Оратанія.

5 серпня 2016
Ярилослав
 Фантастична  сага.

Глава І 
ОРДА 
Розділ1 
  Козацькі „ чайки”  зав’язнувши  гамузом у нерівному для них бойовищі відтягували своїми 
життями ворожі сили на себе, у смертельній круговерті сутички   колошматячи  при цьому  
неокаосників.   
Усе менше й менше мерехтіння струнких крил „ Чайок” виблискує у вирі бою. 

  Флагман „ Слава” порятовано від сумно-безрадісної участі обпаленого металобрухту. 
  Він  “ пом’ятий ”, але вцілілий повний  могутті  та сил відкрив Отвір Вирію проскочив крізь 
нього до Зоряних територій Краю непомічений „ акулами”. 
  Берегиня зціпивши пястуки   у кулаки заглушуючи свій біль заричала відвернувшись від
Відображувачів – очей корабля. Вона не могла бачити  як помирають її люди її підданці, цвіт 
лицарства-козацтва. 
  Дівчина усім серцем прагнула бути зараз серед братчиків, битися пліч - о - пліч з ними,
повернути корабля до них, а не тікати як оце. 
  Але вона Велика Берегиня, Володарка Спілки Єдності, Оратанії , що об’єднала січі, зграї – 
загони вільних лицарів – козаків і таємні союзи Перевертнів –  воїв  у цілісну могутню силу. 
І вона не сміє керуватись емоціями, як проста козачка. 
  Окрім неї самої на кораблі були  порятовані з Кордону рештки вцілілих змучених 
мешканців однієї з планет системи Кордону. 
  ЇЇ гвардія, обслуга і екіпаж „ Слави ”, козаки, загін перевертнів. Усі вони повинні вижити, 
аби попередити Оратанію, симбіоз про орду з  Неокаосу , згуртувати відсіч напасникам. Про 
що вона наївна думала, фантазерка, мир з хижаками?? 
  Кров її, мами козачки-амазонки і батька – перевертня заграла розпалюючи полум’я гніву і 
ненависть до зоряної системи  Сапресорів  –  неокаосу. 
  На екранах проступила її домівка рідна планета – Оратанія. Відкрився другий отвір – 
Лабіринт – вигадка козаків (крізь нього проходили лиш „ чайки”). І, о радість – з нього 
виринули вцілілі козацькі винищувачі. 
  Лишень половина „ птахів” повернулась. Привітно сяйнули Сторожеві Вежі вітаючи свою 
володарку, відкриваючи для неї „ коридор”. 
  Бомбарди відхлинувши від Веж облетіли „ Славу”, зайнявши позиції позаду корабля й 
зготувались „ заклеїти” любий отвір переслідувачів чи спалити тих хто вирветься з нього
навздогін Берегині. До флагмана приєднався ескорт крейсерів аби безпечно доправити  
 „ Славу” і „ чайки” додому. 
  Наповнюючи душі  оратанців   радістю і теплом величаво постало перед ними зірка-сонце 
Оратанії  –  Хорос .  


















Розділ2 

  Вибухи, блискавиці трасуючих зарядів – променів миготіли шарпаючи очі і свідомість 
феєрверком яскравих ілюмінацій. Холод Знань загашував найменші взнаки переляку, 
замішання, проганяючи острах і бажання  втекти від спалахів смерті геть, врятувати себе. 
Легенький поворот, „ петля ”- і пальці до хрускоту  стискають  гашетку. „ ластівка” 
метнулась вбік. Торпеда м’яко увійшла у грузне тіло „ акули”. Омах вибуху, крізь який 
стрімко пронісся птах перевертня. 

  Хитрість спрацювала – вибух заглушив усі сенсори  неокаосників і юнак без перешкод 
нишком підібрався своєю ластівкою під „ пузо” Галери –  ярмовоза .  Її кігтики та дзьоб 
вирвали від судна шмат даючи змогу пролізти  в нутрощі ворожого корабля. Зенітні 
фальконетки побили геть-чисть усю обслугу та охорону    вантажного  відсіку людоїдів. 
Опісля такої зачистки перевертень націлив непомильну плазмову торпеду-списа туди де мав 
бути капітанський   місток з його центром  управління і  зльодовано – байдуже завчено натис  
курок. 
  Як у справжнісінькому вирлі пекла ревли сирени, палахкотів вогонь  перегорівших  кают 
повсюдно валялись тіла у червоних і сірих одностроях, та в лахміттях каторжан-раби. 
  Паралізоване судно завмерло  приречено очікуючи своєї загибелі, що невблаганно 
насувалась зі свого ж черева. Тріщала внутрішня обшивка нагадуючи стогін конаючого звіра. 
Бігали у паніці екіпаж та вояки галери. Хто рятувався пробираючись до капсул і катерів, 
хтось все ще намагався стримати в хаосі дисципліну вишукуючи десант напасників на борту, 
або йшов винищувати вантаж – зв’язків. 
  Хорс придивився до натовпу. Здебільшого той складався з ясичар, солдатні і нежиті. Лише 
де - не - де  серед них  промелькували  офіцери у зелених плащах – накидках. Посох 
перевертня ожив відчувши те зло лихо, що випромінювали вороги.  Зеленоризий   ніким не 
зупинений  Хорс  лепсько дійшов до каюти – ярма. 

