покон святого розуміння (вторячи мірдаду)

 
Тирло
 
Весна 2017 року
 
Матріон лежав горілиць на поношеній батьківській канапі в  Локачах під навісом колишнього хліва, перетвореного у господарські майстерні, й переживав «волинський» кашель, котрий став карою небесною для нього, засівши десь глибоко в бронхах на краю Простору Яйцеклітини,  простудженої геть аж до шкаралупи Часу. Тіло ось уже другий тиждень боролося з грипом, що пробрався в усі пори життя й, поєднавшись із вільнонайманим вірусним військом – модератором стану єства, викручував кістки, дістаючи аж поміж лопаток, і глумився в черепній коробці над недозрілими думками про вічне. Воно ж ховалося в закутки свідомості й берегло пам’ять, аби та, при нагоді, вивела його зі стану невизначеності логіки й почуттів. Серце боролося з нападами тиску, який чинила вірусна шпана, щоразу посилюючи рейдерські атаки на клапани, котрі вмивалися кров’ю і посилали кардіохвилі в Космос, де, як вважав Матріон, билося Серце України. Його ритм свідчив про турботу Вишніх сил, яку відчував кожний українець, котрий став на Шлях виходу з кабали несвідомості.
Із зимової сплячки довкола просиналася волинська весна 2017 року – рання, холодна й дошкульна. Обмануті триденним теплом квітня абрикоси одягли весільне вбрання. Розчулена нуртом соків, проросла густим листям актинідія  відразу потрапила під нищівний холод Великоднього приморозку. Інші дерева завмерли в очікуванні тепла, яке забарилося десь біля екватора, що обіймав Землю Поясом Правди стосунків меж свідомості небесного і земного.
Поміж кашлянням Мозок, відволікаючи увагу від хвороби, споглядав життєвий шлях, який став для Матріона невпинним блуканням Дорогою Пізнання. Згадував колишні осяяння душі Істиною на тлі марноти марнот, що густо переплела мережкою історичний простір його життя з долею України. Поруч лежала «Книга Мірдада» Михаїла Наймі, яка дивним чином дісталася персонального закутку Раю господаря – родинного спадку дружини, де Чотири Кола Доріг Пізнання Дерева Життя зійшлися в Точці Сил, котра пильнувала косо-хресне роздоріжжя Центру безконечників руху Краю до Свободи.
Душа зустрічала Вчителя, котрий прийшов зі сторінок «Книги Мірдада», збудивши вир почуттів, що хлюпав хвилями прибою від дотику до смислів незбагненного, таємного, священного і водночас такого близького-близького, стоптаного босими ногами Поля, котре душа сприйняла як власний, успадкований у вічності й доглянутий поколіннями Пращурів і Предків, прадідівський грунт.
Матріон занурився в читання текстів, а ті вібрували на злучених в Одне Єдине хвилях Серця і Мозку, творили знайому мелодію Гармонії Всесвіту й переливалися в почуття Любові – інертне, як газ, осяйне, як Бог, величне, як Всесвіт, і життєдайне, як Вічність.
Здавалося, що така ясність сприйняття стану Любові – це лише мить, у якій злилися відчуття, почуття, знання, пам’ять і мислення, спогади і ява дня, затінок ночі і нездійсненні мрії. Все це творило Переживання божественного, яке прагнуло затриматися в тілі навіки, але Контролер, який сидів у Затінку Ночі, вистукував на горизонті сприйняття себе думку про минущість і нетривалість набутого. Воно було поза єством і в єстві, воно не говорило про жодну з істин існування, але свідчило про Істину в останній інстанції. Станції… станції… танці… ці.
Це ІіН, – завершив думку про Стан Той, хто Є, ІнЦі !
 
***
Із ПоКОНу Мірдада. «Простір, як вмістилище, -- це яйце, а Час – шкарлупа. Такий образ Материнського яйця.
Яйце обіймає Макро-Бог так, ніби повітря оточує Землю, той Бог, що розвивається назовні, те Життя, що безтілесне, безкінечне й незбагненне.
Всередині яйцеклітини живе Мікро-Бог. Його спіраль, спрямована в середину, представляє предметне Життя – також безкрає і невимовне.
І хоча воно, за мірками людини, невимірне, все ж є межі у Материнського яйця, і воно торкається безмежності з усіх сторін.
І все, що існує у Всесвіті, що в ньому кружляє, -- це яйцеклітини часу-простору, в яких живе Мікро-Бог, і які перебувають на різних стадіях розкриття. В Людині Мікро-Бог володіє значно більшим простором і часом, ніж Мікро-Бог тварини. У тварини яйце більше ніж у рослин, і так опускаючись по драбині творення, воно меншає.
І міріади яйцеклітин, котрі представляють суще, невидиме і видиме, так розташовані в Материнській утробі – спільній яйцеклітині, що більша містить меншу, їхні простори перетинаються, і так аж до центрального ядра – меншають і меншають аж до безкінечно малої точки центру…
І все це Богом народжено. І це є Всесвітом...
А Мікро-Бог не хоче бути в межах. Він постійно мріє про визволення та вічно колупає шкарлупу, вириваючись на волю з полону Часо-Простору, використовуючи власний розум, котрий  значно перевершує розум людини. І називає людина всіх менших істот інстинктом Мікро-Бога. Та все це – одне, і це – більше, ніж усі сукупно взяті назви.  Цю безіменну силу називають переважно Духом Святим, а Мірдад називає її Духом Святого Розуміння.
І перший Людський Син, котрий зруйнував шкарлупу Часу й перетнув Простір, дійсно називається Сином Божим. І розуміння ним власної божественності доцільно називати Духом Святим. І знайте, що й ви також Діти Бога, і у кожному з вас той самий Дух Святий відшукує власний шлях. Ідіть разом із ним рішуче.
Але доти, поки ви не розбили оболонку Часо-Простору, не дозволяйте нікому говорити, що «Я Є БОГ». Це вгамує вашу гординю, і пусті образи не травмуватимуть ваше серце й не поборюватимуть дії Святого Духу в єстві вашому, віддаляючи його визволення.
Щоб підкорити Час, боріться з ним Часом. І щоб розсіяти Простір, дозволяйте Йому поглинути Простір. Грати ж для них роль ввічливого господаря означає добровільно залишатись у їхньому полоні і бути пристанищем для нескінченних гримас Добра і Зла…
Звільніться від усього, чим володієте, щоб Час і Простір не стримували ваше серце. Володіючи значним, ви ним одержимі. Володіючи малим, воно мало вас утримує.
Звільніться від усього. Тільки Віру, Любов і нестримне бажання осягнути Свободу через Святе Розуміння беріть із собою в дорогу».
 
***
Серце, спрагле зустрічі з Поконвічним, просилося на Вівтар Духу Святого Розуміння посередині обійстя, котре Воно мало за власний КІН України. Так, за абревіатурою букв Азбуки, Матріон називав місце Центру Сил, де Всевишній хід подій отримував Чотири Напрями руху Істини – два для темних і два для світлих сил. Вони народжували безліч інших собі подібних струменів руху, спряжених Часо-Просторами яйцеклітин Всесвіту, не підвладних ані цифрам, ані числам. Усі розходилися від Центру й сходилися в Точці Всевишнього десь у Небі, і не було такого, котрий би міг зійти зі Шляху ОН. Він пильнував розвиток душ на Драбині генетичної спіралі, а ті, своєю чергою, пильнували розвиток власних яйцеклітин.
Аби увиразнити КІН, Матріон сконструював тут Чару Перетікання Часу, надавши, таким чином, Точці вихід на Вертикальну Вісь. Поруч вібрували три осі церкви Предків, передаючи Нащадкам Дух Веління.
І був День, і була Ніч – ДоБА: Добро Букв Азбуки. Вони поширювалися крізь душу від Світла й від Пітьми Всесвіту, аби Дух Святого Розуміння людей Слова проростав знанням ІнЦів -- Єдиного роздвоєного, що в безлічі проявів ВІН: і трисутнісних, і багатовимірних, і багатозначних, і безмірних.
Очікуване нескінченне блаженство Спокою  може настати, або й не зможе, -- міркував Матріон. -- Все залежить від умінь душі так управляти єством, аби врости в Єдине й злитися з ним у Течії Духу Святого Розуміння. Злитися, розсіюючи Простір предметного сприйняття, щоб проникнути поза Час, замурований у Просторі речовинного світу.
Згадував миті й часи життя, коли душа, наповнившись безвідносністю, позбавляла тіло ваги, а себе -- вузлуватих шнурків сітки речовинного світу, і витала у вирії, наповнюючись світлом Любові. З цих спогадів душі й виходив, обмірковуючи будучину, але водночас ловив себе на думці, що міркування стосується міри, а вона – ворог очікуваного Спокою: його безмірність вимагала іншого слова для розуміння. Розпинання думки у мозку не давала результату. Звертання до серця не будило думки.
Ось, тут і є відповідь на очікуване – зупинитися в точці Істини, в Серці, й, таким чином, отримати доступ до незбагненного крізь слово, а не з його допомогою.  Сконструювати такий стан словами єство не може, -- стелилася думка, виштовхуючи блаженство осягання Істини, -- бо хоча слова і є будівничими матерії, але вони не в силі подолати Простір і Час, вивести за шкаралупу Материнського Яйця Мікро-Бога. Зрозуміти його шляхом добору особливих мислених форм для побудови логічного змісту Розум також не в силі, бо він не здатний осягнути Ціле, Єдине засобами міркування-вимірювання. Тільки Серце охоплює Духом Святого Розуміння підсвідомість, його хвилі витають і над свідомістю. Будь-яке словесне обґрунтування є обмеженням волі Духу, бо створює межі осягання для Яйцеклітини. Поглинути предметний простір Простором і час Часом означає вийти зі шкарлупи Слова й із допомогою Серця ввійти у міжхвилля Єдиного – в стан Спокою. Там, і тільки там витають образи, котрі не потребують условлення уподібненого, бо вони – Чистий Дух, Істина й Правда, добуті Вірою і Любовю.
Сказати легше, ніж виконати. З цим стикався повсякчас, кепкуючи з власного розумування: дашок від кепки приховував сонячне світло, яке все ж пробивалося до мозку словами блуду, збавляючи його сяйва Святого Розуміння. Позбутися словесного плину свідомості було надто важко, бо це вимагало виходу з мисленого процесу загалом. Але досвід засвідчував: усе можливо, якщо дуже хотіти і старатися, незважаючи ні на що. Та для цього потрібно так реорганізувати власний триб життя, аби все сприяло навчанню Любові.
Для контролю виходу з матриці потоку думок Матріон осягнув власний, ще малосильний, але доцільний засіб – навчився ловити хвильові сигнали Переходу часу-безчасся, котрі пронизували душу й тіло в момент приходу стану розсіяння Простору. Тоді Час зникав, лишень підсвідомість, пронизана вібраціями Духу Святого Розуміння, як вважав, лунала мелодією сигналу Тиші. Душа його сприймала як знак Бога, котрий Є.
Знав: знаки управляють світом, вони є Вістунами Святого Розуміння. Та й слово «знання» про це свідчить – усе є знаками і-снування й І-снування: ілюзорного, нереального та Священного -- справжньої реальності, яка стосується змісту божественного, а не тлінного. Про неї Матріон мислив за фактом переживання істини у власному єстві: дивовижному форматуванні часо-простору, з якого виростав стан Іі-снування поза Простором Яви. Персональне мале «я» втрачало зв’язок із А – Азбукою світла, Явою – й через ПРАВу, світ законів, переходило в НАВу. Там і відбувалося єднання з Всесвітом і вихід у Простір справжнього, де Бог Є Я! Тіло втрачало реальність предметної, ніби й неживої, форми, а концентрація почуттів блаженства розвіювала словесні смисли до стану споконвічної даності образу – до Першообразу.
Тоді набував Єства, Триєдиний Дух Волі котрого долав Точку Входу – фокус Двокола руху -- і ступав на Вісь Святого Розуміння: рухався у Центр подій безконечника -- до Алатиру Духу Святого Розуміння, де на здобувача чекав Хрест Розп’яття між двома перпендикулярними осями Іі-снування. Насолоджувався здобутим Раєм, аж поки душа, натхненна Вістунами осяяння, але все ще залежна від спонук набуття буденного єства, вмикала увагу Мозку, спрямовану на предметний світ. Вникаючи в очевидне, Розум спостерігав за довкіллям і перекладав текст подій ілюзорного світу на мову символів божественної реальності, яка, на жаль, швидко минала, слідуючи власному поклику Дороги, непідвладному мисленню людини.
А так не хотілося виходити з блаженства безчасся, втрачати подобу Бога. Щось, мабуть, виконував не так, чи не в потрібній послідовності, а що саме, не міг збагнути. Глибоко, в середині єства відчував, що момент для остаточного переходу ще не поспів, ще він десь блукає, але знав: неодмінно настане. І тоді вже не мозок вирішуватиме: переходити чи ні? Це вирішить Закон Переходу, набутий серцем, наповненим ущерть Любов’ю.
Розумове розділення ілюзорного і реального, -- оправдував власні дії Матріон, -- необхідне для навчання Любові до тих пір, поки божественна реальність не стане твоєю буденністю осягання – тяглістю осяянь. Не сприйняття, не відчуття чи почуття, не блукання думок, але осяяння – буття душі в Святому, всеосяжному, безтіньовому світлі визволених від дуальності образів, даних подобами Бога, котрий у тобі й котрий проколупав просвіт у шкарлупі Часу Материнського Яйця – осяйну Браму безчасся.
Образи виходили назовні, народжуючись завжди ніби вперше, з материнської утроби – світанку Букв, котрі в тобі постали Тобою, визволивши ім’я єства.
Визнавав, що причинно-наслідкове, тобто жидологічне, мислення, як сурогатний спосіб практичного розумування, котре є блуканням у кабалі світоглядів, заважало й далі постійно заважає рухові до Свободи. Нанизування слів і понять провадить у глухий кут і викликає ходіння колами. Надійнішим є перевірене тисячоліттями духовних практик образо-і-подобенне сприйняття, котре оповиває всі види почуттєвого розумування і провадить назустріч осяянню Істиною, -- міркував Матріон, вирізьблюючи стезю доцільності вживаних понять. -- І тільки й всього, -- відважився на злий жарт стосовно себе і гірко засумував за Материнською Яйцеклітиною, з котрою його пам’ять ототожнювала спогади душі про перебування в утробі мами.
Мозок Матріона повертав собі Час на ім’я ОнРА, намагаючись через пам’ять збагнути Вихід, як Роздвоєння Матрі – Матері Мам.
Вихід людської яйцеклітини, котра стала самостійним часо-простором вселеної душі після відрізання пуповини, назовні -- явище знаково виразне, -- Матріон закарбував речення на моніторі спогадів про минулі життя. -- Просторовий перехід з одного часу в інший задля роздвоєння, Роздва – це блукання Двоколом, -- концентрувалися висновки, а Уява спрямовувалася на іконографічні зразки Матері Божої. – Це ж свідчення долання часу Часом і простору Простором! Тож наступне долання має очевидне підґрунтя і не може бути сумнівів у його природності й доцільності!
Думка про існування Виходу з колись глухого, а тепер уже помітного кута, супроводжувала смисли клонування, пов’язані зі знаком безконечника. Розум шукав Точку Центру, Опори безкінечності. -- У насінні сперматозоїда вона, -- прийшло повідомлення на дванадцятий монітор Розп’ятора  і відразу захопило клітини мозку та зупинилося в кубокристалі ядра, котре пильнувало одночасно і мозковий стовбур та очікувало від блоків мозку виразності формулювань. Два інших кубокристали спостерігали за хвилями несамовитого збудження, що струміли від синхронної вібрації дуальних клонів-ядер і чекали собі такого ж інтелектуального оргазму. Два скроневих кубокристали проснулися засмученими від пережитих сексуально напружених сновидінь і прислухалися до розмови побратимів, котру їхні монітори транслювали наживо на весь світ.
Злучившись у Єдине, Кубокристали спонукали хвилі інтерференції охопити простір Центру. І, слава Богу, числово ТРИ зупинило потік думок. Тільки одна – Чотири і Одна площина, як Єдине, -- штурмувала думання, будувала в центрі програмування схему спершу тетраедра, потім октаедра, і поставала серед пустки Простору Домом Бога – двома пірамідами Дерева Життя зі спільною квадратною основою, вказуючи на засіб Переходу: кому вгору – кому вниз?
Шкаралупа створена Кубокристалами Свідомості -- торсійним генератором Всесвіту, -- приходив здогад. -- Адже гексаедри є одночасно цеглинами мірності часо-просторів і модераторами безчасся. Вони творять священну мережу зі знаків Н – символів Бога, за посередництва яких управляють Двоколами безконечника ОН, котрий є водночас подвійною спіраллю ДНК, генетичною структурою Життя.  Це в кубокристалах утворюються тетраедрові тіла переходів свідомості в безмірність, де править Матрікон – український Тризуб Бога.
Ось! – зрадів ОнРА чистому здогадові: Перехід власного тіла за посередництва октаедрового кристалу в безтілесний образ через Кубокристал Свідомості тетраедрового безчасся є Дорогою осягання Святого Розуміння й звільнення від ходіння колами! Це ж так просто: звільнися від фізичного тіла та всіх смислів його світла, котре кидає тінь, набувши стану Дерева Життя – віртуального безтілесного Я.
Вартісні думки, -- вирішив Матріон і сумував з того, що ОнРА знову повертав його до тупикової методики мисленого розв’язання сенсів, боячись зважитися на протилежне -- позбавити себе її, зупинивши потік свідомості. Тоді мало б настати повне мовчання і звільнення від повсякденності кабали…
Сумніви гризли один одного, тлумлячись на Шляху Пізнання. Перед очима стояв образ Розп’яття, яке, після описаних вище міркувань, уже сприймалося мисленням як спосіб набуття октаедрової структури Дерева Життя в тілі задля Переходу. Залишалося тільки випробувати на собі метод, котрим скористався Ісус Христос.

