Осінь з Іваном Чендеєм

20 вересня 2020
Roksolana Zharkova

З першим осіннім холодом згадуєш собі, як любила тепло, як підставляла долоні сонцю, як спрагло дихалося літніми ранками, як здавалося, що мають вони тривати вічно. Про вічне важко говорити. Мовчати – теж. Слово «назавжди» таке затерте вустами чужих прагнень й обіцянок, що, здається, деякі літери беззубо випали з нього в каламуття днів. Та не біда, «чим скоріше стече каламуть, тим швидше потече вода чиста»[1].

А потім ідеш, визбируєш букви серед трав (десь між ними натрапивши на причаєну ромашку, або велетенського зеленого коника, що вмить зникає, губиться, поспішаючи з літа – в осінь), з них складаєш короткі слова (всі короткі слова – важливі, знаю, всі важливі – надто короткі), а з тих слів і не-слів (ми ж мовчимо словами, хіба ні?) хтось сплітає дуже тонке павутиння пам’ятей.

Бо їх так багато. І хто нас навчив казати про них лише в однині? Бо ж скільки буває за життя тих радостей, любовей, вір?! То чому прирікаєш пам'ять на самоту?

Десь там, серед широких і вужчих доріг, лишивши осінь і втому (зачекайте трохи, будь ласка…), хитку невпевненість й уперту печаль (сьогодні всі усмішки – Сонцю), підіймаєшся вище, ніж могла би. Бачиш її так близько: як дихає туманами, як пахне вереснем, як кличе до себе. Ясенова. Гора з добрими очима. Гора, що рада тобі вже втретє. Так буває, коли любиш тих, хто мають прийти. Любиш ще до того, як вони з’являться на твоєму порозі.

Про пороги теж варто було би щось розповісти. Поріжок родинного салашу Чендеїв на Ясеновій – невисокий, бо гостинний: крок – і ти в обіймах дерев’яного шатра, крок – і сядеш перепочити, крок – і відчиниш мале вікно у смарагдове світло, де звучать голоси гірських духів і зринають тіні предків. Які не забуті, бо не можеш, не маєш права їх отак відпустити, на цьому роздоріжжі вершин і низин попрощатися з ними. І тримаєшся з усіх сил за цю ледь помітну ниточку, просиш «побудьте ще», усвідомлено видихаючи запитальне «бо хто ми без вас?»…  

Крок – і ти вже в одній зі своїх пам’ятей. Крок – а вона, котрась із цілого оберемку згадок, вже в тобі. Уявляєш, що не сама ти тут. А не сама і не самотня – то майже одне і те ж. А хочеш, то побач їх ще сильніше, ніж коли-небудь це робила. Такі тихі духи землі, повітря й води. Їм важливо знати, що ти є. Ти теж сядь скраєчку, слухай. Хоча, «дивитися – ще не значить побачити, слухати – ще не значить почути» (с. 37).

Осіння Ясенова – інакша, ніж у травні, ніж два роки перед цим, ніж три весни до цього. І не тільки кольорами, а більше – повітрям, і звуками в ньому, і мереживом бабиного літа, і розкиданим серпанком питань і відповідей, посіяних цією карантинною весною. Але однаково рідна мені ця Чендеївська гора. І «яким голосом не гукай, не репетуй до гори, з місця вона не зрушиться. Оповий гору гучномовцями й гукай до неї через них, все одно стоятиме на місці. На те вона і гора» (с. 121).

