Оратанія.

5 серпня 2016
Ярилослав
 Фантастична  сага.

Глава І 
ОРДА 
Розділ1 
  Козацькі „ чайки”  зав’язнувши  гамузом у нерівному для них бойовищі відтягували своїми 
життями ворожі сили на себе, у смертельній круговерті сутички   колошматячи  при цьому  
неокаосників.   
Усе менше й менше мерехтіння струнких крил „ Чайок” виблискує у вирі бою. 

  Флагман „ Слава” порятовано від сумно-безрадісної участі обпаленого металобрухту. 
  Він  “ пом’ятий ”, але вцілілий повний  могутті  та сил відкрив Отвір Вирію проскочив крізь 
нього до Зоряних територій Краю непомічений „ акулами”. 
  Берегиня зціпивши пястуки   у кулаки заглушуючи свій біль заричала відвернувшись від
Відображувачів – очей корабля. Вона не могла бачити  як помирають її люди її підданці, цвіт 
лицарства-козацтва. 
  Дівчина усім серцем прагнула бути зараз серед братчиків, битися пліч - о - пліч з ними,
повернути корабля до них, а не тікати як оце. 
  Але вона Велика Берегиня, Володарка Спілки Єдності, Оратанії , що об’єднала січі, зграї – 
загони вільних лицарів – козаків і таємні союзи Перевертнів –  воїв  у цілісну могутню силу. 
І вона не сміє керуватись емоціями, як проста козачка. 
  Окрім неї самої на кораблі були  порятовані з Кордону рештки вцілілих змучених 
мешканців однієї з планет системи Кордону. 
  ЇЇ гвардія, обслуга і екіпаж „ Слави ”, козаки, загін перевертнів. Усі вони повинні вижити, 
аби попередити Оратанію, симбіоз про орду з  Неокаосу , згуртувати відсіч напасникам. Про 
що вона наївна думала, фантазерка, мир з хижаками?? 
  Кров її, мами козачки-амазонки і батька – перевертня заграла розпалюючи полум’я гніву і 
ненависть до зоряної системи  Сапресорів  –  неокаосу. 
  На екранах проступила її домівка рідна планета – Оратанія. Відкрився другий отвір – 
Лабіринт – вигадка козаків (крізь нього проходили лиш „ чайки”). І, о радість – з нього 
виринули вцілілі козацькі винищувачі. 
  Лишень половина „ птахів” повернулась. Привітно сяйнули Сторожеві Вежі вітаючи свою 
володарку, відкриваючи для неї „ коридор”. 
  Бомбарди відхлинувши від Веж облетіли „ Славу”, зайнявши позиції позаду корабля й 
зготувались „ заклеїти” любий отвір переслідувачів чи спалити тих хто вирветься з нього
навздогін Берегині. До флагмана приєднався ескорт крейсерів аби безпечно доправити  
 „ Славу” і „ чайки” додому. 
  Наповнюючи душі  оратанців   радістю і теплом величаво постало перед ними зірка-сонце 
Оратанії  –  Хорос .  


















Розділ2 

  Вибухи, блискавиці трасуючих зарядів – променів миготіли шарпаючи очі і свідомість 
феєрверком яскравих ілюмінацій. Холод Знань загашував найменші взнаки переляку, 
замішання, проганяючи острах і бажання  втекти від спалахів смерті геть, врятувати себе. 
Легенький поворот, „ петля ”- і пальці до хрускоту  стискають  гашетку. „ ластівка” 
метнулась вбік. Торпеда м’яко увійшла у грузне тіло „ акули”. Омах вибуху, крізь який 
стрімко пронісся птах перевертня. 

  Хитрість спрацювала – вибух заглушив усі сенсори  неокаосників і юнак без перешкод 
нишком підібрався своєю ластівкою під „ пузо” Галери –  ярмовоза .  Її кігтики та дзьоб 
вирвали від судна шмат даючи змогу пролізти  в нутрощі ворожого корабля. Зенітні 
фальконетки побили геть-чисть усю обслугу та охорону    вантажного  відсіку людоїдів. 
Опісля такої зачистки перевертень націлив непомильну плазмову торпеду-списа туди де мав 
бути капітанський   місток з його центром  управління і  зльодовано – байдуже завчено натис  
курок. 
  Як у справжнісінькому вирлі пекла ревли сирени, палахкотів вогонь  перегорівших  кают 
повсюдно валялись тіла у червоних і сірих одностроях, та в лахміттях каторжан-раби. 
  Паралізоване судно завмерло  приречено очікуючи своєї загибелі, що невблаганно 
насувалась зі свого ж черева. Тріщала внутрішня обшивка нагадуючи стогін конаючого звіра. 
Бігали у паніці екіпаж та вояки галери. Хто рятувався пробираючись до капсул і катерів, 
хтось все ще намагався стримати в хаосі дисципліну вишукуючи десант напасників на борту, 
або йшов винищувати вантаж – зв’язків. 
  Хорс придивився до натовпу. Здебільшого той складався з ясичар, солдатні і нежиті. Лише 
де - не - де  серед них  промелькували  офіцери у зелених плащах – накидках. Посох 
перевертня ожив відчувши те зло лихо, що випромінювали вороги.  Зеленоризий   ніким не 
зупинений  Хорс  лепсько дійшов до каюти – ярма. 