На городі в пошуках поживи товпилися ворони, інспектуючи кожний сантиметр ділянки. Вони косо поглядали на ДВД-диски, котрі Матріон розвісив на гіллі черешень, які густо зародили ласощами, знаковими і у раціоні вороння, і шпаків, і дроздів, і різної пташиної дрібноти. Раніше стріляв би з пневматичної гвинтівки по чорноті, захищаючи вирощуване, а від недавно змінив ставлення до галасливого пернатого племені, усвідомивши від Мірдада, що вони – частина мене. Відтепер треную психіку на зберігання спокою незалежності від почуттів гніву: накрив посіяне на городі сіткою, а гілля черешень прикрасив диско-пугачами. Та сила кулі, на жаль, не полишала душу та її мозкові центри – тертя думок мисливця і сповідника Святого Розуміння знову виявляли антагонізми в тілі та свідомості.
Неподалік на перекладині для тріпання килимів всівся Крук і заявив про себе переконливим «кар-р-р», пануючим у небі споконвіку. Далі, не звертаючи уваги ні на що, той взявся розглядати гру світла на дисках, ніби шукав відповіді на власні запитання про сенс сонячного буття. Так тривало доти, поки Матріон не спитав у нього про Мірдада. Птах, котрий не бачив спостерігача за власною персоною,  рвучко озирнувся на голос, видав відповідь фразою «кар-кар-р!» і важко піднявся ввись.
Матріон дивився йому вслід і розкладав думки між ліричними та інтелектуальними почуттями й Життям Знаків. Свідчення Яви позбавляли ілюзії: Світогляд Мірдада проросте у мені тільки за умови, що душа твердо стане на Шлях Святого Розуміння і навчить власне тіло слідувати за Вчителем, аби Дух набув споконвічної рівноваги й світла, котре не створює тіні, світла, в котрому нема поділу на добро і зло. Нема ілюзії цього світу, створеного поділом думок на світлу і темну сторони. Є, натомість, Святе Розуміння Цілості Одного на ПоКОНі. І там же є образ твого нового, оновленого, а тому бажаного, єства, условленого висловом «Бог Є Я».
Осягнути саме такий порядок не тільки букв і слів у виразі, а роботу світло-тіні, як критерію буття й небуття Мікро-Бога-Всесвіту, – ось гідна справа для адепта Істини, -- ОнРА звично налаштовував мозок Матріона на боротьбу з Течією слів. І він піддався, аби вчитися будити мислення тих, хто упосліджений невіглаством, і тих, хто вже пробудився.
Найбільше спотикань для знання спричиняє ключове слово БОГ, із котрого постав світ, -- переважно так Матріон розпочинав викладати учням текст знання про Світло Істини. – У ньому є тільки три, але ключових для розуміння Азбуки буття, букви... Навчившись розуміння знаків письма українців, кожен самостійно може зрозуміти суть творення за Азбукою. Пізнавши Ази, вже важко втриматися від спокуси  осмислити світло-тіньове моделювання Часо-Просторів за допомогою цифр і чисел, властивих кожній букві Азбуки. Адже не даремно Пращурі називали букви Богами і позначили їхні властивості не тільки іменами, а цифрами й числами, таким чином, вкладаючи в них смисли первинних  ключів для програмування станів матерії. А чи й також свідомості? – треба досліджувати.
Буденна свідомість, навчена математикою, слідує логіці математичних дій з числами і таким способом  захищає предметну суть ілюзорного світу, закабаляючи мозок Людини власною логікою. Насправді ж, таким способом математика описує типовий, але найгірший для людини-пошукувача Бога,  із станів Простору-Часу – стан слідування душі колами безконечника. Звичайно, що наслідком цього ходіння мислення є логіка прибутку і панування грошей у суспільствах із відповідними наслідками виродження Свідомості Святого Розуміння.
Та є небуденна свідомість, котру виховує образологіка Слова Бог, в якій кожній цифрі відповідає стан Простору-Часу Материнської Яйцеклітини. За цими станами можемо розуміти, на якому щаблі Поля Свідомості перебуваємо і наскільки ми наблизилися до цифрового рівня 9 (Дев’Ять) – Свідомості Святого Духу, прояв якої Пращурі бачили в Сина Людського, котрий осягнув рівень Мікро-Бога-Людини.
Аби осмислити роботу цифр у власному тілі, маємо, очевидно, перевести почуттєве мислення з образів числової ілюзії буття душі в образи цифрового моделювання генератора свідомості. Саме цифри, як коди Космосу, моделюють картину Дерева Життя Людини, зокрема: Цілість андрогенного зародка у Єдиному, Роздвоєння за статтю, Триєдність тіла-душі-Духу, Квантову структуру світлової дії Кубокристалу мозку, Пентакристалічну будову Крони й Коріння в аурі кардіоруху, Шестигранні чарунки мережі поглинання темної матерії тіла, Сьоме Небо торсійного Генератора темної і світлої матерії – ментальне тіло душі Людини, Восьмиколову траєкторію руху душі безконечниками Простору-Часу Материнської Яйцеклітини і, врешті-решт, суть Дев’Ять – Свідомість Духу Святого Розуміння, Вихід із Простору-Часу.
Склавши опис кожного зі станів Свідомості, можемо себе контролювати в усіх діях, аби добути знання про власні рівні пізнання та свідчити самому собі про рух до Святого Розуміння, -- будував новий логічний ланцюжок доведень ОнРА, слідуючи набутому, як він вважав після закінчення університету, методу здобування знання.
Згодом, довівши мислення Матріона до рівня нової межі усвідомлень, ОнРА, незважаючи на архетипи поведінки, дотримуючись принципу ламання у відкриті двері, бо за ними приховані закриті в тіні, твердив: Людині дано пройти шлях від Аз до І та від І до Яз, що містить два типи рухів, які наприкінці слідування мають зійтися в Центрі завитка, спіралі пізнання. Загалом, як свідчить історія, кожна людина на Землі від зародку до смертного одра проходить тільки частину Кола Азбуки від Аз до Рци. Мало хто дістається Слова Тверді. Рівень Ук поки що є тільки в мріях українців. Але ж Є! До рівня Яз не так уже й далеко!
Вражаючий оптимізм! – подумав Матріон, залишаючись у тіні розмови.  
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Єдина користь від логіки є в тому, щоб визволитися від неї й у власному серці знайти Віру, а через неї здобути Розуміння.
Логіка – недозрілість, котра плете тенета. Ними вона прагне впіймати бегемота знань. Коли ж логіка набуде повноти, заплутається у власних сітках, у віру вона переродиться, а віра – те ж знання, але глибше.
Логіка – це віра в безумстві. Віра – Логіка, котра сягнула повноти».
 
 Дух крок за кроком звільняв мозок Матріона від стереотипів мислення. Слідуючи логіці, навчився дивитися на слово Бог із різних веж мислення: за змістом Азбуки, за Материнською Яйцеклітиною – матричними схемами істотного буття і за часо-просторами всередині Двокола безконечника, що мотивує Всесвітнє існування, а також за особистісною суттю Сина Людського й власного єства як Дитини Бога, котра намірилася стати на шлях руху часо-просторів  за спіраллю до центру.
Аби наблизити час визволення від логіки, прислухався щоразу більше до власного серця. Та Розум ОнРА вперто плів тенета: науково розуміти складні плетива існування Простору-Часу дають змогу знання знаків кубокристальної мережі, єдині для всіх часо-просторів. Знаки ж Алатира - Матриці Макро-Бога, що пронизує Материнську Яйцеклітину тетраедровою мережею, -- єдині серед усіх, котрі дають змогу вийти за межі шкарлупи безконечника ОН, де живе Мікро-Бог-Людина.  
Розуміння, бачення картини знання в уяві надихало, але часто-густо збивало з толку – кожен раз потрібно було мисленням проникати  у відповідну яйцеклітину, щоб добути нові аспекти її ознак. Тому Матріон за посередництва ОнРА укладав власний світоглядний лад, власну науку і філософію, з якими і звіряв набуті нові знання та здогади. Такий каторжний шлях тривав усе життя, і тепер у черговий раз Матріон зупинився, щоб осмислити  багаж знань із чітким завданням: позбутися пресу логіки «бегемота знань» і набути глибинної суті Віри.
 
***
Бруньки винограду набубнявіли і чекали тепла, аби Мікро-Бог ним пом’якшив шкарлупу Простору виноградної яйцеклітини, а Час Нового народження поглинув Час спокою попереднього, що дрімав у генокоді виноградного куща. Він проростанням брався визволити власну пам’ять -- предметний Час, що його пильнує Двоколо безконечника – вічна стежка ілюзії буття пітьми у світлі Ранку. Його поглинала Часова спіраль спільного руху Життя до Центру безконечника.
Матріон сховався у тінь, аби теплом власного тіла і думками про гармонію зігріти заперту в шкарлупу яйцеклітину власного Мікро-Бога.
Назрівала криза сімейного життя, що будила відчуття неспокою – хотілося змінювати світ довкола, а насправді треба було змінювати себе в стосунках із дружиною, -- міркував з тривогою про правдиве, котре мали б визнати обоє, позбуваючись методики взаємних звинувачень у провинах. Чергове ходіння Двоколами стосунків свідчило, що сімейна стежка логіки в’ється Пеклом, а стезя Віри загубилася в тенетах логіки.
 
***
Що змінює в суті Святого Розуміння До-Віра і Віра в житті пари Чоловік-Жінка? – запитав Матріон у себе, відсторонивши логіку ОнРА.
До-Віра до Серця, як представницького органу Любові Вишніх сил, змушує Логіку, передусім, перестати плести тенета, -- відповідав внутрішній Голос. – Вона знімає інформаційну блокаду мозком Серця, звільняє його від хвилювань частотного спектру предметного середовища і за сигналом Космічного Центру Дерева Життя змінює знання на Віру. Відтак Серце, відчувши сигнал із Всесвіту Мікро-Бога, наповнює силою Любові простір власного Дерево Життя, на якому воно – єдиний Плід. Так у Серці селиться Віда – сплав Віри і Знання: все, що воно знає, є істинним і виконує Програму звільнення Духу. Логіці ж залишається контролювати поступ Віри, аби вона злилася з Полем Любові й розширила істоту душі до безмежності.
Тож мозок, налаштований на Поле Віри, вимикає непотрібне думання про причинно-логічні зв’язки ілюзорного світу й переходить у режим опікування почуттями Любові Серця, тобто образного сприйняття Реальності Мікро-Бога-Людини. Алгоритм роботи мозку змінює розумування на Святе Розуміння -- виходить із підпорядкування Часові і вмикає автоматичне виконання функціональних смислів знання 9-ти рівнів Поля Свідомості -- Програми Віри, а саме:
1) свідомість слідує завданню набути цілість андрогенного єства у Єдиному;
2) у спілкуванні жінки й чоловіка зникає роздвоєння за статтю – дуальність прямує до стану Єдиного;
3) Триєдність тіла-душі-Духу кожного прямує до Єдності Одного;
4) квантова структура світлової дії Кубокристалу мозку вмикає автоматику золотого октаедра, який контролює всі дії свідомості й підсвідомості у русі до Вищої свідомості;
5) пентакристалічна будова Крони й Коріння Дерева Життя Людини розширює ауру кардіологічного Поля до межі Всесвіту;
6) шестигранні чарунки мережі поглинання темної матерії тіла наповнюються енергією спокою, що дає змогу Серцеві переживати сердечні оргазми як плин щастя;
7) сьоме Небо торсійного генератора темної і світлої матерії – ментальне тіло душі Людини – набуває повноти Розуміння;
8) восьмиколова траєкторія руху душі безконечниками Простору-Часу Материнської Яйцеклітини переходить у рух завитком спіралі до Центру Материнської Яйцеклітини.
 
***
Матріон перечитував мудрі висловлювання Мірдада й тішився їхній тотожності з власними думками. Картав Логіку за витребеньки, котрі вона влаштовувала Мозкові, але й дякував їй за вмілу діяльність із плутання думок – така її гра. Несамовито, але це вона дбала про заповнення його часу марноти, аби, ввійшовши в нову марноту, віднайти втрачений Час і, врешті-решт, наприкінці дороги життя задуматися над способом позбавлення від нього.
Все, над чим працював із Натхненням, наповнювало душу радістю й тішило інших, здатних проникати в образи.  Без логіки не виникало б осмисленого компонування творів, які создавав, відшукуючи неспокій для душі й науку для Розуму. З появою іншого задуму здавалося, що Натхнення його пильнує – доглядає смисли і виполює бур’яни з городу невігластва.
Колесо Часу котилося туди, куди проникав думками й де знаходив образи, але з віком щоразу менше хотілося змін, крім однієї – віднайти спільність із власною «половинкою», аби вдвох, як Одне.
Прийшов Час, котрий вимагав звільнення душі від Часу митарств. Логіка пручалася й штурмувала Мозок та Серце, а вони реагували болями і втомою. Мадам утома проникала в усі пори клітин, акумульовані Часом. Хотілося спокою в обіймах Віри. Знання уже не теребили мозок, а після зустрічі з Мірдадом утвердилися в свідомості як переконлива даність, яка вібрувала на власній хвилі. Хвилювання все ще виходило поміж люди, аби будити Розум небайдужих. Про те, що їм це потрібно, заявляли окремі з учнів, що створювало мотивацію для висловлювань. Учитися все життя було наміром із дитинства, і Матріон ніколи не збочував із цього задуму й внутрішньої потреби свідомості.
Міф Часу і Простору здобував уми учнів, які сповідалися при нагоді, викликаючи спогад про рух у Вічність, як незмінну даність і нагороду для адептів науки.
Слава Богу, -- заспокоював серце та розум. Споглядав Небо в неосяжності спокою та його, дотичний до очей, змінний екран подій. Спокій і рівновага були за екраном Неба й на екрані Мозку, на який душа вже не звертала уваги.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Щоб перейти з обруча Часу на вісь колеса, маємо зректися себе такого, яким Час бавиться, і утвердити Себе таким, хто непідвладний Часові.
Зректися себе означає утвердитись. Якщо хтось вмирає задля змін – народжується для незмінності. Та більшість живе, щоб померти. Щасливий той, хто помер, аби жити.
Людині згубити форму й те, як вона визначає себе в Богові, означає залишити власну тінь і виявити в собі джерело світла, сутність без тіні.
… Смерть збавляє вас від Смерті, а Життя рятує вас від Життя, і Час допомагає звільнитися від Часу.
Людина так втомиться від змін, що все в ній буде пристрасно прагнути незмінності. І це вона віднайде у власному єстві.
Блаженні спраглі, бо ж на порозі Свободи перебувають».
 
