ПРАВу, світ законів, переходило в НАВу. Там і відбувалося єднання з Всесвітом і вихід у Простір справжнього, де Бог Є Я! Тіло втрачало реальність предметної, ніби й неживої, форми, а концентрація почуттів блаженства розвіювала словесні смисли до стану споконвічної даності образу – до Першообразу.
Тоді набував Єства, Триєдиний Дух Волі котрого долав Точку Входу – фокус Двокола руху -- і ступав на Вісь Святого Розуміння: рухався у Центр подій безконечника -- до Алатиру Духу Святого Розуміння, де на здобувача чекав Хрест Розп’яття між двома перпендикулярними осями Іі-снування. Насолоджувався здобутим Раєм, аж поки душа, натхненна Вістунами осяяння, але все ще залежна від спонук набуття буденного єства, вмикала увагу Мозку, спрямовану на предметний світ. Вникаючи в очевидне, Розум спостерігав за довкіллям і перекладав текст подій ілюзорного світу на мову символів божественної реальності, яка, на жаль, швидко минала, слідуючи власному поклику Дороги, непідвладному мисленню людини.
А так не хотілося виходити з блаженства безчасся, втрачати подобу Бога. Щось, мабуть, виконував не так, чи не в потрібній послідовності, а що саме, не міг збагнути. Глибоко, в середині єства відчував, що момент для остаточного переходу ще не поспів, ще він десь блукає, але знав: неодмінно настане. І тоді вже не мозок вирішуватиме: переходити чи ні? Це вирішить Закон Переходу, набутий серцем, наповненим ущерть Любов’ю.
Розумове розділення ілюзорного і реального, -- оправдував власні дії Матріон, -- необхідне для навчання Любові до тих пір, поки божественна реальність не стане твоєю буденністю осягання – тяглістю осяянь. Не сприйняття, не відчуття чи почуття, не блукання думок, але осяяння – буття душі в Святому, всеосяжному, безтіньовому світлі визволених від дуальності образів, даних подобами Бога, котрий у тобі й котрий проколупав просвіт у шкарлупі Часу Материнського Яйця – осяйну Браму безчасся.
Образи виходили назовні, народжуючись завжди ніби вперше, з материнської утроби – світанку Букв, котрі в тобі постали Тобою, визволивши ім’я єства.
Визнавав, що причинно-наслідкове, тобто жидологічне, мислення, як сурогатний спосіб практичного розумування, котре є блуканням у кабалі світоглядів, заважало й далі постійно заважає рухові до Свободи. Нанизування слів і понять провадить у глухий кут і викликає ходіння колами. Надійнішим є перевірене тисячоліттями духовних практик образо-і-подобенне сприйняття, котре оповиває всі види почуттєвого розумування і провадить назустріч осяянню Істиною, -- міркував Матріон, вирізьблюючи стезю доцільності вживаних понять. -- І тільки й всього, -- відважився на злий жарт стосовно себе і гірко засумував за Материнською Яйцеклітиною, з котрою його пам’ять ототожнювала спогади душі про перебування в утробі мами.
Мозок Матріона повертав собі Час на ім’я ОнРА, намагаючись через пам’ять збагнути Вихід, як Роздвоєння Матрі – Матері Мам.
Вихід людської яйцеклітини, котра стала самостійним часо-простором вселеної душі після відрізання пуповини, назовні -- явище знаково виразне, -- Матріон закарбував речення на моніторі спогадів про минулі життя. -- Просторовий перехід з одного часу в інший задля роздвоєння, Роздва – це блукання Двоколом, -- концентрувалися висновки, а Уява спрямовувалася на іконографічні зразки Матері Божої. – Це ж свідчення долання часу Часом і простору Простором! Тож наступне долання має очевидне підґрунтя і не може бути сумнівів у його природності й доцільності!
Думка про існування Виходу з колись глухого, а тепер уже помітного кута, супроводжувала смисли клонування, пов’язані зі знаком безконечника. Розум шукав Точку Центру, Опори безкінечності. -- У насінні сперматозоїда вона, -- прийшло повідомлення на дванадцятий монітор Розп’ятора  і відразу захопило клітини мозку та зупинилося в кубокристалі ядра, котре пильнувало одночасно і мозковий стовбур та очікувало від блоків мозку виразності формулювань. Два інших кубокристали спостерігали за хвилями несамовитого збудження, що струміли від синхронної вібрації дуальних клонів-ядер і чекали собі такого ж інтелектуального оргазму. Два скроневих кубокристали проснулися засмученими від пережитих сексуально напружених сновидінь і прислухалися до розмови побратимів, котру їхні монітори транслювали наживо на весь світ.
Злучившись у Єдине, Кубокристали спонукали хвилі інтерференції охопити простір Центру. І, слава Богу, числово ТРИ зупинило потік думок. Тільки одна – Чотири і Одна площина, як Єдине, -- штурмувала думання, будувала в центрі програмування схему спершу тетраедра, потім октаедра, і поставала серед пустки Простору Домом Бога – двома пірамідами Дерева Життя зі спільною квадратною основою, вказуючи на засіб Переходу: кому вгору – кому вниз?
Шкаралупа створена Кубокристалами Свідомості -- торсійним генератором Всесвіту, -- приходив здогад. -- Адже гексаедри є одночасно цеглинами мірності часо-просторів і модераторами безчасся. Вони творять священну мережу зі знаків Н – символів Бога, за посередництва яких управляють Двоколами безконечника ОН, котрий є водночас подвійною спіраллю ДНК, генетичною структурою Життя.  Це в кубокристалах утворюються тетраедрові тіла переходів свідомості в безмірність, де править Матрікон – український Тризуб Бога.
Ось! – зрадів ОнРА чистому здогадові: Перехід власного тіла за посередництва октаедрового кристалу в безтілесний образ через Кубокристал Свідомості тетраедрового безчасся є Дорогою осягання Святого Розуміння й звільнення від ходіння колами! Це ж так просто: звільнися від фізичного тіла та всіх смислів його світла, котре кидає тінь, набувши стану Дерева Життя – віртуального безтілесного Я.
Вартісні думки, -- вирішив Матріон і сумував з того, що ОнРА знову повертав його до тупикової методики мисленого розв’язання сенсів, боячись зважитися на протилежне -- позбавити себе її, зупинивши потік свідомості. Тоді мало б настати повне мовчання і звільнення від повсякденності кабали…
Сумніви гризли один одного, тлумлячись на Шляху Пізнання. Перед очима стояв образ Розп’яття, яке, після описаних вище міркувань, уже сприймалося мисленням як спосіб набуття октаедрової структури Дерева Життя в тілі задля Переходу. Залишалося тільки випробувати на собі метод, котрим скористався Ісус Христос.
…
На городі в пошуках поживи товпилися ворони, інспектуючи кожний сантиметр ділянки. Вони косо поглядали на ДВД-диски, котрі Матріон розвісив на гіллі черешень, які густо зародили ласощами, знаковими і у раціоні вороння, і шпаків, і дроздів, і різної пташиної дрібноти. Раніше стріляв би з пневматичної гвинтівки по чорноті, захищаючи вирощуване, а від недавно змінив ставлення до галасливого пернатого племені, усвідомивши від Мірдада, що вони – частина мене. Відтепер треную психіку на зберігання спокою незалежності від почуттів гніву: накрив посіяне на городі сіткою, а гілля черешень прикрасив диско-пугачами. Та сила кулі, на жаль, не полишала душу та її мозкові центри – тертя думок мисливця і сповідника Святого Розуміння знову виявляли антагонізми в тілі та свідомості.
Неподалік на перекладині для тріпання килимів всівся Крук і заявив про себе переконливим «кар-р-р», пануючим у небі споконвіку. Далі, не звертаючи уваги ні на що, той взявся розглядати гру світла на дисках, ніби шукав відповіді на власні запитання про сенс сонячного буття. Так тривало доти, поки Матріон не спитав у нього про Мірдада. Птах, котрий не бачив спостерігача за власною персоною,  рвучко озирнувся на голос, видав відповідь фразою «кар-кар-р!» і важко піднявся ввись.
Матріон дивився йому вслід і розкладав думки між ліричними та інтелектуальними почуттями й Життям Знаків. Свідчення Яви позбавляли ілюзії: Світогляд Мірдада проросте у мені тільки за умови, що душа твердо стане на Шлях Святого Розуміння і навчить власне тіло слідувати за Вчителем, аби Дух набув споконвічної рівноваги й світла, котре не створює тіні, світла, в котрому нема поділу на добро і зло. Нема ілюзії цього світу, створеного поділом думок на світлу і темну сторони. Є, натомість, Святе Розуміння Цілості Одного на ПоКОНі. І там же є образ твого нового, оновленого, а тому бажаного, єства, условленого висловом «Бог Є Я».
Осягнути саме такий порядок не тільки букв і слів у виразі, а роботу світло-тіні, як критерію буття й небуття Мікро-Бога-Всесвіту, – ось гідна справа для адепта Істини, -- ОнРА звично налаштовував мозок Матріона на боротьбу з Течією слів. І він піддався, аби вчитися будити мислення тих, хто упосліджений невіглаством, і тих, хто вже пробудився.
Найбільше спотикань для знання спричиняє ключове слово БОГ, із котрого постав світ, -- переважно так Матріон розпочинав викладати учням текст знання про Світло Істини. – У ньому є тільки три, але ключових для розуміння Азбуки буття, букви... Навчившись розуміння знаків письма українців, кожен самостійно може зрозуміти суть творення за Азбукою. Пізнавши Ази, вже важко втриматися від спокуси  осмислити світло-тіньове моделювання Часо-Просторів за допомогою цифр і чисел, властивих кожній букві Азбуки. Адже не даремно Пращурі називали букви Богами і позначили їхні властивості не тільки іменами, а цифрами й числами, таким чином, вкладаючи в них смисли первинних  ключів для програмування станів матерії. А чи й також свідомості? – треба досліджувати.
Буденна свідомість, навчена математикою, слідує логіці математичних дій з числами і таким способом  захищає предметну суть ілюзорного світу, закабаляючи мозок Людини власною логікою. Насправді ж, таким способом математика описує типовий, але найгірший для людини-пошукувача Бога,  із станів Простору-Часу – стан слідування душі колами безконечника. Звичайно, що наслідком цього ходіння мислення є логіка прибутку і панування грошей у суспільствах із відповідними наслідками виродження Свідомості Святого Розуміння.
Та є небуденна свідомість, котру виховує образологіка Слова Бог, в якій кожній цифрі відповідає стан Простору-Часу Материнської Яйцеклітини. За цими станами можемо розуміти, на якому щаблі Поля Свідомості перебуваємо і наскільки ми наблизилися до цифрового рівня 9 (Дев’Ять) – Свідомості Святого Духу, прояв якої Пращурі бачили в Сина Людського, котрий осягнув рівень Мікро-Бога-Людини.
Аби осмислити роботу цифр у власному тілі, маємо, очевидно, перевести почуттєве мислення з образів числової ілюзії буття душі в образи цифрового моделювання генератора свідомості. Саме цифри, як коди Космосу, моделюють картину Дерева Життя Людини, зокрема: Цілість андрогенного зародка у Єдиному, Роздвоєння за статтю, Триєдність тіла-душі-Духу, Квантову структуру світлової дії Кубокристалу мозку, Пентакристалічну будову Крони й Коріння в аурі кардіоруху, Шестигранні чарунки мережі поглинання темної матерії тіла, Сьоме Небо торсійного Генератора темної і світлої матерії – ментальне тіло душі Людини, Восьмиколову траєкторію руху душі безконечниками Простору-Часу Материнської Яйцеклітини і, врешті-решт, суть Дев’Ять – Свідомість Духу Святого Розуміння, Вихід із Простору-Часу.
Склавши опис кожного зі станів Свідомості, можемо себе контролювати в усіх діях, аби добути знання про власні рівні пізнання та свідчити самому собі про рух до Святого Розуміння, -- будував новий логічний ланцюжок доведень ОнРА, слідуючи набутому, як він вважав після закінчення університету, методу здобування знання.
Згодом, довівши мислення Матріона до рівня нової межі усвідомлень, ОнРА, незважаючи на архетипи поведінки, дотримуючись принципу ламання у відкриті двері, бо за ними приховані закриті в тіні, твердив: Людині дано пройти шлях від Аз до І та від І до Яз, що містить два типи рухів, які наприкінці слідування мають зійтися в Центрі завитка, спіралі пізнання. Загалом, як свідчить історія, кожна людина на Землі від зародку до смертного одра проходить тільки частину Кола Азбуки від Аз до Рци. Мало хто дістається Слова Тверді. Рівень Ук поки що є тільки в мріях українців. Але ж Є! До рівня Яз не так уже й далеко!
Вражаючий оптимізм! – подумав Матріон, залишаючись у тіні розмови.  
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Єдина користь від логіки є в тому, щоб визволитися від неї й у власному серці знайти Віру, а через неї здобути Розуміння.
Логіка – недозрілість, котра плете тенета. Ними вона прагне впіймати бегемота знань. Коли ж логіка набуде повноти, заплутається у власних сітках, у віру вона переродиться, а віра – те ж знання, але глибше.
Логіка – це віра в безумстві. Віра – Логіка, котра сягнула повноти».
 
 Дух крок за кроком звільняв мозок Матріона від стереотипів мислення. Слідуючи логіці, навчився дивитися на слово Бог із різних веж мислення: за змістом Азбуки, за Материнською Яйцеклітиною – матричними схемами істотного буття і за часо-просторами всередині Двокола безконечника, що мотивує Всесвітнє існування, а також за особистісною суттю Сина Людського й власного єства як Дитини Бога, котра намірилася стати на шлях руху часо-просторів  за спіраллю до центру.
Аби наблизити час визволення від логіки, прислухався щоразу більше до власного серця. Та Розум ОнРА вперто плів тенета: науково розуміти складні плетива існування Простору-Часу дають змогу знання знаків кубокристальної мережі, єдині для всіх часо-просторів. Знаки ж Алатира - Матриці Макро-Бога, що пронизує Материнську Яйцеклітину тетраедровою мережею, -- єдині серед усіх, котрі дають змогу вийти за межі шкарлупи безконечника ОН, де живе Мікро-Бог-Людина.  
Розуміння, бачення картини знання в уяві надихало, але часто-густо збивало з толку – кожен раз потрібно було мисленням проникати  у відповідну яйцеклітину, щоб добути нові аспекти її ознак. Тому Матріон за посередництва ОнРА укладав власний світоглядний лад, власну науку і філософію, з якими і звіряв набуті нові знання та здогади. Такий каторжний шлях тривав усе життя, і тепер у черговий раз Матріон зупинився, щоб осмислити  багаж знань із чітким завданням: позбутися пресу логіки «бегемота знань» і набути глибинної суті Віри.
 
***
Бруньки винограду набубнявіли і чекали тепла, аби Мікро-Бог ним пом’якшив шкарлупу Простору виноградної яйцеклітини, а Час Нового народження поглинув Час спокою попереднього, що дрімав у генокоді виноградного куща. Він проростанням брався визволити власну пам’ять -- предметний Час, що його пильнує Двоколо безконечника – вічна стежка ілюзії буття пітьми у світлі Ранку. Його поглинала Часова спіраль спільного руху Життя до Центру безконечника.
Матріон сховався у тінь, аби теплом власного тіла і думками про гармонію зігріти заперту в шкарлупу яйцеклітину власного Мікро-Бога.
Назрівала криза сімейного життя, що будила відчуття неспокою – хотілося змінювати світ довкола, а насправді треба було змінювати себе в стосунках із дружиною, -- міркував з тривогою про правдиве, котре мали б визнати обоє, позбуваючись методики взаємних звинувачень у провинах. Чергове ходіння Двоколами стосунків свідчило, що сімейна стежка логіки в’ється Пеклом, а стезя Віри загубилася в тенетах логіки.
 
***
Що змінює в суті Святого Розуміння До-Віра і Віра в житті пари Чоловік-Жінка? – запитав Матріон у себе, відсторонивши логіку ОнРА.
До-Віра до Серця, як представницького органу Любові Вишніх сил, змушує Логіку, передусім, перестати плести тенета, -- відповідав внутрішній Голос. – Вона знімає інформаційну блокаду мозком Серця, звільняє його від хвилювань частотного спектру предметного середовища і за сигналом Космічного Центру Дерева Життя змінює знання на Віру. Відтак Серце, відчувши сигнал із Всесвіту Мікро-Бога, наповнює силою Любові простір власного Дерево Життя, на якому воно – єдиний Плід. Так у Серці селиться Віда – сплав Віри і Знання: все, що воно знає, є істинним і виконує Програму звільнення Духу. Логіці ж залишається контролювати поступ Віри, аби вона злилася з Полем Любові й розширила істоту душі до безмежності.
Тож мозок, налаштований на Поле Віри, вимикає непотрібне думання про причинно-логічні зв’язки ілюзорного світу й переходить у режим опікування почуттями Любові Серця, тобто образного сприйняття Реальності Мікро-Бога-Людини. Алгоритм роботи мозку змінює розумування на Святе Розуміння -- виходить із підпорядкування Часові і вмикає автоматичне виконання функціональних смислів знання 9-ти рівнів Поля Свідомості -- Програми Віри, а саме:
1) свідомість слідує завданню набути цілість андрогенного єства у Єдиному;
2) у спілкуванні жінки й чоловіка зникає роздвоєння за статтю – дуальність прямує до стану Єдиного;
3) Триєдність тіла-душі-Духу кожного прямує до Єдності Одного;
4) квантова структура світлової дії Кубокристалу мозку вмикає автоматику золотого октаедра, який контролює всі дії свідомості й підсвідомості у русі до Вищої свідомості;
5) пентакристалічна будова Крони й Коріння Дерева Життя Людини розширює ауру кардіологічного Поля до межі Всесвіту;
6) шестигранні чарунки мережі поглинання темної матерії тіла наповнюються енергією спокою, що дає змогу Серцеві переживати сердечні оргазми як плин щастя;
7) сьоме Небо торсійного генератора темної і світлої матерії – ментальне тіло душі Людини – набуває повноти Розуміння;
8) восьмиколова траєкторія руху душі безконечниками Простору-Часу Материнської Яйцеклітини переходить у рух завитком спіралі до Центру Материнської Яйцеклітини.
 
***
Матріон перечитував мудрі висловлювання Мірдада й тішився їхній тотожності з власними думками. Картав Логіку за витребеньки, котрі вона влаштовувала Мозкові, але й дякував їй за вмілу діяльність із плутання думок – така її гра. Несамовито, але це вона дбала про заповнення його часу марноти, аби, ввійшовши в нову марноту, віднайти втрачений Час і, врешті-решт, наприкінці дороги життя задуматися над способом позбавлення від нього.
Все, над чим працював із Натхненням, наповнювало душу радістю й тішило інших, здатних проникати в образи.  Без логіки не виникало б осмисленого компонування творів, які создавав, відшукуючи неспокій для душі й науку для Розуму. З появою іншого задуму здавалося, що Натхнення його пильнує – доглядає смисли і виполює бур’яни з городу невігластва.
Колесо Часу котилося туди, куди проникав думками й де знаходив образи, але з віком щоразу менше хотілося змін, крім однієї – віднайти спільність із власною «половинкою», аби вдвох, як Одне.
Прийшов Час, котрий вимагав звільнення душі від Часу митарств. Логіка пручалася й штурмувала Мозок та Серце, а вони реагували болями і втомою. Мадам утома проникала в усі пори клітин, акумульовані Часом. Хотілося спокою в обіймах Віри. Знання уже не теребили мозок, а після зустрічі з Мірдадом утвердилися в свідомості як переконлива даність, яка вібрувала на власній хвилі. Хвилювання все ще виходило поміж люди, аби будити Розум небайдужих. Про те, що їм це потрібно, заявляли окремі з учнів, що створювало мотивацію для висловлювань. Учитися все життя було наміром із дитинства, і Матріон ніколи не збочував із цього задуму й внутрішньої потреби свідомості.
Міф Часу і Простору здобував уми учнів, які сповідалися при нагоді, викликаючи спогад про рух у Вічність, як незмінну даність і нагороду для адептів науки.
Слава Богу, -- заспокоював серце та розум. Споглядав Небо в неосяжності спокою та його, дотичний до очей, змінний екран подій. Спокій і рівновага були за екраном Неба й на екрані Мозку, на який душа вже не звертала уваги.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Щоб перейти з обруча Часу на вісь колеса, маємо зректися себе такого, яким Час бавиться, і утвердити Себе таким, хто непідвладний Часові.
Зректися себе означає утвердитись. Якщо хтось вмирає задля змін – народжується для незмінності. Та більшість живе, щоб померти. Щасливий той, хто помер, аби жити.
… Людині згубити форму й те, як вона визначає себе в Богові, означає залишити власну тінь і виявити в собі джерело світла, сутність без тіні.
… Смерть збавляє вас від Смерті, а Життя рятує вас від Життя, і Час допомагає звільнитися від Часу.
Людина так втомиться від змін, що все в ній буде пристрасно прагнути незмінності. І це вона віднайде у власному єстві.
Блаженні спраглі, бо ж на порозі Свободи перебувають».
 
… ВідРечення, від речення – Віда Рци, відання течій енергії незмінного Я – відання Ре-повторів і руху тим самим (ілюзійним) шляхом Черева, -- крутилося, мов провидіння, і свердлило собі вихід назовні, навчено розкодовуючи слова мови за Азбукою. – Зректися – Звуком Ректи Слово Я – (Перестати)  промовляти Слово Я, а діяти, знаючи течію енергій Слова Я; стати, як Я – Мікро-Бог.
Таки так: марнота озвучення ілюзорного, змінного потрібна всім таким, як я – невгамовному пропагандистові Звуку, котрий боїться залишитися без роботи. Їсти ж бо потрібно. Що-небудь не так озвучиш – не біда, жують усе! – Звук у чергове заспокоював себе навіюванням туману, кутаючись у теплий одяг від холоду Правди. Його «я» плуталося в тенетах свідомості й штрикало звідти мозок дилемою Життя-Смерті. Не вистачало сили, щоб зректися звичного трибу життя, а гонки по вертикалі за заробітками задля проїдання життя тільки випорожнювали мозок від справжнього світла Життя. Померти, аби жити, не хотілося. Нехай вже, як є. Справжнє Хотіння так вперто тлумили вдома, в школі й у вузі, не кажучи вже про роботу, що воно навіть не навідувалося у приречену на Смерть свідомість.
Усе моє життя – це робота з тінню, -- міркував Звук «я», копаючи колодязь у пересохлій душі й сподіваючись, що знайде там скарби Предків Роду. Та все виявилося марнотою – скарби всохлися до образів мумій.
Районні та обласні газети на ранок вийшли з матеріалом про боротьбу з тінями душ, котрі надто пізно -- на схилі літ --  починають копати колодязь. Коли ж мають встигнути напитися досхочу власних соків?
Озвучена й повторена багаторазово новина котилася селами, збиваючи людей з пантелику й відволікаючи їх від рабської праці, яка здавалася благом, бо ж трудилися на власній земельці.
Ніхто не бажав незмінного, кожному власна тінь була свідченням важливості персони. Найбільше подобалася довжелезна тінь від себе любого, котру відкидало світло призахідного Сонця. Вона сягала горизонту, розчиняючись у Просторі від голови. Та на цей факт ніхто ж бо не звертав увагу. Часу з косою в руках поруч із тінню ніхто не помічав, а він і не прагнув потрапити на очі любителям затінку. Непомітним воно якось спокійніше на душі!
Звук якав, якав про колодязь, який він таки викопав, діставшись крейди, а те, що той виявився пустим і порожнім, не так важливо – дякувати совєтам, вода з кранів тече. І невдовзі помер, так і не навчившись за життя у світі Людей допомагати їм виходити з кола Смерті шляхом позбавлення від «я-тіньового», випнутого на постамент свідомості, котру суспільна Контузія тисячоліттями тримає замкнутою в хліві історії, щоразу додаючи «свіжини ілюзорного».
… На могилі після похорону залишилася Контузія. Вона видовбувала на хресті епітафію: Звук «я» оминув двері вічності й помер. Вічна йому пам’ять…
Сутність без Тіні – Образ «Я», який Звук все життя носив НА собі, ховаючи Його від усіх і самого себе. І-постась божественного Світла Душі, непомічена Контузією, стояла поруч із могилою – незбагненна, хоч і проста, невидима, хоч і зряча, чутна, але її не почули.
Матріон, всівшись на лавчині біля могили Предків, вчувався в Простір і спостерігав за Сутнісним Образом біля закопаного Звуку «я», котрий сяяв світлом зорі небесного тону. Що дивно, від Нього линула мелодія. Такої не чув із жодної сцени та з жодного радіо ефіру. Її не можна було віднести до якогось стилю чи жанру, та й не треба було цього хотіти, бо Іпостась блокувала думання і ніжно торкалася Серця особливим Звуко-Світлом. Так ніжно – до сліз!
Прийшов’їм на сповідь, аби запитати в Мікро-Бога про марноту власного стану: як бути, коли не можеш реалізуватися? – почув Матріон Голос Сутнісного Образу «Я», що оживився у ньому, запитуючи: Як будити СвІітло, якщо воно заблоковане причинно-наслідковими зв’язками мислення? Як звучати, щоб Людина почула власну Первозданну Іпостась – Світло-Звукову Істоту Мікро-Бога, а не піддавалася ілюзії зовнішнього світла і не керувалася докучливими звуками звідусіль?
Матріон повернувся довкола, і почув Голос Інший: зректися себе такого, яким Час бавиться, не можеш доти, поки не засяєш у Серці осяйному силою Любові, яка не боїться нічого, бо її веде Віра. Серце у відповідь буде грати Мелодію Вічності, котра завжди супроводжує твоє Світло. Поєднавши в Єдине Світло і Звук Іпостась Незмінності стане Твоєю Сутністю без Тіні, твоїм «Я» -- Сутнісним Образом – і буде провадити все, чим проявлятимеш себе, так, аби осяйні якості твоєї душі черкали у Небі відкриття власного Я Бога. Так зречешся змінного образу «я-колишнього» й утвердишся ОНОвленою Людиною. Таким і помирай, аби Жити в незмінності. І Смерть збавить Тебе від смерті, бо Ти Часом Оновлення збавиш себе від часу смертного і Твоє Життя Оновленої Людини збавить Тебе від життя смертного.
Вичерпно! – зауважив про себе Матріон, розчинившись у Свідомості Оновлення.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Сльози не потрібні очам, котрі прагнуть проникнути поглядом за горизонт і побачити, що ж стоїть за Часом і Простором.
… Будьте спокійними. Шукайте в калейдоскопі змін те, що постійне. Ніщо у Часі не варте сльози. Не варте й усмішки.
… Від радості не здіймайтеся ввись, від горя не стискайтеся, однаково будьте спокійними».
 