- А ти певно не дуже то й поспішав. – 
 Її очі хижо сяйнули блиском вогню  з – за  грат . 
- Ну знаєш тебе ні здивувати, ні  вгодити  неможливо – буркнув розчаровано юнак, 
пропалюючи лезом посоха замки камери невільниці, хоча в його голосі  все ж  бриніли нотки 
радості і  збентеги. 
  Дівчина немов та вовчиця, приплинула до  Хорса, що закляк   бовваном , до загнаної 
здобичі. 
- Ти образився? – Довгі вуха Ро , що при підняли  водоспад криваво - червоного волосся 
вчули несамовите гупання серця  легіня . Воно пташеням у клітці тріпотіло, силкуючись 
вирватись із тісних грудей. Метка мисливиця насолоджувалась своєю безмежною Владою
над переможеним  перевертнем. 
  Озирнувшись на Холод за спиною вбачив кількох неокасників , які звалились в корчах 
смерті. Дівчина лише лукаво-невинно посміхнулась. 
  Хлопець прийшов до тями від їх нападу і усвідомив, що перебуває у її палких обіймах, 
відчувши при цьому себе Трофеєм вовчиці. 
- Нам ще потрібно забрати людей. Є хто живий з невільників? – від хвилювання у нього 
охрип голос. І зрозумів, що бовкнув щось не те. Ро сердито відштовхнула  Хорса  від 
себе, палаючи від гніву. 
- То ти не за мною з’явився тут, недоладний  порятівник  Всесвіту? 
- Ти моє життя і мій подих, моє кохання – прошепотів Хорс – але я людина і я не дам на 
поталу бузувірам свій рід? – вигукнув гаряче й розпачливо. 
- Вони перерізали усіх „ до ноги ”. У рятівні  лодії  сяде лише екіпаж, свідки їм ні до 
чого. – опустила очі. 
  У хаосі що творився в кораблі ніхто не звертав уваги на офіцера – неокосника і дивну 
дівчину, які стояли посеред розбурханого буревію метушливих істот. 
  Хорс бачив повсюдно розкриті ярма у яких спливали у калюжах з власної крові мертві 
братанці   і   атлаелліни. 
  Ненависть накопичувалась із кожним кроком юнака жадаючи вирватись люттю з його 
серця. 
Ластівка  захищена  полем  оберегу  стояла неушкоджена у вантажній.  
Кілька  нежитей і  ясичарів було хотіли перейняти закохану парочку, але посох розтрощив 
їх уже бездушні тіла. Затим  прочитавши  Казання - заклинання устромив зброю в утробу 
галери. 
Легінь не мав наміру полишати отак нелюдів без кари. Роз’ятреним вовком метався у космосі 
своїм птахом  безгризотно   розстрілюючи залишки порятованих у катерах неокаосців. Перед 
очима поставали маревом лише скривавлені  тіла людей. Це душило його терзало знаходячи 
вихід болю через лють у пальці що втоплювали гашетки гармат на кермі, гасячи полум’я
болю  убивством  бузувірів. Перевертень розбудив у собі темного „Я”. 
  Лише згодом відчув безмежний спокій у своєму серці, мир з самим собою. Хорс повернув 
Ластівку геть від розтрощеної ним галери,  спопеленних  ворогів. Дань крові і Смерті 
даровано. Це Ро, поклавши на голову хлопцеві свої витончені, оксамитові, тендітні,  
переливаючі  всіма барвами долоні. Відібрала його біль. 
 Знайшовши спраглими губами вуста  Хорса, повела за собою у безмежний світ кохання. Так 
як лише вона, її раса, се вміло робила для свого Обранця. 
   