… ВідРечення, від речення – Віда Рци, відання течій енергії незмінного Я – відання Ре-повторів і руху тим самим (ілюзійним) шляхом Черева, -- крутилося, мов провидіння, і свердлило собі вихід назовні, навчено розкодовуючи слова мови за Азбукою. – Зректися – Звуком Ректи Слово Я – (Перестати)  промовляти Слово Я, а діяти, знаючи течію енергій Слова Я; стати, як Я – Мікро-Бог.
Таки так: марнота озвучення ілюзорного, змінного потрібна всім таким, як я – невгамовному пропагандистові Звуку, котрий боїться залишитися без роботи. Їсти ж бо потрібно. Що-небудь не так озвучиш – не біда, жують усе! – Звук у чергове заспокоював себе навіюванням туману, кутаючись у теплий одяг від холоду Правди. Його «я» плуталося в тенетах свідомості й штрикало звідти мозок дилемою Життя-Смерті. Не вистачало сили, щоб зректися звичного трибу життя, а гонки по вертикалі за заробітками задля проїдання життя тільки випорожнювали мозок від справжнього світла Життя. Померти, аби жити, не хотілося. Нехай вже, як є. Справжнє Хотіння так вперто тлумили вдома, в школі й у вузі, не кажучи вже про роботу, що воно навіть не навідувалося у приречену на Смерть свідомість.
Усе моє життя – це робота з тінню, -- міркував Звук «я», копаючи колодязь у пересохлій душі й сподіваючись, що знайде там скарби Предків Роду. Та все виявилося марнотою – скарби всохлися до образів мумій.
Районні та обласні газети на ранок вийшли з матеріалом про боротьбу з тінями душ, котрі надто пізно -- на схилі літ --  починають копати колодязь. Коли ж мають встигнути напитися досхочу власних соків?
Озвучена й повторена багаторазово новина котилася селами, збиваючи людей з пантелику й відволікаючи їх від рабської праці, яка здавалася благом, бо ж трудилися на власній земельці.
Ніхто не бажав незмінного, кожному власна тінь була свідченням важливості персони. Найбільше подобалася довжелезна тінь від себе любого, котру відкидало світло призахідного Сонця. Вона сягала горизонту, розчиняючись у Просторі від голови. Та на цей факт ніхто ж бо не звертав увагу. Часу з косою в руках поруч із тінню ніхто не помічав, а він і не прагнув потрапити на очі любителям затінку. Непомітним воно якось спокійніше на душі!
Звук якав, якав про колодязь, який він таки викопав, діставшись крейди, а те, що той виявився пустим і порожнім, не так важливо – дякувати совєтам, вода з кранів тече. І невдовзі помер, так і не навчившись за життя у світі Людей допомагати їм виходити з кола Смерті шляхом позбавлення від «я-тіньового», випнутого на постамент свідомості, котру суспільна Контузія тисячоліттями тримає замкнутою в хліві історії, щоразу додаючи «свіжини ілюзорного».
… На могилі після похорону залишилася Контузія. Вона видовбувала на хресті епітафію: Звук «я» оминув двері вічності й помер. Вічна йому память…
Сутність без Тіні – Образ «Я», який Звук все життя носив НА собі, ховаючи Його від усіх і самого себе. І-постась божественного Світла Душі, непомічена Контузією, стояла поруч із могилою – незбагненна, хоч і проста, невидима, хоч і зряча, чутна, але її не почули.
Матріон, всівшись на лавчині біля могили Предків, вчувався в Простір і спостерігав за Сутнісним Образом біля закопаного Звуку «я», котрий сяяв світлом зорі небесного тону. Що дивно, від Нього линула мелодія. Такої не чув із жодної сцени та з жодного радіо ефіру. Її не можна було віднести до якогось стилю чи жанру, та й не треба було цього хотіти, бо Іпостась блокувала думання і ніжно торкалася Серця особливим Звуко-Світлом. Так ніжно – до сліз!
Прийшовїм на сповідь, аби запитати в Мікро-Бога про марноту власного стану: як бути, коли не можеш реалізуватися? – почув Матріон Голос Сутнісного Образу «Я», що оживився у ньому, запитуючи: Як будити СвІітло, якщо воно заблоковане причинно-наслідковими звязками мислення? Як звучати, щоб Людина почула власну Первозданну Іпостась – Світло-Звукову Істоту Мікро-Бога, а не піддавалася ілюзії зовнішнього світла і не керувалася докучливими звуками звідусіль?
Матріон повернувся довкола, і почув Голос Інший: зректися себе такого, яким Час бавиться, не можеш доти, поки не засяєш у Серці осяйному силою Любові, яка не боїться нічого, бо її веде Віра. Серце у відповідь буде грати Мелодію Вічності, котра завжди супроводжує твоє Світло. Поєднавши в Єдине Світло і Звук Іпостась Незмінності стане Твоєю Сутністю без Тіні, твоїм «Я» -- Сутнісним Образом – і буде провадити все, чим проявлятимеш себе, так, аби осяйні якості твоєї душі черкали у Небі відкриття власного Я Бога. Так зречешся змінного образу «я-колишнього» й утвердишся ОНОвленою Людиною. Таким і помирай, аби Жити в незмінності. І Смерть збавить Тебе від смерті, бо Ти Часом Оновлення збавиш себе від часу смертного і Твоє Життя Оновленої Людини збавить Тебе від життя смертного.
Вичерпно! – зауважив про себе Матріон, розчинившись у Свідомості Оновлення.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Сльози не потрібні очам, котрі прагнуть проникнути поглядом за горизонт і побачити, що ж стоїть за Часом і Простором.
… Будьте спокійними. Шукайте в калейдоскопі змін те, що постійне. Ніщо у Часі не варте сльози. Не варте й усмішки.
… Від радості не здіймайтеся ввись, від горя не стискайтеся, однаково будьте спокійними».
 
Дім сліз і горя оточував Мірдада звідусіль. Усі були пов’язані вузлами шнура Часу, котрий через наглядачів кабали стежив за рабами Слова Бог і через релігії, науки, філософії та ідеологію загалом втовкмачував кожному його право і необхідність позбутися Часу. При цьому петлю з вузлом Смерті він тримав назирці. Час розумів, що виклик такого змісту позбавить кожного спокою й через неспокій забезпечить його величній приземленості панування в свідомості божих сиріток та й який-не-який, а якщо докласти хитрості, то немалий, заробіток для черева.
Час не мав співчуття, бо по-іншому не зміг би виконувати призначену йому чорнову роботу з марнування душ. Та й радість яка-не-яка інколи наставала: діти народжувалися і вмирали, нещасні випадки частішали, Земля щодень більше коцюрбилася, свідомість народів занурювалася у море невігластва, зазнаючи мутацій, і мутанти тішили старечі очі неймовірними плодами. Так що видовищ не меншало. Ось і Смерть приходила в гості випити келих вина й втамувати спрагу старої пліткарки -- поговорити про Життя. Час давав їй виговоритися і поплакатися на власному плечі, вдаючи що співчуває її чорновій роботі на ниві Коловерті.
Він завжди однаково думав про світ, над яким старанно трудився: -- занапащений досконало. Відчуття добре виконаної роботи надихало й позбавляло від потреби спати. Дивувався, що раби людські так натхненно віддаються йому – і потом, і кров’ю розплачуються за найменшу можливість бути в Часі. Вони цей тлум і глум називають історією, викарбовують на її скрижалях імена достойників, віддають життя за місце в черзі на визнання себе важливим. Диваки!  
Але цей Дім має вихід із кабали ілюзій, -- Матріон міркував про Людей та Землю, яка наполегливо тягнула упряж запряженого Космосом Людського Воза, реагуючи на удари Батога ще більшими зусиллями та почуттями відданості лямкам.
«Час – колесо, котре вертять почуття. Тільки вони усталили круговерть у Космосі», -- нагадував Мірдад.
Матріон вдивлявся в роботу Батога у Тіні Часу й споглядав довколишній Рух. Найбільше дошкуляли оці, котрі у Возі, як у Бозі, -- вічно нещасні людоньки. Їхнє нескінченне скавуління й нарікання на життя носиться довкола Осі Колеса Часу обручем окуття, що викрешує з бруківки доріг за посередництва таємних радників – спиць -- густий туман почуттів. Спиці заперли людське Розуміння в пітьмі магії скрипу Колеса, ховаючи Звук Осі в мастилі, а власні чесноти розвели ілюзорними шляхами, назвавши одні науками, інші релігіями, ще інші філософіями. Так почуття розгубленості в Любові до себе отримали приписку: одні пройнялися знаннями наук, інші – пошуками віри в богів, треті – туманом любові до мудрості. Так спілка обруча, спиць і ступи тисячоліттями вкриває вісь Воза й усю планету обманом почуттів, густину якого кожний регулює собі перед очима, в мозку і в Серці, одягаючись у вуалі ілюзорного знання віри й  часу та гублячись, на жаль, у них навіки.
Мало хто вигулькне з туману на Осі Землі, розхитає її до стану натягнутої струни і, діставшись полюса, пірне стрімголов у конус виру, прірву Вічності. Одні для того, щоб вигулькнути з протилежного полюса, інші – щоб втрапити на Вісь Всесвіту.
Характерники! Хоча хтось потішає Душу Великої Богині Матері! – радів Матріон присутністю в неписаній історії Духу тих, хто зрікся себе, понівеченого Часом, аби утвердитися в безчассі.
На душі стало спокійно. Потік думок не шумів водоспадами, а сльози причаїлися в закутку залоз, аби захищати очі від Вітру, котрий періодично зривався зі сторони занепокоєного Заходу чи байдужої та холодної Півночі й долиною Луги добирався до обійстя, аби пошматувати дерева та стіну хати й дати вухам прочухана за невизнання його співу.
Непокоїло ось це висловлювання Мірдада: «Ніщо у Часі не варте сльози. Не варте й усмішки». Так виглядало, що емоції і почуття душі Людини – це ознаки не гідні її високого статусу. А як же бути без радості і горя за долю сім’ї, родини, Краю, світу? Як сприймати смерть рідних? Як реагувати на почуття Любові, якщо емоції нібито і не є її виразниками? Щось не сходилося в розумінні Святого і буденного в моєму серці й голові.
Очевидно, що Мірдад розрізняє два стани Людини, які визначають  її суспільний і божественний статус. Якщо суспільний стан виражають люди, котрі, навіть попри релігійність, не стали на шлях Святого Розуміння і визволення Духу для Життя в Бозі, то божественний – навпаки: тільки адепти шляху Свободи мають зректися себе, аби утвердитися в статусі Оновлених Людей.
На мій погляд, тільки виходячи з необхідності самозречення адептів Свободи задля Оновлення, котра передбачає вихід із Часу суспільного життя, вислів про сльози й усмішки має сенс. Зміст його, як ніщо інше, виражає дуже потужне висловлювання Мірдада про Любов: 
«І так само, як річка, спустошуючись, впадає в море і, зливаючись із ним, збагачується, -- так і ви маєте спустошити себе в Любові, щоб знову наповнитися Любовю. Ставок, котрий до моря не несе данину, перетворюється в болото». 
Вибираючи для себе план дій, Матріон зважував наявну силу почуттів Любові, вдивлявся у свою «половинку», як у дзеркало, і спустошувався. До моря було далеко – сидів із пензлем у руці навпроти полотна «Родина», виобразнюючи кущі соняхів, котрі вперто обстоювали своє місце під Сонцем серед віниччя. Гібриди дивували всім: товщиною і розгалуженістю стовбура, котрий моделював Дерево Життя Людини, голівками різної зрілості – від щойно розквітлих до старечо опущених долу, кроною, котра дивилася в усі сторони світу, потугою долішньої частини стовбура, хвилястими лініями листя, в котрому вгадувалися схеми ромбів і трикутників, подекуди – з кардіознаковістю, стійкістю до вітрів, котрі невгамовно витискували собі повітряний коридор поміж дерев і хат, та сонях опирався.
… Донбас три роки здригався від війни, там умирали кращі Сини України. На очі наверталися сльози жалю за їхніми душами. Воїни йшли з Життя, аби народитися для Нового Життя, Смертю Смерть подолавши. Вони це так не озвучували, а говорили про Батьківщину, Сім’ю, Україну. І… стріляли у ворога без жалю і любові, захищаючись. І знову сходило Сонце, аби освітити роботу Ненависті й залишки Любові…
Поза окопами Краю і в звивинах мозку кожного владарювали злочинці. Одні називали себе владиками, попами і батюшками, інші – депутатами, урядовцями і президентом.
Мабуть, так і має бути – з Живого світу наш виглядає мертвим, а тому живі мертвеці управляють процесами Великої Руїни Свідомості. Але завжди можемо бачити сліди живильного капання сліз, котрі збираються в ріки горя народу, аби зберегти генетичну пам’ять про Бога, котрий прагне визволення з кігтів Простору, Часу. В яке море вони впадають, несучи данину крові?
Герої не вмирають, бо вони забезпечили собі божественний Перехід у Свободу буття. Так думають в суспільствах про загиблих на Війнах. Так легше витримати тиск жалю за втраченою Любов’ю. Але там, де одні вбивають інших – усі ж бо Діти Бога, суспільство називає героями і успішних вбивць, і вмілих рятівників, і вмілих командирів та політпрацівників, і капеланів, і кабінетних стратегів тощо. Усе підпорядковане слову Свобода, якому ампутували важливі ділянки кори головного мозку, котрі контролюють вибір Свободи Духу. Поняття навантажили сумнівним у стосунку до Свободи смислом Перемоги. Люди, відтак, стають зомбі – гвинтиками політиків кабали, і тоді питання фінансування Війн стають головними – Гроші святкують Перемогу, зухвало регочучи в лик Свободи.
Смерть свідчила, що Героям Святого Розуміння ордени на груди не вішають – вони воюють поза приписами статей державних Конституцій і тільки за смислами  Свободи Духу. І вони не помиляються у виборі Смерті задля Життя. Так чинили й Герої Небесної Сотні.
«Хвала тому, Чиє слово Людина. Хвала тому, Чиє слово Бог. Нині і навічно. Всюди і тут», -- хотілося написати на стягові Свободи слова Мірдада, як частину молитви за Воїнів Духу України РАС.  
… ОнРА навернув увагу Матріона на осі коліс воза, котрий тараторив по щербатому асфальту поруч із садибою, поспішаючи з візником, старою кобилою, плугом і боронами на людські весняні поля. Усе це причандалля весело підстрибувало, надаючи події важливості.
Веснувалося і треба було братися до роботи на городі й побілити облізлі за роки стіни хати, затулити шлях морозам, котрі пролізали крізь тонкі підвіконники у хату, полагодити вентиляцію, залатати шифер на даху, котрий втрачав міць і тріскався від старості, постригти й обприскати кущі й дерева, полагодити водопровід і крани, почистити підвал, порізати деревину на дрова, -- і ще безліч турбот чекало на господаря, котрий любив поратися на господарстві не з обов’язку, а для здоров’я. А тут іще передінфарктний стан нагодився зненацька – так трудився за Програмою роботоголіка, впорядковуючи вал уздовж вулиць обійстя, що перейшов межу втоми й зсунувся на тому ж валу на коліна, віддихуючись від нападу тиску.
… Після лікарського обстеження зрозумів, що зіткнувся зі старістю, але не змирився – все здолає, бо ж іще потрібно підтримати Родину, розкидану по світу, й дружину, здоров’я котрої здає позиції, ще могили Предків просять не покидати їх напризволяще, ще правнучку і внуків із дітьми треба навчити правдиво молитися, ще … так багато потрібно сказати учням, котрі гуртуються у соціальних мережах ... Ще і ще, ще і ще.
Та невже? – майнуло в підсвідомості, ніби кресалом вибило іскру Істини.