Дім сліз і горя оточував Мірдада звідусіль. Усі були пов’язані вузлами шнура Часу, котрий через наглядачів кабали стежив за рабами Слова Бог і через релігії, науки, філософії та ідеологію загалом втовкмачував кожному його право і необхідність позбутися Часу. При цьому петлю з вузлом Смерті він тримав назирці. Час розумів, що виклик такого змісту позбавить кожного спокою й через неспокій забезпечить його величній приземленості панування в свідомості божих сиріток та й який-не-який, а якщо докласти хитрості, то немалий, заробіток для черева.
Час не мав співчуття, бо по-іншому не зміг би виконувати призначену йому чорнову роботу з марнування душ. Та й радість яка-не-яка інколи наставала: діти народжувалися і вмирали, нещасні випадки частішали, Земля щодень більше коцюрбилася, свідомість народів занурювалася у море невігластва, зазнаючи мутацій, і мутанти тішили старечі очі неймовірними плодами. Так що видовищ не меншало. Ось і Смерть приходила в гості випити келих вина й втамувати спрагу старої пліткарки -- поговорити про Життя. Час давав їй виговоритися і поплакатися на власному плечі, вдаючи що співчуває її чорновій роботі на ниві Коловерті.
Він завжди однаково думав про світ, над яким старанно трудився: -- занапащений досконало. Відчуття добре виконаної роботи надихало й позбавляло від потреби спати. Дивувався, що раби людські так натхненно віддаються йому – і потом, і кров’ю розплачуються за найменшу можливість бути в Часі. Вони цей тлум і глум називають історією, викарбовують на її скрижалях імена достойників, віддають життя за місце в черзі на визнання себе важливим. Диваки!  
Але цей Дім має вихід із кабали ілюзій, -- Матріон міркував про Людей та Землю, яка наполегливо тягнула упряж запряженого Космосом Людського Воза, реагуючи на удари Батога ще більшими зусиллями та почуттями відданості лямкам.
«Час – колесо, котре вертять почуття. Тільки вони усталили круговерть у Космосі», -- нагадував Мірдад.
Матріон вдивлявся в роботу Батога у Тіні Часу й споглядав довколишній Рух. Найбільше дошкуляли оці, котрі у Возі, як у Бозі, -- вічно нещасні людоньки. Їхнє нескінченне скавуління й нарікання на життя носиться довкола Осі Колеса Часу обручем окуття, що викрешує з бруківки доріг за посередництва таємних радників – спиць -- густий туман почуттів. Спиці заперли людське Розуміння в пітьмі магії скрипу Колеса, ховаючи Звук Осі в мастилі, а власні чесноти розвели ілюзорними шляхами, назвавши одні науками, інші релігіями, ще інші філософіями. Так почуття розгубленості в Любові до себе отримали приписку: одні пройнялися знаннями наук, інші – пошуками віри в богів, треті – туманом любові до мудрості. Так спілка обруча, спиць і ступи тисячоліттями вкриває вісь Воза й усю планету обманом почуттів, густину якого кожний регулює собі перед очима, в мозку і в Серці, одягаючись у вуалі ілюзорного знання віри й  часу та гублячись, на жаль, у них навіки.
Мало хто вигулькне з туману на Осі Землі, розхитає її до стану натягнутої струни і, діставшись полюса, пірне стрімголов у конус виру, прірву Вічності. Одні для того, щоб вигулькнути з протилежного полюса, інші – щоб втрапити на Вісь Всесвіту.
Характерники! Хоча хтось потішає Душу Великої Богині Матері! – радів Матріон присутністю в неписаній історії Духу тих, хто зрікся себе, понівеченого Часом, аби утвердитися в безчассі.
На душі стало спокійно. Потік думок не шумів водоспадами, а сльози причаїлися в закутку залоз, аби захищати очі від Вітру, котрий періодично зривався зі сторони занепокоєного Заходу чи байдужої та холодної Півночі й долиною Луги добирався до обійстя, аби пошматувати дерева та стіну хати й дати вухам прочухана за невизнання його співу.
Непокоїло ось це висловлювання Мірдада: «Ніщо у Часі не варте сльози. Не варте й усмішки». Так виглядало, що емоції і почуття душі Людини – це ознаки не гідні її високого статусу. А як же бути без радості і горя за долю сім’ї, родини, Краю, світу? Як сприймати смерть рідних? Як реагувати на почуття Любові, якщо емоції нібито і не є її виразниками? Щось не сходилося в розумінні Святого і буденного в моєму серці й голові.
Очевидно, що Мірдад розрізняє два стани Людини, які визначають  її суспільний і божественний статус. Якщо суспільний стан виражають люди, котрі, навіть попри релігійність, не стали на шлях Святого Розуміння і визволення Духу для Життя в Бозі, то божественний – навпаки: тільки адепти шляху Свободи мають зректися себе, аби утвердитися в статусі Оновлених Людей.
На мій погляд, тільки виходячи з необхідності самозречення адептів Свободи задля Оновлення, котра передбачає вихід із Часу суспільного життя, вислів про сльози й усмішки має сенс. Зміст його, як ніщо інше, виражає дуже потужне висловлювання Мірдада про Любов: 
«І так само, як річка, спустошуючись, впадає в море і, зливаючись із ним, збагачується, -- так і ви маєте спустошити себе в Любові, щоб знову наповнитися Любов’ю. Ставок, котрий до моря не несе данину, перетворюється в болото». 
Вибираючи для себе план дій, Матріон зважував наявну силу почуттів Любові, вдивлявся у свою «половинку», як у дзеркало, і спустошувався. До моря було далеко – сидів із пензлем у руці навпроти полотна «Родина», виобразнюючи кущі соняхів, котрі вперто обстоювали своє місце під Сонцем серед віниччя. Гібриди дивували всім: товщиною і розгалуженістю стовбура, котрий моделював Дерево Життя Людини, голівками різної зрілості – від щойно розквітлих до старечо опущених долу, кроною, котра дивилася в усі сторони світу, потугою долішньої частини стовбура, хвилястими лініями листя, в котрому вгадувалися схеми ромбів і трикутників, подекуди – з кардіознаковістю, стійкістю до вітрів, котрі невгамовно витискували собі повітряний коридор поміж дерев і хат, та сонях опирався.
… Донбас три роки здригався від війни, там умирали кращі Сини України. На очі наверталися сльози жалю за їхніми душами. Воїни йшли з Життя, аби народитися для Нового Життя, Смертю Смерть подолавши. Вони це так не озвучували, а говорили про Батьківщину, Сім’ю, Україну. І… стріляли у ворога без жалю і любові, захищаючись. І знову сходило Сонце, аби освітити роботу Ненависті й залишки Любові…
Поза окопами Краю і в звивинах мозку кожного владарювали злочинці. Одні називали себе владиками, попами і батюшками, інші – депутатами, урядовцями і президентом.
Мабуть, так і має бути – з Живого світу наш виглядає мертвим, а тому живі мертвеці управляють процесами Великої Руїни Свідомості. Але завжди можемо бачити сліди живильного капання сліз, котрі збираються в ріки горя народу, аби зберегти генетичну пам’ять про Бога, котрий прагне визволення з кігтів Простору, Часу. В яке море вони впадають, несучи данину крові?
Герої не вмирають, бо вони забезпечили собі божественний Перехід у Свободу буття. Так думають в суспільствах про загиблих на Війнах. Так легше витримати тиск жалю за втраченою Любов’ю. Але там, де одні вбивають інших – усі ж бо Діти Бога, суспільство називає героями і успішних вбивць, і вмілих рятівників, і вмілих командирів та політпрацівників, і капеланів, і кабінетних стратегів тощо. Усе підпорядковане слову Свобода, якому ампутували важливі ділянки кори головного мозку, котрі контролюють вибір Свободи Духу. Поняття навантажили сумнівним у стосунку до Свободи смислом Перемоги. Люди, відтак, стають зомбі – гвинтиками політиків кабали, і тоді питання фінансування Війн стають головними – Гроші святкують Перемогу, зухвало регочучи в лик Свободи.
Смерть свідчила, що Героям Святого Розуміння ордени на груди не вішають – вони воюють поза приписами статей державних Конституцій і тільки за смислами  Свободи Духу. І вони не помиляються у виборі Смерті задля Життя. Так чинили й Герої Небесної Сотні.
«Хвала тому, Чиє слово Людина. Хвала тому, Чиє слово Бог. Нині і навічно. Всюди і тут», -- хотілося написати на стягові Свободи слова Мірдада, як частину молитви за Воїнів Духу України РАС.  
… ОнРА навернув увагу Матріона на осі коліс воза, котрий тараторив по щербатому асфальту поруч із садибою, поспішаючи з візником, старою кобилою, плугом і боронами на людські весняні поля. Усе це причандалля весело підстрибувало, надаючи події важливості.
Веснувалося і треба було братися до роботи на городі й побілити облізлі за роки стіни хати, затулити шлях морозам, котрі пролізали крізь тонкі підвіконники у хату, полагодити вентиляцію, залатати шифер на даху, котрий втрачав міць і тріскався від старості, постригти й обприскати кущі й дерева, полагодити водопровід і крани, почистити підвал, порізати деревину на дрова, -- і ще безліч турбот чекало на господаря, котрий любив поратися на господарстві не з обов’язку, а для здоров’я. А тут іще передінфарктний стан нагодився зненацька – так трудився за Програмою роботоголіка, впорядковуючи вал уздовж вулиць обійстя, що перейшов межу втоми й зсунувся на тому ж валу на коліна, віддихуючись від нападу тиску.
… Після лікарського обстеження зрозумів, що зіткнувся зі старістю, але не змирився – все здолає, бо ж іще потрібно підтримати Родину, розкидану по світу, й дружину, здоров’я котрої здає позиції, ще могили Предків просять не покидати їх напризволяще, ще правнучку і внуків із дітьми треба навчити правдиво молитися, ще … так багато потрібно сказати учням, котрі гуртуються у соціальних мережах ... Ще і ще, ще і ще.
Та невже? – майнуло в підсвідомості, ніби кресалом вибило іскру Істини.
…
Втомлений блуканням станами свідомості, важко засинав на дворовій канапі серед буяння дерев і квітів, під горіхом, котрий ловив Вітер і бавився в стійкого солдата Руху Опору, дбаючи про півкулі плодів своїх. Вони тільки-тільки появлялися на світ Божий, посилаючи Землі сльози суцвіть, що чорніли від польоту смутку й покривали подвір’я та хату концентрованим Простором і Часом, які наповнювали ніздрі носа ароматами Волі.
… Минали весна і літо. Віра дбайливо підмітала подвір’я в моєстві Матріона. Сон збирав Час і Простір та переносив їх у підсвідомість Вчорашнього Дня.
 
 
Осінь 2017 року
 
Вівтар Свободи
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Не дивлячись на те, що ви сконцентровані у власному «Я», одначе перебуваєте в єдиному спільному «Я» --  і навіть «Я» єдине Всевишнього перебуває в тім спільнім.
Божественне «Я» -- свята вічність, нетлінне, єдине слово. В ньому Бог – Первинна Свідомість – проявився. Якщо б не це, він був би тільки мовчазним абсолютом.
І словом ОН Він створив себе. Безформний з ним приймає форму, а, прийнявши, всі істоти у безформне повернуться знову.
І, відчувши СЕБЕ, поміркувавши про СЕБЕ, і сказавши про СЕБЕ, -- не потрібно Богові вимовляти будь-що, крім «Я». Тому слово «Я» - Його єдине. Лиш воно є СЛОВО.
Усе висловлено, коли Он вимовляє «Я». І всі світи, видимі й невидимі, і все, що народилося, і все, що очікує народження, і час, те, що нині є, і те, що лиш настане, -- все на світі, найдрібніша пилинка у Всесвіті – відгукнулося, об’єдналося в цьому Слові. Ним створене, через Нього й існує.
Тільки відгуком у пустоті є те слово, що не має значення, воно – проказа, якщо не містить у собі єдності.
Одначе Слово Боже – не відзвук, не свищ на язику і не проказа. Тільки ті слова стають такими, котрі позбавлені вищого Розуміння. Адже Розуміння – це дух святий, котрий оживляє Слово,наповнює його Свідомістю. Розуміння – це суть, котра приводить до рівноваги, а чаші ваг – це Первинна Свідомість і Слово.
Первинна Свідомість – Слово – Дух Розуміння – ТРІЙЦЯ БУТТЯ. Троє є Одне. Одне є Трьома, і рівнозначне, і рівномірне, і рівне в часі – тобто само-врівноваження, самопізнання, само-наповнення. Й ніколи не більше й не менше. Завжди в спокої і неперехідне. Воно є суттю ДОСКОНАЛОСТІ РІВНОВАГИ.
Людина кличе його Господь, хоча воно надто чудесне, щоб мати і’мя. Незважаючи на це, священним є його ім’я, і священними є вуста, котрі зберігають цю святість.
І ким іще може бути людина, як не сином Божим? І хіба може вона відрізнятися чимось від Бога? Адже жолудь містить у собі всього дуба? А людина в собі приховує Бога?
Це ж означає, що й людина є трійцею свідомості, слова і розуміння. Чому ж не врівноважена людина настільки, наскільки  Бог?»
 
***
Матріон прислухався до роботи Серця, в якому Віра ладила Вівтар Свободи – лучила Первинну Свідомість, Слово і Дух Розуміння в Одне, Єдине. Потреба Досконалої Рівноваги розширювалася Свідомістю до росту власного Дерева Життя й викрешувала іскри, котрі свідчили про необхідність молитви.
Поява іскор тішила Серце – воно вмить змінило настрій Матріона: все довкруги постало в іншому Світлі. Зникли Тіні сумнівів, незадоволень, страхів, змінилося ставлення до голодних істот, котрі чомусь, ніби хтось надіслав випробування, заполонили територію садиби. Стало важливим оточення, його роль Вчителя набула смислу Високої Науки, бо ж усе від ОтцЯ і все походить від однієї Мами – Матерії. Їх діти туляться до купки там, де їм і належить, -- біля Вівтаря Свободи, котрий Людина має провадити, бо вона є вмістилищем усього сущого в коконі її Поля Свідомості, -- це її Я.
Трисуття наводило власні порядки, і мені не залишалося нічого іншого, як підкоритися Його Владі – справжній, не підставній, насадженій світові забаганками смертних.
ОнРа стежив за рухом свідомості Матріона й не втримався від запитання: скажи, сОбрате, як втямити ось цей мудрий вислів, який Мірдад не пояснює зі зрозумілих і проголошених ним причин – лиш те, що дозволено: «І словом ОН Він створив себе. Безформний з ним набуває форму, а, прийнявши, всі істоти у безформне повернуться знову»?
Дійсно, сОбрате, добре слово для звертання ти застосував, бо ми – Люди-Боги, сОбрати – с О беремо, походимо зі слова Он. Так знак кола всезагального руху називається в священній Азбуці України. Такий, а не інакший вид руху, зумовлює всезагальна й індивідуальна схема душі – буква Н утримує кола руху. Пращури її називали Питаре діаіе, а я називаю Питарем – це два рівносторонні трикутники, котрі, перетинаючись на одній Осі, творять Матрицю з шести трикутників меншого масштабу -- з ромбом уздовж Осі й чотирма трикутниками-крилами. Матриця має три центри – один спільний для всіх і два силових у ромбі для змушення проявленої енергії рухатися Двоколом. Одне є проявом темної енергії, інше – світлої.
Із цього джерела походить твердження, що все походить від однієї Мами-Матерії й ОтцЯ, зміст котрого Азбука описує кодами От Ци до Я. Осмисливши Святе Розуміння цієї частини Азбуки, осягнемо зміст Течії Життя – те, як енергія дуальності Життя повертається в стан Єдиного Слова Я. Тобто Отець – це Той, хто дає Течії Життя Програму народження та енергетичного Переходу Людини-Бога в Позачасся, а Мати – це Та, котра дає Життю Матрицю, здатну втілити  Програми Життя.
Схема Матриці душі не має проявленої форми, тобто є безформною, бо вона твориться темною матерією за знаками священної геометрії, але набувши її завдяки руху Світла Течії Життя від ОтцЯ, і не досягнувши безсмертя, вмирає – повертається у безформне.
Онра уважно вслухався у слова Матріона, уявляючи схему безформної душі, думав про абстрактність Неба, створеного темними силами Матерії, про його всеосяжність та приватну подобу в образі форм, про загальну ілюзорність світу -- Світлого, створеного від ОтцЯ і Мами, й дивувався такій розумній і титанічній Свідомості, спадкоємцем якої йому серед інших дано стати.
Та все ж, -- продовжив ОнРА, -- як у Божественному «Я» -- святому, вічному, нетлінному, єдиному слові Бог – Первинна Свідомість – проявився? І як, «якщо б не це, він був би тільки мовчазним абсолютом»?
Матріон поглянув на ОнРА, як на узагальненого студента першокурсника кафедри дизайну, котрий мовчить, бо в нього нема запитань через власне невігластво, успадковане від учителів-попередників -- наступників світового невігластва,  й порадів його намаганням пізнати сокровенне.
Підказка є в словах про «мовчазний абсолют» -- без людини нікому було б мовити. Мовлення базується на словах, а ті – на буквах Азбуки, а вона – на кодах цифр, чисел, звуків і графем, які, Волею Проявленої Первинної Свідомості, дані нашому Розуму для самопізнаннЯ – Я, Бога. Ти вже розумієш, що душа набула тіло, як форму. Відповідно мозок набув здатність оперувати кодовими параметрами Світла для логічно-образного мовлення, а Серце – кодовими параметрами Пітьми для емоційного наповнення образів. Але ж і через нього маємо вийти з емоційних блукань.
Щоб зрозуміти, як коди Неба і Землі народили Людину від ОтцЯ і Мами, треба знати священну геометрію – її знакову природу, яка диктує всі взаємодії Течії Життя. Поки що ця інформація доступна частково й висвітлена в моїх працях.
Абсолют – це безмовний, тому що безлюдний, ідол. Бог – це багатомовне, багатолике Життя істот і світів, це проявлена первинними кодами букв Азбуки Свідомість Я, котру Людина назвала абревіатурою з трьох букв: Буки Он Глаголить. Тобто вказала на знаковість походження слова Бог від слова Он та на властивість мовлення, дану всіма буквами Азбуки. Тобто все, що Іі-снує, свідчить про Бога. І від кожного малого «я» залежить рівень розвитку Первинної Свідомості до стану Свободи Духу Розуміння. Людина-Бог слідує кодовим приписам руху в Полі Свідомості Єдиного.
Якщо хочеш пізнати Розумом кодові приписи букви Я, подивися найперше на неї як на сакральну схему, яка містить усі елементи графем букв Азбуки. Тоді крути ними в площині і в тримірному просторі, виобразнюючи різні абстрактні моделі. Долучи до роботи всі знаки, які відомі в Полі Свідомості як такі, котрі відображають смисли руху і течії, смисли матриць і нульові сенси тощо.  Проглянь, як Час тут порядкує і Простір, як модулі цифр стають Первинними образами Поля Свідомості, а смисли чисел перетворюються в ознаки образів.
Усе це є тяжкою ношею для душі, тому Первинна Свідомість подбала про легку ношу – визволитися з-під дії світла букв Азбуки Любов’ю і нею, як єдиним Ключем Життя, котрий відкриває доступ до Я Макро-Бога, прокладати собі Шлях Свободи Духу Святого Розуміння.
На Вівтарі Свободи – нашому Серці -- є тільки три смисли: Первинна Свідомість, Слово, Дух Розуміння. Керуючись ними маємо досягнути Досконалої Рівноваги. Тому перейдемо до святої дії – молитви як методу роботи на Вівтарі Свободи.
Із цього приводу є запитання: кому молитися, до кого звертатися, якими словами, і чи вони потрібні? – звернувся ніби й до себе, та водночас до Поля Свідомості ОнРА, заглядаючи в очі Мірдаду. Той не забарився з настановами:
 
***
Із ПоКОНу Мірдада. «Ні Рай, ні Пекло не запропонує вам Мірдад, та може нагородити Священним Розумінням, котре здійме вас вгору, туди, де нема ні пекельного вогню, ні райського саду. Ви можете цей дар прийняти тільки серцем, а не руками. Та серце ваше має бути легким і вільним від усіх бажань і прагнень. Одне бажання і прагнення має бути в тому серці – набути Свободу і Розуміння.
Ви ж бо не чужинці для матері-Землі, й вона не є вашою мачухою. Ви – серцевина її серця, ви суть її суті. Вона за щастя має нести вас на широкій, сильній, надійній спині. Нащо ж ви хочете нести її на запалих, слабеньких грудях? І скиглити, страждати й всихатися від того, що не можете вдихнути?
… Даремні ваші молитви, звернені до інших, крім себе, богів.
Адже сила притягання зумовить силу відштовхування. Вона  перебуває у вашому єстві. Усе, що прийде до вас, і все, що вас покине, перебуває не десь, а у вас.
Уміння отримувати є умінням віддавати.
Де голод, там і їжа. Де їжа, там має бути голод. Страждати від голоду означає насолоджуватися блаженством наповнення.
Так, у бажанні приховане його виконання.
… Звільніть пам’ять від смороду і сміття, і ви знайдете ключ.
… Не Богові довіряйте власні незчисленні турботи й надії. Просіть Його не відкривати двері, від котрих Він дав вам ключ. Простір шукайте у власному серці. У широті серця і є той ключ, котрий відкриває будь-які двері. І в широті серця є все, що втамує вашу спрагу: добро і зло.
Могутній Майстер прийде вам на допомогу. І нема, монахи, іншого Майстра, ніж маленькі кров’яні тільця, котрі стрімко рухаються венами, і кожне з них наповнене дивною силою, і кожне є найпевнішим звітом про ваше життя і загалом всього Життя, його сокровенних проявів.
Живе Майстер у вашому серці, звідти ж і діє. Саме тому серце оспівують. Воно є джерелом сліз радості й горя. В ньому заховані страхи Смерті, всі страхи Життя в ньому живуть.
Ваші мрії та бажання – це інструмент Майстра. Ваш Розум пильнує дисципліну, ваша Воля віддає накази.
Коли навчитеся постачати крові одне Бажання, котре затьмарить решту, довіртеся тільки одній Думці, не відволікаючись на інші, і в єдиному пориві Волі віддайте наказ, тоді бажання точно втілиться.
Як досягає святості святий? Ніяк по-іншому, лишень очистивши кров від думок і бажань, котрі не пов’язані зі святістю, спрямувавши їх незламною волею шукати тільки святість.
… Молитися – це значить наповнювати кров одним Бажанням, однією Думкою і єдиною Волею. Це означає налаштувати себе, бути в цілковитій гармонії з тим, про що молитеся.  
… Нема жодного слова ані справи, жодного бажання чи вдиху, нема жодної миттєвої думки чи мимовільного бачення, ані видиху, ані тіні та ілюзії, які б не вміщало ваше серце вже, і там вони перебуватимуть до скону часу. Налаштуйте серце на будь-яке ваше бажання і воно відразу ж зіграє його на власних струнах.
Не потрібний рот або язик, щоб молитися. Потрібне тихе активне серце, єдність одного Бажання, Думки і Волі, позбавлених сумніву. Нема користі від слів, якщо в кожному складі нема пробудженого серця…
І храми непотрібні, щоб молитися.
Якщо не знайдете в серці храму, не знайдете й де інде.
Більшість людей поки що покинуті на поталу долі. Вони хочуть молитися, та не знають як. Адже можуть молитися тільки словами, та самостійно знайти їх не можуть, і моляться тими словами, котрі їм дають. Вони розгублені й жахаються простору власного серця. Тому їм потрібні стіни храму й натовп таких же людей, собі подібних, лиш так вони знаходять спокій.
Нехай будують храми і моляться, співаючи.
А ви, і ті, кому я відкриюся, моліться про Розуміння. Тільки втамувавши спрагу Розуміння, наповнитесь. Ніщо інше не допоможе.
Запам’ятайте: ключем Життя є Слово, котре Творить. Воно ж відкривається Любов’ю. Любов приходить з Розумінням. Наповніть серце усім цим.
Не навантажуйте язик свій словами. Зніміть із себе тягар молитов. Звільніть себе від рабства всіх богів, котрі вас полонили подарунками. Вони ніжать вас однією рукою, іншою ж вас мордують. Вони задоволені й добрі, коли до них моляться і хвалять їх, але гніваються й прагнуть помсти, коли їх осуджувати. Вони не чують, якщо ви не кличете їх, не дають, якщо не просите; нагородивши вас чим-небудь, вони про це жаліють: чийсь ладан – ваші сльози, їхня слава – ваш сором.
Звільніть від таких богів ваше серце, аби одного знайти в ньому – Того, хто наповнить вас Собою. Тоді й ви наповнитеся.
… Моліться так, як вас навчили. Моліться хоча б як-небудь. Ідіть! І все, що маєте намір зробити, здійсніть, поки не оволодієте собою й не навчитеся вчитися, поки ваше кожне слово не стане словом молитви, а кожна справа – суголосною з волею божою.
… Моліться про одне – про Розуміння. Нічого іншого вам не потрібно.
… Любов є законом, суттю Бога».
 
