2 грудня 1976 р. у Запоріжжі на Хортиці привітала світ Марина Брацило, поетеса, журналістка, чиє ім'я Американський Біографічний Інститут включив до Міжнародного словника видатних особистостей.
Віковічна Хортиця з її ковилою, Славута колисали Маринку. Батьки в єдиній дитинці душі не чаяли. У мене склалося враження, що тато й мама жили, щоб перелити своє найкраще в Маринку. Мама працювала в музеї на Хортиці, займалася
етнікою, козацтвом. Нерідко в експедиції, на екскурсії з собою брала донечку. А влітку – в махновський степ до бабуні, яка переливала свою любов, свої знання в онуку. І Азовське море, адже Марина – значить "морська діва" (це вона любила підкреслити)!
Знань до неї йшло багато, здебільшого з українознавства, і вона їх уміла брати. Чи не тому у Маринки відсутня дитяча поезія, складалося враження, що вона, як Льоня Кисельов, народилася Поетом, композитором і виконавицею.
Після школи на Хортиці, була 20 школа, ті три роки, коли наші стежки з Маринкою тісню переплелися. Я – вчителька, Маринка – учениця. Я готувала дітей до участі у Всеукраїнських олімпіадах, тому були безкінечні розповіді про мову, слова, літературу. Як ця білява красуня вміла слухати! Інколи вона казала: "Ви розповідаєте про поета так наче були знайомі". З тих часів Маринка відкрила для себе Маланюка, Телігу, Ольжича.
Ми їздили разом до Львова, Тернополя, Рівного, мандрували старовинними вуличками цих міст, отримували насолоду у книжкових крамницях. Ми жили в готелях, вечорами гуртувалися, Маринка багато співала власних пісень. Талановиті, а часом геніальні рядки цієї дівчинки, теплим голосочком під її гарну музику. Жодного "блату" у мене не було, всі перемоги були чесними. Марина кожного разу посідала перше місце і, здавалося, що це так легко, що так і має бути.
Це був час вибору: мама хотіла, щоб Маринка йшла в медичний, але переміг філфак. І от уже Маринка на практиці в школі, телефонує, розповідає як зачарувала учнів розповіддю про поетів Празької школи. Далі була дипломна робота про поезію Євгена Маланюка.
Чиста, прозора, чесна, промениста у житті, в поезії Маринка у 18 років стала дипломантом Міжнародного конкурсу молодих літераторів "Гранослов".
Перша збірочка М. Брацило "Хортицькі Дзвони" (1995), потім "Благовіст" (1996), "Мелодія вічних прощань" (1997). З 1997 року вона - член Національної спілки письменників України.
Перехрестіть мене, бабуню,
Щось так незатишно мені.
Летять мої патлаті дні
Повз нашу вкриту мохом клуню,
Повз наш старий садок сливовий,
Повз теплі пахощі трави...
Я знаю, думаєте Ви,
чому нема од мене й слова.
Бабуню, прошу, як в дитинстві,
Перехрестіть моє вікно.
Вже вечора сумне вино
До очерету небо тисне.
Чи я забудуся у сні?
Вже ніч по небу місяць суне.
Перехрестіть мене, бабуню,
Щось так незатишно мені.
Київ, аспірантура в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, поетичні збірки: "Сонцетяжіння" (2001), "Чотири пори любові" (2006). Працювала: коректором у ЗМІ; літредактором у видавництвах "Факт", "Смолоскип"; редактором у журналах "Пані", "Вона", "Даша"; контент-редактором сайту IVONA.
А от уже й інша Маринка: м'якіша, з нижчим, теплішим тембром закохана й кохана. Вони промінилися своїм почуттям: щасливе подружжя Марина та Юрій Нога. Талановиті, самодостатні, горді українські поети.
У квітні 2012 серце 38-річного Юрка скував вічний холод. Важко довелося молодій вдові. Частіше ночами вона телефонувала і ми вели довгі розмови. У Маринки з'явилися нові звертання "моя ви дорогенька", "рідненька моя". Обов'язковими стали питання про мій стан здоров'я і зізнання "знаєте як я вас люблю?"
Ми спілкувалися у фейсбуці, телефоном, склали план співпраці, а через день чорна звістка.
У свій останній вечір Маринка прийшла з роботи. Нагодувала хазяйського кота, погомоніла з ним (у них була своя мова). Поки кришила салат, зварилися пельмені… Сісти б за вечерю, але ні – відсунула фіранку, сіла на вікно, запалила цигарку. Ніхто не перехрестив вікна, з якого полетіла Лелітка…
Господи! Пошли мені смерть необачну –
Бо коли перебрешуться, перезіпнуться і перетривають
Всі ці недопілати – я би хотіла побачити,
Як їх – нарешті! – ця політкоректність привалить. ...
Є над чим глибокодумно почухати лоба: —
Ну і надгробок!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