Втомлений блуканням станами свідомості, важко засинав на дворовій канапі серед буяння дерев і квітів, під горіхом, котрий ловив Вітер і бавився в стійкого солдата Руху Опору, дбаючи про півкулі плодів своїх. Вони тільки-тільки появлялися на світ Божий, посилаючи Землі сльози суцвіть, що чорніли від польоту смутку й покривали подвір’я та хату концентрованим Простором і Часом, які наповнювали ніздрі носа ароматами Волі.
… Минали весна і літо. Віра дбайливо підмітала подвір’я в моєстві Матріона. Сон збирав Час і Простір та переносив їх у підсвідомість Вчорашнього Дня.
 
 
Осінь 2017 року
 
Вівтар Свободи
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Не дивлячись на те, що ви сконцентровані у власному «Я», одначе перебуваєте в єдиному спільному «Я» --  і навіть «Я» єдине Всевишнього перебуває в тім спільнім.
Божественне «Я» -- свята вічність, нетлінне, єдине слово. В ньому Бог – Первинна Свідомість – проявився. Якщо б не це, він був би тільки мовчазним абсолютом.
І словом ОН Він створив себе. Безформний з ним приймає форму, а, прийнявши, всі істоти у безформне повернуться знову.
І, відчувши СЕБЕ, поміркувавши про СЕБЕ, і сказавши про СЕБЕ, -- не потрібно Богові вимовляти будь-що, крім «Я». Тому слово «Я» - Його єдине. Лиш воно є СЛОВО.
Усе висловлено, коли Он вимовляє «Я». І всі світи, видимі й невидимі, і все, що народилося, і все, що очікує народження, і час, те, що нині є, і те, що лиш настане, -- все на світі, найдрібніша пилинка у Всесвіті – відгукнулося, об’єдналося в цьому Слові. Ним створене, через Нього й існує.
Тільки відгуком у пустоті є те слово, що не має значення, воно – проказа, якщо не містить у собі єдності.
Одначе Слово Боже – не відзвук, не свищ на язику і не проказа. Тільки ті слова стають такими, котрі позбавлені вищого Розуміння. Адже Розуміння – це дух святий, котрий оживляє Слово,наповнює його Свідомістю. Розуміння – це суть, котра приводить до рівноваги, а чаші ваг – це Первинна Свідомість і Слово.
Первинна Свідомість – Слово – Дух Розуміння – ТРІЙЦЯ БУТТЯ. Троє є Одне. Одне є Трьома, і рівнозначне, і рівномірне, і рівне в часі – тобто само-врівноваження, самопізнання, само-наповнення. Й ніколи не більше й не менше. Завжди в спокої і неперехідне. Воно є суттю ДОСКОНАЛОСТІ РІВНОВАГИ.
Людина кличе його Господь, хоча воно надто чудесне, щоб мати імя. Незважаючи на це, священним є його імя, і священними є вуста, котрі зберігають цю святість.
І ким іще може бути людина, як не сином Божим? І хіба може вона відрізнятися чимось від Бога? Адже жолудь містить у собі всього дуба? А людина в собі приховує Бога?
Це ж означає, що й людина є трійцею свідомості, слова і розуміння. Чому ж не врівноважена людина настільки, наскільки  Бог?»
 
***
Матріон прислухався до роботи Серця, в якому Віра ладила Вівтар Свободи – лучила Первинну Свідомість, Слово і Дух Розуміння в Одне, Єдине. Потреба Досконалої Рівноваги розширювалася Свідомістю до росту власного Дерева Життя й викрешувала іскри, котрі свідчили про необхідність молитви.
Поява іскор тішила Серце – воно вмить змінило настрій Матріона: все довкруги постало в іншому Світлі. Зникли Тіні сумнівів, незадоволень, страхів, змінилося ставлення до голодних істот, котрі чомусь, ніби хтось надіслав випробування, заполонили територію садиби. Стало важливим оточення, його роль Вчителя набула смислу Високої Науки, бо ж усе від ОтцЯ і все походить від однієї Мами – Матерії. Їх діти туляться до купки там, де їм і належить, -- біля Вівтаря Свободи, котрий Людина має провадити, бо вона є вмістилищем усього сущого в коконі її Поля Свідомості, -- це її Я.
Трисуття наводило власні порядки, і мені не залишалося нічого іншого, як підкоритися Його Владі – справжній, не підставній, насадженій світові забаганками смертних.
ОнРа стежив за рухом свідомості Матріона й не втримався від запитання: скажи, сОбрате, як втямити ось цей мудрий вислів, який Мірдад не пояснює зі зрозумілих і проголошених ним причин – лиш те, що дозволено: «І словом ОН Він створив себе. Безформний з ним набуває форму, а, прийнявши, всі істоти у безформне повернуться знову»?
Дійсно, сОбрате, добре слово для звертання ти застосував, бо ми – Люди-Боги, сОбрати – с О беремо, походимо зі слова Он. Так знак кола всезагального руху називається в священній Азбуці України. Такий, а не інакший вид руху, зумовлює всезагальна й індивідуальна схема душі – буква Н утримує кола руху. Пращури її називали Питаре діаіе, а я називаю Питарем – це два рівносторонні трикутники, котрі, перетинаючись на одній Осі, творять Матрицю з шести трикутників меншого масштабу -- з ромбом уздовж Осі й чотирма трикутниками-крилами. Матриця має три центри – один спільний для всіх і два силових у ромбі для змушення проявленої енергії рухатися Двоколом. Одне є проявом темної енергії, інше – світлої.
Із цього джерела походить твердження, що все походить від однієї Мами-Матерії й ОтцЯ, зміст котрого Азбука описує кодами От Ци до Я. Осмисливши Святе Розуміння цієї частини Азбуки, осягнемо зміст Течії Життя – те, як енергія дуальності Життя повертається в стан Єдиного Слова Я. Тобто Отець – це Той, хто дає Течії Життя Програму народження та енергетичного Переходу Людини-Бога в Позачасся, а Мати – це Та, котра дає Життю Матрицю, здатну втілити  Програми Життя.
Схема Матриці душі не має проявленої форми, тобто є безформною, бо вона твориться темною матерією за знаками священної геометрії, але набувши її завдяки руху Світла Течії Життя від ОтцЯ, і не досягнувши безсмертя, вмирає – повертається у безформне.
Онра уважно вслухався у слова Матріона, уявляючи схему безформної душі, думав про абстрактність Неба, створеного темними силами Матерії, про його всеосяжність та приватну подобу в образі форм, про загальну ілюзорність світу -- Світлого, створеного від ОтцЯ і Мами, й дивувався такій розумній і титанічній Свідомості, спадкоємцем якої йому серед інших дано стати.
Та все ж, -- продовжив ОнРА, -- як у Божественному «Я» -- святому, вічному, нетлінному, єдиному слові Бог – Первинна Свідомість – проявився? І як, «якщо б не це, він був би тільки мовчазним абсолютом»?
Матріон поглянув на ОнРА, як на узагальненого студента першокурсника кафедри дизайну, котрий мовчить, бо в нього нема запитань через власне невігластво, успадковане від учителів-попередників -- наступників світового невігластва,  й порадів його намаганням пізнати сокровенне.
Підказка є в словах про «мовчазний абсолют» -- без людини нікому було б мовити. Мовлення базується на словах, а ті – на буквах Азбуки, а вона – на кодах цифр, чисел, звуків і графем, які, Волею Проявленої Первинної Свідомості, дані нашому Розуму для самопізнаннЯ – Я, Бога. Ти вже розумієш, що душа набула тіло, як форму. Відповідно мозок набув здатність оперувати кодовими параметрами Світла для логічно-образного мовлення, а Серце – кодовими параметрами Пітьми для емоційного наповнення образів. Але ж і через нього маємо вийти з емоційних блукань.
Щоб зрозуміти, як коди Неба і Землі народили Людину від ОтцЯ і Мами, треба знати священну геометрію – її знакову природу, яка диктує всі взаємодії Течії Життя. Поки що ця інформація доступна частково й висвітлена в моїх працях.
Абсолют – це безмовний, тому що безлюдний, ідол. Бог – це багатомовне, багатолике Життя істот і світів, це проявлена первинними кодами букв Азбуки Свідомість Я, котру Людина назвала абревіатурою з трьох букв: Буки Он Глаголить. Тобто вказала на знаковість походження слова Бог від слова Он та на властивість мовлення, дану всіма буквами Азбуки. Тобто все, що Іі-снує, свідчить про Бога. І від кожного малого «я» залежить рівень розвитку Первинної Свідомості до стану Свободи Духу Розуміння. Людина-Бог слідує кодовим приписам руху в Полі Свідомості Єдиного.
Якщо хочеш пізнати Розумом кодові приписи букви Я, подивися найперше на неї як на сакральну схему, яка містить усі елементи графем букв Азбуки. Тоді крути ними в площині і в тримірному просторі, виобразнюючи різні абстрактні моделі. Долучи до роботи всі знаки, які відомі в Полі Свідомості як такі, котрі відображають смисли руху і течії, смисли матриць і нульові сенси тощо.  Проглянь, як Час тут порядкує і Простір, як модулі цифр стають Первинними образами Поля Свідомості, а смисли чисел перетворюються в ознаки образів.
Усе це є тяжкою ношею для душі, тому Первинна Свідомість подбала про легку ношу – визволитися з-під дії світла букв Азбуки Любов’ю і нею, як єдиним Ключем Життя, котрий відкриває доступ до Я Макро-Бога, прокладати собі Шлях Свободи Духу Святого Розуміння.
На Вівтарі Свободи – нашому Серці -- є тільки три смисли: Первинна Свідомість, Слово, Дух Розуміння. Керуючись ними маємо досягнути Досконалої Рівноваги. Тому перейдемо до святої дії – молитви як методу роботи на Вівтарі Свободи.
Із цього приводу є запитання: кому молитися, до кого звертатися, якими словами, і чи вони потрібні? – звернувся ніби й до себе, та водночас до Поля Свідомості ОнРА, заглядаючи в очі Мірдаду. Той не забарився з настановами:
 
***
Із ПоКОНу Мірдада. «Ні Рай, ні Пекло не запропонує вам Мірдад, та може нагородити Священним Розумінням, котре здійме вас вгору, туди, де нема ні пекельного вогню, ні райського саду. Ви можете цей дар прийняти тільки серцем, а не руками. Та серце ваше має бути легким і вільним від усіх бажань і прагнень. Одне бажання і прагнення має бути в тому серці – набути Свободу і Розуміння.
Ви ж бо не чужинці для матері-Землі, й вона не є вашою мачухою. Ви – серцевина її серця, ви суть її суті. Вона за щастя має нести вас на широкій, сильній, надійній спині. Нащо ж ви хочете нести її на запалих, слабеньких грудях? І скиглити, страждати й всихатися від того, що не можете вдихнути?
… Даремні ваші молитви, звернені до інших, крім себе, богів.
Адже сила притягання зумовить силу відштовхування. Вона  перебуває у вашому єстві. Усе, що прийде до вас, і все, що вас покине, перебуває не десь, а у вас.
Уміння отримувати є умінням віддавати.
Де голод, там і їжа. Де їжа, там має бути голод. Страждати від голоду означає насолоджуватися блаженством наповнення.
Так, у бажанні приховане його виконання.
… Звільніть пам’ять від смороду і сміття, і ви знайдете ключ.
… Не Богові довіряйте власні незчисленні турботи й надії. Просіть Його не відкривати двері, від котрих Він дав вам ключ. Простір шукайте у власному серці. У широті серця і є той ключ, котрий відкриває будь-які двері. І в широті серця є все, що втамує вашу спрагу: добро і зло.
Могутній Майстер прийде вам на допомогу. І нема, монахи, іншого Майстра, ніж маленькі кров’яні тільця, котрі стрімко рухаються венами, і кожне з них наповнене дивною силою, і кожне є найпевнішим звітом про ваше життя і загалом всього Життя, його сокровенних проявів.
Живе Майстер у вашому серці, звідти ж і діє. Саме тому серце оспівують. Воно є джерелом сліз радості й горя. В ньому заховані страхи Смерті, всі страхи Життя в ньому живуть.
Ваші мрії та бажання – це інструмент Майстра. Ваш Розум пильнує дисципліну, ваша Воля віддає накази.
Коли навчитеся постачати крові одне Бажання, котре затьмарить решту, довіртеся тільки одній Думці, не відволікаючись на інші, і в єдиному пориві Волі віддайте наказ, тоді бажання точно втілиться.
Як досягає святості святий? Ніяк по-іншому, лишень очистивши кров від думок і бажань, котрі не пов’язані зі святістю, спрямувавши їх незламною волею шукати тільки святість.
… Молитися – це значить наповнювати кров одним Бажанням, однією Думкою і єдиною Волею. Це означає налаштувати себе, бути в цілковитій гармонії з тим, про що молитеся.  
… Нема жодного слова ані справи, жодного бажання чи вдиху, нема жодної миттєвої думки чи мимовільного бачення, ані видиху, ані тіні та ілюзії, які б не вміщало ваше серце вже, і там вони перебуватимуть до скону часу. Налаштуйте серце на будь-яке ваше бажання і воно відразу ж зіграє його на власних струнах.
Не потрібний рот або язик, щоб молитися. Потрібне тихе активне серце, єдність одного Бажання, Думки і Волі, позбавлених сумніву. Нема користі від слів, якщо в кожному складі нема пробудженого серця…
І храми непотрібні, щоб молитися.
Якщо не знайдете в серці храму, не знайдете й де інде.
Більшість людей поки що покинуті на поталу долі. Вони хочуть молитися, та не знають як. Адже можуть молитися тільки словами, та самостійно знайти їх не можуть, і моляться тими словами, котрі їм дають. Вони розгублені й жахаються простору власного серця. Тому їм потрібні стіни храму й натовп таких же людей, собі подібних, лиш так вони знаходять спокій.
Нехай будують храми і моляться, співаючи.
А ви, і ті, кому я відкриюся, моліться про Розуміння. Тільки втамувавши спрагу Розуміння, наповнитесь. Ніщо інше не допоможе.
Запамятайте: ключем Життя є Слово, котре Творить. Воно ж відкривається Любовю. Любов приходить з Розумінням. Наповніть серце усім цим.
Не навантажуйте язик свій словами. Зніміть із себе тягар молитов. Звільніть себе від рабства всіх богів, котрі вас полонили подарунками. Вони ніжать вас однією рукою, іншою ж вас мордують. Вони задоволені й добрі, коли до них моляться і хвалять їх, але гніваються й прагнуть помсти, коли їх осуджувати. Вони не чують, якщо ви не кличете їх, не дають, якщо не просите; нагородивши вас чим-небудь, вони про це жаліють: чийсь ладан – ваші сльози, їхня слава – ваш сором.
Звільніть від таких богів ваше серце, аби одного знайти в ньому – Того, хто наповнить вас Собою. Тоді й ви наповнитеся.
… Моліться так, як вас навчили. Моліться хоча б як-небудь. Ідіть! І все, що маєте намір зробити, здійсніть, поки не оволодієте собою й не навчитеся вчитися, поки ваше кожне слово не стане словом молитви, а кожна справа – суголосною з волею божою.
… Моліться про одне – про Розуміння. Нічого іншого вам не потрібно.
… Любов є законом, суттю Бога».
 
