Фантастична сага.
Глава І
ОРДА
Розділ1
Козацькі „ чайки” зав’язнувши гамузом у нерівному для них бойовищі відтягували своїми
життями ворожі сили на себе, у смертельній круговерті сутички колошматячи при цьому
неокаосників.
Усе менше й менше мерехтіння струнких крил „ Чайок” виблискує у вирі бою.
Флагман „ Слава” порятовано від сумно-безрадісної участі обпаленого металобрухту.
Він “ пом’ятий ”, але вцілілий повний могутті та сил відкрив Отвір Вирію проскочив крізь
нього до Зоряних територій Краю непомічений „ акулами”.
Берегиня зціпивши пястуки у кулаки заглушуючи свій біль заричала відвернувшись від
Відображувачів – очей корабля. Вона не могла бачити як помирають її люди її підданці, цвіт
лицарства-козацтва.
Дівчина усім серцем прагнула бути зараз серед братчиків, битися пліч - о - пліч з ними,
повернути корабля до них, а не тікати як оце.
Але вона Велика Берегиня, Володарка Спілки Єдності, Оратанії , що об’єднала січі, зграї –
загони вільних лицарів – козаків і таємні союзи Перевертнів – воїв у цілісну могутню силу.
І вона не сміє керуватись емоціями, як проста козачка.
Окрім неї самої на кораблі були порятовані з Кордону рештки вцілілих змучених
мешканців однієї з планет системи Кордону.
ЇЇ гвардія, обслуга і екіпаж „ Слави ”, козаки, загін перевертнів. Усі вони повинні вижити,
аби попередити Оратанію, симбіоз про орду з Неокаосу , згуртувати відсіч напасникам. Про
що вона наївна думала, фантазерка, мир з хижаками??
Кров її, мами козачки-амазонки і батька – перевертня заграла розпалюючи полум’я гніву і
ненависть до зоряної системи Сапресорів – неокаосу.
На екранах проступила її домівка рідна планета – Оратанія. Відкрився другий отвір –
Лабіринт – вигадка козаків (крізь нього проходили лиш „ чайки”). І, о радість – з нього
виринули вцілілі козацькі винищувачі.
Лишень половина „ птахів” повернулась. Привітно сяйнули Сторожеві Вежі вітаючи свою
володарку, відкриваючи для неї „ коридор”.
Бомбарди відхлинувши від Веж облетіли „ Славу”, зайнявши позиції позаду корабля й
зготувались „ заклеїти” любий отвір переслідувачів чи спалити тих хто вирветься з нього
навздогін Берегині. До флагмана приєднався ескорт крейсерів аби безпечно доправити
„ Славу” і „ чайки” додому.
Наповнюючи душі оратанців радістю і теплом величаво постало перед ними зірка-сонце
Оратанії – Хорос .
Розділ2
Вибухи, блискавиці трасуючих зарядів – променів миготіли шарпаючи очі і свідомість
феєрверком яскравих ілюмінацій. Холод Знань загашував найменші взнаки переляку,
замішання, проганяючи острах і бажання втекти від спалахів смерті геть, врятувати себе.
Легенький поворот, „ петля ”- і пальці до хрускоту стискають гашетку. „ ластівка”
метнулась вбік. Торпеда м’яко увійшла у грузне тіло „ акули”. Омах вибуху, крізь який
стрімко пронісся птах перевертня.
Хитрість спрацювала – вибух заглушив усі сенсори неокаосників і юнак без перешкод
нишком підібрався своєю ластівкою під „ пузо” Галери – ярмовоза . Її кігтики та дзьоб
вирвали від судна шмат даючи змогу пролізти в нутрощі ворожого корабля. Зенітні
фальконетки побили геть-чисть усю обслугу та охорону вантажного відсіку людоїдів.
Опісля такої зачистки перевертень націлив непомильну плазмову торпеду-списа туди де мав
бути капітанський місток з його центром управління і зльодовано – байдуже завчено натис
курок.
Як у справжнісінькому вирлі пекла ревли сирени, палахкотів вогонь перегорівших кают
повсюдно валялись тіла у червоних і сірих одностроях, та в лахміттях каторжан-раби.
