ОСТАННЯ ЗУПИНКА
Згадуючи Валерія Бугая
Повернень – не потрібно…
Обрій лине
Ще далі
Аж до тьмяних берегів
Туман усюди – наче світ поринув
У щось зненацька
Хтось
От так – хотів
Замружу очі…
Легінь – пропливає
Відверта посмішка – він дивиться кудись
Його сріблястий човник ніч долає
І він зникає наче був вже скрізь
А – ми?
Лишаймось тут
Розпалимо багаття
Комусь хтось скаже – "Це – як дивний сон!"
Та менше з тим – "Де взяти це завзяття?"
Коли нема вертання
Тільки – сон…
Ти не питай мене
"Кому це – треба?"
"Кому – надія? А кому кінець?"
Бог кличе собі янголів – на небо
І ті летять до нього – навпростець
03 травня 2016
Михал Влад
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