***
ОнРА здригався від сили слів Мірдада і радів, що вони прийшли до нього, щоб вимести з серця сміття і бруд.
Думав над словом молитви -- Єдиним, Я.
Любив себе тією любов’ю, яка приходила з Розумінням.
Укладав текст молитви Серця: ПроЯвлЯйсЯ! ДійсЯ! Живи Святим Розумінням, Любове! Нині й навічно. Всюди і тут Єдина Воля. Хвала тому, Чиє імя Людина! Хвала тому, Чиє імя Бог -- Всеосяжне Я  -- і Матрікон знак Його. ДійсЯ!
…На старій акації, котру Предки садили для не тільки символічного споглядання власного віку, а й на знак Любові,  зібралося юрмище дроздів. Котрийсь озвучив слово «і» й товариство здійняло несамовитий галас. До них прилетіло ще декілька сотень співаків, вони зайняли сусідні дерева біля хати і в садку й долучилися до щебету. Що діялось?! Згодом виникло дивне переміщення -- частина птахів перелетіли на одну гіллю й затіяли хоровий спів. Інші дослухалися й вторили хористам. І тут почалося: звучало так, ніби Майстер керував багатоголоссям, а музику грало Дерево Життя Всесвіту.
Несамовита радість прийшла до мене, аби разом із Всесвітом заспівати хвалу Людині-Богу. Нагодилися слова Мірдада:
«Хвала тому, Чиє слово Людина.
Хвала тому, Чиє слово Бог».
 
***
Минали дні чтива й підготовки до зими. Матрікон стежив за ходом думок ОнРА і ввічливо звернувся до нього із запитанням: пам’ятаєш, ми весною говорили про довіру й Віру. Відтоді чимало змінилося в нашій свідомості. Чому не питаєш про ту Віру, з якою втримаємося на Вівтарі Свободи й досягнемо бажане визволення Духу?
ОнРА перебирав у пам’яті слова типової християнської молитви на російському діалекті, котрої навчала мама, й пригадував: чи мовиться там про Віру? Але не виявив у завчених навіки строках такого слова. Очевидно, про неї малося на увазі – мовець мав би говорити слова з таким натхненням, яке б свідчило про Віру в серці, а не вправлятися в логіці висловлювання. Але яка мама могла пояснити синові суть молитви? Для мене, наприклад, пояснення виглядало приблизно ось так: Бог все чує і бачить! Якщо не будеш молитися, Він тебе покарає! Бійся Бога, сину, йди до церкви. Там поганого не навчать!
Та моє єство противилося і такій науці, і таким вимогам, за що отримував від мами впродовж усього життя «на горіхи». Та моя впертість не давала згоди, бо вогонь Свободи – це тепер стало зрозуміло – горів у моєму серці від народження. Хтось же запалив його?!
Для захисту власної Свободи знайшов такі слова: ще не народився той, хто буде керувати мною! Звичайно, маму це ображало, та вона терпіла ці «вибрики» зі скорботою Серця на обличчі, та з Любов’ю в очах, а доводити їй смисли Бога й релігії в моєму розумінні виявилося корисним для нас обох. Так і живемо, довіряючи один одному, але з різними розуміннями Віри.
Давай послухаємо Мірдада: хто краще від нього висловиться про Віру?
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Віра рятувала Предків, і ми є синами її.
… Ви легковірні! І піддаєтеся на витівки ваших почуттів. Куди ж поділася ваша уява? Адже тільки за її посередництва зможете побачити що зміни, в наявності яких ви впевнені, -- це тільки спритність рук, обман.
Як ураган може бути швидшим за бриз? Хіба не з бризу починається ураган? І хіба ураган не носить у собі бриз?
… На шляху він зустрічає чоловіків і жінок, котрі бажають топати рівною дорогою. Вони залишають у серці мало місця, лише для Малої Ностальгії, натомість пристрасно бажають вийти на світлу вершину, але їх веде сліпий і кульгавий провідник.
Веде їх віра, але вона базується лише на тому, що здатне розрізнити око, почути вухо, відчути рука, а ніс вдихати. Одні дійдуть до стопи, інші до колін, треті видряпаються до гомілки, хтось до талії з трудом добереться. Та всі вони здійснюють сходження без Віри, тому всі, раніше чи пізніше, зірвуться вниз, навіть на мить не побачивши вершини.
Хіба може око бачити все, що можна побачити? Хіба може вухо почути все, що тільки можна чути? А смак і запах? І як тільки вони покличуть на допомогу Віру, котру народила божественна Уява, тоді їх чуття, наповнені справжнім, побачать і почують, і запахи, й смаки відчують, і стануть тоді почуття драбиною для сходження на вершину.
Чуття, позбавлені Віри, не можуть провадити, їх не варто брати в провідники. І хоча дорога, яку вони вкажуть, здасться вам рівною, вона усіяна підступними капканами. І той, хто нею йде, бажаючи сягнути вершин Свободи, або загине, або зірветься вниз, до підніжжя, звідки почав сходження. Там, страждаючи, буде лікувати рани і збирати кістки.
… Віра, народжена хвилями страху, -- це тільки піна на хвилях. Від Страху вона здіймається і з ним же відходить. Істинна Віра квітне на стеблі Любові, а Розуміння – її прекрасний плід. Якщо боїшся Бога, тоді нічого йому вірити.
… Віра ж подарує тобі крила, вознесе над застійним, удушливим світом і віднесе тебе понад мертвою пустелею до Вершини, де пройдеш випробування й зміцниш свою Віру та очистиш душу від сумнівів.
І чиста Віра проголосить перемогу й проведе тебе до підніжжя Вершини, вічно свіжої і зеленої, і Розумінням обніме тебе. Виконавши завдання, Віра відійде, а Розуміння буде правити твої кроки, поведе тебе до неосяжної Свободи, туди, де є істинний, безкрайний дім Бога і Оновленої Людини».
 
***
І це також потрібно пережити, -- повторював фразу, як мантру, ОнРА, котрий був минулим Матріона, його теперішнім щоденням і претендував на завтрашній день у роботі півкуль головного мозку зі Словом. Він виринав із пітьми темної матерії щоразу, коли потрібно було рятувати душу від сходження з Розуму – опускання на дно чуттєвості, адже не міг дати раду течії свідомості. Так міркував, поки не побачив, що Матріон діставався Берега, на схилах якого душа складала сушити весла після мандрів човна свідомості світами пізнання й просилася до Вівтаря Свободи, сподіваючись знайти в молитві можливу розраду та підтримку для Віри.
Дволикий! – ганьбив єство і той, і інший. – Половинчасті, а тому розгублені, -- вступав у перемовини Ор, намагаючись на правах старшого бути суддею в суперечках Прабатьків. – Зійдіть із постаментів обрізаних пірамід у власних півкулях, скиньте корони знавців Слова, прикусіть язики й опустіться віссю до Вівтаря Свободи в Серці вашому. Воно спрагло чекає повернення блудних синів до Віри, яка не затуманена віруваннями в когось чи щось. Віра – це лише метод набуття Мікро-Богом-Людиною Свободи в незмінному прагненні наповнитися Любовю до всього сущого, що воно Є Бог – Я Всесвіту.
Вишній стояв на чатах лику кожного півкола руху душі безконечником, а вони почергово викрешували то заперечення Його існування, то підтверджували це фактами, аби в чергове товпитися думками у брамі виходу кожного витка Життя з пекельного кола.
Так тривало доти, поки Азбука не втрутилася в суперечку ликів, запропонувавши Мозкові код слова з Трьох букв-слів-цифер-чисел: Буки Он Глаголить.  Вони вказували на буквену Природу творення, відому за словом БОГ, котре споконвіку пантрує Час і Простір меж свідомості, в якій яйцеклітини множаться за образом і подобою, не маючи чіткого уявлення про жодне з начал творення. І тільки об’єднавшись у слові Бог, Уявлення Розуму посувалися в думанні стежкою, котра звивалася урвищами, і не спотикалися.
У-ЯвленнЯ! Такий виразний, точений з букв вказівник Дороги на Вершину України: йдучи стежкою Я, здобуваєш Я! Відбувається Явлення Бога. Відповідно, По-чуттЯ – це тільки сПокій, здобутий органами чутливості тіла. Так незмінне і змінне снують мою іпостась, -- міркував Матріон, спираючись на образи Вічності, заховані в словах Мови.
ОнРА розумів, що робота Світла і Пітьми означується буквами Азбуки Людей Слова, що через них можна зрозуміти суть Творива, але поверхнево, бо йшлося про ілюзію буття. Та знак У вказував на глибинну суть – Україну, котра є образом Свідомості Я. Хіба можна, знаючи істинну, божественну суть України, зраджувати її у власному серці – не йти Дорогою УЯви? Я-Ви – це і є Україна: вічність Я, духовна суть Бога-Людини, а не територія, затоптувана тисячоліттями пітьми свідомості, але не потоптана, запльовувана, але не запльована, оббріхувана, але не оббрехана, мільйони раз омертвлена, але жива.
І Матріон, натхненний Я-свідомістю Пращурів, котрі уклали Азбуку для нащадків, таки став на Шлях виходу з циклів руху спіраллю Життя з метою дістатися Центру, де розташований Вівтар Свободи. І вже не потребував його, ОнРА, консультацій, а тільки спільного руху в Україну, який би помножував енергію, а не забирав її на словесні балачки.
Якщо Бог, як закон руху життя – його видимої та невидимої сторін, енергій, матерій, -- міркували обидва в унісон, не промовляючи й слова, -- діє буквами Азбуки за схемою ОН Двокола безконечника, то на цій дорозі нема іншого місця для виходу і входу, крім Центру кіл. А ВІН, котрий містить дві точки вертіння пекельними колами – світлого і темного переходів, весь час перебуває з людиною. Вона ж знайде їх за органами, котрі управляють взаємодіями світла й пітьми. Мозковий Центр працює зі світлом букв, а забезпечується даністю мережі темної матерії. Серцевий працює зі світлом, котре не має тіні, й працює на основі технологій образної діяльності – акумулює почуттєву енергію Любові, спираючись на Віру.  Так душа отримує на початку дві Он-пари кіл-крил, на яких може літати вибраними Просторами, даючи можливість одному колу розсіювати інше.
Але все це не має сенсу, поки Людина не ввійде в Центр, аби з Нього силою почуттів Любові вийти з Часової кабали.
Ось і Мірдад такої ж думки про головний інструмент Я: «Хоча все роздане його єдиним Словом, та Слово це – поза часом і простором, оскільки воно Он».
Тож Віра Он-чином – сумісною роботою Мозку й Серця -- пов’язана в єстві зі словом Бог і забезпечує матеріалізацію думок та почуттів до входу в Центр Свободи. Але матеріалізація не є способом входу-виходу. Потрібна образна трансформація єства – налаштування Он-Слова та його людської подоби на Чисту Віру.
Тому Молитва є засобом У-Явлення (вООбРАженнЯ, виОбразнення -- вироблення) Світла без Тіні. Вона, щира і натхненна, народжує той Звук і ту силу Спокою Слова у Вірі, які будять Любов. А та, зібравшись у течію Світла без Тіні, творить диво оновлення Людини і її  переродження у Святому Розумінні.
ОнРа погоджувався з Матріоном, що Віра, котра походить від Предків, діє в єстві за усталеними законами існування Трисуття Духу, душі і тіла. Та в міркуваннях адепта знання, а тим більше в його Священному Розумінні, вона не може проявлятися як поклоніння конкретному Синові Людини, котрий осягнув Перехід. Хоча, в порівнянні з ним, кожен спадкоємець Віри упосліджений догмами релігійного і наукового знання -- І Предків, і Пращурів, і власних, а тому перебуває на нижчому щаблі Святого Розуміння. І все ж, звертання до Бога – це звертання до Материнської Яйцеклітини, її Дерева Життя. Налаштувавши вібрації власного Дерева Життя на вібрації вищого рівня Мікро-Бога, Людина входить у резонанс частот. Так слова молитви втілюються у власній Істоті Світла без тіні. Тож чим далі в Просторі Мікро-Бога поширена власна Істота, тим повнішою стає Віра, увиразнюючи власну божественну ІНстанцію.
Віра – це опора святості, інструмент Сутності Бога. Вона береже кожного доти, поки туди не вкинуть «гранату», -- добував висловлювання з образного Поля Свідомості ОнРА, згадуючи бандерівські схрони часів Другої світової війни. -- Гранатою може бути і власне слово, і чуже, і неосмислена дія, і випадкові обставини, і ще, мабуть, багато що зі світу ілюзій, -- додавав, приймаючи рух до об’єднання єства в Єдиному.
Так і не так, -- перебирав висновки, немов квасолю, Матріон. – Вона береже Істоту Святого Розуміння вічно, незалежно від «гранат». І, незважаючи на дію «гранат», маємо забезпечити Твердь Віри, непохитність руху до Свободи Святого Розуміння. Віра перетворює відчуття змінності у спокій божественної захищеності. Це оболонка і наповнення Тверді Тіла – його Дерева Життя, двигун душі, крила свідомості Бога. Її не помацаєш руками, не вздриш очима, не купиш і не знайдеш на дорозі. Вона дається Світлом душі, котра стала на шлях визволення і довірилась власній сутності Бога всеосяжною Любовю, позбавившись страхів та інших почуттів, котрі народжують хвилювання за прийдешнє.
Схроном святості, Ковчегом є Дім, в якому перебуває душа, -- сакральне і фізичне тіло, зіткане на матриці Духу за Законом БОГ, -- переконував себе ОнРА і шукав підтвердження в очах Матріона.
Це пристанище Віри, -- уточнив Матріон, -- бо тільки в тимчасовому Домі людини ілюзія світу, зітканого зі слів, може перейти, за Його наукою, через Слово Он у світ Реальності Вишнього Плану Свідомості, -- в Я. Перейти, здійнявши  дві пари Крил – чоловічі й жіночі. Тоді, як ти чув від Мірдада, Віра відійде.
Матріон, нав’ючений запитаннями від себе ж, замислився над Конкодерами свідомості українців та всесвітнього люду. Міркував, за науковою звичкою, від якої так важко позбутися:  шість моніторів торсіконного генератора голови, котрі курують повідомлення з дванадцяти рівнів інформації Всесвіту, мають працювати синхронно, аби перевести коди в єдиний, доступний для Людини образний рівень Переходу свідомості -- ДЕВ’ЯТИЙ.
Як це практично виконати? – не вгавав ОнРА, силкуючись налаштувати автопілоти Конкодерів на вібрації Віри – стану осяяння істиною.
А чому не рівень ОДИН? – перевів запитання на своє Матріон. – Або чому не на рівень НУЛЬ, або ДЕСЯТЬ? Де сидітимеш, адепте, аби перейти свідомо, не вдаючись до активації Розпяття? А, може, і вдаючись?
Де? В Ять! – підказувала думка шлях до Я. -- Де? С Ять! – перебивала її інша. 
Ходи В і С, -- відзначив  ОнРА, посилаючись на Азбуку Людей Слова, -- означають, що Веде СловоНими входиш в Я через рівень осяяння Девять, а виходиш через рівень осяяння Десять. Ходом також є знак букви І – входиш на Вісь і втрачаєш власне єство, розчиняєшся в Просторі Бога, втрачаєш звязок із Часо-Простором.
Стаєш безконечником, укоріненим у безкінечність Бога, -- підсумував Матріон, і почув голос Свободи: йди туди сміливо, Віра Веде й Слово Бог у тобі.
Ловив вібрування слів і повертався до вібрацій серця, котрі посилає Віра. Вона ж вимагала не часткового, а всеосяжного почуття Любові, в якому зникає конкретність відчуттів. Таке неможливо осягнути мисленням – товкмаченням думок. Але ставало можливим на вершині Піраміди – Горі блаженства, де неодноразово опинявся в силу почуттів Любові. Піраміда виростала в Центрі Двокола Он завжди, як тільки координати руху почуттів сходилися в серці.
Повертався до пережитого досвіду й пригадував себе в тому стані Любові, котра променіла нездоланною силою в протистоянні зі світом ілюзій, силою безсмертною і правдивою, котра в різні часи виводила мене на Шлях Свободи.
Так виходив на КОН Дев’ять, аби в чергове зійти з тору Вісім і почуватися керманичем власної душі, котру стриножили вісім подорожніх, у руках кожного з яких запеклася граната: ГРА НА ТА – і це тобі НА, й інше, ТА не думай: все марноТА, бо пораховане числами. А вони контузять Мозок абстракціями ілюзорного буття матерії, де свідомості відведено закуток біля туалету. Бо тільки пораховане народжує гроші, а вони – потребу матеріального буття в Часі. Кожен, хто слідує Богові Грошей, опиняється в закутку біля виходку, як називали туалет Предки, а не перед дверима Виходу з Поля Ілюзій. Це тепер, на схилі літ, свідомість проростає смислами Святого Розуміння.
Неповторні це миті перебування на кону Дев’ять, і тільки вони дають відчуття повної Свободи виходу з Часу у Світло без Тіні.
… Та-ТА?
Та! Та!
Тра-та-та…
Строчив кулемет вздовж Сходу України вже четвертий рік…
На Заході безвіз відкривав Європу для українців.
Тра-трах-та-та…
 