***
ОнРА здригався від сили слів Мірдада і радів, що вони прийшли до нього, щоб вимести з серця сміття і бруд.
Думав над словом молитви -- Єдиним, Я.
Любив себе тією любов’ю, яка приходила з Розумінням.
Укладав текст молитви Серця: ПроЯвлЯйсЯ! ДійсЯ! Живи Святим Розумінням, Любове! Нині й навічно. Всюди і тут Єдина Воля. Хвала тому, Чиє ім’я Людина! Хвала тому, Чиє ім’я Бог -- Всеосяжне Я  -- і Матрікон знак Його. ДійсЯ!
…На старій акації, котру Предки садили для не тільки символічного споглядання власного віку, а й на знак Любові,  зібралося юрмище дроздів. Котрийсь озвучив слово «і» й товариство здійняло несамовитий галас. До них прилетіло ще декілька сотень співаків, вони зайняли сусідні дерева біля хати і в садку й долучилися до щебету. Що діялось?! Згодом виникло дивне переміщення -- частина птахів перелетіли на одну гіллю й затіяли хоровий спів. Інші дослухалися й вторили хористам. І тут почалося: звучало так, ніби Майстер керував багатоголоссям, а музику грало Дерево Життя Всесвіту.
Несамовита радість прийшла до мене, аби разом із Всесвітом заспівати хвалу Людині-Богу. Нагодилися слова Мірдада:
«Хвала тому, Чиє слово Людина.
Хвала тому, Чиє слово Бог».
 
***
Минали дні чтива й підготовки до зими. Матрікон стежив за ходом думок ОнРА і ввічливо звернувся до нього із запитанням: пам’ятаєш, ми весною говорили про довіру й Віру. Відтоді чимало змінилося в нашій свідомості. Чому не питаєш про ту Віру, з якою втримаємося на Вівтарі Свободи й досягнемо бажане визволення Духу?
ОнРА перебирав у пам’яті слова типової християнської молитви на російському діалекті, котрої навчала мама, й пригадував: чи мовиться там про Віру? Але не виявив у завчених навіки строках такого слова. Очевидно, про неї малося на увазі – мовець мав би говорити слова з таким натхненням, яке б свідчило про Віру в серці, а не вправлятися в логіці висловлювання. Але яка мама могла пояснити синові суть молитви? Для мене, наприклад, пояснення виглядало приблизно ось так: Бог все чує і бачить! Якщо не будеш молитися, Він тебе покарає! Бійся Бога, сину, йди до церкви. Там поганого не навчать!
Та моє єство противилося і такій науці, і таким вимогам, за що отримував від мами впродовж усього життя «на горіхи». Та моя впертість не давала згоди, бо вогонь Свободи – це тепер стало зрозуміло – горів у моєму серці від народження. Хтось же запалив його?!
Для захисту власної Свободи знайшов такі слова: ще не народився той, хто буде керувати мною! Звичайно, маму це ображало, та вона терпіла ці «вибрики» зі скорботою Серця на обличчі, та з Любов’ю в очах, а доводити їй смисли Бога й релігії в моєму розумінні виявилося корисним для нас обох. Так і живемо, довіряючи один одному, але з різними розуміннями Віри.
Давай послухаємо Мірдада: хто краще від нього висловиться про Віру?
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Віра рятувала Предків, і ми є синами її.
… Ви легковірні! І піддаєтеся на витівки ваших почуттів. Куди ж поділася ваша уява? Адже тільки за її посередництва зможете побачити що зміни, в наявності яких ви впевнені, -- це тільки спритність рук, обман.
Як ураган може бути швидшим за бриз? Хіба не з бризу починається ураган? І хіба ураган не носить у собі бриз?
… На шляху він зустрічає чоловіків і жінок, котрі бажають топати рівною дорогою. Вони залишають у серці мало місця, лише для Малої Ностальгії, натомість пристрасно бажають вийти на світлу вершину, але їх веде сліпий і кульгавий провідник.
Веде їх віра, але вона базується лише на тому, що здатне розрізнити око, почути вухо, відчути рука, а ніс вдихати. Одні дійдуть до стопи, інші до колін, треті видряпаються до гомілки, хтось до талії з трудом добереться. Та всі вони здійснюють сходження без Віри, тому всі, раніше чи пізніше, зірвуться вниз, навіть на мить не побачивши вершини.
Хіба може око бачити все, що можна побачити? Хіба може вухо почути все, що тільки можна чути? А смак і запах? І як тільки вони покличуть на допомогу Віру, котру народила божественна Уява, тоді їх чуття, наповнені справжнім, побачать і почують, і запахи, й смаки відчують, і стануть тоді почуття драбиною для сходження на вершину.
Чуття, позбавлені Віри, не можуть провадити, їх не варто брати в провідники. І хоча дорога, яку вони вкажуть, здасться вам рівною, вона усіяна підступними капканами. І той, хто нею йде, бажаючи сягнути вершин Свободи, або загине, або зірветься вниз, до підніжжя, звідки почав сходження. Там, страждаючи, буде лікувати рани і збирати кістки.
… Віра, народжена хвилями страху, -- це тільки піна на хвилях. Від Страху вона здіймається і з ним же відходить. Істинна Віра квітне на стеблі Любові, а Розуміння – її прекрасний плід. Якщо боїшся Бога, тоді нічого йому вірити.
… Віра ж подарує тобі крила, вознесе над застійним, удушливим світом і віднесе тебе понад мертвою пустелею до Вершини, де пройдеш випробування й зміцниш свою Віру та очистиш душу від сумнівів.
І чиста Віра проголосить перемогу й проведе тебе до підніжжя Вершини, вічно свіжої і зеленої, і Розумінням обніме тебе. Виконавши завдання, Віра відійде, а Розуміння буде правити твої кроки, поведе тебе до неосяжної Свободи, туди, де є істинний, безкрайний дім Бога і Оновленої Людини».
 
***
І це також потрібно пережити, -- повторював фразу, як мантру, ОнРА, котрий був минулим Матріона, його теперішнім щоденням і претендував на завтрашній день у роботі півкуль головного мозку зі Словом. Він виринав із пітьми темної матерії щоразу, коли потрібно було рятувати душу від сходження з Розуму – опускання на дно чуттєвості, адже не міг дати раду течії свідомості. Так міркував, поки не побачив, що Матріон діставався Берега, на схилах якого душа складала сушити весла після мандрів човна свідомості світами пізнання й просилася до Вівтаря Свободи, сподіваючись знайти в молитві можливу розраду та підтримку для Віри.
Дволикий! – ганьбив єство і той, і інший. – Половинчасті, а тому розгублені, -- вступав у перемовини Ор, намагаючись на правах старшого бути суддею в суперечках Прабатьків. – Зійдіть із постаментів обрізаних пірамід у власних півкулях, скиньте корони знавців Слова, прикусіть язики й опустіться віссю до Вівтаря Свободи в Серці вашому. Воно спрагло чекає повернення блудних синів до Віри, яка не затуманена віруваннями в когось чи щось. Віра – це лише метод набуття Мікро-Богом-Людиною Свободи в незмінному прагненні наповнитися Любов’ю до всього сущого, що воно Є Бог – Я Всесвіту.
Вишній стояв на чатах лику кожного півкола руху душі безконечником, а вони почергово викрешували то заперечення Його існування, то підтверджували це фактами, аби в чергове товпитися думками у брамі виходу кожного витка Життя з пекельного кола.
Так тривало доти, поки Азбука не втрутилася в суперечку ликів, запропонувавши Мозкові код слова з Трьох букв-слів-цифер-чисел: Буки Он Глаголить.  Вони вказували на буквену Природу творення, відому за словом БОГ, котре споконвіку пантрує Час і Простір меж свідомості, в якій яйцеклітини множаться за образом і подобою, не маючи чіткого уявлення про жодне з начал творення. І тільки об’єднавшись у слові Бог, Уявлення Розуму посувалися в думанні стежкою, котра звивалася урвищами, і не спотикалися.
У-ЯвленнЯ! Такий виразний, точений з букв вказівник Дороги на Вершину України: йдучи стежкою Я, здобуваєш Я! Відбувається Явлення Бога. Відповідно, По-чуттЯ – це тільки сПокій, здобутий органами чутливості тіла. Так незмінне і змінне снують мою іпостась, -- міркував Матріон, спираючись на образи Вічності, заховані в словах Мови.
ОнРА розумів, що робота Світла і Пітьми означується буквами Азбуки Людей Слова, що через них можна зрозуміти суть Творива, але поверхнево, бо йшлося про ілюзію буття. Та знак У вказував на глибинну суть – Україну, котра є образом Свідомості Я. Хіба можна, знаючи істинну, божественну суть України, зраджувати її у власному серці – не йти Дорогою УЯви? Я-Ви – це і є Україна: вічність Я, духовна суть Бога-Людини, а не територія, затоптувана тисячоліттями пітьми свідомості, але не потоптана, запльовувана, але не запльована, оббріхувана, але не оббрехана, мільйони раз омертвлена, але жива.
І Матріон, натхненний Я-свідомістю Пращурів, котрі уклали Азбуку для нащадків, таки став на Шлях виходу з циклів руху спіраллю Життя з метою дістатися Центру, де розташований Вівтар Свободи. І вже не потребував його, ОнРА, консультацій, а тільки спільного руху в Україну, який би помножував енергію, а не забирав її на словесні балачки.
Якщо Бог, як закон руху життя – його видимої та невидимої сторін, енергій, матерій, -- міркували обидва в унісон, не промовляючи й слова, -- діє буквами Азбуки за схемою ОН Двокола безконечника, то на цій дорозі нема іншого місця для виходу і входу, крім Центру кіл. А ВІН, котрий містить дві точки вертіння пекельними колами – світлого і темного переходів, весь час перебуває з людиною. Вона ж знайде їх за органами, котрі управляють взаємодіями світла й пітьми. Мозковий Центр працює зі світлом букв, а забезпечується даністю мережі темної матерії. Серцевий працює зі світлом, котре не має тіні, й працює на основі технологій образної діяльності – акумулює почуттєву енергію Любові, спираючись на Віру.  Так душа отримує на початку дві Он-пари кіл-крил, на яких може літати вибраними Просторами, даючи можливість одному колу розсіювати інше.
Але все це не має сенсу, поки Людина не ввійде в Центр, аби з Нього силою почуттів Любові вийти з Часової кабали.
Ось і Мірдад такої ж думки про головний інструмент Я: «Хоча все роздане його єдиним Словом, та Слово це – поза часом і простором, оскільки воно Он».
Тож Віра Он-чином – сумісною роботою Мозку й Серця -- пов’язана в єстві зі словом Бог і забезпечує матеріалізацію думок та почуттів до входу в Центр Свободи. Але матеріалізація не є способом входу-виходу. Потрібна образна трансформація єства – налаштування Он-Слова та його людської подоби на Чисту Віру.
Тому Молитва є засобом У-Явлення (вООбРАженнЯ, виОбразнення -- вироблення) Світла без Тіні. Вона, щира і натхненна, народжує той Звук і ту силу Спокою Слова у Вірі, які будять Любов. А та, зібравшись у течію Світла без Тіні, творить диво оновлення Людини і її  переродження у Святому Розумінні.
ОнРа погоджувався з Матріоном, що Віра, котра походить від Предків, діє в єстві за усталеними законами існування Трисуття Духу, душі і тіла. Та в міркуваннях адепта знання, а тим більше в його Священному Розумінні, вона не може проявлятися як поклоніння конкретному Синові Людини, котрий осягнув Перехід. Хоча, в порівнянні з ним, кожен спадкоємець Віри упосліджений догмами релігійного і наукового знання -- І Предків, і Пращурів, і власних, а тому перебуває на нижчому щаблі Святого Розуміння. І все ж, звертання до Бога – це звертання до Материнської Яйцеклітини, її Дерева Життя. Налаштувавши вібрації власного Дерева Життя на вібрації вищого рівня Мікро-Бога, Людина входить у резонанс частот. Так слова молитви втілюються у власній Істоті Світла без тіні. Тож чим далі в Просторі Мікро-Бога поширена власна Істота, тим повнішою стає Віра, увиразнюючи власну божественну ІНстанцію.
Віра – це опора святості, інструмент Сутності Бога. Вона береже кожного доти, поки туди не вкинуть «гранату», -- добував висловлювання з образного Поля Свідомості ОнРА, згадуючи бандерівські схрони часів Другої світової війни. -- Гранатою може бути і власне слово, і чуже, і неосмислена дія, і випадкові обставини, і ще, мабуть, багато що зі світу ілюзій, -- додавав, приймаючи рух до об’єднання єства в Єдиному.
Так і не так, -- перебирав висновки, немов квасолю, Матріон. – Вона береже Істоту Святого Розуміння вічно, незалежно від «гранат». І, незважаючи на дію «гранат», маємо забезпечити Твердь Віри, непохитність руху до Свободи Святого Розуміння. Віра перетворює відчуття змінності у спокій божественної захищеності. Це оболонка і наповнення Тверді Тіла – його Дерева Життя, двигун душі, крила свідомості Бога. Її не помацаєш руками, не вздриш очима, не купиш і не знайдеш на дорозі. Вона дається Світлом душі, котра стала на шлях визволення і довірилась власній сутності Бога всеосяжною Любов’ю, позбавившись страхів та інших почуттів, котрі народжують хвилювання за прийдешнє.
Схроном святості, Ковчегом є Дім, в якому перебуває душа, -- сакральне і фізичне тіло, зіткане на матриці Духу за Законом БОГ, -- переконував себе ОнРА і шукав підтвердження в очах Матріона.
Це пристанище Віри, -- уточнив Матріон, -- бо тільки в тимчасовому Домі людини ілюзія світу, зітканого зі слів, може перейти, за Його наукою, через Слово Он у світ Реальності Вишнього Плану Свідомості, -- в Я. Перейти, здійнявши  дві пари Крил – чоловічі й жіночі. Тоді, як ти чув від Мірдада, Віра відійде.
Матріон, нав’ючений запитаннями від себе ж, замислився над Конкодерами свідомості українців та всесвітнього люду. Міркував, за науковою звичкою, від якої так важко позбутися:  шість моніторів торсіконного генератора голови, котрі курують повідомлення з дванадцяти рівнів інформації Всесвіту, мають працювати синхронно, аби перевести коди в єдиний, доступний для Людини образний рівень Переходу свідомості -- ДЕВ’ЯТИЙ.
Як це практично виконати? – не вгавав ОнРА, силкуючись налаштувати автопілоти Конкодерів на вібрації Віри – стану осяяння істиною.
А чому не рівень ОДИН? – перевів запитання на своє Матріон. – Або чому не на рівень НУЛЬ, або ДЕСЯТЬ? Де сидітимеш, адепте, аби перейти свідомо, не вдаючись до активації Розп’яття? А, може, і вдаючись?
Де? В Ять! – підказувала думка шлях до Я. -- Де? С Ять! – перебивала її інша. 
Ходи В і С, -- відзначив  ОнРА, посилаючись на Азбуку Людей Слова, -- означають, що Веде Слово.  Ними входиш в Я через рівень осяяння Дев’ять, а виходиш через рівень осяяння Десять. Ходом також є знак букви І – входиш на Вісь і втрачаєш власне єство, розчиняєшся в Просторі Бога, втрачаєш зв’язок із Часо-Простором.
Стаєш безконечником, укоріненим у безкінечність Бога, -- підсумував Матріон, і почув голос Свободи: йди туди сміливо, Віра Веде й Слово Бог у тобі.
Ловив вібрування слів і повертався до вібрацій серця, котрі посилає Віра. Вона ж вимагала не часткового, а всеосяжного почуття Любові, в якому зникає конкретність відчуттів. Таке неможливо осягнути мисленням – товкмаченням думок. Але ставало можливим на вершині Піраміди – Горі блаженства, де неодноразово опинявся в силу почуттів Любові. Піраміда виростала в Центрі Двокола Он завжди, як тільки координати руху почуттів сходилися в серці.
Повертався до пережитого досвіду й пригадував себе в тому стані Любові, котра променіла нездоланною силою в протистоянні зі світом ілюзій, силою безсмертною і правдивою, котра в різні часи виводила мене на Шлях Свободи.
Так виходив на КОН Дев’ять, аби в чергове зійти з тору Вісім і почуватися керманичем власної душі, котру стриножили вісім подорожніх, у руках кожного з яких запеклася граната: ГРА НА ТА – і це тобі НА, й інше, ТА не думай: все марноТА, бо пораховане числами. А вони контузять Мозок абстракціями ілюзорного буття матерії, де свідомості відведено закуток біля туалету. Бо тільки пораховане народжує гроші, а вони – потребу матеріального буття в Часі. Кожен, хто слідує Богові Грошей, опиняється в закутку біля виходку, як називали туалет Предки, а не перед дверима Виходу з Поля Ілюзій. Це тепер, на схилі літ, свідомість проростає смислами Святого Розуміння.
Неповторні це миті перебування на кону Дев’ять, і тільки вони дають відчуття повної Свободи виходу з Часу у Світло без Тіні.
… Та-ТА?
Та! Та!
Тра-та-та…
Строчив кулемет вздовж Сходу України вже четвертий рік…
На Заході безвіз відкривав Європу для українців.
Тра-трах-та-та…
 
Шлях Волі
 
Дозрівали горіхи і гучно падали, вдаряючись об шифер даху. Серед ночі звуки ударів будили мене зі сну. Горіхи втішалися, -- як мені уявлялося їхнє падіння ночами, -- що можуть продемонструвати власну волю. У помічники вдень вони брали собі вороння, яке налітало хмарою, і починався справжній горіхопад. Попервах мене це напружувало, адже ворони наполегливо диктували мені власну волю, чим свідчили, що мають незаперечне право на те, що вродила земля. Звичайно, моє єство противилося такому ставленню до приватної власності: проганяв вороння всім, що потрапляло в руки. Але вони виявилися цілком розумними – спостерігши силу моєї «зброї» та її досяжність спокійно переміщалися за стовбури гілляк, де їх дістати було неможливо, й продовжували товкти горіхи.
Протистояння тривало роками, і ось цієї осені моє ставлення змінилося: дійсно, вони є моїми сусідами, живуть собі на деревах у парку, допомагають мені тим, що струшують горіхи, а також тим, що розносять їх по території садиби. Весною насіння проростає, даючи новий посадковий матеріал. Тож є чим поділитися з тими, хто потребує саджанців, також є що садити на дикий вал довкола, аби захиститися від постійного Вітру. Таким воронячим саджанням у мене вже підростають чотири молодих дерева. Цікавим сусідам відповідаю, що то для них насадив молодняк, аби вони разом із дітьми могли поласувати корисним продуктом.
Та й білочки віднедавна облюбували собі горіхове місце – періодично прибігають поживитися, а мені й не шкода: живіть собі, мої Мікро-Мікро-Боженята. Разом веселіше й учитися маю в кого.
Прийшов ОнРА із запитанням: якщо не тільки людина, а й птахи, і звірина керуються волею, то яка ж її природа?
Матріон згадував університетський курс психології, який слухав у вісімдесятих роках ХХ століття. Там діяла чітка методологічна установка партії комуністів: психіка властива тільки людині. Сьогодні ж заперечувати наявність психіки у біологічній формі існування Життя здається безпідставним, бо ж на рівні клітин проявляється не тільки елементарна свідомість.
 Слідуючи думці, що постійною складовою Поля Свідомості є психічна означеність його дії, яка поширюється на весь Простір Материнської Яйцеклітини, маємо назвати її прояви. Оскільки вони найповніше виражені в свідомості Людини, то давно досліджені. Цілісність сприйняття забезпечують психічні процеси уваги, пам’яті, мислення, уяви. Також не буває цілісності Свідомості без Волі, Віри і Любові, які не є звичайним результатом сприйняття світу, бо вони виходять за його межі.
Звідси можемо розрізнити ступені вираження психічних властивостей усього речовинного світу, що перебуває у Полі Свідомості. Тоді зрозуміємо ієрархію рослинного й тваринного населення планети, а також усього живого й неживого у Всесвіті, котрим Матерія виражає дію Слова і з котрого Все постало, -- Я.
Тому в стосунку до Волі можу сказати, що без неї ніщо не було би собою. Найперше, Воля розділяє Світло й Пітьму, з яких постала дуальність Матерії-Свідомості та чоловічо-жіноча дуальність матеріального світу: одне містить інше й забезпечує народження та Смерть всього сущого, їхній рух колами Простору, Часу.
І якщо сила, котра є Я, в зв’язку з кодуванням слів Азбукою, називається Бог, то ми говоримо, що Він наділяє все Волею – спонукою буття, котра має стабільну основу – змушує все бути, а вищих істот змушує проявляти вищу Свідомість буття задля руху Шляхом Волі – усвідомленої необхідності докладати зусилля для осягання Святого Розуміння. Значить, і для Віри, і для Любові маємо змінювати власну Свідомість так, аби бути гідними Шляху Бога.
Мірдад образніше за мене пояснює зміст Волі, бо Він розглядає все у Просторі-Часі як прояв Людини. Ось, вчитайся.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «За життя, в смерті, на Землі й поза нею ви не залишаєтеся наодинці, вас завжди будуть супроводжувати ті, хто брав участь у вашому житті й смерті. Адже ви є їхньою частинкою, вони ж – частиною вас. Наскільки ви потребуєте їх, настільки й вони потребують вас.
Воля Людини присутня в усьому, все володіє волею в Людині. Відбувається безперервний і постійний обмін. Та Людська пам’ять зраджує вам, на противагу безпомилковій пам’яті Часу, котра обліковує все у ваших суспільних стосунках та у ваших відносинах з істотами Всесвіту. Вона ж змушує Людину знову й знову звітувати – за кожний день життям і за кожну смерть.
І блискавка не вдаряла б у дім, якби той її не притягав. І дім так само відповідальний за руїни, як і блискавка.
І бик не накинувся б на людину, якщо б вона не призвела до цього.
Убитий звертається до вбивці, закликає його дістати ніж із піхов, і обидва наносять роковий удар.
Обкрадений спрямовує рухи грабіжника, і обоє вчиняють грабіж.
Так, Людина самовільно запрошує в гості власні страждання, та не тішиться ними. Вона забуває, як і де, в який час писала те фатальне запрошення, як відправила. Але Час його пам’ятає, воно вкаже гостям точну адресу і приведе до порогу.
Я кажу вам: не проганяйте гостя, щоби він не тішив власне самолюбство й на зло не сидів би довше, щоби не прагнув частіше приходити, ніж це потрібно.
Будьте добрі й гостинні, будь-якого гостя ласкаво вітайте, як би він не виглядав і як би себе не поводив, адже він насправді прийшов віддати вам те, про що ви просили.
Особливо будьте уважні до тих, хто вам немилий і набридливий, приділіть їм більше уваги, нагодуйте понад їхня бажання, аби покинувши вас, вони відчували вдячність. Іншим разом вони навідаються до вас вже як друзі, а не вороги.
Ставтеся до кожного так, ніби він почесний гість. Це вам дасть змогу заслужити довір’я та дізнатися приховані мотиви візиту.
Сприймайте невдачу як благовоління небесних сил. Як тільки зрозумієте її повністю, вона обернеться в удачу. І навпаки: удача, яку ви зрозуміли невірно, вмить повернеться невдачею.
Народження і смерть ви самостійно вибираєте: їх час, місце, спосіб тощо. І це незважаючи на прогалини у вашій пам’яті.
Обманщики-мудреці запевнятимуть вас, що людина не вибирає ні народження, ні смерть. Ліниві, котрі спостерігають Час і Простір лише крізь повіки очей, із готовністю назвуть усе, що бачать, випадковим. Пам’ятайте, браття, про їх підступність і обман.
Нема нічого випадкового в Часі, Просторі.
Краплі дощу, злучившись в єдине, народжують потік. Потік прагне злучитися з іншим потоком, аби стати рікою, а ті зберуться одним великим потоком і попрямують у море. Моря зіллються в океани. Так твоя воля, моя і всіх істот на світі впадає в єдиний великий океан. Він називається Єдиною Волею. 
Кажу вам: кожен має волю і прагнення. Навіть камінь – нерухомий, глухий, безмовний і ніби мертвий, він також володіє волею. По-іншому його б не було, і він би не впливав на інших, і на нього нічого б не впливало. Усвідомлення того, що він існує на світі і володіє волею, за суттю тотожне вашому, та відмінне за ступенем».
 