- А ти певно не дуже то й поспішав. – 
 Її очі хижо сяйнули блиском вогню  з – за  грат . 
- Ну знаєш тебе ні здивувати, ні  вгодити  неможливо – буркнув розчаровано юнак, 
пропалюючи лезом посоха замки камери невільниці, хоча в його голосі  все ж  бриніли нотки 
радості і  збентеги. 
  Дівчина немов та вовчиця, приплинула до  Хорса, що закляк   бовваном , до загнаної 
здобичі. 
- Ти образився? – Довгі вуха Ро , що при підняли  водоспад криваво - червоного волосся 
вчули несамовите гупання серця  легіня . Воно пташеням у клітці тріпотіло, силкуючись 
вирватись із тісних грудей. Метка мисливиця насолоджувалась своєю безмежною Владою
над переможеним  перевертнем. 
  Озирнувшись на Холод за спиною вбачив кількох неокасників , які звалились в корчах 
смерті. Дівчина лише лукаво-невинно посміхнулась. 
  Хлопець прийшов до тями від їх нападу і усвідомив, що перебуває у її палких обіймах, 
відчувши при цьому себе Трофеєм вовчиці. 
- Нам ще потрібно забрати людей. Є хто живий з невільників? – від хвилювання у нього 
охрип голос. І зрозумів, що бовкнув щось не те. Ро сердито відштовхнула  Хорса  від 
себе, палаючи від гніву. 
- То ти не за мною з’явився тут, недоладний  порятівник  Всесвіту? 
- Ти моє життя і мій подих, моє кохання – прошепотів Хорс – але я людина і я не дам на 
поталу бузувірам свій рід? – вигукнув гаряче й розпачливо. 
- Вони перерізали усіх „ до ноги ”. У рятівні  лодії  сяде лише екіпаж, свідки їм ні до 
чого. – опустила очі. 
  У хаосі що творився в кораблі ніхто не звертав уваги на офіцера – неокосника і дивну 
дівчину, які стояли посеред розбурханого буревію метушливих істот. 
  Хорс бачив повсюдно розкриті ярма у яких спливали у калюжах з власної крові мертві 
братанці   і   атлаелліни. 
  Ненависть накопичувалась із кожним кроком юнака жадаючи вирватись люттю з його 
серця. 
Ластівка  захищена  полем  оберегу  стояла неушкоджена у вантажній.  
Кілька  нежитей і  ясичарів було хотіли перейняти закохану парочку, але посох розтрощив 
їх уже бездушні тіла. Затим  прочитавши  Казання - заклинання устромив зброю в утробу 
галери. 
Легінь не мав наміру полишати отак нелюдів без кари. Роз’ятреним вовком метався у космосі 
своїм птахом  безгризотно   розстрілюючи залишки порятованих у катерах неокаосців. Перед 
очима поставали маревом лише скривавлені  тіла людей. Це душило його терзало знаходячи 
вихід болю через лють у пальці що втоплювали гашетки гармат на кермі, гасячи полум’я
болю  убивством  бузувірів. Перевертень розбудив у собі темного „Я”. 
  Лише згодом відчув безмежний спокій у своєму серці, мир з самим собою. Хорс повернув 
Ластівку геть від розтрощеної ним галери,  спопеленних  ворогів. Дань крові і Смерті 
даровано. Це Ро, поклавши на голову хлопцеві свої витончені, оксамитові, тендітні,  
переливаючі  всіма барвами долоні. Відібрала його біль. 
 Знайшовши спраглими губами вуста  Хорса, повела за собою у безмежний світ кохання. Так 
як лише вона, її раса, се вміло робила для свого Обранця. 
   













