Олександра Орлова: "Я пишу про те, що люблю і чим живу. Це мої ом і дзен"

Олександра Орлова — письменниця, перекладачка, авторка статей та літературних оглядів для численних ресурсів. Декілька років вона мешкає в Сіетлі (США) і має низку дитячих видань англійською, проте не зменшує оберти в українському літературному сегменті. За плечима жінки роки роботи з дітьми в освітніх закладах системи Монтессорі, а серед найбільших життєвих захоплень — йога. Нещодавно у видавництві “Кигаренька” з'явилася її дитяча книжка “Ом і дзень”, яку сміливо можна назвати першою українською книжкою про йогу для дітей.

Сашо, книжка вийшла дуже грайлива і, з одного боку, дійсно залучальна до йога-практики, але з іншого — позбавлена прямого інструктажу. Чи довго ти працювала над текстом і в який спосіб обрала саме такий формат?

Дякую, Олено, за влучну характеристику. Сам текст писався блискавично. Він лаконічний, хоч і концентрований певною кількістю йога-понять і, власне, поз-асан. Утім, можна сказати, що рукопис “назрів”, адже перед тим я мала у досвіді роки практики йоги, спостерігала за дитячими йога-групами і роботою інструкторів у студії, яку відвідую. Також я брала до читання дитячі книжки про йогу, що добре представлені на західному ринку. Та мені не хотілося йти стежкою суто наративу-інструкції чи адаптованої історії йога-філософії, а кортіло створити книжку-розвагу для дітей і про дітей, де йога-провідником буде малюк, хоч і матиме підтримку збоку дорослого інструктора.

Беручись за роботу, я чітко бачила формат книжки-картинки, у якому, зрештою, дуже багато залежало від художника. Мені пощастило, що за ілюстрації взялася Надьожна (Надія Кушнір). Вона створила чудесних персонажів, і ми з нею уважно підійшли саме до дитячого виконання йога-вправ — десь не ідеальних, але щирих.

При цьому ти обрала вельми незвичний образ “дорослого інструктора” — бабусю. Розкажи про неї.

Відверто, я — велика шанувальниця бабусь і дідусів у дитячій літературі. Можливо, справа у власному досвіді буття щасливою онукою, але образ матамахі (бабуся з книжки “Ом і дзень” — прим. авт.) — не лише данина особливим стосункам онуків — бабусь, а й відступ від певних стереотипів, геронтофобії/ейджизму, через які переважна більшість літературних персонажів похилого віку перетворюється в неактивних пенсіонерів, з поливою ностальгії й без особливих захоплень. Я ні в якому разі не відсторонююся від тем різності світогляду поколінь, немічності, розладів пам’яті, хвороб і смерті у дитячих книжках, адже це реалії. Однак ми живемо у час, коли бабусі та дідусі — нерідко досі працюють; стильні, спортивні, мандрівники, гіпстери, блоґери. І це також реальність, про яку варто писати.

Чимало інструкторів, які мені зустрічалися у США, — це люди, що прийшли в йогу після сорока або й п’ятдесяти років. Дехто практикував йогу десятиліттями суто як хобі, а вже на пенсії обрав новий фах — інструктора. Вони вирушають у паломництва, приділяють більше уваги тілу, медитації та самі готові ділитися життєвою мудрістю. Бабуня-матамахі — збірний образ таких гуру, які, я певна, є і в Україні. Чого далеко ходити? Навіть моя бабуся, маючи вік 75+, вичитала у якомусь оздоровчому журналі про тібетські вправи і завзято їх виконувала щоранку.

Ілюстративно бабуся-інструкторка також удалася. Ви обговорювали з Надією, як саме вона має виглядати? Чи має бабуня прототип?

Це радше питання до Наді, адже зображення персонажів я довірила їй беззастережно. Утім, мій чоловік, побачивши перші ілюстрації, одразу сказав, що спостерігає певну схожість між мною і матамахі: окуляри, чубчик, округле обличчя. Можливо, Надя несвідомо окреслила моє майбутнє. Та я зовсім не проти. :-)

А як ти взагалі прийшла до практикування йоги?