***
Важко розуму, вихованому матеріалістичною наукою втямити такі сентенції про Волю, -- зізнався ОнРА, борсаючись у потоці свідомості. – Скажи, Матріон, як маю розрізнити волю каменя, якщо мій мозок не розрізняє Волю, як даність Поля Свідомості Всесвіту, тобто об’єктивну складову психіки, та волю, як прояв певних зусиль мого мозку і невідомо якого мозку каменюки край дороги?
Це закид каменюки і в мій город, -- входив у Течію Поля Свідомості Матріон, вирішуючи, який спосіб обґрунтування вибрати: логічно-образний чи логічний?— Дивись, собрате, уявляй: камінь, ми з тобою і Всесвіт – це різні істоти, але входимо в одну Істоту Мікро-Бога, як і Все, що існує. Нас об’єднує Єдине Поле Свідомості, Єдина Воля. Оскільки ВОЛЯ означає Ведення Людей О-колами Єдиним Словом творення Я, то ми відрізняємося саме колами ведення – у кожного власне. А воно виражається рівнем психічних властивостей істотного – бути або каменем і підпорядковуватись законам фізичного руху матерії, або бути Людиною й підпорядковуватися  законам  фізичного руху під орудою власного психічного руху свідомості. Відчуваєш різницю зворотного вольового впливу, який ми називаємо зворотнім зв’язком у Полі Свідомості?
Так, камінь впливає на хід процесів у Полі Єдиної Волі як мертве утворення, бо побачити у ньому істоту я не можу, -- чесно зізнався ОнРА в очікуванні нових пояснень Матріона.
Добре що ти відвертий. Це мені допомагає шукати образи, які наш мозок сприймає за первісні, а тому доступніші для сприйняття, ніж вторинні й далі за щаблями відображення. Скористаюся способом викладу істини Мірдадом: скажи, коли ти звертаєш увагу на камінь при дорозі, ти усвідомлюєш, що це він привернув твою увагу? Тобто, стосовно тебе і нього спрацювала загальна  властивість Поля Свідомості проявляти себе через істотний прояв певних психічно сприйнятливих особливостей. Якщо б у каменя не було цих властивостей, а у тебе не було очей для сприйняття, ти, звичайно, не сприйняв би його таким чином, але міг би сприйняти, наприклад, через дотик долонь. Так? Так.
Отже, наш висновок , який вторить словам Мірдада, такий: все, що є окремішнім із власною назвою, тобто створеним за посередництва Слова, наприклад, листочок на дереві, або те, що існує в сукупності виразних проявів, наприклад, Вітер чи Дощ, є Істотою – сотою І. Тут І, як буква Азбуки, використана мною для позначення Осі Я: все, що змушує вісь нашої Істоти коливатися, тобто проявляти психічну реакцію на зовнішні подразники, приналежне психіці Істот. Аналогічно, вісь є у будь-якої Істоти. Наша вісь тяжіння і вісь земного тяжіння каменя поруч тотожні й обидві впираються у Центр Землі. Той також є Істотою, бо належить Осі Сонячної системи з власним іменем і т.д.
У людини центральна Вісь має розгалуження – утворює Дерево Життя. Воно складене з багатьох осей інформації: голови, серця, очей, вух, носа тощо. Так у нашому тілі зібрано Істоти-органи, які мають психічний зв’язок через Осі зі Всесвітом, а камінь має тільки одну вісь, і цього достатньо, щоб ми з ним взаємодіяли як живі Істоти.
З погляду «запрошення», як способу взаємодії образів, Мірдад дає нам зрозуміти, що ми посилаємо, наприклад, погляд на щось і воно відповідає нам власним поглядом, хоча не має очей – достатньо, що воно має вісь, яку ми привели в резонанс із коливанням власної осі.
Таких поглядів-запрошень ми посилаємо безліч, а Єдина Воля оцінює смисли тих поглядів, зводить їх у єдиний, так би мовити, реєстр взаємодій, і через зворотній зв’язок між осями викликає ті чи інші реакції, думки, дії, образи сприйняття тощо.
 Ось таке моє розуміння. Погоджуємося?
Так, -- непереконливо пробурмотав ОнРА. -- Поволі освоюю інтегральне мислення – і з наукового погляду, із образного та з власних відчуттів і почуттів, -- прокоментував ОнРА висновки Матріона, все ще не розуміючи суті усвідомлення каменем власної тотожності з іншими, виразно живими істотами. Вібрування осей, як механізм і спосіб психічного спілкування свідомих Істот, йому здавався добрим аргументом для розуміння, але недостатнім для Святого Розуміння. Бо Святе уявлялося, як щось надзвичайне, важке до розуміння, не кажучи про досягнення стану святості. І яка святість у каменя?
 Якщо це є робота Духу, -- ОнРА міркував далі вголос, -- то виходить, що фізичні ознаки Істот є не тільки фізичними, а містять у собі психічні параметри. Тому, наприклад, коливання осі, чи струни, ми маємо розглядати як двосторонній процес дії Волі Матерії та Свідомості. Воля, таким чином, -- це закономірний процес руху Дуальності. Вона ж, як ми вже стверджували, завжди є проявом взаємодій чоловічої світлої сили та жіночої темної. Відповідно, перенесемо це судження на приклад із каменем, деревом чи мікрочастинкою, і мусимо визнати їх чоловічо-жіночу природу. Так?-- поглянув у вічі Матріона ОнРА, не сподіваючись на відповідь.
Матріон, втішений логікою ОнРА, намагався відчути коливання осі каменя у власному єстві, щоб мати точне відображення суті Святого.
Якщо в момент сприйняття каменем мене наші погляди, тобто властивості коливання осей, зустрілися, то він прочитає всі мої ознаки, а я його. Такий контекст спілкування, -- міркував вголос Матріон, стежачи за вібруваннями власної осі. – Здатність розрізнити чоловічу і жіночу сутності в камені, на перший погляд, нема. Але ж я посилаю поглядом усі ознаки власного розуміння, чи не так? Так. Тим самим моя вісь «включає» вісь Всесвіту, до якої «підключений» і камінь. Відповідно, він буде відповідати мені й повідомить про себе все, що я здатний зчитати з його відповіді. Тобто від мене, як істоти вищої ієрархії, залежить рівень нашого спілкування з каменем. Коли ж він образно мовчить, то так показує співрозмовникові пустоту його погляду. Тому в нашому суспільстві багато художників, а ще більше мислителів, але справжніх, зі Святим Розумінням, так мало.
Матріон не бажав таким висновком підвищити власний статус, але був чесним у аналізі інформації та її висвітленні. Адже досить виразно уявляв той кокон Мікро-Бога, в котрому перебував завдяки Вчителям і власним зусиллям пізнання.
ОнРА заглибився в Уяву, силкуючись видобути звідти найскладніше із запитань, і його виображення в черзі на озвучення зустріло таке міркування: якщо все, що існує, має природу істот, і всі вони перебувають у Полі Єдиної Волі, тобто Святого Існування, то поглинання поглядами, по-перше, має виявляти Святе Розуміння, а по-друге, може перерости в різного роду поглинання, що не мають стосунку до Святого: їжі, свідомості, статевих утіх, приватної власності, землі й Землі, Волі і волі, Часу і часу, Простору й простору  тощо. Тоді в погляді на іншу істоту наша потреба і думання про необхідність їсти стає явищем омертвлення собі подібних.  Де  тут місце Святості, Святому Розумінню?
Матріон усвідомлював, що Уява з допомогою ОнРА і Мірдада виводить його на інший, якісніший рівень сприйняття власної суті Мікро-Бога-Людини. Зрозуміло, що на Вищому рівні це сприймають тамтешні Істоти, з якими не можна зустрітися поглядами через приналежність до різних істотних смислів і відображень Святого Розуміння. Та все ж ОнРА мав отримати відповіді звідти через налаштування Осей Свідомості його Дерева Життя.
Слухав не мозок, а серце. Воно ввімкнуло кардіо-генератор коливань і чекало відповіді Вишнього.
 
***
Минали дні і ночі, Світло і Пітьма чесно виконували свою роботу, напружуючись у спілкуванні з Розумом. Учні перейшли на фізичну роботу й застосовували метод абсолютного відключення – гру в шахи, звільняючи мозок і серце для входження туди Світла без Тіні.
Розум, аналізуючи інформацію, роздрібнює її, потім синтезує, конкретизує тощо, -- міркував Матріон, сягнувши Пустоти, тобто повноти Нуля. Його погляд зі шкаралупи яйця на Утробу Простору мав Єдине Розуміння вмістилища – це Святе Створіння. Тирло, Тирлище. Нічого не існувало, що не мало б таких ознак і якостей, бо всі вони свідчили про Бога – розгортання Трисуття Житт-Я.
Із погляду Людини, котра перебуває не в Центрі Тирла, Утробу Простору  можна було споглядати, відповідно й осмислювати, тільки частково. Завдання для мислителя полягало в тому, щоб за баченням часткового угледіти Ціле, як Твориво Єдиної Волі, з допомогою Уяви. А таке можуть собі дозволити тільки ті з Мікро-Богів-Людей, котрі осягнули Світло без Тіні.
 Аби наблизитися до такого стану, -- почав Матріон, відповідаючи на попередні запитання ОнРА, -- треба побачити в суті їжі Святе, як говорять греки, сакральне. Оскільки з мертвого народжується живе, але одне й інше є ознаками одного Сущого – Істоти Вишнього з усім вмістом яйце-істот, коконів Утроби, то Святим є і процес взаємного поглинання матеріального, бо він не порушує ні суть Осі, ні суть Дерева Життя жодної з істот – сакральну основу Макро-Бога, Вишнього. Вживання їжі є споживанням енергії конкретного змісту, необхідної для життєдіяльності фізичних тіл на певному щаблі психічного стану істоти. Таким процес і+снування усталило Поле Свідомості Вишнього. При цьому воно не втрачає рівень Свідомості, бо змінюються тільки показники числового змісту тіл, а цифрові сутності Поля є сталими, і впливи Єдиної Волі далі забезпечують споживання – поїдання необхідного. Тільки з погляду моралі – суджень про сакральне, усталене кимось із людей, – стикаємося з вульгарними трактуваннями поведінки людей, яку вважають гріховною. Натомість, у рослинному світі й тваринному такої моралі нема – є природний відбір видів. Він дає можливість коконам рухатися Драбиною Святого Розуміння, бо ж усі, як стверджує Мірдад, ідуть в одному напрямі, тільки з різною швидкістю. І якщо Людина вирішила спожити котрийсь із коконів, бо мусить їсти, то так вона виконує встановлений Єдиною Волею закон. Смерть поглинає усі тіла, але Святе залишається вільним, бо воно не підвладне Смерті. З нього завтра чи колись народиться новий організм.
Зауваж, ОнРА, моє пояснення змісту поглинання їжі і твоє пояснення поглинання поглядів розходяться за суттю психічного, бо ніхто зі споживачів їжі навіть не задумувався ніколи про поглинання разом із їжею психічної суті, незнищенного, душі, Єдиної Волі. Чому? Бо таке не може відбуватися через природну суть існування вічного, божественного. Тому в твоєму запитанні про поглинання є раціональне зерно, такий процес дійсно властивий стосункам і відносинам між істотами, але потрібно розрізняти споживання їжі, товарів і послуг, із одного боку, й поглинання інформації чи матеріального, речовинного, як психічний, фізіологічний, суспільний та індивідуальний  процеси сприйняття. Споживання їжі передбачає її фізіологічне поглинання утробою, а споживання інформації означає вибіркове її прийняття, але не поглинання. Те, що належить душам істот, не поглинається, бо належить незнищенному.
Звичайно, цифрові стани Поля Свідомості певного кокону є змінні в межах ряду 0 – 1. Наприклад, людина-вбивця людей володіє відмінною віссю руйнування, ніж людина-канібал, але маємо визнати, що ці «плоди» належать Деревам Життя темної матерії, котрі за природою творять Тінь, на відміну від Дерев Життя Людей Світла без Тіні. То є ще питання: хто стоїть вище на Драбині Свободи – придорожній камінь, чи людина-канібал? Слуга Темної матерії чи камінь спотикання при дорозі, котрий утримує безмовну вісь Світлої матерії – модулятор його власних психічних ознак?
У цьому сенсі варто говорити про душу, як інструмент Поля Свідомості істот, і Єдину Душу, як  Поле Свідомості, інформація про яке поки що мало доступна нашому Розумінню. Та чітко вже відомо, що Темне і Світле – модератори Поля Свідомості --  є двома сторонами Душі-душі, а різниця між ними полягає в способах прояву Любові й Ненависті.
Стріляти у ворога з Любов’ю є не таким уже й зрозумілим явищем із погляду моралі та патріотизму, бо влада і сумління патріота вимагають стріляти й убивати, а Любов вимагає Святого Розуміння в стосунку до собі подібних, але названих ворогами, або до тих, хто називає тебе ворогом. Так Людина отримує Війну між Любов’ю та Ненавистю й губиться в Полі Свідомості, долучаючись, звично, до лав Ненависті. І поки сторони дійдуть Святого Розуміння, проллють море крові. Але так діє Майстер – кров’яні тільця. Вони вчать людину Святого Розуміння, наближаючи Любов, як запоруку миру, Свободи кожного.
Далеку, обхідну дорогу нав’язують Людині власники темних душ. Нащо ж тоді будувати дороги й підтримувати у владі зловмисників, адже вони не провадять нікого до Єдиної Волі? – запитують світлі душі і власним прикладом провадять притомлених. Ось таке моє розуміння, -- промовив Матріон тихим голосом. 
 Якщо Єдина Воля зведе на одній лінії стовбур Дерева Життя прекрасної душі і вісь сили вбивці, то вбивство, жертвоприношення відбудеться, бо Дерево Життя жертви, її душа, яка виконала призначену роботу, знадобилася для іншого її втілення – для Істоти, котра має народитися з іншою місією. Так? – звернувся ОнРА до Матріона, вислухавши його міні-лекцію, яка налаштовувала сприйняття на ходіння Дорогою Святого Розуміння.
Так. І в цьому є велика місія Єдиної Волі – управляти рухом божественного на Драбині Святого Розуміння. На жаль, більшість людей на планеті ще не можуть так сприймати рух істот, бо вони не розуміють Святе, котре переміщується прекрасними душами з нашої патологічної суспільної реальності в іншу реальність, аби та могла існувати в формі досконалого серед собі подібного.
Тож смисли їжі шляхом поглинання тимчасового, але завдяки збереженню незнищенного Поля Свідомості, трансформуються через Людину з Часу, Простору в смисли Вічного Існування Істот поза Часом, Простором у Полі Свідомості без Тіні.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «І кожний день у вас Судний. Будь-який вчинок, кожний подих – усе зважено. Ніщо не позостається не врахованим, бо нема нічого, що було б  приховане.
Нема думки, ні вчинку, ні бажання, котрі не залишають сліду за собою в мислителеві та в діячеві. Усі вони є точними копіями того, хто мислить, діє, бажає. Все, що суголосне із Законом Бога, в чаші Життя зібрано. Все, що йому противиться, у чашу Смерті ляже мертвим вантажем.
Настане день Звільнення. Страшний день! Тенета давно опутали і серце, і душу Людини. Розірвати ж їх можна тільки разом із єством людини, зламавши їй хребет. Люди ж самі рвуть і подрібнюють.
Коли ємкість відкриється – так буде – звідти вийде все, що там було. Чи зможе тоді людина витримати неймовірну ганьбу, не втекти й сміливо поглянути всьому цьому у вічі?
Живі будуть заздрити мертвим, а мертві – проклинати живих. Людські слова застрягнуть грудками в горлі, світло їм випалить очі. З їхніх сердець вийдуть на волю змії і скорпіони. І люди, нажахані, кричатимуть: «Звідки гадюччя?» -- забувши, що самі ж їх породили і вигодували».
 
