На сторожі рідної мови

Ще й досі деякі українофоби намагаються довести, нібито класики української літератури не прагнули створювати цю літературу, що вони були прихильниками так званої загальноросійської літератури і російська мова була для них рідною, а твори українською мовою писали лише "заради жарту".

Ось лише кілька характерних цитат одного "літературознавця": "Как видим, малороссы (украинцы), как и великороссы, имели все основания считать русский литературный язык родным. Таковым он и был. <…> Русскоязычными были и украинские писатели – И. П. Котляревский, Е. П. Гребенка, Г. Ф. Квитка-Основьяненко, П. П. Гулак-Артемовский, за что впоследствии накликали на себя обвинение в "пренебрежительном" отношении к "рідной мове". <…> Соответственно, вышеупомянутые Котляревский, Гребенка, Квитка-Основьяненко считали себя русскими, а русский язык – родным. Создавать ещё один литературный язык, "возрождать украинскую литературу" они не собирались, а простонародные говоры … использовали в своем творчестве для лучшей передачи местного колорита или для комических эффектов".

Уся ця нісенітниця, звичайно, не відповідає дійсності. Насправді класики, як і годиться класикам, виступали ревнителями і рідної мови, і рідної літератури.

Палким захисником рідної української мови був автор безсмертного романсу "Очи черные" Є. П. Гребінка. В листі до І. Кулжинського у 1832 році він, наприклад, писав: "Я недавно был на бале, где было гостей душ 40. Какая смесь одежд и лиц. Между многими гостями были наши казачьи офицеры и офицеры донской артиллерии - и вообрази! - украинский казак спорил со мною, будто язык малороссийский ни к чему не годен, что он груб, тяжел, неловок и проч. Я краснел за этого выродка, и (удивляйтесь) донец вступился за меня, и мы вдвоих едва успели его согласить, что язык, которым говорили его деды и даже отец, имеет свои достоинства".

Хоча твори Гребінки написані переважно російською (а поет писав і українською), вони наскрізь пронизані українським духом і любов'ю до України та її мови. Поетичне натхнення поет черпав в українських піснях. Ось, що він пише своєму гімназійному товаришеві М. Новицькому у 1837 році: "Я намерен перевести в русские стихи малороссийские песни, чтобы ознакомить цапів (так у Гребінки. – Авт.) с прелестными чувствами нашей родины, и некоторые попытки вышли удачно".



Послідовно відстоював необхідність створення і розвитку літератури українською мовою Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Так, у 1839 році в листі до М. О. Максимовича він писав: "Мысль Ваша, чтобы издавать что-либо на наській мові кажется, с наступающим годом должна осуществиться. <…> Мы должны пристыдить и заставить умолкнуть людей с чудным понятием, гласно проповедующих, что не должно на том языке писать, на коем 10 миллионов говорят, который имеет свою силу, свои красоты, неудобоизъяснимые на другом, свои обороты, юмор, иронию и все как будто у порядочного языка".

А в жовтні 1841 року в листі до відомого російського видавця А. О. Краєвського, редактора "Отечественных записок", Основ'яненко із впевненістю констатує: "Опять о малороссийской литературе. Она движется и будет жить. Журналы (не к Вашему речь) не сотрут ее с лица земли, одолеет противников и гонителей…".

Абсолютною нісенітницею є й поширені твердження, що пишучи "Енеїду", І. П. Котляревський не дбав про розвиток української літератури і для нього це була просто забава. Нібито він був виключно російським патріотом і навіть монархістом. З біографічних записів про Котляревського відомо, що він почав писати вірші ще навчаючись в духовній семінарії. Не закінчивши курсу семінарії, він відмовився від пропозиції вступити в духовне звання і почав займатися учительством у поміщицьких родинах на рідній Полтавщині. У цей час Котляревський з особливою любов'ю віддався вивченню народу; переодягнувшись у народний одяг, він ходив по селищах, записував пісні, вивчав мову, повір'я та перекази, спостерігав звичаї та обряди. По суті це було перше "ходіння в народ", що було властиве пізнішим українофілам.

Проте основним підтвердженням його українського патріотизму якраз і є "Енеїда". Ця праця стала для Котляревського справою всього життя. Робота над "Енеїдою" була розпочата в молодості і тривала, коли поетові було вже за шістдесят. Лише незадовго перед смертю у 1838 році поет продав рукопис з повним і скоригованим текстом поеми, який був виданий через чотири роки у 1842 році. Читаючи поему, легко побачити, як поступово її "травестійний" стиль перетворюється і як все більше вона наповнюється елементами реального побуту українського народу. Тим, хто сумнівався в існуванні українського народу та його мови, Котляревський показав їх як надзвичайну своєю міццю непереборну стихію.

Як бачимо всі зазначені російськомовні письменники не тільки збиралися "возрождать украинскую литературу", а й доклали до цього максимум зусиль і таланту.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Краса та практичність: які матеріали використовують для оббивки м’яких меблів
Від того, наскільки вона буде практичною та міцною, залежатиме тривалість її «життя» та привабливого вигляду меблів, тож це варто враховувати, вибираючи диван чи крісло.
Читати більше