Шлях Волі
 
Дозрівали горіхи і гучно падали, вдаряючись об шифер даху. Серед ночі звуки ударів будили мене зі сну. Горіхи втішалися, -- як мені уявлялося їхнє падіння ночами, -- що можуть продемонструвати власну волю. У помічники вдень вони брали собі вороння, яке налітало хмарою, і починався справжній горіхопад. Попервах мене це напружувало, адже ворони наполегливо диктували мені власну волю, чим свідчили, що мають незаперечне право на те, що вродила земля. Звичайно, моє єство противилося такому ставленню до приватної власності: проганяв вороння всім, що потрапляло в руки. Але вони виявилися цілком розумними – спостерігши силу моєї «зброї» та її досяжність спокійно переміщалися за стовбури гілляк, де їх дістати було неможливо, й продовжували товкти горіхи.
Протистояння тривало роками, і ось цієї осені моє ставлення змінилося: дійсно, вони є моїми сусідами, живуть собі на деревах у парку, допомагають мені тим, що струшують горіхи, а також тим, що розносять їх по території садиби. Весною насіння проростає, даючи новий посадковий матеріал. Тож є чим поділитися з тими, хто потребує саджанців, також є що садити на дикий вал довкола, аби захиститися від постійного Вітру. Таким воронячим саджанням у мене вже підростають чотири молодих дерева. Цікавим сусідам відповідаю, що то для них насадив молодняк, аби вони разом із дітьми могли поласувати корисним продуктом.
Та й білочки віднедавна облюбували собі горіхове місце – періодично прибігають поживитися, а мені й не шкода: живіть собі, мої Мікро-Мікро-Боженята. Разом веселіше й учитися маю в кого.
Прийшов ОнРА із запитанням: якщо не тільки людина, а й птахи, і звірина керуються волею, то яка ж її природа?
Матріон згадував університетський курс психології, який слухав у вісімдесятих роках ХХ століття. Там діяла чітка методологічна установка партії комуністів: психіка властива тільки людині. Сьогодні ж заперечувати наявність психіки у біологічній формі існування Життя здається безпідставним, бо ж на рівні клітин проявляється не тільки елементарна свідомість.
 Слідуючи думці, що постійною складовою Поля Свідомості є психічна означеність його дії, яка поширюється на весь Простір Материнської Яйцеклітини, маємо назвати її прояви. Оскільки вони найповніше виражені в свідомості Людини, то давно досліджені. Цілісність сприйняття забезпечують психічні процеси уваги, пам’яті, мислення, уяви. Також не буває цілісності Свідомості без Волі, Віри і Любові, які не є звичайним результатом сприйняття світу, бо вони виходять за його межі.
Звідси можемо розрізнити ступені вираження психічних властивостей усього речовинного світу, що перебуває у Полі Свідомості. Тоді зрозуміємо ієрархію рослинного й тваринного населення планети, а також усього живого й неживого у Всесвіті, котрим Матерія виражає дію Слова і з котрого Все постало, -- Я.
Тому в стосунку до Волі можу сказати, що без неї ніщо не було би собою. Найперше, Воля розділяє Світло й Пітьму, з яких постала дуальність Матерії-Свідомості та чоловічо-жіноча дуальність матеріального світу: одне містить інше й забезпечує народження та Смерть всього сущого, їхній рух колами Простору, Часу.
І якщо сила, котра є Я, в зв’язку з кодуванням слів Азбукою, називається Бог, то ми говоримо, що Він наділяє все Волею – спонукою буття, котра має стабільну основу – змушує все бути, а вищих істот змушує проявляти вищу Свідомість буття задля руху Шляхом Волі – усвідомленої необхідності докладати зусилля для осягання Святого Розуміння. Значить, і для Віри, і для Любові маємо змінювати власну Свідомість так, аби бути гідними Шляху Бога.
Мірдад образніше за мене пояснює зміст Волі, бо Він розглядає все у Просторі-Часі як прояв Людини. Ось, вчитайся.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «За життя, в смерті, на Землі й поза нею ви не залишаєтеся наодинці, вас завжди будуть супроводжувати ті, хто брав участь у вашому житті й смерті. Адже ви є їхньою частинкою, вони ж – частиною вас. Наскільки ви потребуєте їх, настільки й вони потребують вас.
Воля Людини присутня в усьому, все володіє волею в Людині. Відбувається безперервний і постійний обмін. Та Людська память зраджує вам, на противагу безпомилковій памяті Часу, котра обліковує все у ваших суспільних стосунках та у ваших відносинах з істотами Всесвіту. Вона ж змушує Людину знову й знову звітувати – за кожний день життям і за кожну смерть.
І блискавка не вдаряла б у дім, якби той її не притягав. І дім так само відповідальний за руїни, як і блискавка.
І бик не накинувся б на людину, якщо б вона не призвела до цього.
Убитий звертається до вбивці, закликає його дістати ніж із піхов, і обидва наносять роковий удар.
Обкрадений спрямовує рухи грабіжника, і обоє вчиняють грабіж.
Так, Людина самовільно запрошує в гості власні страждання, та не тішиться ними. Вона забуває, як і де, в який час писала те фатальне запрошення, як відправила. Але Час його памятає, воно вкаже гостям точну адресу і приведе до порогу.
Я кажу вам: не проганяйте гостя, щоби він не тішив власне самолюбство й на зло не сидів би довше, щоби не прагнув частіше приходити, ніж це потрібно.
Будьте добрі й гостинні, будь-якого гостя ласкаво вітайте, як би він не виглядав і як би себе не поводив, адже він насправді прийшов віддати вам те, про що ви просили.
Особливо будьте уважні до тих, хто вам немилий і набридливий, приділіть їм більше уваги, нагодуйте понад їхня бажання, аби покинувши вас, вони відчували вдячність. Іншим разом вони навідаються до вас вже як друзі, а не вороги.
Ставтеся до кожного так, ніби він почесний гість. Це вам дасть змогу заслужити довіря та дізнатися приховані мотиви візиту.
Сприймайте невдачу як благовоління небесних сил. Як тільки зрозумієте її повністю, вона обернеться в удачу. І навпаки: удача, яку ви зрозуміли невірно, вмить повернеться невдачею.
Народження і смерть ви самостійно вибираєте: їх час, місце, спосіб тощо. І це незважаючи на прогалини у вашій памяті.
Обманщики-мудреці запевнятимуть вас, що людина не вибирає ні народження, ні смерть. Ліниві, котрі спостерігають Час і Простір лише крізь повіки очей, із готовністю назвуть усе, що бачать, випадковим. Памятайте, браття, про їх підступність і обман.
Нема нічого випадкового в Часі, Просторі.
Краплі дощу, злучившись в єдине, народжують потік. Потік прагне злучитися з іншим потоком, аби стати рікою, а ті зберуться одним великим потоком і попрямують у море. Моря зіллються в океани. Так твоя воля, моя і всіх істот на світі впадає в єдиний великий океан. Він називається Єдиною Волею. 
Кажу вам: кожен має волю і прагнення. Навіть камінь – нерухомий, глухий, безмовний і ніби мертвий, він також володіє волею. По-іншому його б не було, і він би не впливав на інших, і на нього нічого б не впливало. Усвідомлення того, що він існує на світі і володіє волею, за суттю тотожне вашому, та відмінне за ступенем».
 
***
Важко розуму, вихованому матеріалістичною наукою втямити такі сентенції про Волю, -- зізнався ОнРА, борсаючись у потоці свідомості. – Скажи, Матріон, як маю розрізнити волю каменя, якщо мій мозок не розрізняє Волю, як даність Поля Свідомості Всесвіту, тобто об’єктивну складову психіки, та волю, як прояв певних зусиль мого мозку і невідомо якого мозку каменюки край дороги?
Це закид каменюки і в мій город, -- входив у Течію Поля Свідомості Матріон, вирішуючи, який спосіб обґрунтування вибрати: логічно-образний чи логічний?— Дивись, собрате, уявляй: камінь, ми з тобою і Всесвіт – це різні істоти, але входимо в одну Істоту Мікро-Бога, як і Все, що існує. Нас об’єднує Єдине Поле Свідомості, Єдина Воля. Оскільки ВОЛЯ означає Ведення Людей О-колами Єдиним Словом творення Я, то ми відрізняємося саме колами ведення – у кожного власне. А воно виражається рівнем психічних властивостей істотного – бути або каменем і підпорядковуватись законам фізичного руху матерії, або бути Людиною й підпорядковуватися  законам  фізичного руху під орудою власного психічного руху свідомості. Відчуваєш різницю зворотного вольового впливу, який ми називаємо зворотнім зв’язком у Полі Свідомості?
Так, камінь впливає на хід процесів у Полі Єдиної Волі як мертве утворення, бо побачити у ньому істоту я не можу, -- чесно зізнався ОнРА в очікуванні нових пояснень Матріона.
Добре що ти відвертий. Це мені допомагає шукати образи, які наш мозок сприймає за первісні, а тому доступніші для сприйняття, ніж вторинні й далі за щаблями відображення. Скористаюся способом викладу істини Мірдадом: скажи, коли ти звертаєш увагу на камінь при дорозі, ти усвідомлюєш, що це він привернув твою увагу? Тобто, стосовно тебе і нього спрацювала загальна  властивість Поля Свідомості проявляти себе через істотний прояв певних психічно сприйнятливих особливостей. Якщо б у каменя не було цих властивостей, а у тебе не було очей для сприйняття, ти, звичайно, не сприйняв би його таким чином, але міг би сприйняти, наприклад, через дотик долонь. Так? Так.
Отже, наш висновок , який вторить словам Мірдада, такий: все, що є окремішнім із власною назвою, тобто створеним за посередництва Слова, наприклад, листочок на дереві, або те, що існує в сукупності виразних проявів, наприклад, Вітер чи Дощ, є Істотою – сотою І. Тут І, як буква Азбуки, використана мною для позначення Осі Я: все, що змушує вісь нашої Істоти коливатися, тобто проявляти психічну реакцію на зовнішні подразники, приналежне психіці Істот. Аналогічно, вісь є у будь-якої Істоти. Наша вісь тяжіння і вісь земного тяжіння каменя поруч тотожні й обидві впираються у Центр Землі. Той також є Істотою, бо належить Осі Сонячної системи з власним іменем і т.д.
У людини центральна Вісь має розгалуження – утворює Дерево Життя. Воно складене з багатьох осей інформації: голови, серця, очей, вух, носа тощо. Так у нашому тілі зібрано Істоти-органи, які мають психічний зв’язок через Осі зі Всесвітом, а камінь має тільки одну вісь, і цього достатньо, щоб ми з ним взаємодіяли як живі Істоти.
З погляду «запрошення», як способу взаємодії образів, Мірдад дає нам зрозуміти, що ми посилаємо, наприклад, погляд на щось і воно відповідає нам власним поглядом, хоча не має очей – достатньо, що воно має вісь, яку ми привели в резонанс із коливанням власної осі.
Таких поглядів-запрошень ми посилаємо безліч, а Єдина Воля оцінює смисли тих поглядів, зводить їх у єдиний, так би мовити, реєстр взаємодій, і через зворотній зв’язок між осями викликає ті чи інші реакції, думки, дії, образи сприйняття тощо.
 Ось таке моє розуміння. Погоджуємося?
Так, -- непереконливо пробурмотав ОнРА. -- Поволі освоюю інтегральне мислення – і з наукового погляду, із образного та з власних відчуттів і почуттів, -- прокоментував ОнРА висновки Матріона, все ще не розуміючи суті усвідомлення каменем власної тотожності з іншими, виразно живими істотами. Вібрування осей, як механізм і спосіб психічного спілкування свідомих Істот, йому здавався добрим аргументом для розуміння, але недостатнім для Святого Розуміння. Бо Святе уявлялося, як щось надзвичайне, важке до розуміння, не кажучи про досягнення стану святості. І яка святість у каменя?
 Якщо це є робота Духу, -- ОнРА міркував далі вголос, -- то виходить, що фізичні ознаки Істот є не тільки фізичними, а містять у собі психічні параметри. Тому, наприклад, коливання осі, чи струни, ми маємо розглядати як двосторонній процес дії Волі Матерії та Свідомості. Воля, таким чином, -- це закономірний процес руху Дуальності. Вона ж, як ми вже стверджували, завжди є проявом взаємодій чоловічої світлої сили та жіночої темної. Відповідно, перенесемо це судження на приклад із каменем, деревом чи мікрочастинкою, і мусимо визнати їх чоловічо-жіночу природу. Так?-- поглянув у вічі Матріона ОнРА, не сподіваючись на відповідь.
Матріон, втішений логікою ОнРА, намагався відчути коливання осі каменя у власному єстві, щоб мати точне відображення суті Святого.
Якщо в момент сприйняття каменем мене наші погляди, тобто властивості коливання осей, зустрілися, то він прочитає всі мої ознаки, а я його. Такий контекст спілкування, -- міркував вголос Матріон, стежачи за вібруваннями власної осі. – Здатність розрізнити чоловічу і жіночу сутності в камені, на перший погляд, нема. Але ж я посилаю поглядом усі ознаки власного розуміння, чи не так? Так. Тим самим моя вісь «включає» вісь Всесвіту, до якої «підключений» і камінь. Відповідно, він буде відповідати мені й повідомить про себе все, що я здатний зчитати з його відповіді. Тобто від мене, як істоти вищої ієрархії, залежить рівень нашого спілкування з каменем. Коли ж він образно мовчить, то так показує співрозмовникові пустоту його погляду. Тому в нашому суспільстві багато художників, а ще більше мислителів, але справжніх, зі Святим Розумінням, так мало.
Матріон не бажав таким висновком підвищити власний статус, але був чесним у аналізі інформації та її висвітленні. Адже досить виразно уявляв той кокон Мікро-Бога, в котрому перебував завдяки Вчителям і власним зусиллям пізнання.
ОнРА заглибився в Уяву, силкуючись видобути звідти найскладніше із запитань, і його виображення в черзі на озвучення зустріло таке міркування: якщо все, що існує, має природу істот, і всі вони перебувають у Полі Єдиної Волі, тобто Святого Існування, то поглинання поглядами, по-перше, має виявляти Святе Розуміння, а по-друге, може перерости в різного роду поглинання, що не мають стосунку до Святого: їжі, свідомості, статевих утіх, приватної власності, землі й Землі, Волі і волі, Часу і часу, Простору й простору  тощо. Тоді в погляді на іншу істоту наша потреба і думання про необхідність їсти стає явищем омертвлення собі подібних.  Де  тут місце Святості, Святому Розумінню?
Матріон усвідомлював, що Уява з допомогою ОнРА і Мірдада виводить його на інший, якісніший рівень сприйняття власної суті Мікро-Бога-Людини. Зрозуміло, що на Вищому рівні це сприймають тамтешні Істоти, з якими не можна зустрітися поглядами через приналежність до різних істотних смислів і відображень Святого Розуміння. Та все ж ОнРА мав отримати відповіді звідти через налаштування Осей Свідомості його Дерева Життя.
Слухав не мозок, а серце. Воно ввімкнуло кардіо-генератор коливань і чекало відповіді Вишнього.
 