***
ОнРА спостерігав за плином хмар, прилігши відпочити після повзання колінами городом, де виривав бур’яни, щоб посіяти ріпак після вибирання картоплі, і тим удобрити осінній грунт. Хмари увиразнювали образи різних істот, підтверджуючи істину про те, що уява людини малює образи й подоби.
Судний день, який проявляв себе картинами хмарної образотворчості, здавався лагідним. Очі шукали щось приємне, яке б викликало позитивні емоції, а розум знову й знову повторював, як закляття, фразу: «Судний день». Від неї не вдавалося позбутися, аж поки не виникла Течія Свідомості, яка перевела споглядання у русло сприйняття Хмар, як живих істот, які володіють Чашею Святого Розуміння, а тому – Любов’ю. 
І що, здавалося б, ось ця пара Води в просторі інших газів, а такі дива вимальовує?! – запитував і водночас дивувався ОнРА, налаштовуючи свідомість на відчуття щоденного Суду. – То не просто Вода, а всі, хто перейшов у стан Пари, -- відповідав Голос, ніби він був представником кокону Води, в якому помістилося безліч визволених душ.
О, то Пара є не тільки станом Води, а свідчить про щасливі наслідки особистісного парування Людей? – запитував ОнРА, вчуваючись в Уяву, щоб узгодити в ній знання й образні смисли.
Так, -- звучало у відповідь, -- але не тільки Людських, а й інших душ.
Яким у них був Судний день, що їх звели у стан Хмар, наочних образів щастя?
Вони щодня звільнялися від вантажу Смерті й нею подолали Смерть – витримали Суд у день Звільнення, бо не мали чим ганьбитися, адже їхнє Дерево Життя оголилося -- віддало усі хороші плоди, а поганих не родило, й позбулося сорому. Їхня Любов була єдиним Законом, котрий оберігав і оновлював Всесвіт. Вона ж привела їх на Вівтар Свободи, а отримавши її, щасливі Душі об’єдналися в Хмари, й власними живописними творами, станами клімату та погоди тепер управляють подіями Життя всього сущого.
Чи ж були, а чи є, безсмертні серед Людей? – поцікавився ОнРА, розуміючи  принциповість такого запитання.
Були і є, -- відповів Голос. – Одних Єдина Воля забирає заживо в іншу Реальність, інших залишає на Землі для місії свідчення про рух Життя. Бо ж у день Звільнення настане «грядуще – не те, що змиє Землю, а те, що проявить небо на Землі. Не те, що змиє людські сліди, а те, що відкриє Бога в Людині.
Гнів того потопу буде страшнішим від того, що Ной застав» -- Голос набував ознак Мірдадового.
То прояв неба на Землі треба розуміти так, як оголення Дерева Життя людини? – не вгавав ОнРА, наближаючись до Святого Розуміння.
Саме так, -- звучало у відповідь, --  бо й Земля є плодом на Дереві Життя Людини, а та – на Дереві Життя планети. Все Єдине.
Де ж корені того Дерева Життя, на котрому Земля і Людина є плодами?
Залучи уяву, бо наша відповідь змусить тебе позбутися звичного сприйняття картини Природи очима відносно лінії горизонту Землі. «Сидячи в гнізді, спрямуй наперед  уяву. Вона твій провідник, і шлях божественний вона прокладе серед дивних скарбів бездоріжжя, котре ти поки що вважаєш своїм царством. Довірся йому і йдіть удвох з дружиною за ним, наповнивши серце сміливістю й відвагою. Сліди уяви, залишені на далекій зірці, будуть вам вірним знаком, прикметою, що коріння ваше там перебуває. Адже ви не можете уявити нічого з того, чого нема у вашій суті, що не було б частиною вас».
Спантеличений складною картиною істинного, ОнРА вирішував, здавалося, найважчу з проблем Святого Розуміння: потрібно було знайти зв’язки між поняттями «Дерев Життя, темної і світлої матерії, дивними скарбами бездоріжжя, слідами уяви на далеких зірках, корінням нашим, Законом Бога, чашами Життя і Смерті та живим і мертвим вантажем». І все це впиралося у доступність виразу «Святе Розуміння», яке, своєю чергою, стосувалося і суті Святого, і суті Розуміння.
Матріон, -- звернувся ОнРА до собрата. – У нас виникла справжня проблема: мого розуму недостатньо, аби застосувати доступні мені методи опрацювання інформації, долучай твої.
Ускладнене завданнями Розуміння, мислення Матріона добирало ключі до понять. Логіка вибудовувала семіотичний шлях науки – від знання ключової ролі букви А в слові «зАкон» до смислу слова «Бог» і темноти серцевини стовбура Дерева.
Образологіка пропонувала уявну картину «дивних скарбів бездоріжжя» -- схеми і мережі силових Іі-ліній темної матерії, котрі є основою Дерев Життя. Також пропонувала розглянути типову для всіх душ Он-схему безконечника взаємодії темної і світлої енергії, за котрою відбувається рух тіл-істот разом із їхніми Деревами Життя і яка утворює два концентри – серця і мозку, звідки відбувається управління «корінням нашим на далеких зірках».
Образне сприйняття малювало в уяві чаші Життя і Смерті й не могло по-іншому дати розумові інформацію, ніж ототожнивши їх образи з двома колами руху душі безконечником.
З усіх картин Іі-снування Життя, що пропонувалися до розгляду, суть Святого можна було пояснити тільки заручившись смислами незнищенного, нетлінного, вічного, незмінного, яке розум мав би розподілити між логічною суттю букви Аз і її Азбуки, та між смислами схем і мереж темної матерії. Послуговуючись ними, Світло творить тіла, які містять психічні смисли світлої й темної душі, а також смисли тіла без Тіні й, відповідно, тіла, котре відкидає Тінь.
Звідси слідує, що двояка робота Світла виявляє дві його якості. Тобто наше розуміння має справу з двома Світлами, а тому – світами. Святе Світло творить світ без тіней, що наповнює чашу Життя, а ілюзійне Світло творить світ із тінями, тобто світ поверхневого життя на планеті в Просторі, Часі, що наповнює чашу Смерті. При цьому, і темна матерія, і світла укладають суть Святого.
Із погляду на душу, маємо вияснити Розумінню, що Он-схема, чи код, як кому зрозуміліше це розглядати, буквою О вказує мисленню шлях до осягання смислів чаші – обидві творять образ із кіл ОО. Перевівши образ на розуміння тіла людини, можемо уявити тіло, як вміст чаш Життя і Смерті. Н-схема утримує чаші у Двоколі безконечника руху. Світло і Тінь є образними поняттями того, що кладемо в чаші – одне позбавляє душу від тіні й провадить у безсмертя Життя, інше наповнює її тінню й накликає Смерть.
Образи Світла без Тіні – це божественна суть, а образи Світла, котре кидає Тінь, -- це диявольська суть, висловлюючись усталеними релігійними й семіотичними поняттями. Не навчившись сепарувати Світло й Тінь, залишаємося в полоні темної матерії, яка, тим не менше, тче тканину Мережі Світла без Тіні – виявляє Небо, воно ж – Н, Дерево Життя, душа, Поле Свідомості й загалом «дивні скарби бездоріжжя».
Ось таке моє розуміння, -- завершив внутрішній монолог Матріон і звернувся до собрата: -- чув хід думок?
Чув, але мислення збивалося в грудки інформації через мовний бар’єр: чому логіка, образологіка й образне сприйняття Людини не домовляться про однакове розуміння слів?
Прекрасне запитання! – засяяв Матріон від гордості за собрата. – Згадай  нашу дитячу гру в «А і Б сиділи на трубі. А упало, Б пропало, що зосталось на трубі?» Уяви, що ти труба: якими зі слів із того переліку, що ти склав у проблему, можеш себе описати? Уяви, як би ти пояснював щось дитині, яка не знає мови, Азбуки, науки семіології й не має семіотичної практики, якщо б вживав терміни народних говірок і водночас поняття філософії, релігії тощо?Як би ти застосував знання геометрії і сакральної її складової, якщо б цього не навчився? І таких «Як?» багато.
Дійсно, загадку може найлегшим способом розв’язати той, хто не тільки слухає, але й чує. Тільки він, знаючи букви Азбуки, почує букву «І», котра зосталася на трубі. Але той, хто бачить у загадці суть розуміння світу, Всесвіту мав би вийти на фундаментальні змісти, які свідчать про зв’язок букв Азбуки з Матерією і Свідомістю, з Життям і Смертю, з суттю розуміння Святого тощо. І поки що за умов розділеного світу маємо розділення і в словах, і  висловлюваннях, і, звісно, у Святому Розумінні. Тому маємо дійти згоди через Розуміння Єдиного і розчинитися в Ньому, осягнувши Святе Розуміння. Там розділення не може існувати за визначенням.
Але, послухай, -- поспішив вигадати нове запитання ОнРА, смакуючи радість спілкування. -- Ходіння дорогами логіки й образологіки, аби осягнути розумом Єдине, непосильні для загалу людності планети, бо ж невимовно важкі для сходження на Вершину пізнання. І не дивно, що людство не може вийти з кабали ілюзій Життя, бо нас у загалі вчать логічному баченню, мистців учать образному творенню, а образно-логічне поки що тільки ти пропонуєш у дизайні, як перехідну стадію росту Розуміння й Уміння.  Натомість образне сприйняття сущого відкриває пряму й доступну дорогу – застосуй Любов, як метод Святого Розуміння, і крокуй собі у вічність, наповнюючись божественною суттю. Чи я не цілком розумію шлях Волі?
Ти правий, але маю внести ясність у суть підготовки мистців: образна творчість дійсно відтворює світи Світла і Тіні, але навчання, як система державної Програми підготовки фахівців, не містить основного курсу, базового, який мав би супроводжувати всі інші, -- вивчення методу Любові. Образо-логіка відкриває доступ до бачення за буквами Азбуки первинних образів, через які людина може спростувати собі дорогу до осягання Розумом Єдиної Волі, бо ж послуговується в пізнанні словами, діями, уявою. Їх не відкинеш у навчанні. Десь там за вуаллю слів мовиться про Любов, без якої не можна нічого світлого створити. Але про метод Любові не мовиться, бо у загалу панує примітивне розуміння її суті й способів дії. Нема кому впровадити Любов, як метод всезагального навчання, бо й не приступали ще до осмислення цього явища на рівні загальної педагогічної практики. Та є приклади, їх немало, результатів виховання світлого й доброго в дітях тільки завдяки застосуванню Любові. По-іншому, працюємо на  Тіні.
Скажеш, що Любові не можна навчити? Ні, можна, бо те, що у тобі й у кожній істоті дано, як незнищенне, як присутність божественного, не має іншого понятійного змісту ніж метод – всезагальний, неспростовний, єдиний серед методів досягання Святого Розуміння. І якщо кожен його проявить на повну силу, уяви, яким стане світ виховання і навчання через виховання в Любові. А що більшість? Тупо мовчить, або мичить, даруй на слові. Якщо ж людина не користується методом Любові, то хоронить у собі Світло Святого, а все, що виливає з чаші Життя переливається в чашу Смерті.
То ти можеш запропонувати Програму підготовки за методом Любові? – не вгавав ОнРА.
Програма – це справа довга, бо хто вчитиме за нею, коли маємо, в основному, вчителів ілюзії буття? Потрібні Вчителі, такі, як Мірдад. Слухай і думай про власну суть Вчителя Любові.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Ось вам шлях до свободи від болю і турбот:
Думайте так, ніби ваші думки накреслені вогнем у Небі, щоб кожен міг їх бачити. І так воно насправді є.
Говоріть так, ніби світ – це одне велике вухо, котре хоче почути вас. І так є насправді.
Справи звершуйте так, ніби кожен ваш вчинок всередині вас відлунням стане. І так є насправді.
Бажайте так, ніби ви – це і є чисте бажання. І так є насправді.
Живіть так, ніби Бог потребує вас, аби прожити власне життя. І так воно є насправді…
Натомість, маєте стільки вух, що не чуєте. Якщо б мали одне, котре чує мене, ви б відмовились від бажання щось доводити собі».
 
***
То ми, провадячи бесіду, щось доводимо собі й тим самим проявляємо глухоту безлічі власних вух? – не втримався ОнРА, силкуючись знайти оправдання.
Ні, не безлічі, -- стримано прореагував Матріон. – Ми описуємо роботу тільки трьох вух задля усвідомлення вогню в небі, щоб кожен міг про нього подумати. Три вуха наші слухають себе, коли висловлюємо інформацію, добуту від логіки, образо-логіки й образного сприйняття. Слухаючи Мірдада, котрий, як чуєш, користується переважно образо-логічним викладом суті власного чистого бажання, намагаємося звести три слухання в одне. Тож заспокойся – ми тільки налаштовуємо одне наше велике спільне Вухо, і обійтися без обговорення ще не можемо. Результати його публікуємо, і нехай Небо вирішує, як нам бути далі – що креслити, а про що мовчати. Звичайно, Мірдад має рацію, бо наші висловлювання ще не стали суцільною молитвою. Та факт очевидний – ми вже її укладаємо, вчимося вчитися серцем і контролюємо цей рух розумом. І будь певний: світ одного великого Вуха захоче невдовзі нас почути, якщо знайдуться охочі – ті, хто наповнює Вухо Всесвіту. Мірдад же не відібрав у когось право говорити від власного імені, звершувати справи задля відлуння всередині нас та кожного, хто чує і бачить, не заборонив бажати Свободи чистим власним бажанням. Але маємо говорити й одночасно діяти, послуговуючись Єдиною Волею божественного Я. Нащо Мірдаду мовчазні провідники суспільної свідомості на етапі її пробудження в Слові, котре Творить, на етапі пробудження думки у Законі, котрий учні  мають осягнути силою Любові? 
То нам ще належить навчитися вищого пілотажу поведінки провідників, якщо готуємося до цієї місії? — запитав ОнРА, резюмуючи сказане.
Так, бо як же по-іншому світитися в Небі зіркою? Ти чув: думки маємо креслити вогнем, а не писати лазером голограми у повітрі. Бо Небо – це класна дошка для Вчителів мудрості, де нема площини, є тільки матрична мережа Поля Свідомості. Уявляєш, якої потуги мають бути думки, аби вони креслили там те, що наповнить Серце і Розум Материнської Яйцеклітини?
Слідуємо за Мірдадом і вторимо Йому, визнаючи Його місію Вчителя вчителів.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Зібравши власні світи воєдино, не будете засуджувати того, хто залишився за межею. Адже будете знати, що відчуження – це вже покарання, а той, хто сам себе покарав, безумний, адже протиставив себе світові.
Не будете звинувачувати того, хто сам себе звинувачує, допоможете йому не робити цього.
Сьогодні ж Людина дуже перевантажена ношею, котру сама на себе звалила. Важка, звивиста її дорога. Кожний осуд є тягарем і для судді, і для того, кого він судить. Бажаєте легкої ноші – не звинувачуйте ніколи… Хай Розуміння править кожним кроком і вкаже вам на гладку дорогу».
 
***
ОнРА! -- закликав собрата на розмову Матріон. – Ти бачив, як бузьок утрамбовує гніздо топтанням гілок і моху лапами? Не бачив. То ще побачиш, а тепер давай унаслідуємо його метод і перенесемо образний зміст на трамбування нашого знання й розуміння в гнізді, де сидимо. Адже, що ми маємо для того, щоб «зібрати власні світи воєдино», як радить Мірдад? По-перше, маємо розуміння Святості, зіткане з Любові та знання-Віри. По-друге, маємо чітко задану мету руху свідомості до вершини Свободи. По-третє, ми підкорилися Єдиній Волі й приймаємо життя так, як його нам надає Життя Святого Розуміння. По-четверте, ми  звільняємо нашу чашу Смерті власною молитвою і чином стосунків зі світом, не боячись долати Смерть Смертю. По-п’яте, ми вчимося вчитися і слідуємо за Мірдадом, вправляючись у місії вчителя Свободи через Любов.  По-шосте, є чітке розуміння того, що визволитися з кабали свідомості можемо тільки в парі з дружиною.
Треба ще подбати про те, щоб свідомі в Родині й ті, хто в нашому коконі вирощує Дерево Життя, прийняли наш вибір, як власний, позначений слідуванням за Вчителем. Не будемо засуджувати нікого, хто з різних причин не слідує нашим шляхом, адже вони мають усвідомити межу ілюзії життя і тільки після того перейти її добровільно. Не будемо чужатися їх, бо може виявитися, що є там ті, хто випередить у поступі й нас.
Приймемо правило: звинувачувати – собі ж обривати  плоди Любові на Дереві Життя.
Утрамбовування знання ефективне, визнаю і тішуся, що ми в парі «половинок» єства здобули це. Як же позбутися марноти рухів, котрі відволікають нас від цілі визволення? Як «жити в суспільстві і бути вільним від нього», про що нам втовкмачували комуністи сотню років? – знайшовся із запитанням ОнРА, переобтяжений тривалим несенням вантажу несвободи.
Правильно мислиш, собрате. Зауваж, запитання при навчанні молитовного трибу життя у Свободі можна укласти не в громадській суєті ілюзорного світу, а тільки в тиші Спокою. І Мірдад запрошує нас у випробувану й навіяну ним дієву тишу.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Тиша, в котру я вас проваджу, -- нескінченний простір, там небуття переходить у буття, а буття в небуття, і це – пустота благодаті, де звуки, зародившись, помирають, де форми набувають виду, потім його гублять, де укладається текст долі, де нема нічого, лишень ВОНО.
Поки не перейдете цю пустоту, не пересічете простір, не зможете пізнати реальність буття, а також всю реальність небуття; не зможете пізнати, наскільки пов’язана ваша реальність з усією Єдиною Реальністю.
Запрошую вас в цю Тишу. Бродіть у ній вільно від краю до краю, досліджуйте повністю, аби ви змогли скинути старий одяг і вільно та легко рухатися.
Віддайте їй всі ваші турботи й страхи, пристрасті й бажання, вашу заздрість, хіть, аби ви побачили, як вони зникають. Тоді ваші вуха звільняться від криків, а тіло від їх гострих колючок.
Подаруйте їй ваші списи й стріли, за допомогою яких сподіваєтеся набути спокій і радість, та натомість приходить горе і невгамовність.
Прокладіть собі дорогу з пітьми тієї мушлі, в якій страждає ваше «я», туди, де перебуває світло і чисте повітря божественного «Я».
Тиша, котрою вас зобов’язую, -- не перепочинок серед говорильні.
Це Тиша плодоносної Землі, а не мовчання підлих.
Це Тиша турботливої квочки, а не пусте квокання. Вона спокійно сидить три тижні, сповнена тихої впевненості і того, що відбудеться у животі її Чарівне диво. Натомість нерозумна сусідка летить з курятника назовні і невгамовно всім довкруги кудкудаче про те, що, мовляв, вона знесла яйце.
Пам’ятайте, друзі, про марнослів’я. Якщо звільнитеся від сорому, тим самим звільнитеся від гордині. Адже шляхетність, котра клекоче, гірша, ніж мовчазне безчестя, і гіршим є крикливе доброчинство, ніж безслівний гріх.
Стережіться велемовності. Зі сказаних тисяч слів тільки одне потрібно було б сказати. Інші осідають туманом у свідомості, втомлюють язик, а вуха глухнуть, і серце вже нічого не бачить.
Так важко вам промовити тільки одне слово, воістину бажане!
Із тисяч написаних слів, можливо, вам потрібно черкнути тільки одне. Інші марнують час, папір і чорнило, бо вони йдуть дрібними кроками, позбавленими крил світла.
Так важко написати одне, воістину бажане слово!
… У Людині є Все. У Всьому є Людина. Всесвіт є цілісним тілом. Об’єднуючись із його найменшою частинкою, ви поєднуєтеся з цілим.
Ви постійно вмираєте, живучи, а тому, вмираючи, живете. Якщо не в цьому ж тілі, то в тілі з іншою формою. Будете жити  в тілі доти, поки не розчинитеся в Бозі, подолавши змінність.
…Повторення – закон часу. Те, що одного разу відбулося в Часі, ще неодноразово повториться. Довго чи коротко чекати, залежить від сили вашого бажання.
Виходячи за круг Життя, потрапляєш у круг Смерті. І якщо несеш із собою невгамовану спрагу, тугу за Землею, якщо ти не наповнився її пристрастями, тоді магніт Землі тебе притягне знову. Вона вигодовує тебе грудьми, а Час відлучає від грудей – і так Життя за Життям, Смерть за Смертю, аж поки одного разу ти вольовими зусиллями сам себе не відлучиш назавжди».
 
 
***
Важко сприйняти сказане, як контекст себе єдиного, -- неквапливо заговорив ОнРА. – Слова «пустота благодаті» не зрозуміло чого стосуються: нашого теперішнього буття, в якому нам належить створити в собі таку пустоту, чи перехідного буття після Смерті тіла? Схиляюся до першої версії, бо «текст долі» укладається впродовж життя на Землі, де маємо спустошитися.
Запрошення в Тишу, як стан «пустоти благодаті», як зобов’язуючий вибір, -- це в дусі Мірдада. Звичайно, Йому видніше Я. Складно прийняти необхідність перетворення у «Воно» -- прийняти перехід виду, який звучить і має форму, в безформне й беззвучне, але таке, котре виконує чітко Програму Оновленої Людини. Тобто, як квочка, висиджує в собі те яйце, з якого постанеш в якості «Воно», і лише тоді втратиш тіло, розчинившись у Бозі.
Потрібна допомога Мірдада: як звільнитися від магніту Землі? Як промовляти одне слово, котре так важко сказати, а написати вартує тільки його? Як Мірдад осягнув стан «Воно», якщо жодного разу не згадав про його «половинку»? А мав би, адже мовив, що тільки з нею можна стати Оновленою Людиною, стати «Воно».
Матріон слухав мисленні страждання ОнРА, розумів, наскільки йому складно здолати стереотипи мислення й переймався думкою: як допомогти собі набути Святе Розуміння?
Не все так складно, собрате, якщо звести в Єдине Розуміння дуальності й Трисуття Людини. Слово «ВОНО» відображає всі смисли Єдиного.
 Слухай, ти, як двоєдине – чоловіко-жінка, котрий спинається скелею Шляху визволення разом із дружиною-близнюком, котра також двоєдине -- жінко-чоловік, проживаєте Двокола ОН «простору пустоти благодаті» --- віддаєте себе в парі всім змістам мирського життя, вичерпуєтеся в суєтній Любові й доходите розуміння марноти-марнот. Відповідно, вирішуєте звільнитися від ілюзійного буття та зійти з кіл руху  перероджень на Землі, щоб набути стан Оновленої Людини, «ВОНО», котрий набувається іншою, незмінною Любов’ю. Нема іншого слова, котре важко вимовити, а написати тільки його й варто – це слово Любов. Та де напишеш? У просторі й часі руху колами ОН ви уже порозпитували всі стіни, залишається тільки Небо – Твердь незмінного, куди й запрошує  Мірдад – у стан «ВОНО». Слово НЕБО, натомість, Предки усталили для розуміння, що це Не Бог, а тому – щось проміжне. В ньому і ти, і дружина – твоя «половинка», створена з тебе ж, набуваєте стану незмінності, якщо відмовляєтеся від трибу життя людини, розділеної навпіл, а в парі розділені на четверо статево означених частин. Вичерпавшись у статевих зносинах і боротьбі з ілюзіями життя, набуваєте стосунки осіб без статі, бо в світі Неба, куди запрошує Мірдад, нема статевої означеності, там все Єдине, як Одне, -- Істота, Суть, Мікро-Бог. І якщо обоє прямуєте у Вічність, там і будете, здобувши це місце невичерпною Любов’ю.
І ніщо інше не провадить туди -- тільки Любов, як стан всезагального Світла без Тіні. Розумієш, так Світло живе – тут воно створює Яву людини-тіні, тут Права Єдиної Волі дає їй шанс вийти з Тіні – набути Світло Яви, позбавившись від Світла РА – давши йому «Покой», для Життя  без Тіні, а Нава залишається незмінною основою, котра цей «Покой» утримує. Такі розклади Трисуття Яв, Прав, Нав мені уявляються.
Той, хто набув Явё у Новому Світлі переходить у Я-суть Бога й живе в Тій суті.
А приклад із квочкою Мірдад навів для того, щоб вказати нашій свідомості на те, як це внизу є так, як вгорі. Дивись, Макро-Бог, як Квочка, висиджує Материнську Яйцеклітину Часо-Простору Мікро-Бога – нашого з тобою немовляти, щоб виобразити власну творчість і потугу, якою Він, перебуваючи в Спокої, створив світ дуальності й управляє ним через Закон Любові. Створив, як нам пояснюють – і Мірдад також, для пізнання Себе, з однієї сторони, а ми – Його, з іншої сторони. При цьому нам пропонують Вічність Макро-Бога, якщо виконаємо власне завдання квочки -- сидіння на яйцях задля народження Чарівного дива-дітей і наступне випробування Любов’ю в колах родового життя з метою повернення в стан Квочки Макро-Бога.
Працюючи на Мікро-Бога в Його яйцеклітині маєте з дружиною вилупитися, «проклювавши» шкаралупу Часу і Простору. Це не означає померти разом у мить Смерті, а звільнитися від Смерті в мить дозрілості Святого Розуміння для пересікання індивідуального простору й часу.
Якщо квочка відає про Чарівне диво, але не знає, як ми собі думаємо, мети повернення, а людина, врешті-решт, дізнається про це від Мірдада, тоді в неї виникає безліч запитань. І поки вона не отримає на них відповідь, частка «Не» в стосунку до «знаю» стає огорожею, вуаллю, димом, всім, що заступає Серцеві доступ до Любові, що є Я – Бог. А кудкудакання курки – це образ людини, котра говорить про Любов, а її не має.  Що ж має? Має Не! В цьому таїна Української Мови – виражати суть Неба і Землі, Людини і Бога виразно.
У мене, ОнРА, також є важкі для осмислення запитання. Якщо мета є роздвоєна, як і все у створеному, то Єдине, яке Мірдад нам пояснює й куди запрошує, аби ми вийшли з ілюзії дуальності чоловіка й жінки, змушує мозок хотіти знати: нащо Макро-Богові таке Чарівне диво – Мікро-Бог і все, що створене? Нащо Йому кола страждання власних дітей, аби ті з них, котрі пройшли Школу виховання біллю, повернулися в Лоно ОтЦЯ – набули статус Синів Божих, а інші мордувалися в невігластві, не відаючи мети визволення і суті Любові? В такому разі Людина мала б так само ставитися до власних дітей!? Що скажеш?
Скажу, що маємо осягнути суть тотожності Любов=Бог. Що потрібне Макро-Богові? Любов. Що потрібно Мікро-Богові? Любов. Що потрібно Людині? Любов! Чого ми хочемо від дітей? Любові.
Отже, Бог є Любов, і тут не заперечиш. Можна написати навпаки: Любов є Бог, і тоді питання Бога-Істоти, як Невидимого, увиразнюються в суті кожного з Людей – можемо відкрити власну божественну Істоту тільки Любов’ю. Але заважає тіло, яке обслуговує, передусім, на жаль, не Істоту Любові, а фізіологічні потреби, які теліпають душу – психічну незнищенну субстанцію Любові. Ось у цій трясці Матері й живемо.
Тому, вважаю справедливим таке жорстке виховання дітей із боку ВсеЄдиної сутності, Бога. Щось у Любові є таке надсутнісне, якщо можна так виразитися, котре визначає всі смисли Іі-снування. Що воно таке? Ще не втямив. Ти як гадаєш?
Тут гаданням не обійдешся. Дійсно, ти правдиво акцентував увагу на Любові. Якщо б ми зараз розглядали її з позицій логіки, образологіки й образної суті, то зійшлися б, мабуть, на тому, що Любов (Це – теЦа енергії) треба мати в собі й відтак тільки знати. Бо можна знати про неї, що є така, знати мету Переходу в Лоно ОтЦЯ, а не наповнившись Любов’ю, бути непотрібним ОтЦеві невігласом, якого залишають вчитися на повторний курс у Школі Божого Виховання, де Мікро-Бог є Вчителем-Немовлям і виховує собі подібних за образом і подобою Материнської Яйцеклітини.
Ти помітив виділене слово «Це»? Розглянемо його семіотику, щоб вийти на знакове розуміння Любові: Течія енергії (Ци е), на мій погляд, виобразнює суть Любові. Тобто є течія енергії Світла РА, котре відкидає Тінь (коливальний рух), Іі є Течія Енергії Світла без Тіні – Осьова Енергія (Спокій Е). Рух Світла, як ми вже обговорили, відбувається за схемою ОН (хвилювання при русі колами і Спокій Осей Н, котрі пов’язують кола) Душі, за котрою Бог сОздав себе, аби стати Я – Любов’ю. У Людині схему ОН утворюють два кола руху енергії відносно центру мозку і центрів сонячного сплетіння та серця. Складність роботи Двокола ОН у тому, щоб ми розуміли місце Головного Центру -- Серця. Світло сонячного сплетіння (плетива Тіні РА) забезпечує фізіологічні потреби людини, Світло  розуму забезпечує мислення знанням Іі-снування Слова Я, Світло Любові забезпечує робота Серцевого Центру. Тут поєднуються силові впливи «я» і «Я», а результат визначає потугу Любові, або її відсутність.
Отже, вщерть наповнені любов’ю Єдиного чоловік і жінка, позбуваються смислів статевого життя й усіх смислів марноти марнот, плекаючи спільне ЯіЦе, і тоді можуть перейти в стан «Воно» вже не як дві дуальності, а як Одне Триєдине. На етапі переходу у Вічність Триєдине зникає, залишається тільки Єдине, і ВОНО розчиняється в Бозі.
Доходжу висновку: як тільки наповнимося Любов’ю по вінця, питання Бога відійде само собою. Та залишаюся при переконаннях, що символічна Курка НА ЯйЦЯх є образом Вічного Ііснування, бо без нашого світу та всіх інших не буде, так би мовити, «виробництва» Любові для «підтримання напруги» Поля Свідомості – Поля Спокою Вічного. Цей парадокс – дуальність – маємо прийняти, як необхідність Іі-снування, аби тільки він не породжував у нашій свідомості ілюзію протиріч.
Про Це, і про «половинку» на рівні Єдиного, і на рівні Людини Мірдад згадав, та ми пропустили Його відкриття, бо йшлося про Адама. Ось, вчитуємося.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Дуальність – парадокс, котрий народжує ілюзію протиріч, які ніби поборюють одне одного. Насправді, кажу вам, вони необхідні одне одному, нерозлучні, вони доповнюють одне одного, наповнюючись навзаєм до країв. Разом вони слідують до спільної мети, створюючи світ, єдність, гармонію Святого Розуміння. Ілюзія народжується у відчуттях і почуттях, і триватиме доти, поки живуть чуття.
… А Єва була самим Адамом, його плоттю і кров’ю. Та знову народжене Я Адама вирішило, що воно інше, ніж Єва, Бог і всі створіння божі; вирішило, що воно окремішнє і незалежне.
Це й було ілюзією – інше, незалежне Я. Особистість, відділена від Бога, стала обманом для щойно відкритого ока Адама. Особистість народилася, щоб Адам через смерть пізнав себе, як Бога. Вона розчиниться, відійде, коли зовнішнє око Адама змеркне, а внутрішнє відкриється й засяє світлом. Ілюзія, котра збила з пантелику Адама, все ж манила за собою й зачаровувала. Так заманливо мати власне Я для того, хто не мав жодного Я, хто нічого не знав про те, що можна мати Я.
Ілюзійна особистість впіймала Адама в сітку, і, не зважаючи на стид стосовно неї, адже надто нереальною, неприкритою вона була, розлучитися з нею він не бажав, натомість закохався в неї всім серцем, із усією винахідливістю, що пробудилася. І листя фігового дерева він зв’язав разом, виготовив прикриття для себе і прикрив особистість нереальну, ту оголену, аби всевидяче око Бога не змогло проникнути в ту нереальність.
І тоді Едем, блаженне незнання покинули Адама, прикритого листям і розділеного на частини, і полум’я розгорілося між ним і Деревом Життя.
І Людина вийшла з саду крізь подвійні ворота Добра і Зла.
Вона повернеться  назад через єдність, через ворота Розуміння. Йдучи, вона повернулася до Дерева Життя спиною, але побачить його, повернувшись. Людина стала на власний довгий і важкий шлях, соромлячись власної оголеності і прикриваючись фіговим листком, аби нікому не демонструвати власний стид. Наприкінці шляху вона знову прийде у сад і буде  ним любуватися цілком голою, але чистою.
Це станеться не раніше, як вона пройде випробування і зможе через Гріх визволитися від Гріха, адже Гріх сам себе загубить. І що таке гріх, як не фіговий листок?
Так, гріхом є огорожа, що розділяє Бога і Людину, котра розділяє його Я на минуще і незмінне.
На початку був лише фіговий листок, потім він перетворився в купу листя, потім став щільною огорожею. З тих пір, як людина заслонила власну невинність від Бога, вона напружено трудиться, зводячи щоразу міцніші огорожі, намагаючись відділити себе від Бога.
Ліниві безмежно раді латати власне листя латками, котрі їхні трудолюбиві сусіди загубили на дорозі. І кожна латка на одязі Гріха сама є гріхом, адже призначена увіковічнити сором – почуття, що виникли як найсильніше перше почуття в момент, коли Людина відділила себе від Бога.
Чи турбується Людина тим, аби здолати сором? Дарма! Навпаки, вона його примножує.
Усі її мистецтва і вчення – ніщо інше, як прикриття сорому, фігове листя.
Її імперії, релігії й держави, її національності та війни – це фіміам, котрий курять для фігового листя.
І кодекс честі, в котрому стверджується про істинне і обманливе, закони справедливості та звід чисельних законів – усе це спроби прикрити сором.
І те, що він так цінує брязкальця й насаджує правила там, де їх не має бути, а також спроби виміряти невимірне – чи це не латки на сотні раз залатаному листку?
І спрага задоволень ненаситна, тих, що сповнені страждань, і жадність до багатств, котрі точать душу, і спрага влади, котра створює рабів, і пристрасне бажання досягнути величі, втрачаючи гідність, – це ті ж фартушки з фігового листя.
Людина  у жалюгідних спробах прикрити оголеність надто багато одягнула на себе. Одяг згодом  так міцно зрісся зі шкірою, що  замінив її. І ось тепер людина не розрізняє, де одяг, призначений прикрити стид, а де вона. Людина задихається і просить прощення, бажаючи позбутися одягу. І багато що робить, аби прийти до свободи, але не чинить головного, того, що допомогло б їй звільнитися – позбутися вантажу. Скидаючи зайвий одяг, чіпляється за нього так сильно!
Гряде вже час звільнення. Я прийшов допомогти вам скинути одяг, викинути рвані обноски, фартушки з фігового листя, аби ви допомогли тим, хто хоче звільнитися від важкого вантажу. Я вкажу вам шлях, але кожний має самостійно його пройти, наскільки б це не було боляче.
Не чекайте дива дивного, що спасе вас від вас самих, не бійтеся болі, адже оголене Розуміння зніме всі ваші болі, розвіє і оберне екстаз в радість.
Разом із Розумінням повернетесь до себе обличчям, і  Бог  спитає вас: «Де ви?» І не будете соромитися, боятися й ховатися від Бога. Будете тверді й божественно спокійні. Відкажете: «Побач нас, Боже – ось наші душі, наші єства і ми, єдині з тобою. Ми довго йшли звивистою стежкою, дорогою Добра і Зла, долаючи сором та біль, котрими ти наділив нас на початку Часів. Велика Ностальгія спонукала нас іти, а Віра Серця підтримувала, Розуміння зняло з плечей вантаж і вмило рани, і знову привело нас у твою святу присутність. Тепер ми оголені від Добра і Зла, від Життя і Смерті, оголені від ілюзій усіх Дуальностей, оголені від усієї різноманітності «Я», і «Я» божественне, всемірне нема потреби нам ховати. Ми стоїмо перед тобою без фігових листків, що прикривали нашу оголеність, нам нема чого соромитися, нічого боятися, адже ми осяяні твоїм світлом. Дивись, єдині ми. Ми все здолали».
І з безкінечною любов’ю Бог обніме вас і тут же відведе до Дерева Життя…»
 