Паралізоване судно завмерло приречено очікуючи своєї загибелі, що невблаганно
насувалась зі свого ж черева. Тріщала внутрішня обшивка нагадуючи стогін конаючого звіра.
Бігали у паніці екіпаж та вояки галери. Хто рятувався пробираючись до капсул і катерів,
хтось все ще намагався стримати в хаосі дисципліну вишукуючи десант напасників на борту,
або йшов винищувати вантаж – зв’язків.
Хорс придивився до натовпу. Здебільшого той складався з ясичар, солдатні і нежиті. Лише
де - не - де серед них промелькували офіцери у зелених плащах – накидках. Посох
перевертня ожив відчувши те зло лихо, що випромінювали вороги. Зеленоризий ніким не
зупинений Хорс лепсько дійшов до каюти – ярма.
- А ти певно не дуже то й поспішав. –
Її очі хижо сяйнули блиском вогню з – за грат .
- Ну знаєш тебе ні здивувати, ні вгодити неможливо – буркнув розчаровано юнак,
пропалюючи лезом посоха замки камери невільниці, хоча в його голосі все ж бриніли нотки
радості і збентеги.
Дівчина немов та вовчиця, приплинула до Хорса, що закляк бовваном , до загнаної
здобичі.
- Ти образився? – Довгі вуха Ро , що при підняли водоспад криваво - червоного волосся
вчули несамовите гупання серця легіня . Воно пташеням у клітці тріпотіло, силкуючись
вирватись із тісних грудей. Метка мисливиця насолоджувалась своєю безмежною Владою
над переможеним перевертнем.
Озирнувшись на Холод за спиною вбачив кількох неокасників , які звалились в корчах
смерті. Дівчина лише лукаво-невинно посміхнулась.
Хлопець прийшов до тями від їх нападу і усвідомив, що перебуває у її палких обіймах,
відчувши при цьому себе Трофеєм вовчиці.
- Нам ще потрібно забрати людей. Є хто живий з невільників? – від хвилювання у нього
охрип голос. І зрозумів, що бовкнув щось не те. Ро сердито відштовхнула Хорса від
себе, палаючи від гніву.
- То ти не за мною з’явився тут, недоладний порятівник Всесвіту?
- Ти моє життя і мій подих, моє кохання – прошепотів Хорс – але я людина і я не дам на
поталу бузувірам свій рід? – вигукнув гаряче й розпачливо.
- Вони перерізали усіх „ до ноги ”. У рятівні лодії сяде лише екіпаж, свідки їм ні до
чого. – опустила очі.
У хаосі що творився в кораблі ніхто не звертав уваги на офіцера – неокосника і дивну
дівчину, які стояли посеред розбурханого буревію метушливих істот.
Хорс бачив повсюдно розкриті ярма у яких спливали у калюжах з власної крові мертві
братанці і атлаелліни.
Ненависть накопичувалась із кожним кроком юнака жадаючи вирватись люттю з його
серця.
Ластівка захищена полем оберегу стояла неушкоджена у вантажній.
Кілька нежитей і ясичарів було хотіли перейняти закохану парочку, але посох розтрощив
їх уже бездушні тіла. Затим прочитавши Казання - заклинання устромив зброю в утробу
галери.
Легінь не мав наміру полишати отак нелюдів без кари. Роз’ятреним вовком метався у космосі
своїм птахом безгризотно розстрілюючи залишки порятованих у катерах неокаосців. Перед
очима поставали маревом лише скривавлені тіла людей. Це душило його терзало знаходячи
вихід болю через лють у пальці що втоплювали гашетки гармат на кермі, гасячи полум’я
болю убивством бузувірів. Перевертень розбудив у собі темного „Я”.
Лише згодом відчув безмежний спокій у своєму серці, мир з самим собою. Хорс повернув
Ластівку геть від розтрощеної ним галери, спопеленних ворогів. Дань крові і Смерті
даровано. Це Ро, поклавши на голову хлопцеві свої витончені, оксамитові, тендітні,
переливаючі всіма барвами долоні. Відібрала його біль.
Знайшовши спраглими губами вуста Хорса, повела за собою у безмежний світ кохання. Так
як лише вона, її раса, се вміло робила для свого Обранця.