***
Минали дні і ночі, Світло і Пітьма чесно виконували свою роботу, напружуючись у спілкуванні з Розумом. Учні перейшли на фізичну роботу й застосовували метод абсолютного відключення – гру в шахи, звільняючи мозок і серце для входження туди Світла без Тіні.
Розум, аналізуючи інформацію, роздрібнює її, потім синтезує, конкретизує тощо, -- міркував Матріон, сягнувши Пустоти, тобто повноти Нуля. Його погляд зі шкаралупи яйця на Утробу Простору мав Єдине Розуміння вмістилища – це Святе Створіння. Тирло, Тирлище. Нічого не існувало, що не мало б таких ознак і якостей, бо всі вони свідчили про Бога – розгортання Трисуття Житт-Я.
Із погляду Людини, котра перебуває не в Центрі Тирла, Утробу Простору  можна було споглядати, відповідно й осмислювати, тільки частково. Завдання для мислителя полягало в тому, щоб за баченням часткового угледіти Ціле, як Твориво Єдиної Волі, з допомогою Уяви. А таке можуть собі дозволити тільки ті з Мікро-Богів-Людей, котрі осягнули Світло без Тіні.
 Аби наблизитися до такого стану, -- почав Матріон, відповідаючи на попередні запитання ОнРА, -- треба побачити в суті їжі Святе, як говорять греки, сакральне. Оскільки з мертвого народжується живе, але одне й інше є ознаками одного Сущого – Істоти Вишнього з усім вмістом яйце-істот, коконів Утроби, то Святим є і процес взаємного поглинання матеріального, бо він не порушує ні суть Осі, ні суть Дерева Життя жодної з істот – сакральну основу Макро-Бога, Вишнього. Вживання їжі є споживанням енергії конкретного змісту, необхідної для життєдіяльності фізичних тіл на певному щаблі психічного стану істоти. Таким процес і+снування усталило Поле Свідомості Вишнього. При цьому воно не втрачає рівень Свідомості, бо змінюються тільки показники числового змісту тіл, а цифрові сутності Поля є сталими, і впливи Єдиної Волі далі забезпечують споживання – поїдання необхідного. Тільки з погляду моралі – суджень про сакральне, усталене кимось із людей, – стикаємося з вульгарними трактуваннями поведінки людей, яку вважають гріховною. Натомість, у рослинному світі й тваринному такої моралі нема – є природний відбір видів. Він дає можливість коконам рухатися Драбиною Святого Розуміння, бо ж усі, як стверджує Мірдад, ідуть в одному напрямі, тільки з різною швидкістю. І якщо Людина вирішила спожити котрийсь із коконів, бо мусить їсти, то так вона виконує встановлений Єдиною Волею закон. Смерть поглинає усі тіла, але Святе залишається вільним, бо воно не підвладне Смерті. З нього завтра чи колись народиться новий організм.
Зауваж, ОнРА, моє пояснення змісту поглинання їжі і твоє пояснення поглинання поглядів розходяться за суттю психічного, бо ніхто зі споживачів їжі навіть не задумувався ніколи про поглинання разом із їжею психічної суті, незнищенного, душі, Єдиної Волі. Чому? Бо таке не може відбуватися через природну суть існування вічного, божественного. Тому в твоєму запитанні про поглинання є раціональне зерно, такий процес дійсно властивий стосункам і відносинам між істотами, але потрібно розрізняти споживання їжі, товарів і послуг, із одного боку, й поглинання інформації чи матеріального, речовинного, як психічний, фізіологічний, суспільний та індивідуальний  процеси сприйняття. Споживання їжі передбачає її фізіологічне поглинання утробою, а споживання інформації означає вибіркове її прийняття, але не поглинання. Те, що належить душам істот, не поглинається, бо належить незнищенному.
Звичайно, цифрові стани Поля Свідомості певного кокону є змінні в межах ряду 0 – 1. Наприклад, людина-вбивця людей володіє відмінною віссю руйнування, ніж людина-канібал, але маємо визнати, що ці «плоди» належать Деревам Життя темної матерії, котрі за природою творять Тінь, на відміну від Дерев Життя Людей Світла без Тіні. То є ще питання: хто стоїть вище на Драбині Свободи – придорожній камінь, чи людина-канібал? Слуга Темної матерії чи камінь спотикання при дорозі, котрий утримує безмовну вісь Світлої матерії – модулятор його власних психічних ознак?
У цьому сенсі варто говорити про душу, як інструмент Поля Свідомості істот, і Єдину Душу, як  Поле Свідомості, інформація про яке поки що мало доступна нашому Розумінню. Та чітко вже відомо, що Темне і Світле – модератори Поля Свідомості --  є двома сторонами Душі-душі, а різниця між ними полягає в способах прояву Любові й Ненависті.
Стріляти у ворога з Любов’ю є не таким уже й зрозумілим явищем із погляду моралі та патріотизму, бо влада і сумління патріота вимагають стріляти й убивати, а Любов вимагає Святого Розуміння в стосунку до собі подібних, але названих ворогами, або до тих, хто називає тебе ворогом. Так Людина отримує Війну між Любовю та Ненавистю й губиться в Полі Свідомості, долучаючись, звично, до лав Ненависті. І поки сторони дійдуть Святого Розуміння, проллють море крові. Але так діє Майстер – кров’яні тільця. Вони вчать людину Святого Розуміння, наближаючи Любов, як запоруку миру, Свободи кожного.
Далеку, обхідну дорогу нав’язують Людині власники темних душ. Нащо ж тоді будувати дороги й підтримувати у владі зловмисників, адже вони не провадять нікого до Єдиної Волі? – запитують світлі душі і власним прикладом провадять притомлених. Ось таке моє розуміння, -- промовив Матріон тихим голосом. 
 Якщо Єдина Воля зведе на одній лінії стовбур Дерева Життя прекрасної душі і вісь сили вбивці, то вбивство, жертвоприношення відбудеться, бо Дерево Життя жертви, її душа, яка виконала призначену роботу, знадобилася для іншого її втілення – для Істоти, котра має народитися з іншою місією. Так? – звернувся ОнРА до Матріона, вислухавши його міні-лекцію, яка налаштовувала сприйняття на ходіння Дорогою Святого Розуміння.
Так. І в цьому є велика місія Єдиної Волі – управляти рухом божественного на Драбині Святого Розуміння. На жаль, більшість людей на планеті ще не можуть так сприймати рух істот, бо вони не розуміють Святе, котре переміщується прекрасними душами з нашої патологічної суспільної реальності в іншу реальність, аби та могла існувати в формі досконалого серед собі подібного.
Тож смисли їжі шляхом поглинання тимчасового, але завдяки збереженню незнищенного Поля Свідомості, трансформуються через Людину з Часу, Простору в смисли Вічного Існування Істот поза Часом, Простором у Полі Свідомості без Тіні.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «І кожний день у вас Судний. Будь-який вчинок, кожний подих – усе зважено. Ніщо не позостається не врахованим, бо нема нічого, що було б  приховане.
Нема думки, ні вчинку, ні бажання, котрі не залишають сліду за собою в мислителеві та в діячеві. Усі вони є точними копіями того, хто мислить, діє, бажає. Все, що суголосне із Законом Бога, в чаші Життя зібрано. Все, що йому противиться, у чашу Смерті ляже мертвим вантажем.
Настане день Звільнення. Страшний день! Тенета давно опутали і серце, і душу Людини. Розірвати ж їх можна тільки разом із єством людини, зламавши їй хребет. Люди ж самі рвуть і подрібнюють.
Коли ємкість відкриється – так буде – звідти вийде все, що там було. Чи зможе тоді людина витримати неймовірну ганьбу, не втекти й сміливо поглянути всьому цьому у вічі?
Живі будуть заздрити мертвим, а мертві – проклинати живих. Людські слова застрягнуть грудками в горлі, світло їм випалить очі. З їхніх сердець вийдуть на волю змії і скорпіони. І люди, нажахані, кричатимуть: «Звідки гадюччя?» -- забувши, що самі ж їх породили і вигодували».
 
***
ОнРА спостерігав за плином хмар, прилігши відпочити після повзання колінами городом, де виривав бур’яни, щоб посіяти ріпак після вибирання картоплі, і тим удобрити осінній грунт. Хмари увиразнювали образи різних істот, підтверджуючи істину про те, що уява людини малює образи й подоби.
Судний день, який проявляв себе картинами хмарної образотворчості, здавався лагідним. Очі шукали щось приємне, яке б викликало позитивні емоції, а розум знову й знову повторював, як закляття, фразу: «Судний день». Від неї не вдавалося позбутися, аж поки не виникла Течія Свідомості, яка перевела споглядання у русло сприйняття Хмар, як живих істот, які володіють Чашею Святого Розуміння, а тому – Любов’ю. 
І що, здавалося б, ось ця пара Води в просторі інших газів, а такі дива вимальовує?! – запитував і водночас дивувався ОнРА, налаштовуючи свідомість на відчуття щоденного Суду. – То не просто Вода, а всі, хто перейшов у стан Пари, -- відповідав Голос, ніби він був представником кокону Води, в якому помістилося безліч визволених душ.
О, то Пара є не тільки станом Води, а свідчить про щасливі наслідки особистісного парування Людей? – запитував ОнРА, вчуваючись в Уяву, щоб узгодити в ній знання й образні смисли.
Так, -- звучало у відповідь, -- але не тільки Людських, а й інших душ.
Яким у них був Судний день, що їх звели у стан Хмар, наочних образів щастя?
Вони щодня звільнялися від вантажу Смерті й нею подолали Смерть – витримали Суд у день Звільнення, бо не мали чим ганьбитися, адже їхнє Дерево Життя оголилося -- віддало усі хороші плоди, а поганих не родило, й позбулося сорому. Їхня Любов була єдиним Законом, котрий оберігав і оновлював Всесвіт. Вона ж привела їх на Вівтар Свободи, а отримавши її, щасливі Душі об’єдналися в Хмари, й власними живописними творами, станами клімату та погоди тепер управляють подіями Життя всього сущого.
Чи ж були, а чи є, безсмертні серед Людей? – поцікавився ОнРА, розуміючи  принциповість такого запитання.
Були і є, -- відповів Голос. – Одних Єдина Воля забирає заживо в іншу Реальність, інших залишає на Землі для місії свідчення про рух Життя. Бо ж у день Звільнення настане «грядуще – не те, що змиє Землю, а те, що проявить небо на Землі. Не те, що змиє людські сліди, а те, що відкриє Бога в Людині.
Гнів того потопу буде страшнішим від того, що Ной застав» -- Голос набував ознак Мірдадового.
То прояв неба на Землі треба розуміти так, як оголення Дерева Життя людини? – не вгавав ОнРА, наближаючись до Святого Розуміння.
Саме так, -- звучало у відповідь, --  бо й Земля є плодом на Дереві Життя Людини, а та – на Дереві Життя планети. Все Єдине.
Де ж корені того Дерева Життя, на котрому Земля і Людина є плодами?
Залучи уяву, бо наша відповідь змусить тебе позбутися звичного сприйняття картини Природи очима відносно лінії горизонту Землі. «Сидячи в гнізді, спрямуй наперед  уяву. Вона твій провідник, і шлях божественний вона прокладе серед дивних скарбів бездоріжжя, котре ти поки що вважаєш своїм царством. Довірся йому і йдіть удвох з дружиною за ним, наповнивши серце сміливістю й відвагою. Сліди уяви, залишені на далекій зірці, будуть вам вірним знаком, прикметою, що коріння ваше там перебуває. Адже ви не можете уявити нічого з того, чого нема у вашій суті, що не було б частиною вас».
Спантеличений складною картиною істинного, ОнРА вирішував, здавалося, найважчу з проблем Святого Розуміння: потрібно було знайти зв’язки між поняттями «Дерев Життя, темної і світлої матерії, дивними скарбами бездоріжжя, слідами уяви на далеких зірках, корінням нашим, Законом Бога, чашами Життя і Смерті та живим і мертвим вантажем». І все це впиралося у доступність виразу «Святе Розуміння», яке, своєю чергою, стосувалося і суті Святого, і суті Розуміння.
Матріон, -- звернувся ОнРА до собрата. – У нас виникла справжня проблема: мого розуму недостатньо, аби застосувати доступні мені методи опрацювання інформації, долучай твої.
Ускладнене завданнями Розуміння, мислення Матріона добирало ключі до понять. Логіка вибудовувала семіотичний шлях науки – від знання ключової ролі букви А в слові «зАкон» до смислу слова «Бог» і темноти серцевини стовбура Дерева.
Образологіка пропонувала уявну картину «дивних скарбів бездоріжжя» -- схеми і мережі силових Іі-ліній темної матерії, котрі є основою Дерев Життя. Також пропонувала розглянути типову для всіх душ Он-схему безконечника взаємодії темної і світлої енергії, за котрою відбувається рух тіл-істот разом із їхніми Деревами Життя і яка утворює два концентри – серця і мозку, звідки відбувається управління «корінням нашим на далеких зірках».
Образне сприйняття малювало в уяві чаші Життя і Смерті й не могло по-іншому дати розумові інформацію, ніж ототожнивши їх образи з двома колами руху душі безконечником.
З усіх картин Іі-снування Життя, що пропонувалися до розгляду, суть Святого можна було пояснити тільки заручившись смислами незнищенного, нетлінного, вічного, незмінного, яке розум мав би розподілити між логічною суттю букви Аз і її Азбуки, та між смислами схем і мереж темної матерії. Послуговуючись ними, Світло творить тіла, які містять психічні смисли світлої й темної душі, а також смисли тіла без Тіні й, відповідно, тіла, котре відкидає Тінь.
Звідси слідує, що двояка робота Світла виявляє дві його якості. Тобто наше розуміння має справу з двома Світлами, а тому – світами. Святе Світло творить світ без тіней, що наповнює чашу Життя, а ілюзійне Світло творить світ із тінями, тобто світ поверхневого життя на планеті в Просторі, Часі, що наповнює чашу Смерті. При цьому, і темна матерія, і світла укладають суть Святого.
Із погляду на душу, маємо вияснити Розумінню, що Он-схема, чи код, як кому зрозуміліше це розглядати, буквою О вказує мисленню шлях до осягання смислів чаші – обидві творять образ із кіл ОО. Перевівши образ на розуміння тіла людини, можемо уявити тіло, як вміст чаш Життя і Смерті. Н-схема утримує чаші у Двоколі безконечника руху. Світло і Тінь є образними поняттями того, що кладемо в чаші – одне позбавляє душу від тіні й провадить у безсмертя Життя, інше наповнює її тінню й накликає Смерть.
Образи Світла без Тіні – це божественна суть, а образи Світла, котре кидає Тінь, -- це диявольська суть, висловлюючись усталеними релігійними й семіотичними поняттями. Не навчившись сепарувати Світло й Тінь, залишаємося в полоні темної матерії, яка, тим не менше, тче тканину Мережі Світла без Тіні – виявляє Небо, воно ж – Н, Дерево Життя, душа, Поле Свідомості й загалом «дивні скарби бездоріжжя».
Ось таке моє розуміння, -- завершив внутрішній монолог Матріон і звернувся до собрата: -- чув хід думок?
Чув, але мислення збивалося в грудки інформації через мовний барєр: чому логіка, образологіка й образне сприйняття Людини не домовляться про однакове розуміння слів?
Прекрасне запитання! – засяяв Матріон від гордості за собрата. – Згадай  нашу дитячу гру в «А і Б сиділи на трубі. А упало, Б пропало, що зосталось на трубі?» Уяви, що ти труба: якими зі слів із того переліку, що ти склав у проблему, можеш себе описати? Уяви, як би ти пояснював щось дитині, яка не знає мови, Азбуки, науки семіології й не має семіотичної практики, якщо б вживав терміни народних говірок і водночас поняття філософії, релігії тощо?Як би ти застосував знання геометрії і сакральної її складової, якщо б цього не навчився? І таких «Як?» багато.
Дійсно, загадку може найлегшим способом розвязати той, хто не тільки слухає, але й чує. Тільки він, знаючи букви Азбуки, почує букву «І», котра зосталася на трубі. Але той, хто бачить у загадці суть розуміння світу, Всесвіту мав би вийти на фундаментальні змісти, які свідчать про зв’язок букв Азбуки з Матерією і Свідомістю, з Життям і Смертю, з суттю розуміння Святого тощо. І поки що за умов розділеного світу маємо розділення і в словах, і  висловлюваннях, і, звісно, у Святому Розумінні. Тому маємо дійти згоди через Розуміння Єдиного і розчинитися в Ньому, осягнувши Святе Розуміння. Там розділення не може існувати за визначенням.
Але, послухай, -- поспішив вигадати нове запитання ОнРА, смакуючи радість спілкування. -- Ходіння дорогами логіки й образологіки, аби осягнути розумом Єдине, непосильні для загалу людності планети, бо ж невимовно важкі для сходження на Вершину пізнання. І не дивно, що людство не може вийти з кабали ілюзій Життя, бо нас у загалі вчать логічному баченню, мистців учать образному творенню, а образно-логічне поки що тільки ти пропонуєш у дизайні, як перехідну стадію росту Розуміння й Уміння.  Натомість образне сприйняття сущого відкриває пряму й доступну дорогу – застосуй Любов, як метод Святого Розуміння, і крокуй собі у вічність, наповнюючись божественною суттю. Чи я не цілком розумію шлях Волі?
Ти правий, але маю внести ясність у суть підготовки мистців: образна творчість дійсно відтворює світи Світла і Тіні, але навчання, як система державної Програми підготовки фахівців, не містить основного курсу, базового, який мав би супроводжувати всі інші, -- вивчення методу Любові. Образо-логіка відкриває доступ до бачення за буквами Азбуки первинних образів, через які людина може спростувати собі дорогу до осягання Розумом Єдиної Волі, бо ж послуговується в пізнанні словами, діями, уявою. Їх не відкинеш у навчанні. Десь там за вуаллю слів мовиться про Любов, без якої не можна нічого світлого створити. Але про метод Любові не мовиться, бо у загалу панує примітивне розуміння її суті й способів дії. Нема кому впровадити Любов, як метод всезагального навчання, бо й не приступали ще до осмислення цього явища на рівні загальної педагогічної практики. Та є приклади, їх немало, результатів виховання світлого й доброго в дітях тільки завдяки застосуванню Любові. По-іншому, працюємо на  Тіні.
Скажеш, що Любові не можна навчити? Ні, можна, бо те, що у тобі й у кожній істоті дано, як незнищенне, як присутність божественного, не має іншого понятійного змісту ніж метод – всезагальний, неспростовний, єдиний серед методів досягання Святого Розуміння. І якщо кожен його проявить на повну силу, уяви, яким стане світ виховання і навчання через виховання в Любові. А що більшість? Тупо мовчить, або мичить, даруй на слові. Якщо ж людина не користується методом Любові, то хоронить у собі Світло Святого, а все, що виливає з чаші Життя переливається в чашу Смерті.
То ти можеш запропонувати Програму підготовки за методом Любові? – не вгавав ОнРА.
Програма – це справа довга, бо хто вчитиме за нею, коли маємо, в основному, вчителів ілюзії буття? Потрібні Вчителі, такі, як Мірдад. Слухай і думай про власну суть Вчителя Любові.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Ось вам шлях до свободи від болю і турбот:
Думайте так, ніби ваші думки накреслені вогнем у Небі, щоб кожен міг їх бачити. І так воно насправді є.
Говоріть так, ніби світ – це одне велике вухо, котре хоче почути вас. І так є насправді.
Справи звершуйте так, ніби кожен ваш вчинок всередині вас відлунням стане. І так є насправді.
Бажайте так, ніби ви – це і є чисте бажання. І так є насправді.
Живіть так, ніби Бог потребує вас, аби прожити власне життя. І так воно є насправді…
Натомість, маєте стільки вух, що не чуєте. Якщо б мали одне, котре чує мене, ви б відмовились від бажання щось доводити собі».
 
