Остання зупинка. Згадуючи Валерія Бугая

12 травня 2016
Mihal Vlad
ОСТАННЯ ЗУПИНКА
 
               Згадуючи Валерія Бугая
 
Повернень – не потрібно…
Обрій лине
 

Ще далі
Аж до тьмяних берегів
Туман усюди – наче світ поринув
У щось зненацька
 
Хтось
От так – хотів
 
Замружу очі…
Легінь – пропливає
Відверта посмішка – він дивиться кудись
Його сріблястий човник ніч долає
І він зникає наче був вже скрізь
 
А – ми?
 
Лишаймось тут
Розпалимо багаття
Комусь хтось скаже – "Це – як дивний сон!"
Та менше з тим – "Де взяти це завзяття?"
Коли нема вертання
 
Тільки – сон…
 
Ти не питай мене
"Кому це – треба?"
"Кому – надія? А кому кінець?"
Бог кличе собі янголів – на небо
І ті летять до нього – навпростець
 
03 травня 2016
Михал Влад 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Він не приніс жертви на вівтар любові, але данину дружбі віддав сторицею
Так сталося, що першим словом, колись прочитаним моїм п'ятирічним сином на книжковому корінці, було слово "Бу-а-ло". Слово було зовсім новим, і він запитав: "А хто це?" І дійсно, хто він - сучасник ХVII століття - Нікола Буало?
Читати більше