РОЗДІЛ 3
- Для того аби зцілити, вилікувати когось передовсім конче необхідно знищити душу
хвороби, будь-то рана чи то якась зайда – болячка. Оо ... ось отак” – старий по ловецькому
провів пальцями по роз’ятреній рані тремтячого з ляку бохура,
яка тут же затяглась.
- Та чи ти слухаєш мене, капосне дівчисько? – без гніву і сердіння , удавано вдаючи
розізленого стариганя спитав Ор.
Ісса ображено повернулась до нього спиною. Буркнувши, нервово змахнувши чорним
волоссям.
- Я гадала, що ви наставник лицарів, а ви те й навчаєте, що Шляху Знаючих Зцілювати,
Магії, Гармонії. Я воїн, а не штукар. Чи ви не відчуваєте самі, як насувається Зло?
- Ти дитина якій подарували не ту цяцьку на яку вона очікувала, а не лицар.
Куля, яка палахкотіла посеред просторої хижі спалахнула з новою силою поглинувши нову
порцію негативних емоцій, сяючи немов яскрава зоря незайманої таємничої планети
Діонапус , ондалечки , загубленої від обжитих цивілізаціями шляхів. Її густі ліси, джунглі з
височенними деревами, савани, розлогі соковиті луги й поляни не знали зим і людей, страху
перед двома напасниками. Лише інколи обсіяний сивиною та втомою від хаосу
цивілізованих світів обтяжений знаннями і мудрістю, сюди потрапляв самотою і оселявся,
аби доживати свій час у тиші і мирі від світу, ховаючи небезпечні знання.
Сатр усміхнувся куточками губ свого, як і у всіх сатрів малого рота і великі очі теж
всміхнулись звузившись у журному спогаді минувшини свого життя – буття.
Бохур мирно пасся поруч радісно та вдячно поглядаючи на старого, м’яко ступаючи своїми
копитцями-лапами по мураві синього різнотрав’я.
На мить Знаючого щось насторожило. Це був не ллорд, що ласо поглядав із заростей
канатних ліан на недосяжну для нього здобич. А щось значно більше і йшло у всесвіті
сторожко, скрадливою ходою повільно насуваючись мороком.
- Лицар, козак, перевертень-воїн, це не ті хто уміє відбирати життя, а той хто здатний його
зберегти, захистити.
„ Істоту, що створена із зла, темряви хаосу – ненависть, агресія в сутичці, гнів, шаленство
лише наповнюють дають сили Ворогу-Злу. Коли ти змушена будеш використати частку Зла і
Мороку – убивати, то запам’ятай. Ненависть осліплює, гнів відбирає слух”.
Сатр Ор скрушно похитав головою, розчарований, певно вирішивши остаточно:
- Нехай буде по твоєму. Я вкажу тобі Шлях Смерті. Але й запам’ятай шлях Знаючого душею,
якого я тобі дав. Коли ти в хаосі бур і битв і надумаєш – то вертай ізнов сюди. Я передам
тобі шлях Гармонії, свої знання .
Дівчина вклонилась наставнику і вони удвох попрямували до Майдану Доблесті.
РОЗДІЛ 4
Трона світлиця полонила своїм вишуканим багатим убранством. Витончені роботи
будівничих і різбярів, що поставили сей палац, заворожували очі і серця відвідувачів
столичної резиденції Володарки Оратанії - Храму Берегині.
Вона зажурено й понуро дивилась крізь вікна на свою столицю незворушно-весело, інколи
повертаючи голову і із надією у погляді карих очей, аби почути хоч яку добру чи
обнадійливу новину від гостя. Командувач зграї перевертнів продовжував свою мову, від
тембру його схвильованого і водночас повного спокою і гідності голосу гривна, що висіла
на шиї переливалась візерунчасто виблискуючи.
- Як відомо Аріманці були довгий час розрізненими планетами, керовані конагами. Їх
стрєльці хоча робили набіги на нас, проте здебільшого навіть допомагали нам у сутичках
супроти навал „різношерстих” зайд – ворогів. Ожвавлена торгівля з ними велась постійно.
Допоки конаг Пехр не об’єднав аріманців в єдину Імперію, станувши сам Імператором.
Його фрегати, крейсери, десантники і штурмовики – солдати загарбали велику територію
Оратанії, мотивуючи це тим, що раса Оратанців та наші володіння є їх власністю.