***
То ми, провадячи бесіду, щось доводимо собі й тим самим проявляємо глухоту безлічі власних вух? – не втримався ОнРА, силкуючись знайти оправдання.
Ні, не безлічі, -- стримано прореагував Матріон. – Ми описуємо роботу тільки трьох вух задля усвідомлення вогню в небі, щоб кожен міг про нього подумати. Три вуха наші слухають себе, коли висловлюємо інформацію, добуту від логіки, образо-логіки й образного сприйняття. Слухаючи Мірдада, котрий, як чуєш, користується переважно образо-логічним викладом суті власного чистого бажання, намагаємося звести три слухання в одне. Тож заспокойся – ми тільки налаштовуємо одне наше велике спільне Вухо, і обійтися без обговорення ще не можемо. Результати його публікуємо, і нехай Небо вирішує, як нам бути далі – що креслити, а про що мовчати. Звичайно, Мірдад має рацію, бо наші висловлювання ще не стали суцільною молитвою. Та факт очевидний – ми вже її укладаємо, вчимося вчитися серцем і контролюємо цей рух розумом. І будь певний: світ одного великого Вуха захоче невдовзі нас почути, якщо знайдуться охочі – ті, хто наповнює Вухо Всесвіту. Мірдад же не відібрав у когось право говорити від власного імені, звершувати справи задля відлуння всередині нас та кожного, хто чує і бачить, не заборонив бажати Свободи чистим власним бажанням. Але маємо говорити й одночасно діяти, послуговуючись Єдиною Волею божественного Я. Нащо Мірдаду мовчазні провідники суспільної свідомості на етапі її пробудження в Слові, котре Творить, на етапі пробудження думки у Законі, котрий учні  мають осягнути силою Любові? 
То нам ще належить навчитися вищого пілотажу поведінки провідників, якщо готуємося до цієї місії? — запитав ОнРА, резюмуючи сказане.
Так, бо як же по-іншому світитися в Небі зіркою? Ти чув: думки маємо креслити вогнем, а не писати лазером голограми у повітрі. Бо Небо – це класна дошка для Вчителів мудрості, де нема площини, є тільки матрична мережа Поля Свідомості. Уявляєш, якої потуги мають бути думки, аби вони креслили там те, що наповнить Серце і Розум Материнської Яйцеклітини?
Слідуємо за Мірдадом і вторимо Йому, визнаючи Його місію Вчителя вчителів.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Зібравши власні світи воєдино, не будете засуджувати того, хто залишився за межею. Адже будете знати, що відчуження – це вже покарання, а той, хто сам себе покарав, безумний, адже протиставив себе світові.
Не будете звинувачувати того, хто сам себе звинувачує, допоможете йому не робити цього.
Сьогодні ж Людина дуже перевантажена ношею, котру сама на себе звалила. Важка, звивиста її дорога. Кожний осуд є тягарем і для судді, і для того, кого він судить. Бажаєте легкої ноші – не звинувачуйте ніколи… Хай Розуміння править кожним кроком і вкаже вам на гладку дорогу».
 
***
ОнРА! -- закликав собрата на розмову Матріон. – Ти бачив, як бузьок утрамбовує гніздо топтанням гілок і моху лапами? Не бачив. То ще побачиш, а тепер давай унаслідуємо його метод і перенесемо образний зміст на трамбування нашого знання й розуміння в гнізді, де сидимо. Адже, що ми маємо для того, щоб «зібрати власні світи воєдино», як радить Мірдад? По-перше, маємо розуміння Святості, зіткане з Любові та знання-Віри. По-друге, маємо чітко задану мету руху свідомості до вершини Свободи. По-третє, ми підкорилися Єдиній Волі й приймаємо життя так, як його нам надає Життя Святого Розуміння. По-четверте, ми  звільняємо нашу чашу Смерті власною молитвою і чином стосунків зі світом, не боячись долати Смерть Смертю. По-пяте, ми вчимося вчитися і слідуємо за Мірдадом, вправляючись у місії вчителя Свободи через Любов.  По-шосте, є чітке розуміння того, що визволитися з кабали свідомості можемо тільки в парі з дружиною.
Треба ще подбати про те, щоб свідомі в Родині й ті, хто в нашому коконі вирощує Дерево Життя, прийняли наш вибір, як власний, позначений слідуванням за Вчителем. Не будемо засуджувати нікого, хто з різних причин не слідує нашим шляхом, адже вони мають усвідомити межу ілюзії життя і тільки після того перейти її добровільно. Не будемо чужатися їх, бо може виявитися, що є там ті, хто випередить у поступі й нас.
Приймемо правило: звинувачувати – собі ж обривати  плоди Любові на Дереві Життя.
Утрамбовування знання ефективне, визнаю і тішуся, що ми в парі «половинок» єства здобули це. Як же позбутися марноти рухів, котрі відволікають нас від цілі визволення? Як «жити в суспільстві і бути вільним від нього», про що нам втовкмачували комуністи сотню років? – знайшовся із запитанням ОнРА, переобтяжений тривалим несенням вантажу несвободи.
Правильно мислиш, собрате. Зауваж, запитання при навчанні молитовного трибу життя у Свободі можна укласти не в громадській суєті ілюзорного світу, а тільки в тиші Спокою. І Мірдад запрошує нас у випробувану й навіяну ним дієву тишу.
 
***
Із ПоКОНу Мірдада: «Тиша, в котру я вас проваджу, -- нескінченний простір, там небуття переходить у буття, а буття в небуття, і це – пустота благодаті, де звуки, зародившись, помирають, де форми набувають виду, потім його гублять, де укладається текст долі, де нема нічого, лишень ВОНО.
Поки не перейдете цю пустоту, не пересічете простір, не зможете пізнати реальність буття, а також всю реальність небуття; не зможете пізнати, наскільки повязана ваша реальність з усією Єдиною Реальністю.
Запрошую вас в цю Тишу. Бродіть у ній вільно від краю до краю, досліджуйте повністю, аби ви змогли скинути старий одяг і вільно та легко рухатися.
Віддайте їй всі ваші турботи й страхи, пристрасті й бажання, вашу заздрість, хіть, аби ви побачили, як вони зникають. Тоді ваші вуха звільняться від криків, а тіло від їх гострих колючок.
Подаруйте їй ваші списи й стріли, за допомогою яких сподіваєтеся набути спокій і радість, та натомість приходить горе і невгамовність.
Прокладіть собі дорогу з пітьми тієї мушлі, в якій страждає ваше «я», туди, де перебуває світло і чисте повітря божественного «Я».
Тиша, котрою вас зобовязую, -- не перепочинок серед говорильні.
Це Тиша плодоносної Землі, а не мовчання підлих.
Це Тиша турботливої квочки, а не пусте квокання. Вона спокійно сидить три тижні, сповнена тихої впевненості і того, що відбудеться у животі її Чарівне диво. Натомість нерозумна сусідка летить з курятника назовні і невгамовно всім довкруги кудкудаче про те, що, мовляв, вона знесла яйце.
Памятайте, друзі, про марнослівя. Якщо звільнитеся від сорому, тим самим звільнитеся від гордині. Адже шляхетність, котра клекоче, гірша, ніж мовчазне безчестя, і гіршим є крикливе доброчинство, ніж безслівний гріх.
Стережіться велемовності. Зі сказаних тисяч слів тільки одне потрібно було б сказати. Інші осідають туманом у свідомості, втомлюють язик, а вуха глухнуть, і серце вже нічого не бачить.
Так важко вам промовити тільки одне слово, воістину бажане!
Із тисяч написаних слів, можливо, вам потрібно черкнути тільки одне. Інші марнують час, папір і чорнило, бо вони йдуть дрібними кроками, позбавленими крил світла.
Так важко написати одне, воістину бажане слово!
… У Людині є Все. У Всьому є Людина. Всесвіт є цілісним тілом. Об’єднуючись із його найменшою частинкою, ви поєднуєтеся з цілим.
Ви постійно вмираєте, живучи, а тому, вмираючи, живете. Якщо не в цьому ж тілі, то в тілі з іншою формою. Будете жити  в тілі доти, поки не розчинитеся в Бозі, подолавши змінність.
…Повторення – закон часу. Те, що одного разу відбулося в Часі, ще неодноразово повториться. Довго чи коротко чекати, залежить від сили вашого бажання.
Виходячи за круг Життя, потрапляєш у круг Смерті. І якщо несеш із собою невгамовану спрагу, тугу за Землею, якщо ти не наповнився її пристрастями, тоді магніт Землі тебе притягне знову. Вона вигодовує тебе грудьми, а Час відлучає від грудей – і так Життя за Життям, Смерть за Смертю, аж поки одного разу ти вольовими зусиллями сам себе не відлучиш назавжди».
 
 
***
Важко сприйняти сказане, як контекст себе єдиного, -- неквапливо заговорив ОнРА. – Слова «пустота благодаті» не зрозуміло чого стосуються: нашого теперішнього буття, в якому нам належить створити в собі таку пустоту, чи перехідного буття після Смерті тіла? Схиляюся до першої версії, бо «текст долі» укладається впродовж життя на Землі, де маємо спустошитися.
Запрошення в Тишу, як стан «пустоти благодаті», як зобовязуючий вибір, -- це в дусі Мірдада. Звичайно, Йому видніше Я. Складно прийняти необхідність перетворення у «Воно» -- прийняти перехід виду, який звучить і має форму, в безформне й беззвучне, але таке, котре виконує чітко Програму Оновленої Людини. Тобто, як квочка, висиджує в собі те яйце, з якого постанеш в якості «Воно», і лише тоді втратиш тіло, розчинившись у Бозі.
Потрібна допомога Мірдада: як звільнитися від магніту Землі? Як промовляти одне слово, котре так важко сказати, а написати вартує тільки його? Як Мірдад осягнув стан «Воно», якщо жодного разу не згадав про його «половинку»? А мав би, адже мовив, що тільки з нею можна стати Оновленою Людиною, стати «Воно».
Матріон слухав мисленні страждання ОнРА, розумів, наскільки йому складно здолати стереотипи мислення й переймався думкою: як допомогти собі набути Святе Розуміння?
Не все так складно, собрате, якщо звести в Єдине Розуміння дуальності й Трисуття Людини. Слово «ВОНО» відображає всі смисли Єдиного.
 Слухай, ти, як двоєдине – чоловіко-жінка, котрий спинається скелею Шляху визволення разом із дружиною-близнюком, котра також двоєдине -- жінко-чоловік, проживаєте Двокола ОН «простору пустоти благодаті» --- віддаєте себе в парі всім змістам мирського життя, вичерпуєтеся в суєтній Любові й доходите розуміння марноти-марнот. Відповідно, вирішуєте звільнитися від ілюзійного буття та зійти з кіл руху  перероджень на Землі, щоб набути стан Оновленої Людини, «ВОНО», котрий набувається іншою, незмінною Любов’ю. Нема іншого слова, котре важко вимовити, а написати тільки його й варто – це слово Любов. Та де напишеш? У просторі й часі руху колами ОН ви уже порозпитували всі стіни, залишається тільки Небо – Твердь незмінного, куди й запрошує  Мірдад – у стан «ВОНО». Слово НЕБО, натомість, Предки усталили для розуміння, що це Не Бог, а тому – щось проміжне. В ньому і ти, і дружина – твоя «половинка», створена з тебе ж, набуваєте стану незмінності, якщо відмовляєтеся від трибу життя людини, розділеної навпіл, а в парі розділені на четверо статево означених частин. Вичерпавшись у статевих зносинах і бороть