 РОЗДІЛ 3 

- Для того аби зцілити, вилікувати когось  передовсім  конче  необхідно знищити душу 
хвороби, будь-то рана чи то якась зайда – болячка. Оо ... ось отак” – старий по ловецькому 
провів пальцями по роз’ятреній рані тремтячого з ляку бохура,  
яка тут же затяглась. 
- Та чи ти слухаєш мене, капосне дівчисько? – без гніву і сердіння , удавано вдаючи 
розізленого  стариганя спитав Ор. 
Ісса  ображено повернулась до нього спиною. Буркнувши, нервово змахнувши чорним 
волоссям. 
- Я гадала, що ви наставник лицарів, а ви те й навчаєте, що Шляху Знаючих Зцілювати, 
Магії, Гармонії.  Я  воїн, а не штукар. Чи ви не відчуваєте самі, як насувається Зло? 
- Ти дитина якій подарували не ту цяцьку на яку вона очікувала, а не лицар. 
Куля, яка палахкотіла посеред просторої хижі спалахнула з новою силою поглинувши нову 
порцію негативних емоцій, сяючи немов яскрава зоря незайманої таємничої планети 
Діонапус ,  ондалечки ,  загубленої від обжитих цивілізаціями шляхів. Її густі ліси, джунглі з 
височенними деревами, савани, розлогі соковиті луги й поляни не знали зим і людей, страху 
перед двома напасниками. Лише інколи обсіяний сивиною та втомою від хаосу 
цивілізованих світів обтяжений знаннями і мудрістю, сюди потрапляв самотою і оселявся, 
аби доживати свій час у тиші і мирі від світу, ховаючи  небезпечні  знання.   
Сатр  усміхнувся куточками губ свого, як і у всіх  сатрів  малого рота і великі очі теж 
всміхнулись звузившись  у журному спогаді  минувшини  свого життя – буття. 
 Бохур  мирно пасся поруч радісно та вдячно поглядаючи на старого, м’яко  ступаючи своїми 
копитцями-лапами   по   мураві синього різнотрав’я. 
  На мить Знаючого щось насторожило. Це був не  ллорд,  що ласо поглядав із заростей 
канатних ліан на недосяжну для нього здобич. А щось значно більше і йшло у всесвіті 
сторожко, скрадливою   ходою повільно насуваючись  мороком. 
- Лицар, козак, перевертень-воїн, це не ті хто уміє відбирати життя, а той хто здатний його 
зберегти, захистити. 
 „ Істоту, що створена із зла, темряви хаосу – ненависть, агресія в сутичці, гнів, шаленство 
лише наповнюють дають сили Ворогу-Злу. Коли ти змушена будеш використати частку Зла і 
Мороку  – убивати, то запам’ятай. Ненависть осліплює, гнів відбирає слух”. 
 Сатр   Ор скрушно похитав головою, розчарований, певно вирішивши остаточно: 
- Нехай буде по твоєму. Я вкажу тобі Шлях Смерті. Але й запам’ятай шлях Знаючого душею, 
якого я тобі дав. Коли ти  в хаосі бур і битв і надумаєш – то вертай ізнов сюди. Я передам 
тобі шлях Гармонії, свої знання . 
 Дівчина вклонилась наставнику і вони удвох попрямували до Майдану Доблесті. 











РОЗДІЛ 4 

  Трона світлиця полонила своїм вишуканим багатим  убранством. Витончені роботи 
будівничих і різбярів, що поставили сей палац, заворожували очі і серця відвідувачів 
столичної резиденції Володарки  Оратанії - Храму Берегині. 
  Вона зажурено й понуро дивилась крізь вікна на свою столицю незворушно-весело, інколи 
повертаючи голову і із надією у погляді карих очей, аби почути хоч яку добру чи 
обнадійливу  новину від гостя. Командувач зграї перевертнів продовжував свою мову, від 
тембру його схвильованого і водночас повного спокою і гідності голосу    гривна,  що висіла 
на шиї переливалась  візерунчасто виблискуючи. 
- Як відомо Аріманці були довгий час розрізненими планетами, керовані конагами. Їх 
стрєльці  хоча робили набіги на нас,  проте      здебільшого навіть допомагали нам у сутичках 
супроти навал „різношерстих” зайд – ворогів. Ожвавлена  торгівля з ними велась постійно. 
Допоки конаг  Пехр не об’єднав  аріманців  в єдину Імперію, станувши сам Імператором.
Його фрегати, крейсери, десантники і штурмовики – солдати загарбали велику територію
Оратанії, мотивуючи це тим, що раса Оратанців та наші володіння є їх власністю. 
 Берегиня сердито метнула поглядом, холодним мов лід, гнівних очей: 
- Достатньо мені твоєї лекції по історії. З чим ти прийшов Вовче? 
Перевертень побожно - шанобливо  вклонився володарці, тріпнувши своїм  чорнющим 
накидником. 
- Вибачте Ваша величність. Я переходжу до суті. Так-от тринадцятий Імператор Аріманців – 
Пустан користуючись нападом на нас Орди, оголосив Оратанію часткою-колонією 
неподільної Імперії і вторгнувся, прорвавши наші кордони в районі малої галактики  
Боридніп. 
Вона підійшла до свого трону, сіла у ньому й замислилась погасивши очі, полинувши у 
роздуми. 
- Гаспидський син, чортяка – Пустан. Наївний телепень гадає, що Ібліс щедро поділиться з 
ним Оратанією.  Дзузьки!  Та заясиривши нас він візьметься за ослаблену війною Імперію й 
поглине її Аріманців, піде далі. Вічний голод кочівників. 
- Це відомо перевертням, Володарко. Так і буде. Які будуть ваші повеління? 
Вовк виструнчився очікувано опустивши свої очі додолу неначе статуя. 
Берегиня піднялась з трону тепло сказавши. 
- Я і народ Оратанії вельми вдячні тобі Вовче і вам перевертні за вашу поміч і службу. Поки 
що почекай у палацовій  частувальній. Певно ти стомився і зголоднів. Йди. Тебе викличуть. 
- Дякую Берегине. 
Перевертень шерхочучи своїм чорним плащем по долівці палацу вийшов із світлиці, 
м*якими нечутними кроками Берегиня подала знак. І тут же перед нею виросла джура 
виструнчено чекаючи на  наказ. 
- Склич Раду старійшихх  кола Мудрості. 
Дівчина – джура зникла так же зненацька й раптово, як і з’явилась, гейби розтанула. 
Усамітнившись  Берегиня з’єднала свої долоні й розвела їх породжуючи цим яскраву 
палахкочучу кулю, за тім  повільно провела пальцями в повітрі. Утворилась перед нею 
зоряна карта Галактик. Затріщали зжаті п’ястуками  бильця  Трону – Володарка 
виплескувала свій біль і розпач того, що вона бачила й відчувала, йшло з глибин Всесвіту. За 
чорною і червоною хмарами, що на карті насувались на  Оратанію виблискував клубок 
Хаосу і Зла кривавим оком Лихо ніби чогось холодно очікувало. 







