Михайло Коцюбинський. Яків Кухаренко.
Про наказного отамана Війська Чорноморського Якова Кухаренка Михайло Коцюбинський хотів написати ґрунтовну працю, але спромігся лише на невеличкий нарис. Причину цього виклав у листі головному редакторові "Зорі" Володимирові Левицькому:
"Мушу поділитись з Вами дуже прикрою для мене пригодою. Листи Кухаренка пропали з моєї хати разом з іншими цінними паперами. Зоставсь лиш один лист, котрий сховав я нарізно від других, як менш цікавий. Довго не писав я до Вас, сподіваючись знайти згубу, але стратив надію, і посилаю Вам лиш один лист Кухаренка, писаний до п. З. Недоборовського за 4 місяці перед смертею Кухаренка".
Коцюбинський пише, що Кухаренко навчався у Харкові, де познайомився з Костомаровим. У 1836 році
"написав драму "Чорноморський побит", в котрій зобразив життя та звичаї кубанських козаків межи 1794 і 1796 роками, коли прикубанські степи заселялись запорожцями після січової руїни. Драма ся дуже сподобалась сердечному приятелеві Кухаренка – Т. Шевченкові".
Відомі також надруковані оповідання Кухаренка – "Вороний кінь", "Пластуни", "Вівці і чабани в Чорноморії".
Доля Якова Кухаренка виявилася трагічною. Він помер у черкеському полоні 26 вересня 1862 року. За тиждень перед тим на нього і зятя напали абаздехи, прив’язали їх до коней і двісті верств везли до себе.
"Кілька разів падав Кухаренко з конем, кілька разів перепливав через холодну воду річок і, змучений фізично і морально, опинивсь в абаздехськім аулі, де незабаром і вмер, лишивши заповіт поховати його в рідній Чорноморії, в коханій козацькій землі".
Труп отамана за 6 тисяч рублів викупив його син, осавул Степан. Домовину доставили до Катеринодара. За містом на кладовищі й поховали Якова Кухаренка.
"Просте козацтво плакало, ховаючи свого батька-заступника. І не диво: люди, котрі знали Кухаренка, згадують про нього, як про вельми симпатичного, щирого чоловіка з добрим та м’яким серцем. Під кінець заслання Шевченка Яків Гарасимович листувався з ним та пересилав йому гроші. Шевченкові дуже бажалося по дорозі з Новопетровського відвідати старого отамана.
Часті зносини з петербурзькою "Громадою", розповсюднювання, оскільки було можна, просвіти межи своїми земляками на рідній мові, праця на літературній ниві, тоді ще убогій, – все те доводить, що Кухаренко робив, що міг, для своєї країни і через те заслуговує на вдячну пам’ять наших громадян".
Анатолій ВЛАСЮК
2 серпня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