 РОЗДІЛ 3 

- Для того аби зцілити, вилікувати когось  передовсім  конче  необхідно знищити душу 
хвороби, будь-то рана чи то якась зайда – болячка. Оо ... ось отак” – старий по ловецькому 
провів пальцями по роз’ятреній рані тремтячого з ляку бохура,  
яка тут же затяглась. 
- Та чи ти слухаєш мене, капосне дівчисько? – без гніву і сердіння , удавано вдаючи 
розізленого  стариганя спитав Ор. 
Ісса  ображено повернулась до нього спиною. Буркнувши, нервово змахнувши чорним 
волоссям. 
- Я гадала, що ви наставник лицарів, а ви те й навчаєте, що Шляху Знаючих Зцілювати, 
Магії, Гармонії.  Я  воїн, а не штукар. Чи ви не відчуваєте самі, як насувається Зло? 
- Ти дитина якій подарували не ту цяцьку на яку вона очікувала, а не лицар. 
Куля, яка палахкотіла посеред просторої хижі спалахнула з новою силою поглинувши нову 
порцію негативних емоцій, сяючи немов яскрава зоря незайманої таємничої планети 
Діонапус ,  ондалечки ,  загубленої від обжитих цивілізаціями шляхів. Її густі ліси, джунглі з 
височенними деревами, савани, розлогі соковиті луги й поляни не знали зим і людей, страху 
перед двома напасниками. Лише інколи обсіяний сивиною та втомою від хаосу 
цивілізованих світів обтяжений знаннями і мудрістю, сюди потрапляв самотою і оселявся, 
аби доживати свій час у тиші і мирі від світу, ховаючи  небезпечні  знання.   
Сатр  усміхнувся куточками губ свого, як і у всіх  сатрів  малого рота і великі очі теж 
всміхнулись звузившись  у журному спогаді  минувшини  свого життя – буття. 
 Бохур  мирно пасся поруч радісно та вдячно поглядаючи на старого, м’яко  ступаючи своїми 
копитцями-лапами   по   мураві синього різнотрав’я. 
  На мить Знаючого щось насторожило. Це був не  ллорд,  що ласо поглядав із заростей 
канатних ліан на недосяжну для нього здобич. А щось значно більше і йшло у всесвіті 
сторожко, скрадливою   ходою повільно насуваючись  мороком. 
- Лицар, козак, перевертень-воїн, це не ті хто уміє відбирати життя, а той хто здатний його 
зберегти, захистити. 
 „ Істоту, що створена із зла, темряви хаосу – ненависть, агресія в сутичці, гнів, шаленство 
лише наповнюють дають сили Ворогу-Злу. Коли ти змушена будеш використати частку Зла і 
Мороку  – убивати, то запам’ятай. Ненависть осліплює, гнів відбирає слух”. 
 Сатр   Ор скрушно похитав головою, розчарований, певно вирішивши остаточно: 
- Нехай буде по твоєму. Я вкажу тобі Шлях Смерті. Але й запам’ятай шлях Знаючого душею, 
якого я тобі дав. Коли ти  в хаосі бур і битв і надумаєш – то вертай ізнов сюди. Я передам 
тобі шлях Гармонії, свої знання . 
 Дівчина вклонилась наставнику і вони удвох попрямували до Майдану Доблесті. 