 РОЗДІЛ 5 

  Нетар  обпаливши приємним холодом привів думки і свідомість до ладу. Вона залпом 
випила пожадливо другий фужер чудо-напою, що його творять з крові дерев Острова. 
Необхідно було зникати, йти геть звідсіль. Градок  просинався опісля короткої вічнолітньої  
ночі Пана. Шпиги і мисливці – ловці були як тать повсюдно. Смрад від цих людишок  просяк 
повітря і гнав її у тінисті савани-ліси подалі від тупої гибелі чи ще чого гіршого від неї йшло 
услід неї . Упириха  поправила зброю на собі, кинула  кецар шинкарю й почимчикувала 
подалі від Поселення. Озирнувшись  навсебіч. Ані душі. Дівчина перейшла на біг ,  що 
більше нагадував лет над поверхнею,  впорхнувши в рятівні зарості густолистих кущів 
листоблюдця. І  якраз вчасно, бо над дорогою з’явився суднал Імперців. Його сенсори 
ударили по лісу, але нічого не побачили. Відкрилися бокові дверцята  всюдильота  
випустивши чудернацьку істоту закутану у непроникночорний плащ, ховаючи її тіло від 
очей. Воно втупилось у праліс своїм  всевидючим  оком  і розчаровано змахнувши головою, 
передало наказ  пілоту, закриваючи люк.  Суднал полетів далі по шлейфу пильної дороги. 
Упириха повисла незрима в повітрі, поміж кроною  вогнелисника. Від внутрішньої боротьби  
зову  в неї проступив піт. По хвилі усе минулося. Провівши зором  суднал  ловців. Дівчина 
замислилась, шлях ускладнювався. Потрібно хоч якось зменшити ризик бути пійманою. Вона 
хижо посміхнулась й розім’явши  суглоби скочила на інше дерево, затім на друге.І оттак
пересуваючись невидимо і безслідно тінню  упириха пішла  в напрямку  до їй лише знайомій 
і невідомій мети. 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Психолог Ерік Берн про те, як батьки програмують долю своїх дітей
Ерік Берн — автор знаменитої концепції сценарного програмування і теорії ігор. Берн впевнений, що життя кожної людини програмується до п'ятирічного віку, і всі ми потім живемо за цим сценарієм.
Читати більше
Українець, що став прототипом Джеймса Бонда
Чи знали ви, що прототипом славетного Джеймса Бонда був українець? Авантюрист, що погоджувався на найризикованіші завдання. Коли Ян Флемінґ взявся за писання першого роману про "агента 007", нічого вигадувати не довелося – просто взяв за основу колоритного одесита.
Читати більше
Коти, яких спіймали на гарячому (фото)
Цікавість котів безмежна. Їм завжди цікаво, що ви робите, куди пішли, що принесли і, звичайно, що їсте. Навіть якщо ви будете їсти огірок, кішка буде сидіти поруч і всім сумним виглядом показувати, що совісті у вас немає, якщо не ділитеся... Тому-у-у... всім котиків:)
Читати більше