У мене нема гучномовців (взагалі не люблю гучності, шуму), та й не треба. Вона ж мене з пів слова… ніби всі її чутливі точки, горбисті нервові закінчення, розпізнають мої хвилювання, тони і субтони мого настрою. Стоїчна гора, що лікує просто тим, що є. Втішна моя гора…  

«І перші, і останні цілунки Сонця – найвищим вершинам!» (с. 46). Цікаво, чи Іван Чендей, пишучи ці слова, думав про свою Ясенову?! Чи була вона для нього найвищою? Вірю, що так. Що коли любиш, то щось, чи хтось стає тобі першим і останнім. Коли любиш. Бо «все-все потрібне тільки істинне, справжнє. Тоді і життя буде справжнім!» (с. 116). Вірю тільки справжнім, а вони – тихі і рідні, як ця гора…

Розпочати осінь, зустрівшись з Іваном Михайловичем. Спочатку – в Ужгороді, потім – у Дубовому...

Це стало можливим завдяки кількаденному Чендей_fest_2020, що зібрав учасників зі всієї України, подарував радість офлайн спілкування, неймовірні емоції і приємні сюрпризи. Окрім презентації другого видання книги спогадів «Іван Чендей у колі сучасників», круглого столу «Закарпатці в «Тінях забутих предків» до 55-річчя прем’єри фільму «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов), на присутніх чекала прем’єра документального фільму «Тіні» Івана Чендея» (режисер В. Бігун).

У рамках фестивалю відбулася урочиста церемонія нагородження лауреатів ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея (номінації «Мала проза» і «Чендеєзнавство»), відкриття експозиції «Лист Івана Чендея до Олеся Гончара» у ЗОШ смт. Дубове, також були представлені виставки, майстер-класи, серія літературних лекцій і тренінгів «Школа Чендея».

Літературно-мистецький фестиваль уже вдруге проводиться Міжнародним благодійним фондом імені Івана Чендея, заснованим родиною письменника. Цьогоріч проект «Чендей Фест 2020» реалізується в межах партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду, програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» (КЕУ) та офісу розвитку малого та середнього підприємництва (SME.DO) при Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Хочеться подякувати людям, які упродовж п’яти днів творили це Свято для нас. Безмежна вдячність за організацію й підготовку фестивалю М.І. Чендей-Трещак та І.І. Трещак, М.І. Винницькій та о. Назарію Винницькому, родині Чендеїв з Дубового. Також спасибі невтомному конкурсному журі (М. Васьків, П. Вольвач, О. Гаврош, С. Кіраль, Г. Плачинда, С. Федака) та запрошеним гостям фестивалю (С. Тримбач, Н. Дніпренко, В. Приходько-Манайло, О. Ямборко).

Серце наповнене враженнями, які зігріватимуть всіх нас і восени, і взимку, й аж до наступної фестивальної зустрічі. «Аби ватра не вигасла, треба підкладати дрова» (с. 46) – попереджав Іван Михайлович. А щоби не вигасла котрась із пам’ятей, треба не відпускати тієї невловимої ниточки сонячного променя, яка буде найціннішою серед холоду, найсвітлішою серед осіннього надвечір’я.   

…покидаю свою Ясенову, повертаюся у долини, зазираю несміливо в те, що буде: у будні, у зими, у той вогонь, що від нього на стінах малюються тіні. Малі тіні, полохкі.

Крок – і ти вже там, з ними, серед пам’ятей…

Роксолана Жаркова,

2020               

 

[1] Чендей Іван. Спалахи іскрин / Упорядкування та підготовка текстів, передмова : Марія Трещак. – Ужгород : Поліграфцентр «Ліра», 2012. – С. 72.

Тут і далі цитуємо це видання.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ігри для дітей англійською: користь чи шкода
Безліч досліджень присвятили тому, як відеоігри впливають на розвиток дітей. Існує багато різновидів ігор. Деякі просто розважального характеру, інші ж є складним викликом, змушуючи мозок працювати.
Читати більше
Вага стоїть на місці: у чому причина і як виправити ситуацію
Схуднення — тривалий процес. Спочатку вага йде швидко, але рано чи пізно з'являється проблема: на вагах, попри дієту та інтервальні тренування, тримається одна і та ж цифра. Нижче пропонуємо вивчити, як подолати цю проблему.
Читати більше