***
І все ж, Мірдад не відповідає на питання «половинки», бо з розмноженням людей знайти власну «половинку» практично неможливо, – підсумував сказане ОнРА. – Мабуть, будь-яка жінка може стати твоєю «половинкою»? Як вважаєш, Матріон?
Вважаю, що будь-яка, коли обоє є плодами Любові на Дереві Життя -- мають Святе Розуміння того, що вони Одне, розділене за зовнішніми проявами статі, і разом мають створити Єдине Я, стати «Воно». Жінка має відати, що вона Богиня – статеве втілення жіночої «половинки», котра в чоловікові, а чоловік – що він Бог – статеве втілення чоловічої «половинки», котра у жінці. Тоді дуальне «Воно» стане Одним «ВОНО» -- втіленням Першообразу, котрий Макро- і Мікро-Бог, як Одне Двоєдине. А статеві органи розділені для того, щоб на початку шляху Виходу з Розділеного у любовному акті єднатися в Одне й вчитися Святому Розумінню – так влаштовано, аби множитися й ходити колами життя аж до моменту визрівання Знання про Єдине. Родинна суть, або «подвійні ворота Добра і Зла» за висловом Мірдада,  при цьому зберігається доти, поки «я» колективного несвідомого, котре в кожному, відділене від «Воно» -- Я Бога.
Шукання «половинки», тим не менше, таки відбувається доти, поки пара не вийде з особистісного «я» задля повернення в Я Одного божественного. І тоді ні діти, ні родина, ніщо вже їх не зможе повернути в світ ілюзії дуальності, бо вони непохитно слідуватимуть  до мети – перетворення з Немовляти-Бога в Його повноцінну Єдність у Дереві Життя, котре всередині нас. Мають оголитис-Я, вийти з кіл Смерті, померши й поклавши край власним перевтіленням на Землі задля повернення в Лоно ОтЦЯ.
Скажи, Матрікон, а тобі не здається, що мозок насилає нам болі, щоб нагадувати про неповноцінне, фігово-листяне «я», з котрим ми себе ототожнюємо, а коли оголимося, тобто відкриємо чисту суть Бога – Матричне Дерево Життя, болі зникнуть, бо не буде чому боліти? – спокусився на чергове запитання, в якому була і відповідь, ОнРА, хизуючись світлом мозку.
Думаю, що саме так і є.  Повертаючись обличчям, а не спиною, до знання матричної природи руху Двоколом ОН у Людині, ми стверджуємо, що недаремно практикували образологіку, адже повертаємося крізь парні ворота Добра і Зла до Едемського саду – нашого Дерева Життя (у Бога таких Дерев безліч). Образологіка і сакральна геометрія дали змогу нам осягнути розумом і серцем сказане Мірдадом та всіма, хто зустрівся на шляху, виконати самоаналіз суті Я-я, не картаючи себе за пройдене. Тепер маю Не, а не – не маю.
А те, що Він назвав усі мистецтва і вчення проявами «фігового листя» задля прикриття сорому, це добре для нас, бо, по-перше, ми зупинимося. Нащо далі описувати, як влаштована і працює матриця мозку й тіла та вимальовувати художні полотна, пізнаючи живопис, якщо не використати нашу справу для визволення Духу – польоту душі у Вирій. Відповідно, прожито час не на марне, ми використали власний шлях пізнання, перейшли власний простір формотворення і тепер ділимося  тим, що осягнули, з іншими. Їм бо легше буде повертатися у Центр Двокола Дверей, і не блукати ОКО-лицями.
По-друге, ми задаємо автору «Книги Мірдада» запитання: а начерк вчення Його Героя виник не шляхом вивчення й мовного узагальнення «фігових» результатів діяльності людей?
Тож давай дослухаємося до Мірдада  й  вникнемо в його пояснення суті Любові, бо ж нема для людини важливішого за неї, адже маємо так лагодити в стосунках із дружиною-близнюком, аби любов до жінки не була тільки краплею в морі Любові.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Любов є законом, суттю Бога.
«Життя дано, щоб навчитися любити. Любити, щоб навчитися жити. Нема інших уроків, котрі має вивчити Людина.
І що таке любов, як не любов коханця, котрий навіки ввібрав кохану в себе, щоб стати одним цілим.
Кого і що маємо полюбити? Могли б вибрати один листок Дерева Життя і присвятити йому власне серце? Як же ж почуватиметься гілка, котра виростила листочок? А стовбур, котрий тримає гілку? Як же бути кореневі, що живить і стовбур, і гілку, і листок? А про кору ми забули? А про грунт, котрий ніжить корінь? А про сонце, море, повітря і воду, завдяки яким народжується грунт?
Якщо маленький листок вартий усієї повноти любові, чого ж вартує тоді краса всенького дерева?Любити частинку від цілого означає йти шляхом страждань.
Ти ж будеш стверджувати, що листочки є, і всі вони ростуть на дереві. Одні з них свіжі, як рожевий схід, інші зсохлися й покрилися висипкою: одні прекрасні, інші страшні; великі є і ліліпути. Як же не вибирати?
Пояснюю: з блідості хвороби народиться свіжість. А потворність - лиш краса палітри, гуаші і пензля. Ліліпут, натомість, не став би таким, якщо б гігант не забрав його зріст.
Ви – Дерево Життя. І пізнайте те, як розділяєте себе. Не виставляйте плід навпроти плоду, листок поперед листком, і сук навпроти гілки, не возносьте стовбур перед коренем. Дерево – не ворог землі-природі. Таке буває, коли ми любимо одну частину поза іншими, виокремлюємо одну як особливу.
Ти – Дерево Життя. Повсюди твої корені, і гілля, і листя. Ти плід у кожному роті. Якими б не були плоди на дереві, усіляке гілля, корені й стовбури – це все ти і всі вони твої… Коли ж бажаєш солодких плодів і здорове гілля, тоді поглянь на коріння. Які соки живлять його?
Любов – це живильний сік Життя, гній Смерті – ненависть. Любов, як кров, має текти всюди, перебувати у вічному русі… А що таке Ненависть? Це та сама Любов, котру зґвалтували або заперли. Вона стала отрутою й потруїла всіх: того, хто годує і того, хто їсть. Обидва хворі: ненависник і той, на кого ненависть спрямована.
А жовте листя на Дереві твого Життя лишень від розлуки з Любов’ю. Не звинувачуй його.
Гілка висихає від голоду за Любов’ю. У тім нема її провини.
Гниє лише той плід, котрий годували Ненавистю. Не звинувачуй плід. Провина лежить на сліпому і жадібному серці, з котрого краплями сочиться сік життя, бо воно любить частину, не пізнавши цілого, чим заперечує й себе.
Нема іншої любові, крім як власної. І нема себе іншого, крім як Всеосяжне «Я». Тому  Бог є Любов, адже любить Он Себе.
Якщо любов для тебе є тяжбою, це означає, що ти ще не знайшов СЕБЕ, не знаєш, де зберігається золотий ключик Любові. Адже любиш частину, котра помре, любов твоя не вічна.
Любов чоловіка до жінки – це ніяка не любов, лише видимість. Любов маляти до мами – вступ Любові, поріг при вході в Храм. Коли всі жінки почнуть любити всіх чоловіків на землі, а чоловіки всіх жінок, а в дітей не буде одних лише батьків, а батьки почнуть любити всіх дітей – тоді Любов пізнають люди. До того часу їм дозволено хвалитися єством і ним чіплятися за інше єство.
І нема в тебе друзів, поки хоча б одного вважаєш ворогом. Як може серце, котре плекає злість, бути опорою для дружби?
Не зазнаєш радості Любові, поки в тобі живе ненависть. Якщо будеш тратити Життєвий сік на все довкола, ненавидячи черв’яка, то цей маленький черв’як отруїть твоє життя. Адже якщо ти любиш когось або щось, то істинно любиш себе. З ненавистю – те саме. Те, що ненавидиш, нерозривне з любов’ю, вони -- дві сторони монети. Якщо бути чесним із собою, маєш полюбити те, що ненавидиш, і те, що ненавиділо тебе, а вже потім любити того, кого любиш, відповідати Любов’ю на Любов.
Любов – не вигадка, а необхідність. Вона сильніша за повітря, хліб, воду і світло.
Не треба гордитися любов’ю, виставляти її на показ. Потрібно тільки вдихати й видихати власну Любов, так само підсвідомо, вільно, як дихаєш, вдихаєш, видихаєш, і знову вдихаєш життя.
Любов не потрібно возвеличувати, вона сама возвеличить серце, яке достойне вмістити Любов.
Даремна справа – шукати нагороди за Любов. Вона сама є нагородою за любов, а Ненависть – гідна мука за Ненависть.
Не рахуйте Любов, вона ж бо лиш сама на себе зважає.
Любов не позичає і не просить. Любов не продає, не купує, але якщо віддає, то вповні, якщо ж бере – вбирає все. Прийняття – це віддавання. Коли даруєш – тим самим береш. Тому й сьогодні, завтра і вчора, завжди – одне й те саме.
…Нема в Любові «більше» або «менше». Намагання порахувати щось в Любові призводить до її зникнення, від неї залишається лише гіркий слід спогадів. До Любові не вживають слів «тут і там», «сьогодні», «тоді». Любов підкорює будь-який вік, будь-яка пора року їй не завада. Куди б не подався, всюди знайдеш Любов.
Любов не відає меж і перешкод. Як-тільки на шляху Любові постають страждання, вона вже не має права називатися Любов’ю.
Я часто чую: мовляв, Любов сліпа, не бачить у любому недоліків. Але така сліпота – правдиве бачення.
Чи ви зможете завжди бути настільки сліпими, аби не помічати вад?
Чистий і прозорий погляд Любові спрямований вглиб. І тільки вражене око, позбавлене Любові, шукає місця, де нема вад, а ті, котрі знаходить,-- то лише його вади.
Любов поєднує всі кінці воєдино. Ненависть спішить роз’єднати.
Могутня, важка скала, котру ви називаєте Вівтарем, розпадеться на частини, якщо її не втримає рука Любові. І твоє тіло не буде розкладатися, якщо полюбиш його цілком. Любов – то Світ, навіяний мелодіями Життя. А Ненависть -- Війна, котру розбудили вітри Смерті. Що ти вибереш: любити й перебувати в спокої, чи Ненавидіти в стані війни?
У тобі живе вся Земля і небо. То ж полюби Землю, всіх її дітей, коли захочеш полюбити себе…
Любов – єдиний чарівник. Якщо хочеш бачити, впусти Любов у вічі, і якщо хочеш чути, нехай поселиться Любов у твоїх вухах…
Відсутність ненависті не означає присутність любові. Любов – це дійова сила. Якщо не вона керує кожним твоїм кроком, то не зможеш знайти свій шлях, і якщо не вона керує кожним твоїм бажанням, кожною думкою, пустими будуть бажання, а думки стануть панахидою твоїх днів».
 