РОЗДІЛ 4 

  Трона світлиця полонила своїм вишуканим багатим  убранством. Витончені роботи 
будівничих і різбярів, що поставили сей палац, заворожували очі і серця відвідувачів 
столичної резиденції Володарки  Оратанії - Храму Берегині. 
  Вона зажурено й понуро дивилась крізь вікна на свою столицю незворушно-весело, інколи 
повертаючи голову і із надією у погляді карих очей, аби почути хоч яку добру чи 
обнадійливу  новину від гостя. Командувач зграї перевертнів продовжував свою мову, від 
тембру його схвильованого і водночас повного спокою і гідності голосу    гривна,  що висіла 
на шиї переливалась  візерунчасто виблискуючи. 
- Як відомо Аріманці були довгий час розрізненими планетами, керовані конагами. Їх 
стрєльці  хоча робили набіги на нас,  проте      здебільшого навіть допомагали нам у сутичках 
супроти навал „різношерстих” зайд – ворогів. Ожвавлена  торгівля з ними велась постійно. 
Допоки конаг  Пехр не об’єднав  аріманців  в єдину Імперію, станувши сам Імператором.
Його фрегати, крейсери, десантники і штурмовики – солдати загарбали велику територію
Оратанії, мотивуючи це тим, що раса Оратанців та наші володіння є їх власністю. 
 Берегиня сердито метнула поглядом, холодним мов лід, гнівних очей: 
- Достатньо мені твоєї лекції по історії. З чим ти прийшов Вовче? 
Перевертень побожно - шанобливо  вклонився володарці, тріпнувши своїм  чорнющим 
накидником. 
- Вибачте Ваша величність. Я переходжу до суті. Так-от тринадцятий Імператор Аріманців – 
Пустан користуючись нападом на нас Орди, оголосив Оратанію часткою-колонією 
неподільної Імперії і вторгнувся, прорвавши наші кордони в районі малої галактики  
Боридніп. 
Вона підійшла до свого трону, сіла у ньому й замислилась погасивши очі, полинувши у 
роздуми. 
- Гаспидський син, чортяка – Пустан. Наївний телепень гадає, що Ібліс щедро поділиться з 
ним Оратанією.  Дзузьки!  Та заясиривши нас він візьметься за ослаблену війною Імперію й 
поглине її Аріманців, піде далі. Вічний голод кочівників. 
- Це відомо перевертням, Володарко. Так і буде. Які будуть ваші повеління? 
Вовк виструнчився очікувано опустивши свої очі додолу неначе статуя. 
Берегиня піднялась з трону тепло сказавши. 
- Я і народ Оратанії вельми вдячні тобі Вовче і вам перевертні за вашу поміч і службу. Поки 
що почекай у палацовій  частувальній. Певно ти стомився і зголоднів. Йди. Тебе викличуть. 
- Дякую Берегине. 
Перевертень шерхочучи своїм чорним плащем по долівці палацу вийшов із світлиці, 
м*якими нечутними кроками Берегиня подала знак. І тут же перед нею виросла джура 
виструнчено чекаючи на  наказ. 
- Склич Раду старійшихх  кола Мудрості. 
Дівчина – джура зникла так же зненацька й раптово, як і з’явилась, гейби розтанула. 
Усамітнившись  Берегиня з’єднала свої долоні й розвела їх породжуючи цим яскраву 
палахкочучу кулю, за тім  повільно провела пальцями в повітрі. Утворилась перед нею 
зоряна карта Галактик. Затріщали зжаті п’ястуками  бильця  Трону – Володарка 
виплескувала свій біль і розпач того, що вона бачила й відчувала, йшло з глибин Всесвіту. За 
чорною і червоною хмарами, що на карті насувались на  Оратанію виблискував клубок 
Хаосу і Зла кривавим оком Лихо ніби чогось холодно очікувало. 







 РОЗДІЛ 5 

  Нетар  обпаливши приємним холодом привів думки і свідомість до ладу. Вона залпом 
випила пожадливо другий фужер чудо-напою, що його творять з крові дерев Острова. 
Необхідно було зникати, йти геть звідсіль. Градок  просинався опісля короткої вічнолітньої  
ночі Пана. Шпиги і мисливці – ловці були як тать повсюдно. Смрад від цих людишок  просяк 
повітря і гнав її у тінисті савани-ліси подалі від тупої гибелі чи ще чого гіршого від неї йшло 
услід неї . Упириха  поправила зброю на собі, кинула  кецар шинкарю й почимчикувала 
подалі від Поселення. Озирнувшись  навсебіч. Ані душі. Дівчина перейшла на біг ,  що 
більше нагадував лет над поверхнею,  впорхнувши в рятівні зарості густолистих кущів 
листоблюдця. І  якраз вчасно, бо над дорогою з’явився суднал Імперців. Його сенсори 
ударили по лісу, але нічого не побачили. Відкрилися бокові дверцята  всюдильота  
випустивши чудернацьку істоту закутану у непроникночорний плащ, ховаючи її тіло від 
очей. Воно втупилось у праліс своїм  всевидючим  оком  і розчаровано змахнувши головою, 
передало наказ  пілоту, закриваючи люк.  Суднал полетів далі по шлейфу пильної дороги. 
Упириха повисла незрима в повітрі, поміж кроною  вогнелисника. Від внутрішньої боротьби  
зову  в неї проступив піт. По хвилі усе минулося. Провівши зором  суднал  ловців. Дівчина 
замислилась, шлях ускладнювався. Потрібно хоч якось зменшити ризик бути пійманою. Вона 
хижо посміхнулась й розім’явши  суглоби скочила на інше дерево, затім на друге.І оттак
пересуваючись невидимо і безслідно тінню  упириха пішла  в напрямку  до їй лише знайомій 
і невідомій мети. 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

26 Book Forum — 7 книг, які варті вашої уваги
Одна з важливих подій в літературному житті — це Форум видавців, який цього року відбувається 18-22 вересня у Львові. Зазвичай на ньому представлено чимало цікавих книжок. Утім, серед них є такі, про які можна сказати, що вони заслуговують на найпильнішу увагу.
Читати більше