Олександра Орлова: "Я пишу про те, що люблю і чим живу. Це мої ом і дзен"

20 листопада 2018
Olena Kolyada

Олександра Орлова — письменниця, перекладачка, авторка статей та літературних оглядів для численних ресурсів. Декілька років вона мешкає в Сіетлі (США) і має низку дитячих видань англійською, проте не зменшує оберти в українському літературному сегменті. За плечима жінки роки роботи з дітьми в освітніх закладах системи Монтессорі, а серед найбільших життєвих захоплень — йога. Нещодавно у видавництві “Кигаренька” з'явилася її дитяча книжка “Ом і дзень”, яку сміливо можна назвати першою українською книжкою про йогу для дітей.

Сашо, книжка вийшла дуже грайлива і, з одного боку, дійсно залучальна до йога-практики, але з іншого — позбавлена прямого інструктажу. Чи довго ти працювала над текстом і в який спосіб обрала саме такий формат?

Дякую, Олено, за влучну характеристику. Сам текст писався блискавично. Він лаконічний, хоч і концентрований певною кількістю йога-понять і, власне, поз-асан. Утім, можна сказати, що рукопис “назрів”, адже перед тим я мала у досвіді роки практики йоги, спостерігала за дитячими йога-групами і роботою інструкторів у студії, яку відвідую. Також я брала до читання дитячі книжки про йогу, що добре представлені на західному ринку. Та мені не хотілося йти стежкою суто наративу-інструкції чи адаптованої історії йога-філософії, а кортіло створити книжку-розвагу для дітей і про дітей, де йога-провідником буде малюк, хоч і матиме підтримку збоку дорослого інструктора.

Беручись за роботу, я чітко бачила формат книжки-картинки, у якому, зрештою, дуже багато залежало від художника. Мені пощастило, що за ілюстрації взялася Надьожна (Надія Кушнір). Вона створила чудесних персонажів, і ми з нею уважно підійшли саме до дитячого виконання йога-вправ — десь не ідеальних, але щирих.

При цьому ти обрала вельми незвичний образ “дорослого інструктора” — бабусю. Розкажи про неї.

Відверто, я — велика шанувальниця бабусь і дідусів у дитячій літературі. Можливо, справа у власному досвіді буття щасливою онукою, але образ матамахі (бабуся з книжки “Ом і дзень” — прим. авт.) — не лише данина особливим стосункам онуків — бабусь, а й відступ від певних стереотипів, геронтофобії/ейджизму, через які переважна більшість літературних персонажів похилого віку перетворюється в неактивних пенсіонерів, з поливою ностальгії й без особливих захоплень. Я ні в якому разі не відсторонююся від тем різності світогляду поколінь, немічності, розладів пам’яті, хвороб і смерті у дитячих книжках, адже це реалії. Однак ми живемо у час, коли бабусі та дідусі — нерідко досі працюють; стильні, спортивні, мандрівники, гіпстери, блоґери. І це також реальність, про яку варто писати.

Чимало інструкторів, які мені зустрічалися у США, — це люди, що прийшли в йогу після сорока або й п’ятдесяти років. Дехто практикував йогу десятиліттями суто як хобі, а вже на пенсії обрав новий фах — інструктора. Вони вирушають у паломництва, приділяють більше уваги тілу, медитації та самі готові ділитися життєвою мудрістю. Бабуня-матамахі — збірний образ таких гуру, які, я певна, є і в Україні. Чого далеко ходити? Навіть моя бабуся, маючи вік 75+, вичитала у якомусь оздоровчому журналі про тібетські вправи і завзято їх виконувала щоранку.

Ілюстративно бабуся-інструкторка також удалася. Ви обговорювали з Надією, як саме вона має виглядати? Чи має бабуня прототип?

Це радше питання до Наді, адже зображення персонажів я довірила їй беззастережно. Утім, мій чоловік, побачивши перші ілюстрації, одразу сказав, що спостерігає певну схожість між мною і матамахі: окуляри, чубчик, округле обличчя. Можливо, Надя несвідомо окреслила моє майбутнє. Та я зовсім не проти. :-)

А як ти взагалі прийшла до практикування йоги?

Шість років тому, коли ми з чоловіком тільки переїхали в США і я була максимально відкрита до нових досвідів, я потрапила на невеличкий курс для новачків відомої австралійської інструкторки з йоги Луїзи Сеар, але зі своїм танцювальним бекґраундом швидко призвичаїлася до більш серйозного рівня занять. Згодом було чимало домашньої практики та пошуки ідеальної студії, і, зрештою, я потрапила у кіркландську (Кіркланд — передмістя Сіетла — прим. авт.) студію “Ашрам-Йога” до прекрасних вчителів. Більшість із них, як персонажі коміксів, надягають свої “супергеройські йога-плащі” між буденними справами. Є серед них багатодітна мама-психолог, вчителька молодших класів, студентка коледжу, медсестра, пенсіонерка, навіть поліцейський. Вони творять у студії цілком сімейну атмосферу. А по суботах там проходять заняття для дітей, які подекуди надихнули мене на “Ом і дзень”.