***
Матріон, -- почав ОнРА роздуми. -- Сказано, що «Любов це живильний сік Життя», а ми якось задавалися питанням про сенс Любові для Творива. Тепер можу стверджувати, що не було б нічого, що існує, якщо б не було «живильного соку» Любові. Як же маю розрізняти Бога в людях, частина з яких не відає Любові, а наділені Нею живлять Дерево Життя Творива? Можливо, частина є паразитами, котрі живуть за рахунок осяяних Любов’ю?
Так не можна, на погляд Матріона, ділити людей по суті, хіба що в стосунку до суспільної функції. Адже нема таких, котрі б не мали Божественної основи в собі, -- всі належать до Єдиного Дерева Життя, та за людською суттю перебувають на різних щаблях росту: хто корінням, хто плодами, хто перегноєм,  хтось уже виріс до молодого деревця. А «живильний сік Любові» -- це, за суттю Прав – Закону Іі-снування, така Течія Енергії, яка забезпечує психічний зв’язок усіх складових Життя. Тобто, говорячи простою мовою, оживляє мертве. Ніщо б не народжувалося, коли б не було такої енергії живлення, бо не було би «двигуна» Життя – з мертвого постає живе. І це ми так розділяємо Єдине в мисленні, щоб зрозуміти двоєдине.
Ті, кого ти називаєш паразитами, є такими у суспільному житті – живуть за рахунок інших людей, присвоюючи їхню власність та експлуатуючи їхню працю для власної наживи. Зваж, перегній для Дерева Життя з чогось, та має появлятися?А засуджувати таких означає бути проти утворення гною, адже їхні атоми стануть будівельним матеріалом для наступних народжень форм Життя. Натомість маємо «полюбити всіх дітей Землі, якщо хочемо полюбити себе».  Мірдад наголошує, що «нема іншої любові, крім як власної», бо суть Дерева Життя кожного є суттю Всеосяжного Я. Ось завдання на виріст, як говорили мої Предки: спробуй полюби себе у всіх сутностях, аби пізнати суть Єдиного – Любов.
Так, -- із сумом похилив голову ОнРА, -- круг того і тих, до чого і до кого ми ставимося з любов’ю, надто обмежене. Як навчитися любити Всеосяжне через любов до волоцюг, злодіїв, корумпованих урядовців, щурів, бліх, кліщів і мух, до ненависних кривдників і всієї «нечисті», якщо вони – це я? Оскільки це стосується  стосунків мого серця і розуму, а так вчить Мірдад, тут і буду шукати відповіді. Невже все те зело, що йде на добриво для землі, перегниваючи, і те, що творить гнійні рани на тілі суспільств, і ті, хто не творить суспільних болячок, так само впливають на мій стан Любові, як і вчення Мірдада?
Відповідь, коротка і вичерпна, на погляд Матріона, є вище в тексті: «І твоє тіло не буде розкладатися, якщо полюбиш його цілком». Оскільки моє тіло і тіло Бога Єдине та належить Життю, а Любов приходить із Розумінням, а Воно приводить до Свободи Духу Святого, якщо є Віра, тож як буде Любов ділитися на частини, коли ти їх скріпиш «живильним соком»  в Одне тіло: суспільне, як власне, а власне, як суспільне? Комуністи вже робили спроби впровадити такий триб життя, але помилилися в основному: «ліпили» смисли суспільного життя без Святого Розуміння, без Любові, без Бога.
Можна приземлити смисли фрази і думати про відсутність хвороб у твоєму тілі через те, що Воно набуло Єдине. І так воно й є: які хвороби можуть бути в Бога? Чи скажу по-іншому: які розходження можуть бути в Серця і Розуму, якщо вони належать Богові? Проблема в тому, що людство навіть на рівні сімейної пари не в силі об’єднатися за спільним Святим Розумінням, бо всі розділені за безліччю ознак. Тому поки що завдання Єдиного вирішуються на рівні Двох – чоловіка і жінки. Вочевидь результати, які є на даному етапі Духотворення людства, достатні для Життя нашого світу.
Якщо поглянути на сказане з погляду слова «здоров’я», то воно має істинний смисл тільки в сенсі Бога – незмінної суті Я, а те здоров’я обивателів, про котре турбується медицина, -- це їхні знання про «фігові листки» на кожному з нас, хто не дбає про здоров’я Духу. Яке в тебе буде здоров’я, коли ненавидітимеш тих і те, що назвав, осмислюючи своє ставлення до оточення. Нема Смерті, яку б ми не накликали. І не відомо: помреш від укусу комара, чи від ножа бандита – все залежне між собою, бо ж, повторюся, вторячи Мірдаду й мудрецям, Все Єдине.
 І хто зі смертних може простежити взаємозв’язки твого здоров’я зі станом корупції, наприклад, у твоєму місті, чи навіть у твоєму тілечкові. Але їх чітко можна простежити на рівні Духу, Святого Розуміння – згадай, коли ти втрачав Святе Розуміння й заробляв собі «запрошення» для Смерті.
Стати святим, у розумінні церкви, не так вже й важко, але воно не є для неї – всіх приналежних -- перепусткою в Єдине, а тільки створює імідж для роботи церкви. Хто може визначити святість за ступенем осягання Любові, якщо в неї нема ступенів, бо Вона невимірна? Не можна порахувати, що ти любиш, бо якщо не любиш хоча б щось одне, то це не Любов.
Мірдад тільки дає начерк Святого Розуміння Любові в стосунку до Всеосяжного Я, Немовляти-Бога, дорослої людини, чоловіка й жінки. Але він же ставить чіткий бар’єр у Святому її Розумінні:
«Любов -- це свобода від залежності. Коли ти любиш всіх і все, то не залежний від нічого».
Згадай, ОнРА, що свідчив про почуття Мірдад: вони заграють із людиною, вони є тільки щаблями до Святого Розуміння, з них починається осягання Любові. Про що йдеться?  Про почуття, як залежність.
Чи можемо ми знати Любов, як незалежне почуття?Ні, аж поки не звільнимося від будь-якої залежності: почуттєвої, чуттєвої, мисленевої, сприйняттєвої – всього, що пов’язане зі смертним тілом. Тільки втративши прикриття тіла непотрібом, кокон залежностей, оголюємося від «фігового листя» пороків, звільняємо серце і розум для наповнення незмінним – Любов’ю, як станом Бога.
Аби зрозуміти Всеосяжну Любов до всього і всіх, давай трішки опустимося до буденного сприйняття, де любов конкретизована. Ти це переживав, а тому знаєш: коли почуття закоханості проходять, ми виявляємося знову у власному коконі, обмотаному пелюшками – фіговим листям. Чому? Бо хто нам коли-небудь пояснював смисл дуальності – роздвоєння Я Бога і я людини,, як ілюзію? Хто нам повинен був пояснити власну суть, як Всеосяжне Я, Божественну даність буття? Як ми мали навчитися бачити і розуміти Все, як власну суть – СЕБЕ?Ми ж не навчені дивитися на всіх і все, що нам не подобається, як на власну суть. Ми не молимося до Себе, як до Бога, бо ж не вкладено в наше знання Святе Розуміння – ніким, а церквою передусім, вона нас роз’єднала з Отцем і Мамою, протиставивши людину Богові.
Коли перші почуття закоханості ми приймали за справжню любов, а потім воно минало, ми виявлялися знову у власному коконі, обмотаному пелюшками – фіговим листям. Звідти йшли нестерпні муки нашого страждання, сльози й прокльони, зневіра й ненависть. Так, це страшний досвід – обпікання серця через нерозуміння роздвоєної суті. Мозок впирався у тісне плетиво залежностей: від вчення мами й тата, від навчання в школі й вузі, від смердючих купюр грошей, від ласки начальників тощо.
У пошуках іншої жінки після першого досвіду ми вже стаємо  насторожі, аби не потрапити в почуттєву кабалу, аби не відчути себе привласненим із сторони будь-кого. Йдеш на компроміси, уникаєш прямих відповідей, шукаєш захистку й не знаходиш ніде, бо, виявляється, все довкруги є жертвою дуальності – роздвоєне, кожне по собі, прагне стати особистістю, не підозрюючи навіть, що це зло, насаджене суспільною свідомістю кабалістів. А владі тільки цього й потрібно – «Розділяй і владарюй!» написано на їхніх знаменах.
Але ж почуття Любові  так високо оспівані всіма народами! – скажеш ти, ОнРА. І будеш правий. Любов  проявляє себе і прекрасними захопленнями жінками, чоловіками, квітами, мистецтвами, науками, філософіями, релігіями тощо, і в цьому її незрівнянна, чарівна сила. Які тільки стосунки не оспівані світовою літературою, побудованих на взаємодії статей. І ніякого просвіту в справі визволення Духу попереду, бо ходимо за сліпими провідниками, у котрих вуаль на очах, а соромне місце прикрите фіговим листям.
Що, скажи, не прощає жінка, як суб’єкт Любові в стосунках із чоловіком? Зради, за якою всі жінки розуміють появу почуттів до іншої особи. Про що йдеться? Про залежність почуттів жінки й чоловіка від поведінки  об’єкта захоплення.  Де ж тут місце Любові, як Всеосяжного дива? Нема, тільки тимчасове випаровування Води, яке часто переходить у справжню ненависть, бо котрась зі сторін, відчувши себе зґвалтованою за почуттями любові й довіри, сприймає протилежну вже як ворога, котрий зрадив Любов партнера. Вони ж не чули фрази Мірдада про те, що «любов чоловіка і жінки – це лише видимість Любові». Як же вони мають зрозуміти, що Любов – це щось значно відмінне від почуттєвого захоплення? Де є ті книги, фільми й театральні вистави, які глибоко розкривають Святе Розуміння? Є, але вони рідкісні й обрізані за узагальненням суті Любові.
А що, скажи ОнРА, зробить закохана Жінка-Богиня, коли чоловік піде спати з іншою?
Не перестане проявляти Любов до Всеосяжного Я, а стосовно того чоловіка висловить жаль і співчуття, бо ж вона вміщує у власному Серці і його маленький Всесвіт, який не визрів із пелюшок, -- впевнено відказав ОнРА, ніби сам недавно пережив досвід Жінки-Богині.
І моє бачення таке ж – цій Жінці обов’язково зустрінеться Той, чиє ім’я Людина-Бог, котрий не слідує капризам почуття закоханості чи інших почуттів, наприклад, вини, страху, нестерпності, огиди, зверхності, особистості тощо, а приходить, аби в парі спільно вирощувати Дерево Життя Любові, незалежне від змінного стану будь-чиєї психіки. І якщо така пара вміє перетворювати Воду на Світло Всеосяжної Любові, то я впевнений, що вони знайдуть Світло без Тіні, котре їх визволить.
Їм у цій Ностальгійній місії, без сумніву, допомагає Мірдад – зрячий і відаючий Провідник для тих, хто слідує за ним.   
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Аби звільнитися, любіть Землю і всіх її дітей. Коли наповнишся тільки Любов’ю, Земля зніме кайдани й відпустить тебе.
…Запобігти повтору гріхів і зупинити круг Часів Любов’ю можна за допомогою Покаяння. Прокляття, котре зійшло з якогось язика, буде шукати інший притулок, бо повернувшись на попереднє своє місце виявить любовну молитву. Так Любов затримає повторення прокляття.
І хтивий погляд шукає блудні очі, а повернувшись, знаходить в твоїх очах лишень наповнене любов’ю материнство. Так Любов затримає хтивість.
Облудне бажання, зародившись у порочному серці, полетить шукати інше гніздо, а коли повернеться, побачить материнське серце, наповнене люблячих бажань. Так Любов затримає відродження пороку.
Ось що таке Покаяння.
Час не зможе нічого повторити, крім Любові, коли залишиться тільки вона. Одне й те саме,повторюючись, творить постійність і заповнює собою Час і Простір, нівелюючи їх дію.
… Я кажу вам: Час пам’ятає все – не тільки те, що зберігає пам’ять яскравими картинками, а й все, про що ви цілком забули.
У Часу нема забування. І нема жодного руху, або вдиху й видиху, або бажання, які б не запам’яталися. Все, що зберігає пам’ять Часу, накреслено в Просторі. Земля під вашими ногами, повітря, котрим дихаєте, будинки, в котрих живете, зберігаються до найменших дрібниць в архівах вашого життя – сьогодення, минулого і майбутнього. Вони готові до експозиції, як тільки забажаєте прочитати і згадати щось, звичайно, якщо володієте достатньою силою, аби прочитати, і коли є бажання відшукати в тому сенс.
… Як багато ви здатні усвідомити за день? Нікчемну, маленьку частину.
І якщо ви, хто здатний запам’ятовувати події, відчуття, думки, живете несвідомо цілий день, на що ж вам у такому разі сподіватися від каменя? Нічого дивного, що він не відає про власну волю і про те, що живе.
Так само, як ви рухаєтеся, живете, майже не усвідомлюючи цього, так і ваша воля. Ви проявляєте її частіше, ніж усвідомлюєте це. Однак Воля, та, котра Єдина, все  розуміє, все усвідомлює.
Поширюючись рівномірно, вона дає вам за бажаннями, не більше і не менше, і не важливо, яким було бажання – свідомим чи не свідомим. А людина, котра не відає того, часто впадає у відчай і жахається, проклинає долю. І протестує, відкидає власну волю, гнівається на долю, називає її зрадницею.
Та шкодить вам не доля, бо ж її ім’я – Єдина Воля, а воля людини, ваша змінна воля, яка ніяк не може визначитися у власних бажаннях. Сьогодні вона спрямована на схід, а завтра попрямує на захід. Одне вважає добрим, а інше поганим. Когось сьогодні називає другом, аби завтра вважати ворогом.
Запам’ятайте, браття: ваша воля має бути постійною. Ваші стосунки з людьми й речами визначать бажання й те, чого вони хочуть від вас. Їхні бажання визначать і ваші. Вже говорив і повторюся: уважні будьте до власного дихання, мовлення, потреб і роботи. І те, що досі приховане від вас, проявлене для Волі Всесвіту.
І не чекайте, що задоволення інших принесуть їм біль, пильнуйте, аби вам ваші  не спричинили біль.
Не бажайте блага, котре стане злом для інших, аби самі для себе ви не спричинили страждання. 
Просіть тільки любові. Лише з нею з ваших очей спаде облуда, а Розуміння постукає в серце, і ваша воля проникне у великі таємниці Єдиної Волі.
Поки не усвідомите все, не пізнаєте волю всього, котрою володієте, і ту, котра у всьому.
А поки це не станеться, ви не зможете, за всіх старань, проникнути в таємниці Єдиної Волі.
Поки ви не проникли в усі таємниці, не чиніть опору Волі, інакше програєте. З тієї битви вийдете озлобленими і забажаєте помсти, чим добавите собі ран і переповните чашу зла.
Кажу вам: прийміть Волю, і поразка стане для вас перемогою. Безумовно прийміть будь-який дар, що висиплеться з мішка долі, прийміть із вдячністю і вірою, адже той дар своєчасний та справедливий.
Прийміть усе, щиро бажаючи зрозуміти його значення й цінність.
Зрозумівши шлях власної волі, зрозумієте і Єдину Волю.
Прийміть те, чого не знаєте, і це вам допоможе дізнатися про нього. Відторгнуте навіки залишиться для вас таємницею, і вона турбуватиме вас.
До тієї пори, поки Розуміння не перетворить Єдину Волю у вашу служницю, нехай ваша воля буде служницею в неї.
… Тіло обкладає Людину важкою даниною. Та вона її приносить тільки тимчасово. Хто захоче бути вічно слугою? Який раб не мріє, аби скинути тяжке ярмо й не платити побори?
І Людина народжена не для того, щоб бути слугою, навіть власної природи. Людина, котра прагне свободи від будь-якого рабства, врешті-решт здобуде її.
Що таке клич крові для того, хто прагне свободи? Вузол, який треба розв’язати силою волі.
І переможець відчує спорідненість з усіма. Тому він не споріднений ні з ким.
Нехай ті, кому це не потрібно, відтворюють расу. В шукачів натомість є інша раса, котру їм потрібно продовжити, -- раса тих, хто подолає все і набуде Свободу.
Така раса зароджується не в животі, а в чистому серці, наповненому бажанням долати і безстрашною волею до свободи.
… Так, не позбавлені хіті монахи навіть в оточенні цегляних стін та важких залізних воріт. І багато з них хтивіші, розпусніші за інших порочних мирян, хоч плоть їхня й давала колись клятву не знати іншої плоті, і те бажання було щирим.
Але непорочний той, чиє серце і розум непорочні, незалежно, відлюдник він або продавець на базарі».
 
***
ОнРА сидів у глибокій задумі, провадячи внутрішній монолог на тему покаяння. Згадував дві сповіді, які були в його житті: перша – за маминим провадженням у п’ятому класі, коли вона пробувала прилучити мене, непослушного, і, як вона говорила, збитошного, до церкви, а друга перед шлюбом із першою дружиною, котра, кажуть, від Бога. У першій сповіді моєство не знало, в чому каятися, то піп мене випитував про ставлення до мами, тата, сестер. На його запитання, знаючи про обов’язкову приналежність усіх попів до служби безпеки  -- КДБ СРСР, бо по-іншому вони б не мали парафії, мені важко було щось покаянне сказати, то розійшлися з миром – відпуск гріхів відбувся належним чином, що мало заспокоїти маму, але не мій впертий характер. У другій сповіді піп випитував, чи согрішили до шлюбу і ніяк не приймав відповідь «Ні!», хоча вона була правдива. Тож довелося придумувати собі гріхи, аби дружина мала на що опертися в намаганні закабалити моєство. На жаль, вона цим успішно скористалася, руйнуючи моє переконання в почуттях Любові й правдивості тези про її жіночу приналежність до мого Бога. Сталося, як сталося, і тепер треба розгрібати згарище, викохане моєством.
-- Скажи, Матріон, як мені позбутися від пороків, знаючи про силу покаяння?
-- Давай, передусім, висповідаємося навзаєм: перелічи пороки, які не дають спокою твоєму серцю і розумові.
-- Головний мій порок, мабуть, хіть, яку мушу вгамовувати, бо стримати статевий потяг до жінки, як об’єкта хіті, не в силі. Задоволення статевого бажання на певний час заспокоює тіло, а мозок через деякий час, заблуда, знову вигадує картини для стимулювання оргазму. Без звільнення від сперми розум блокується й наповнює тіло незадоволенням: дратує дружина, дурні думки чіпляються за минулі образи, серце прагне любові, чи кохання, народжує хтиві хвилювання, і дати лад цьому потопові годі. Практикував стримування хіті, але довкруги повно жінок-подразників, і всі такі прекрасні! А без одягу, то й Богині! Як тут позбавитися бажання відчути себе цілим не в статевій єдності з Богинею, а стриманим  Богом без неї?Тож каюся – мій розум і серце порочні.
-- Почув, що ти вживаєш два слова для позначення порочності головного центру РА – мозок і розум. Тому не можеш розрізнити світло з тінню РА, котре управляє мозком, і Світло без Тіні Іі, котре управляє Розумом. Статеве задоволення живить мозок, а той, своєю чергою, тіло відповідними нервовими стимулами, психіка реагує на хід природних процесів, пов’язаних із функцією дітонародження. Твій мозок, неосвічений Святим Розумінням, прийнявши хіть за порок, карає тебе також у природний спосіб – повторенням бажання. Але зваж: маєш вичерпатися в любові, щоб звільнити місце для Любові без хіті – для Світла без Тіні, яким управляє Розум Вишнього. Тоді стаєш непорочним, бо серце заспокоюється, адже отримує Любов Вишнього, а Розум береже Святість. Так що не звинувачуй себе, а вичерпуйся тим, що називаєш статевою Любов’ю, плекаючи з дружиною Ковчег у Серці – місце для Світла Духу.
Зваж, порочним є задоволення статевої хіті неприродним способом, що вульгаризує Божий задум Любові й кохання. Також, вважаю, до слова «хіть» маємо додати смисли хотінь – бажань того, що перешкоджає рухові Свідомості до Бога. Але Життя вічне, і є можливість зрозуміти мету та крокувати до неї, вичерпуючись у всіх бажаннях.
Ось, коли настане момент Істини, треба буде остаточно звітувати про готовність до Переходу, то ж маємо встигнути позбавитися непотрібного багажу – залежності від будь-чого
Як вважаєш, Матріон: нам потрібно бажати прочитати і згадати щось, що зберігає Час, а наша пам’ять забула про те?
За моїми спостереженнями, багато хто з проповідників знання про, як вони вважають, істину послуговується тезою «згадати все з своїх попередніх життів», що нібито має відкрити  шукачеві Браму безсмертя. Це співпадає, на мій погляд, із тезою Мірдада про долання Часу Часом. У результаті шукач мав би ототожнитися з Часом – шкаралупою власної материнської яйцеклітини, тобто коконом, розчинитися в ньому й прогризати шкаралупу, ставши Оновленою Людиною.
А тепер уявимо, що наш кокон є малесеньким світиком серед безлічі інших у Материнській Яйцеклітин Мікро-Бога й пов’язаний, таким чином, із Деревом Життя, нехай світу, а не Всесвіту. Хто може таке пригадати? І скільки мільйонів років потрібно для виконання такого бажання? Це ж робота Мікро-Бога, який управляє Часом і Простором!
 Та давай задамо собі запитання від протилежного місця розуміння Святого – від Центру нашого Дерева Життя, нашого серця: що потрібно людині осягнути, аби претендувати на статус «Воно»? Звичайно, дістатися Святого Розуміння силою Любові, непохитною Вірою й підкоренням Єдиної Волі в рухові до Свободи Духу. Такий рух передбачає очищення власного єства та світогляду від ілюзійного сміття й осягнення непорочності серця й розуму трибом життя й непоборною Ностальгією за Домом ОтЦЯ. Як каже мама, роботи вистачить не на одне життя!
А ти, як вважаєш? Можеш багато пригадати хоча б із теперішнього свого простору й часу?
Пам’ятаю себе з п’яти років. Пригадати можу тільки події, які вразили свідомість. Пам’ятаю також ситуативні сюжети, з якими пов’язані запахи, кольори, важливі висновки з міркувань, пам’ятаю бійки з хлопцями, рибалку і пошуки грибів, стосунки з жінками і родиною, стосунки з суспільними інституціями, кривди, радісні моменти тощо. Не пам’ятаю снів, по-батькові людей, невиразних облич, мимовільних картин природи, марнослів’я, пустих обіцянок, всього того, що несуттєве для мого свідомого вибору, що оминало мою увагу й почуття. Так що моє пригадування не врятує й безкінечна даність часу вічній душі.
А є таке, що ти не любиш, ОнРА?
Мені тепер виразніше бачиться те, що підпадає під Святе Розуміння Любові й те, що стосується  навколо любовних балачок, наприклад, про їжу, роботу, гігієну, одяг, поведінку, обов’язки в сім’ї, родині, суспільстві тощо. Надто ми спрощуємо, вульгаризуємо суть Любові, коли застосовуємо це слово до «борщу» – це такий образ смаків і стосунків. Маю навчитися застосовувати поняття «подобається» і «не подобається» до потрібних стосунків, наприклад, гігієни тіла, запахів, образів природи. Борщі й гарячі пироги нам мають смакувати або не смакувати. Є ще й немалий перелік інших слів для іменування стосунків свідомості, наприклад, відношення, ставлення, сприймання, професійне судження, фаховий аналіз, узагальнення фактів, погляди тощо. Але факт залишається фактом: словом «люблю» ми висловлюємося про почуття, тобто про залежність. Стосунки залежності ми вже обговорили, залишилося навчитися не вживати слово «Люблю» до всіх стосунків, ставлень, станів психіки, а проявляти любовне ставлення, розуміючи суть Святого, до котрого слідуємо, незважаючи на кам’янисту дорогу, навіть коли ми «не любимо нею ходити», бо ж незручно.  Мушу ліквідувати порок із чуттям істинних смислів, тобто прибирати камені спотикання  – такий образ бачу, аби очистити пам’ять від слів-паразитів, слів-блудників  і тих, котрі не творять молитву душі. Відчуваю, що й моя балакучість стає пороком, бо заважає спокоєві розуму й серця. Колись позбудуся й цього, а тепер вчуся, тож запитую. Хвилююся хронічно – реагую сльозами горя і радості на події довкруги, що травмує серце й туманить розум. Порок? Так, очевидно. Зрештою, деякі стосунки з родиною та суспільним оточенням стають на заваді спокоєві. Ставлення до певних людей і тварин є порочним, і ще немало залежностей, від яких легко не відмовишся.
Так, моє запитання було провокуюче, але ти справився: сповідаєшся про пороки серця і розуму, яких набув, можливо, не за одне життя. Є від чого збавлятися Любов’ю. Ще скажи: твоя воля і Воля Єдина – це та сама Воля?
Мама казала:  на все Воля Божа! Тепер, коли моя свідомість знає про Єдине, розумію, що Воля Божа – це Воля Єдиного, яка мене провадить доти, поки не дістануся Святого Розуміння, тоді моя Воля стане Волею Бога. Славно як! Коби ж то швидше!
 
 
 
Гаразд, слухаємо далі Мірдада.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Боготворіть жінку, друзі, й низько кланяйтеся їй. Поважайте її не як прародительку, дружину чи товаришку, з котрою ви спите, але як близнюка й соратницю, ту, з ким можна ділити турботи й страждання життя, розділеного навпіл. Адже тільки з нею, рука в руці, чоловік може пройти крізь Дуальність. У ній він знайде власну єдність, вона ж у ньому – свободу від роздвоєння, яка століттями мучить її. І близнюки тоді об’єднаються і стануть тим, хто все здолає, здобуде свободу, тим, хто не буде ні жінкою, ні чоловіком, а стане Оновленою Людиною.
Для Переможців мої слова – для людини єдиної, господаря самому собі.
…Ти можеш бажати багато чого, Цамора, ти навіть можеш бажати всього. Та одного ти не можеш захотіти, того, аби настав кінець твоєї волі, волі до Життя, тобто Єдиної Волі. Адже Життя є буттям, воно не може бажати собі небуття, і так само небуттю не властива воля. Ніхто не може покласти кінець Цаморі.
Настане час, коли шукатимете мене і не знайдете, адже я працюю не тільки на Землі. Та нема місце, де б я не виконав свою роботу. Тому втішайтеся, Мірдад не покине вас доти, поки ви не станете господарями, котрі істинно володіють собою.
Навчившись управляти собою, набувши Єдине, виявите Мірдада у вашому серці, де він поселиться навіки й пам’ять буде вічно повторювати його ім’я.
 
***
Мабуть із жінкою, Матріон, завжди є проблема, -- спохватився від спогадів ОнРА. – Як вона, попри суспільне виховання рівноправ’ям, має позбавитися власної особистості, визнати себе Адамом, коли таке осягання вимагає неабиякого розуму, на що не здатна й більшість чоловіків?
Так, складна справа. Та Любов, чуття якої в жінки налаштоване на Всесвіт, а Правда Розуміння Святого прописана вогнем у Небі від Мікро-Бога в тому ж таки серці, дають мені підстави вважати жінок більш здатними до провадження мети Переходу у Вічність. Усе, вважаю, залежить від Любові чоловіка. Якщо він освоїть завдання Виходу, як поклик жінки до всеосяжної Любові, де їй відведено місце Всесвіту, а вона в чоловікові знайде море Любові, то можна буде пройти кола перетворень і випробування життям та освоїти засоби Переходу. Можна з нею про це й не говорити, а, знаючи мету, вести її Шляхом Любові до всього сущого, здолавши релігійні, побутові, церковні, державні, моральні й інші огорожі на Шляху. Взаєморозуміння і практика вичерпності Любові та наповнення чистого, непорочного серця й розуму кожного Волею Єдиного мають забезпечити Вихід із кайданів дуальності. Більше того, вважаю, що Жінка має природні задатки провадити чоловіка Шляхом наповнення Любов’ю, аби тільки вона в ньому знайшла, відкрила невичерпне джерело Любові, котре діє за покликом Вічного. В тому й полягає суть «половинок» -- її мають відчути обоє, зрозуміти обоє і обоє мають ясним розумом пильнувати Шлях визволення. Якщо розуму бракує, тоді можливі всілякі сценарії, але всі вони будуть рухом кругами несвободи, марнуванням Часу і Простору. Таке моє бачення проблеми Оновленої Людини. Є тут над чим працювати, аби тільки охопив обох нездоланний поклик і бажання Любові. Звичайно, обоє мають читати Мірдада, аби спілкуватися спільними словами Святого Розуміння. Простими домовленостями про спільні дії тут не обійтися. І в мене нема впевненості, що тут можна обійтися одним кругом Життя, тобто однією, від початку любою, жінкою. Але якщо чоловік у якомусь крузі дозрів до Святого Розуміння, то Віра має його привести до тієї однією Жінки, з котрою він усе здолає, незважаючи ні на що. А ти як вважаєш?
Мислю, що ти правий, тільки додай смисли дозрівання в стосунку до жінки, тим більше, що перед тим тобі вдалося возвеличити її до рівня Богині. Та погляньмо на проблему Всеосяжного Я:  всі чоловіки і жінки на планеті, з погляду Єдиного Землі, складають цю божественну суть – Воно Мікро-Бога. У загальному маємо дві «половинки», які, перебуваючи або не перебуваючи у безпосередніх взаєминах, творять Течію Поля Свідомості. Для її осягання маємо знову пригадати образ Колеса Часів: енергія дуальності рухається колами ободка, а енергія Святого Розуміння двигає Любовну Течію на вісь. Перевівши цей образ на планету в цілому, будемо мати безліч поверхневих течій світла РА, котрі складають Течію Тіні, а також Іі-Течію Світла без Тіні, котра змушує земну вісь вібрувати в унісон із Всеосяжним Я. Уяви, що цей процес є безперервним, і матимеш розуміння рішення смислів Джерела особливої енергії Любові для Життя Безкінечного Я, Макро-Бога.
Дійсно, хороший погляд на Всеосяжне. Тоді справа з половинками виглядає не так уже й безнадійно -- Течія на Вісь стабільна, залишилося тільки увійти в неї.
Добре, Матріон, давай осмислимо суть буття і небуття Життя, бо ж  ці поняття стосуються  питання позбавлення себе волі до Життя. Адже християнство, на противагу мусульманству, вважає самогубство гріхом і злочином проти Волі Бога, що співпадає з поглядами Мірдада. Моє розуміння небуття стосується смислів «Неба» -- того стану енергії-сили, в котрому зникає рух душі Двоколом ОН,  її зв’язок із Течією Любові. Тоді душа зависає в Просторі, Часі й людина втрачає можливість і рухатися кругами Життя, і трудитися над проблемою Виходу. Самогубець влаштовує собі такий псевдо-вихід, який не позбавляє від страждань, а переносить їх у параметри простору духів темної матерії. Чи ти бачиш у цьому щось інше?
Так, ти міркуєш правдиво. У зв’язку з цим мені дивно, що Єдина Воля не контролює бажання тих, хто зважується на вибір самогубної смерті. Це свідчення цілковитого відмежування людини від Бога, вбивання окремішнього, недолугого «я». І допущення такого свідчить про фатальну межу, яку Єдина Воля встановила, вважаю, для навчальної мети – дати відокремленому можливість загубити Життя душі, аби цим самим коректувати стан Роду.  Факт є фактом, і маємо зрозуміти на рівні Всеосяжного: чому таке можливе?
Якщо все дуальне, то буття і небуття є необхідністю Іі-снування Світла й Пітьми.
Небуття – це Мережа Абсолюту, силова тканина буття  -- споконвічна даність темної матерії, Пітьма, на котрій Світло РА творить дуальні світи Простору, Часу, а Світло Іі творить РАЙ Макро-Бога.. Це віртуальне знакове  Не, притаманне кожному, – абсолют Тіні, Матрична мережа Нави – мертва енергія Неба.  
Індивідуальна душа, як ОН-плетиво Матриці й Світла, котра позбавилася Життя самогубством, втрачає Світло, залишаючись голою схемою Абсолюту – небуттям несвідомого.
Мабуть, у Материнській  Яйцеклітині ця проблема викликає  головний біль у всіх людей і у всього того, що створено. І не тільки – кожне серце отримує зворотній больовий удар від таких страшних випадків. Попробуй тут набудь стан Спокою Всеосяжного Я.
Аби таки набути Його, маємо позбавлятися від станів Пекла, які масово творимо в серцях, не допускати їх відтворення. Мірдад також про це свідчить.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: « Друзі мої, будьте добрими до людей будь-якої країни та віросповідання. Вони будуть для вас провідниками до Господа. Особливо будьте уважні до старших, аби їх плоди життя не отруїти злом, через що ніколи не дійдете до кінця.
Будьте добрими до тварин будь-якого віку. Вони, хоча й мовчазні, допоможуть вам у часі приготування в далеку дорогу. Особливо уважно стежте за тваринами, котрі старіють, аби ваша байдужість та жорстокість не лякали їхню відданість вам, і щоб їхня допомога вам не завадила.
… Ви ж, друзі мої, мусите очистити серце від всілякого озлоблення, щоб Єдина Воля вважала вас придатними й довірила донести стражденному світові вістку радості про шлях визволення від страждань, вістку про перемогу людини, вістку про Свободу через Любов і Розуміння.
 … Розкрийте Небо в серці Людини, стираючи всі перешкоди між нею і його братами та сестрами, між нею і всіма істотами, між нею і Богом. Аби це звершилося, маєте знайти Небо у вашому серці.
Небеса – не квітучий сад, котрий можна подарувати чи продати. Він – цей Рай небесний -- стан людини. І перебувати в ньому можна на Землі, на Небі, і всюди у Всесвіті, де забажаєш. Навіщо вигинати шию і витріщати очі, шукаючи того стану назовні?
Пекло – то не палаюча піч, куди ти не потрапиш завдяки молитві, пропахнувши ладаном. Воно – стан серця, котре перебуває з тобою всюди,  куди б ти не пішов у цій непозначеній на карті неосяжності.
Куди підеш від пожежі в серці? Як утечеш із серця?
Даремний пошук Неба, і не врятуватися від Пекла, поки ми не втратимо тінь. Адже Пекло і Рай – це стани Людини, поділеної на частини, котра живе в Дуальності. Як тільки вона стане єдиною за станом свідомості, єдиною в серці й тілі, втратить тінь, єдиною стане Воля. До тих пір вона стоятиме однією ногою в Небі, інша ж буде смажитись у пеклі. Оце і є Пекло».
 