Берегиня сердито метнула поглядом, холодним мов лід, гнівних очей:
- Достатньо мені твоєї лекції по історії. З чим ти прийшов Вовче?
Перевертень побожно - шанобливо вклонився володарці, тріпнувши своїм чорнющим
накидником.
- Вибачте Ваша величність. Я переходжу до суті. Так-от тринадцятий Імператор Аріманців –
Пустан користуючись нападом на нас Орди, оголосив Оратанію часткою-колонією
неподільної Імперії і вторгнувся, прорвавши наші кордони в районі малої галактики
Боридніп.
Вона підійшла до свого трону, сіла у ньому й замислилась погасивши очі, полинувши у
роздуми.
- Гаспидський син, чортяка – Пустан. Наївний телепень гадає, що Ібліс щедро поділиться з
ним Оратанією. Дзузьки! Та заясиривши нас він візьметься за ослаблену війною Імперію й
поглине її Аріманців, піде далі. Вічний голод кочівників.
- Це відомо перевертням, Володарко. Так і буде. Які будуть ваші повеління?
Вовк виструнчився очікувано опустивши свої очі додолу неначе статуя.
Берегиня піднялась з трону тепло сказавши.
- Я і народ Оратанії вельми вдячні тобі Вовче і вам перевертні за вашу поміч і службу. Поки
що почекай у палацовій частувальній. Певно ти стомився і зголоднів. Йди. Тебе викличуть.
- Дякую Берегине.
Перевертень шерхочучи своїм чорним плащем по долівці палацу вийшов із світлиці,
м*якими нечутними кроками Берегиня подала знак. І тут же перед нею виросла джура
виструнчено чекаючи на наказ.
- Склич Раду старійшихх кола Мудрості.
Дівчина – джура зникла так же зненацька й раптово, як і з’явилась, гейби розтанула.
Усамітнившись Берегиня з’єднала свої долоні й розвела їх породжуючи цим яскраву
палахкочучу кулю, за тім повільно провела пальцями в повітрі. Утворилась перед нею
зоряна карта Галактик. Затріщали зжаті п’ястуками бильця Трону – Володарка
виплескувала свій біль і розпач того, що вона бачила й відчувала, йшло з глибин Всесвіту. За
чорною і червоною хмарами, що на карті насувались на Оратанію виблискував клубок
Хаосу і Зла кривавим оком Лихо ніби чогось холодно очікувало.
РОЗДІЛ 5
Нетар обпаливши приємним холодом привів думки і свідомість до ладу. Вона залпом
випила пожадливо другий фужер чудо-напою, що його творять з крові дерев Острова.
Необхідно було зникати, йти геть звідсіль. Градок просинався опісля короткої вічнолітньої
ночі Пана. Шпиги і мисливці – ловці були як тать повсюдно. Смрад від цих людишок просяк
повітря і гнав її у тінисті савани-ліси подалі від тупої гибелі чи ще чого гіршого від неї йшло
услід неї . Упириха поправила зброю на собі, кинула кецар шинкарю й почимчикувала
подалі від Поселення. Озирнувшись навсебіч. Ані душі. Дівчина перейшла на біг , що
більше нагадував лет над поверхнею, впорхнувши в рятівні зарості густолистих кущів
листоблюдця. І якраз вчасно, бо над дорогою з’явився суднал Імперців. Його сенсори
ударили по лісу, але нічого не побачили. Відкрилися бокові дверцята всюдильота
випустивши чудернацьку істоту закутану у непроникночорний плащ, ховаючи її тіло від
очей. Воно втупилось у праліс своїм всевидючим оком і розчаровано змахнувши головою,
передало наказ пілоту, закриваючи люк. Суднал полетів далі по шлейфу пильної дороги.
Упириха повисла незрима в повітрі, поміж кроною вогнелисника. Від внутрішньої боротьби
зову в неї проступив піт. По хвилі усе минулося. Провівши зором суднал ловців. Дівчина
замислилась, шлях ускладнювався. Потрібно хоч якось зменшити ризик бути пійманою. Вона
хижо посміхнулась й розім’явши суглоби скочила на інше дерево, затім на друге.І оттак
пересуваючись невидимо і безслідно тінню упириха пішла в напрямку до їй лише знайомій
і невідомій мети.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