Пози, що ти включила у книжку, використовують на таких заняттях?

Звісно, але зазвичай вправи мають певну ігрову адаптацію. Інструктор може змінити назву асани, аби підтримати дитячу гру-імітацію, використовує свій порядок виконання. Я ж підійшла до номенклатури досить автентично, проте зберегла ігровий імітаційний елемент, гармонійний перехід з однієї пози в іншу, задала певний ритм у диханні.

У книжці також є санскритські слова. Наприклад, оригінальні назви позицій…

Так, деякі ключові поняття я ввела просто у текст, як і пояснення до них, а от прописати санскритом назви асан — було ідеєю Наді Кушнір. Як мінімум, це цікаво для візуалізації, а, як максимум, може стати помічним у глибшому дослідженні кожної вправи.

Загалом тема йоги в українській літературі — геть нова. Чи важко було знайти видавця для книжки?

Дійсно, коли я писала текст, на українському просторі дитячої літератури про йогу була згадка хіба в абетках, однак за останній рік світ побачило два перекладних дитячих видання про йогу: “Ігрова йога” Лорени Паджалуґи та “Йога” Міріам Равентос (останнє готувалося до друку водночас із “Ом і дзень”  прим. авт.). Можна сказати, що тема “літала в повітрі”, або й навіть стала трендом. Однак між собою ці книжки не посваряться, адже не повторюють певних істин, а лише краще розкривають філософію та практику йоги для дітей, підходять до йоги з різних боків. Я б завзято радила всі три мати у кожній йога-студії, де є заняття для дітей.

Щодо видавця, то, по факту, я його не шукала. Олександр Шарлай з видавництва “Книгаренька” сам запитав, чи я маю щось цікаве, а я одразу показала йому рукопис “Ом і дзень”. Тоді він запропонував у якості ілюстратора Надю Кушнір, і всі зірки зійшлися.

І як воно — співпрацювати з творчинею єдиного і неповторного Гуся?

Направду, дуже добре. Ще до “Ом і дзень” ми з Надею попрацювали у тих самих ролях автора-ілюстратора в іншому проекті, про який скоро стане відомо, але, поки що, я мовчатиму. Протягом останнього Книжкового Арсеналу ми мали кілька душевних зустрічей, з яких я зробила висновок, що Надя — не тільки талановита ілюстраторка з унікальним стилем, але й чудесна, красива в усіх сенсах людина.

Розумієш, “Гусь” — звичайно, єдиний, неповторний і “аґонь”, але творчість Наді — це безмежна галактика ідей та образів, завше упізнаваних, дотепних, потужних у своїй життєвості та оригінальності. Я вже казала про це Наді, але повторю на загал: Надьожна — це український Олівер Джеферс, не в плані наслідування, а саме у калібрі, у творчому пошуку і безмежному потенціалі.

Овва, цікаво! Сашо, а розкажи більше про інші свої проекти, якщо можеш. Чого українським читачам чекати від Олександри Орлової найближчим часом?

З анонсованого — ось-ось має вийти з друку поетична антологія “Сніговірші для малят” у Видавництві Старого Лева, куди потрапила моя різдвяна поезія “До Різдва гостинці”. Це буде дуже красиве видання, в якому зібрано твори й ілюстрації справжніх чарівників українського дитліту. Готується до друку моя повість для дітей “Нечуй Невмирущий” від видавництва "Ранок" — вельми розбишацька і дуже котяча історія з ілюстраціями Грасі Олійко, а також доросла збірка оповідань про чай у видавництві Брайт Стар Паблішинґ.

Звучить, дуже в стилі хюґе.

Десь так і є. Бачиш, це все “мої” теми. Йога, Різдво, кіт, чай — з цього можна зробити слушний висновок, що я пишу про те, що найбільше гріє і тішить, про те, що люблю і чим живу. Це мої ом і дзен.. Але я відкрита до нового і готую ще чимало сюрпризів.

Заінтригувала. Чекатимемо. Дякую!

Так, без інтриги в літературі — нікуди. Особливо, в дитячій. Намасте!

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Краса і велич українських традицій очима Марії Корнілевської
Мистецьке об'єднання dotART у співпраці з арт-платформою Exhibit Around та Кафедрою соціології педагогічної культури Краківського Університету запустили фотоконкурс. Марія Корнілевська увійшла до кращих фографів світу, яким вдалось передати життя та побут іммігрантів. Її фотографія, яка була зробленна під час святкування Дня вишиванки у Римі, увійде до каталогу під назвою "Immigrant".
Читати більше