***
Є над чим задуматися! Чи не так, Матріон?
Є. Ця буква точно позначає свідчення Мірдада. Ти помітив, ОнРА, що наш Провідник тільки інколи згадує слово «Господь». Чому б це, як вважаєш?
Думаю, що Він, упровадивши поділ божественного на Макро- і Мікро-Бога, змусив, по-перше, не впадати в релігійність, де слово «Господь» звучить чи не в кожному реченні проповідників і, таким чином, нівелюється його значимість, а по-друге, Він провадить наше розуміння – маємо самостійно вийти на осягання того, що є в дуальності, й того, що Є поза нею, -- Макро-Бог, Господь, Єдина Воля, Всеосяжне Я – все, що наближає нас до Одного, Центру, Світла без Тіні.
Мені приємно усвідомлювати, що ти, ОнРА, так виразно узагальнюєш інформацію. Щоб підтримати твій натхненний розумінням стан, розкажи, будь-ласка, чому наші словники пропонують слова «Небо» і «Небеса» вважати синонімами?Чи дійсно, на твій погляд, вони свідчать про одне і те саме?
Спираючись на наше трактування буття і небуття, на поняття Бога і Господа, які увиразнюють суть буття і небуття, Життя і Смерті, дуальності і Єдиного, Світла і Тіні – РА Іі РАЮ, чоловіка і жінки тощо, вважаю, що маємо розрізняти Небо і Небеса.
Небо, як даність мертвої енергії Мережі темної матерії, -- це наша наукова платформа мислення про невидиму силу Абсолюту.
Небо, як даність видимого – небозвід, небосхил, небовид, небокрай – це свідчення роботи Світла РА, котре творить тіла, які відкидають тінь, чим засвідчують, що саме таке світло створило об’єкти Простору, Часу.
Небеса, як читаємо в Мірдада, пов’язані з РАЄМ у серці Людини, що ми трактуємо Світлом Іі – особливим Світлом без Тіні, в якому перебуває Господь, і куди нас провадить Мірдад.
У цьому контексті маємо сприймати й слова Мірдада про знайдення та розкриття Неба в серці. Якщо Матриця Неба розділяє матричні тіла в родині як такі, котрі відокремилися від Бога, нав’ючивши на себе непосильний вантаж особистісного «я», то ми, розуміючи це, не можемо доступитися до єдинокровних сердець і допомогти їм дістатися Небес.
Як же нам знайти Небо в серцях рослин і тварин, всіх людей із оточення, не кажучи про землян у цілому? Відповідь Мірдада: маємо знайти Небо у власному серці. Тоді, осяяні Небесами, зуміємо відкрити серця всіх істот. Цим і живемо.
Дякую, ОнРА, ти справжній брат і сестра-близнюк! Тепер неосяжність набуває смислу у власному серці.
І ще: ти вжив букву Є для позначення свідчень Мірдада. Як вважаєш: Азбука України всіма буквами свідчить про те, що ми тут обговорюємо?
Яку Азбуку маєш на увазі?
Давню, котра починається з образів Аз, Буки і завершується смислами Яз. Та, в котрій є числова – букви, що позначають числа, є цифри, які позначають стани Свідомості, і та, котра містить 36 первинних, незмінних образів, за якими кожний, хто відає, безпомилково може прочитати суть Творива. Чи не варто нам залучити Азбуку первинної суті для Святого Розуміння?
Дійсно, ти вдало провів паралелі, шукаючи Розуміння. Для повноцінної відповіді на твоє запитання потрібно описати Іі-снування всього сущого первообразами Азбуки, а це вимагає чималого. Для Святого Розуміння Неба, Небес і Пекла варто, на мій погляд, згадати поділ Азбуки на дев’ять вертикальних числівних колон і на чотири горизонтальні писемно-кодові ряди. Перший цифровий ряд відображає смисли Неба – стани Свідомості Всеосяжного Я Макро-Бога  та «я» Мікро-Бога.  Перший числовий ряд, а другий за слідуванням у порядку букв Азбуки, відображає смисли законів Прави, котрі управляють Світлом РА – формують душу за знаками й схемою ОН, а також курують Світло Іі – управляють душею, котра втратила Тінь. Третій ряд букв відображає роботу Світла РА і Світла Іі зі Словом, з котрого все постало, зі Словом Бог. Четвертий ряд відображає первообрази Життя без Тіні, котрим відає Яз – Всеосяжне, Яву.
Хотілося б, аби українці пізнали власну Азбуку й визволили власну свідомість від кайданів кабали та допомогли іншим народам визволитися. Та Пекло міцне, аби позбутися його у власному серці й серці людства, як свідчить Мірдад, потрібно чи не мільйони років.
Послухай, Матріон, люди не довіряють багатьом речам: і Провідникам різного роду вчень, і наукам, і релігіям, і філософіям, і владі, котра від людей і котра прикривається словом Бог. Вони ж у загалі це все породили впродовж багатьох поколінь. Як же їх просвітити Азбукою, котру обрізали від смислів Первообразів, насадивши Алфавіт? Хто може провадити людей до Волі Єдиної, якщо в організації життя на Землі нема влади Бога?
Думаю, що влада Бога все-таки Є, адже кожен і все перебуває у Його Полі Свідомості. А те, що перебування є різне, в тому числі з суспільними формами влади конкретних людей, партій, кланів, груп впливу, орденів, союзів, спілок, держав тощо, то маємо це сприймати як наслідок роботи Програми дуальності. Програми Єдиної Волі  для суспільного вжитку ніхто ж не пропонує, крім Мірдада й інших Провідників – Синів Божих.
 
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Наскільки бідний світ, позбавлений Розуміння! Тому він так намагається прикрити власну убогість хоча би покривалом псевдо влади. А влада користується фальшивою силою, і обоє використовують Страх. Страх же їх і згубить.
Завжди було так, що слабкі об’єднуються в союзи, аби захистити власну слабість, але таким чином примножують її. Влада в світі і груба суспільна сила під батогами Страху крокують разом, плече до плеча. Вони щоденно платять невігластву війною, кров’ю і сльозами. Невігластво, підступно усміхаючись, твердить: «Прекрасно! Дуже добре!»
Суспільна влада – це брязкальце. Нехай той, хто нічого не тямить у Розумінні, заграє з нею, бавлячись, наче дитя. Та ви не повинні пропонувати себе, адже те, що насаджувалося силою, рано чи пізно цією ж силою буде відкинуте.
Не шукайте влади ні над ким, це справа Єдиної Волі. І не шукайте влади над людськими речами, адже людина так сильно з ними пов’язана, майже так само, як із життям. Вона ненавидить і не довіряє тим, хто хоче її звільнити від кайданів. Шукайте шлях до серця людини через Любов і Розуміння, а знайшовши, ви легко звільните її від ланцюгів.
 
 
***
Вичерпно сказано про суть влади, -- продовжив мовлене Матріон. – Тож, як ти прекрасно розумієш, залучити людей до вивчення Азбуки можна тільки тоді, коли будемо це впроваджувати в тому середовищі, суть якого укладає нашу Материнську Яйцеклітину. Бо ж ніхто з влади не дозволить нам вчити того, що руйнує її недолугі основи і хатку на курячих лапках. Якщо з нашим любовним посланням ми вчимо учнів розуміння Святого, -- це і є наш шлях до сердець, котрі коливаються в унісон із нашими. Тільки такі коливання відкривають Розум – знання Святого. Всі ж бажають погрітися біля вогнища Істини, і чим потужнішим буде наше Світло без Тіні, тим більше душ буде злітатися на нього, і свічення буде посилюватися. Разом набудемо того розширення Дерева Життя і відповідно Поля Свідомості, яке наповнить собою Мікро-Бога.
Так що, вважаю, ми і є владою Бога, коли слідуємо шляхом визволення Єдиної Волі. Докладаючи вольові зусилля задля просвіти, визволяємо спраглих Святого Розуміння. При цьому, ми не хочемо мати справу з офіційною владою, не бажаємо винагород, не творимо спілок, аби не послаблювати спільний людський рух у Всеосяжне Я, натомість маємо те, що не вмирає, -- Любов і Святе Розуміння. Нащо нам іще щось, не варте уваги Бога?
Так, погоджуюся: виконуймо завдання Єдиної Волі й вона нас догляне. Скажи, Матріон, як маю пояснювати людям суть образу й подоби Бога, бо з тексту Мірдада мені це не цілком зрозуміле? Ось, послухай, як, розпочавши від Адама, Мірдад доводить сутність образу й подоби Людини й Бога, таким чином, навертаючи нашу увагу до початку самопізнання Єдиним самого себе. Принаймні так це бачиться. 
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Подумайте, друзі, звідки могла б прийти допомога, як не від самого себе, повноти божественного? І це дуже важливо.
І Єва не була іншим, вона  -- її ж плоть і кров. І не інша істота, а саме Адам став собі парою. Так постало два Адами -- Він-Адам і поруч Адам-Вона.
І одиноке обличчя без відображення набуло собі і дзеркало, і товариша. Й ім’я, котре людина не промовила жодного разу, наповнило тепер сади Едему солодким звучанням, а серце, котре мовчало в одинокості, тепер забилося голосно в союзі двох сердець.
Так само згасле вогнище, зіткнувшись із каменем, спалахне.  Так свічку, котра не знала вогню, ви запалите, та з двох сторін. Одна з них свічка, інша – гніт, а вогонь, як здається, горить із різних сторін. Ось так і сім’я, котре безтурботно перебувало в чаші, знайшло собі той грунт, котрий виростить його з любов'ю й розкриє всі таємниці.
І так Єдине, котре себе не знало, народило Дуальність, аби пізнати себе самого через напругу протистояння. У цьому й полягає образ і подоба людини й Бога. Адже Бог – Вища Свідомість – то Слово вимовив. І Слово, і Вища Свідомість, об’єднавшись у союз, утворюють Святе Розуміння.
Дуальність – це не покарання, а лише процес, народжений природою Єдиного, необхідний для розкриття нашої божественності. Не розумно і наївно мислити інакше!
Глупо вірити, що подібний, надзвичайно важливий процес можна завершити за сімдесят років! Чи навіть за сімдесят мільйонів років!»
 
***
ОнРА, справа виглядає туманною, бо наполовину зрозумілим є горіння вогню свічки з двох сторін. Моє мислення впирається в початок творення, а він, як слідує з нашої образологіки, передбачає існування чогось, що було до нього – Вічної Пустоти, де панує Спокій Єдиного, де сім’я  безтурботно перебуває в чаші. Якщо задавати собі запитання, на які поки що нема відповідей, типу: як це Єдиний несамовито захотів створити грунт для вирощування сім’я -- дуальний Простір і Час Бога, котрий, промовивши тільки Слово Бог, ним уклав Твориво?
 Моя позиція така: ДвоЄдине було споконвіку, а початок творення будь-якого світу полягає в застосуванні технології та методики роздвоєння сутностей. Це не означає, що є лише приклади роздвоєння Адама і Мам.  Думаю, що Життя дуальних систем наповнене різними організмами, які укладають різні Часи, Простори.
Тому образ і подоба Людини й Бога є загалом і настільки зрозумілою, щоб осягнути шлях визволення в парі з дружиною-близнюком. Про це виразно свідчить наше слово «ПодобаЄТьСЯ». Тобто нам подобається тому, що ми є Твердю, Подобою Слова Я. Ми творимо образи світу тільки тому, що самі є Образом того Я, котрим Бог створив УсеСвіт. А Подоба, тобто твердь Нави, в усіх випадках одна і та сама – що на рівні Бога, що на рівні Людини, що в матриці всього сущого.
А на рівні Первообразу про роздвоєння поки що не будемо висловлюватися – маленькі ще. Досить того, що ми опублікували наш погляд на суть темної і світлої матерії, з чим і пов’язане роздвоєння Адама й стан буття та Небуття. Якщо Святе Розуміння наблизить нас до того, аби висловитися про перехід світів у Єдине, звідки відбувається нове народження дуального з причин «напруги протистояння» Світла і Пітьми, тоді й вирішимо, як бути, аби бути.  Набудемо стан Єдиного, тільки тоді зможемо щось про це сказати, якщо Йому  таке потрібно буде. А тут, на Землі, аби справитися з власним шляхом визволення – знайти грунт, де сім’я Бога проросте Любов’ю Всеосяжного.
А про тривалість процесу самопізнання Вищою Свідомістю Слова, котрим творить, Мірдад висловився загадково, бо хто може знати, коли настане знову Єдине, крім як Його Веління? Та й як можна говорити про Час у Безчассі Вічного Спокою? Цим Мірдад дає нам зрозуміти, що одного нашого життя явно замало для пересікання Простору і прогризання шкаралупи Часу.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Звільніться від усього. Тільки Віру, Любов і нестримне бажання осягнути Свободу через Святе Розуміння беріть із собою в дорогу.
… Надія, котра збулася, -- джерело інших надій. Стережіться віддавати своє серце Надіям, якщо не хочете проливати сльози на могилі власного серця.
Одна ікринка з сотні стане рибою. Та решта не пропадають задарма. Природа щедра й нерозбірлива, і ви маєте бути такими, засіваючи в людських серцях насіння власних ідей і почуттів.
Не шукайте винагороди за свою працю, яка б вона не була. Сама праця є винагородою тому, хто любить трудитися.
Не забувайте Слово-Творення і Рівновагу Досконалості. Досягнувши Рівноваги Досконалості, дійшовши до неї через Святе Розуміння, перевершите себе, і ваші руки стануть руками Бога.
Нехай спокій і безтурботність Ночі перебувають з вами, поки не розчините їх у безтурботності й спокої Святого Розуміння.
… Бути, відчувати і думати, уявляти, а після того знати – такий порядок головних станів у потоці життя людини.
… Так, із Богом нерозривно пов’язана Людина. Будь який напрям руху, крім до Бога, не вартий труду. І що з того, що шлях ваш довгий, а буря збиває з ніг? Хіба ваша Віра, чистосердечна і гостроока, вам не допоможе обійти бурю?
Одначе спішіть. Адже той час, котрий витрачаєте на пусте, -- це час болі і страждань. І навіть ті, хто зайнятий весь день, зранку до вечора, насправді зволікають.
Як тільки Розуміння осяє твоє серце, тоді й прийде перемога, і Мир запанує в серці навіки.
… Ніколи не нарікай на Долю.
… Що меншим ти володієш, то менше ним одержимий. Що більшим ти володієш, тим більше ти цим одержимий. Чим більше ти одержимий, тим менше вартуєш як особистість. Що менше ти одержимий, то більше вартуєш як особистість.
… Блаженні, котрі не потребують посоху,
Бо не збочать вони з дороги.
Блаженні бездомні,
Бо вони вже дома.
… Любов неможливо спустошити.
Світло неможливо розділити.
Люби й побачиш.
Світи і будеш.
Коли зійде ніч,
І згасне день,
А земля зникне,
Куди піде подорожній?
Чи знайдеться такий, котрий вирушить у дорогу?
… Той, хто піднявся дуже високо, насправді залишився внизу.
Той, хто вирішив, що обійшов інших, насправді відстав.
Надто чутливий втратив чуттєвість,
Красномовний зостався без слів і перестав говорити.
Приплив і відплив – це одна й та сама течія.
Без вказівників вийдеш туди, де потрібно.
Тому, хто готовий віддати, повернеться сповна.
А звеличеному всього буде мало.
… Коли довіришся смерті,
Отримаєш вдячність.
…Те, що внизу, воно ж і вгорі.
…Помри, аби жити, або живи заради смерті.
 
***
 Матріон, заклик звільнитися від усього маю розуміти, як відмову від матеріального?
Вважаю, що в ідеалі так. Але зваживши, що маємо брати з собою в дорогу, то не йдеться про позбавлення від тіла, адже через його готовність маємо прийняти остаточний вердикт щодо неповернення у світ ілюзій.
Як же маємо позбутися Надій, адже це був останній з рятівних кругів, які нам у морі Життя кидали релігії, вкорінюючи невігластво Предків?
Елементарно, ОнРА: забудь, що можна надіятися, бо в світі ілюзій кожна Надія – це надувний човен для сліз. Тільки Людина знає, на що здатна, а якщо вона надіється на щось, тим самим намагається відсторонитися від шляху Волі й заволікає сама собі мислення туманом.
Матріон, ти знаєш тишу Ночі?
Вона мене провадить через вир почуттів та ідей: усе найважливіше приходить до мого розуміння серед ночі. Тоді спішу записати слова, щоб не втратити. Вдень, за потреби, впорядковую думки, узгоджую контексти світогляду й так крок за кроком рухаюся шляхом пізнання. Ніч дає можливість насолодитися її цілковитим спокоєм. Вчуся у неї мовчання і нерухомості, якщо вона дає таку змогу. Тільки вночі переживаю хвилини блаженства.
Собрате, щось мені не вкладається в розуміння суть особистості: при роздвоєнні Адама на два «я» особистісна суть, як твердить Мірдад, створила ілюзією суті двох осіб – Він і Вона -- через відокремлення від суті Бога, а тут мовиться про залежність рівня особистості від величини володінь. Мабуть, за володінням маємо розуміти земні блага, а одержимість ними, так чи інакше – в більшій чи меншій мірі, однаково стосується особистості. Як же позбутися роздвоєння?
Вважаю, що Мірдад використав ці антиномії для того, щоб протиставити змісти особистісного володіння в суспільній оцінці сакральній тезі «звільніться від усього». Тільки звільнившись від усього, чим володіємо в суспільстві, втрачаємо психічну залежність -- одержимість його вузлами і шнурками. Але це ніяк не означає перестати турбуватися завтрашнім днем, а тільки перестати хвилюватися ним, що дає нам силу звільнятися – слідувати шляхом Єдиної Волі. Так вважаю.
Як же бути з  дуальністю щодо Смерті?
Треба зрозуміти Святе: Смерть також належить дуальності – є Смерть, котра обслуговує круги перетворень душі, і є Та, котра обслуговує Перехід Святого Розуміння. Предки тому малювали її образи в білому і чорному балахонах.
Ось такі ми немовлята – поки навчимося говорити, і Життя минає, а ще потрібно здобути Святе Розуміння.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Людина – це бог-немовля. Час і простір довкола – це пелюшки. Й тіло, й почуття, і все, що вони можуть сприйняти. І мати, котра неусипно дбає про дитину, прекрасно знає, що пелюшки – це ніяким чином не малюк. А він, натомість, не відає цього.
І людина впродовж життя закутана з головою обмеженнями, котрі з віком змінюються. Тому свідомість людини весь час змінюється; і слово, покликане відобразити свідомість, завжди туманне, невизначене, і відповідно замуленою є свідомість, і життя неврівноважене, розгубленість натомість величезна.
Втомлений стражданням, Он просить допомоги. Крик його в муках протискується крізь віки. І зітханням просякло важке повітря. Море солене від його сліз. Земля покрита його могилами. Оглухло небо від його молитов. Все це відбувається лишень тому, що він поки що не знає значення власного «Я», котре для нього є тим же, що пелюшки для немовляти.
Он вимовляє «Я» і поділяє Слово на дві суті: на межі й на його безсмертне Божественне «Я». Він намарне ділить неподільне. А Бог не дозволяє. Адже неподільне не розділить навіть сила Бога. Тільки людська незрілість може таке чинити. І людина-немовля прирікає себе на битву, і провадить війну проти нетлінної Суті, вважаючи її особистою загрозою.
У тій нерівній битві він рве власну плоть на частини  і проливає власну кров. А Бог  - Отець і Мати – за тією битвою спостерігають із любов’ю. Він знає, що Людина зриває важкі кайдани, зливає на землю жовч, аби потім, позбавившись їх, вона змогла уздріти єдине в Єдності.
У тій битві є його доля – боротися, стікати кров’ю, губити сили, і все лишень для того, щоби прокинутися в кінці-кінців і знову поєднати роздроблене «Я» власною плоттю і запечатати кров’ю.
Тому, друзі мої, я вас попереджую – будьте обережні, вживаючи слово «Я», турбуйтеся про його святість. Адже до часу, поки в тому слові звучать обмеження, і немовляти в ньому нема, воно буде служити вам тільки решетом, а не горном Божим, і тоді вам доведеться сіяти крізь нього марноту марнот і лише для того, щоби Смерть в кінці кінців побачити на дні».
 
***
 
І все-таки, Матріон: розстав акценти між поняттями Двоєдиний, Двоколо, Дуальність, Роздвоєння.
Добре, ОнРА, що узагальнюєш наші міркування. Вони ж бо конкретизують смисли Дуальності – всезагального поділу всього, що існує в світі, на дві взаємодоповнюючі одне протилежності з метою самопізнання Мікро-Бога. Ти і ми – роздвоєна статево пара в одному тілі, що відображає рух душі Двоколом безкінечності Простору й Часу відносно Центру руху. Двоколо відображає Двоєдиність руху жіночої темної матерії і чоловічої світлої. Моя Дуальність із дружиною є реальтністю РоздвоєннЯ первинного Я Адама-Єви. Споконвіку існує Двоєдиний – Той, котрий містить Роздвоєне Єдине на Простір-Час Мікро-Бога в Двоколі руху МакроБога. І в усіх випадках є Дуальність – такий термін використовують філософи, щоб мати зрозумілу термінологію для споживачів ідей. Наша ж Мова дає змогу виразніше розставляти акценти, що ти й почув.
Пропоную відтепер вживати до нашого Двоєдиного займенник «МИ», як ти на це?
Ми ж бо й Є!
Власне, нічого не придумуємо, чого б не було.
Найгостріше постає питання «вольового зусилля», за дією котрого ми, немовля-бог, маємо відлучити себе від Земних грудей. Тобто відмовитися від Життя задля Життя в Макро-Бозі, неподільному Я. І зробити цей чин Мікро-Бога зможемо тоді, коли настане готовність – немовля-бог дійде повноти Святого Розуміння й Людина чітко буде знати, що має чинити.
І Життя є Школою Виховання Бога. Натомість живемо у  школі ілюзій.
Багато роботи в Учнів, котрі прагнуть визволитися, -- і на Землі, й у Всесвіті, -- прорік Отець, обнімаючи Матір.