Шість років тому, коли ми з чоловіком тільки переїхали в США і я була максимально відкрита до нових досвідів, я потрапила на невеличкий курс для новачків відомої австралійської інструкторки з йоги Луїзи Сеар, але зі своїм танцювальним бекґраундом швидко призвичаїлася до більш серйозного рівня занять. Згодом було чимало домашньої практики та пошуки ідеальної студії, і, зрештою, я потрапила у кіркландську (Кіркланд — передмістя Сіетла — прим. авт.) студію “Ашрам-Йога” до прекрасних вчителів. Більшість із них, як персонажі коміксів, надягають свої “супергеройські йога-плащі” між буденними справами. Є серед них багатодітна мама-психолог, вчителька молодших класів, студентка коледжу, медсестра, пенсіонерка, навіть поліцейський. Вони творять у студії цілком сімейну атмосферу. А по суботах там проходять заняття для дітей, які подекуди надихнули мене на “Ом і дзень”.

Пози, що ти включила у книжку, використовують на таких заняттях?

Звісно, але зазвичай вправи мають певну ігрову адаптацію. Інструктор може змінити назву асани, аби підтримати дитячу гру-імітацію, використовує свій порядок виконання. Я ж підійшла до номенклатури досить автентично, проте зберегла ігровий імітаційний елемент, гармонійний перехід з однієї пози в іншу, задала певний ритм у диханні.

У книжці також є санскритські слова. Наприклад, оригінальні назви позицій…

Так, деякі ключові поняття я ввела просто у текст, як і пояснення до них, а от прописати санскритом назви асан — було ідеєю Наді Кушнір. Як мінімум, це цікаво для візуалізації, а, як максимум, може стати помічним у глибшому дослідженні кожної вправи.

Загалом тема йоги в українській літературі — геть нова. Чи важко було знайти видавця для книжки?

Дійсно, коли я писала текст, на українському просторі дитячої літератури про йогу була згадка хіба в абетках, однак за останній рік світ побачило два перекладних дитячих видання про йогу: “Ігрова йога” Лорени Паджалуґи та “Йога” Міріам Равентос (останнє готувалося до друку водночас із “Ом і дзень” — прим. авт.). Можна сказати, що тема “літала в повітрі”, або й навіть стала трендом. Однак між собою ці книжки не посваряться, адже не повторюють певних істин, а лише краще розкривають філософію та практику йоги для дітей, підходять до йоги з різних боків. Я б завзято радила всі три мати у кожній йога-студії, де є заняття для дітей.

Щодо видавця, то, по факту, я його не шукала. Олександр Шарлай з видавництва “Книгаренька” сам запитав, чи я маю щось цікаве, а я одразу показала йому рукопис “Ом і дзень”. Тоді він запропонував у якості ілюстратора Надю Кушнір, і всі зірки зійшлися.

І як воно — співпрацювати з творчинею єдиного і неповторного Гуся?

Направду, дуже добре. Ще до “Ом і дзень” ми з Надею попрацювали у тих самих ролях автора-ілюстратора в іншому проекті, про який скоро стане відомо, але, поки що, я мовчатиму. Протягом останнього Книжкового Арсеналу ми мали кілька душевних зустрічей, з яких я зробила висновок, що Надя — не тільки талановита ілюстраторка з унікальним стилем, але й чудесна, красива в усіх сенсах людина.

Розумієш, “Гусь” — звичайно, єдиний, неповторний і “аґонь”, але творчість Наді — це безмежна галактика ідей та образів, завше упізнаваних, дотепних, потужних у своїй життєвості та оригінальності. Я вже казала про це Наді, але повторю на загал: Надьожна — це український Олівер Джеферс, не в плані наслідування, а саме у калібрі, у творчому пошуку і безмежному потенціалі.

Овва, цікаво! Сашо, а розкажи більше про інші свої проекти, якщо можеш. Чого українським читачам чекати від Олександри Орлової найближчим часом?

З анонсованого — ось-ось має вийти з друку поетична антологія “Сніговірші для малят” у Видавництві Старого Лева, куди потрапила моя різдвяна поезія “До Різдва гостинці”. Це буде дуже красиве видання, в якому зібрано твори й ілюстрації справжніх чарівників українського дитліту. Готується до друку моя повість для дітей “Нечуй Невмирущий” від видавництва "Ранок" — вельми розбишацька і дуже котяча історія з ілюстраціями Грасі Олійко, а також доросла збірка оповідань про чай у видавництві Брайт Стар Паблішинґ.

Звучить, дуже в стилі хюґе.

Десь так і є. Бачиш, це все “мої” теми. Йога, Різдво, кіт, чай — з цього можна зробити слушний висновок, що я пишу про те, що найбільше гріє і тішить, про те, що люблю і чим живу. Це мої ом і дзен.. Але я відкрита до нового і готую ще чимало сюрпризів.

Заінтригувала. Чекатимемо. Дякую!

Так, без інтриги в літературі — нікуди. Особливо, в дитячій. Намасте!