Інтелігентний бабій

29 листопада 2016
Ганна Черкаська
Скільки поколінь українців виросли на "Сватанні на Гончарівці"? Хто не мугикав пісню "Грицю, Грицю, до роботи"? Автор цих речей – веселий козарлюга, інтелігентний бабій Квітка-Основ’яненко…

– Шшшо? Квітка-Основ’яненко – бабій? – втрутилася Хомівна. Ну, ти даєш! Та це ж майже монах, найпісніша зануда в нашій літературі.

– Лихо моє! З чого ти взяла?

– Та я ж сама в школі училася, складала "хренологічну" таблицю; з Івасем тільки цього року читала критику. Так він – що – шифрувався під ченця? І який із нього козак?

– Добре, давай розбиратися. Перше, козак чи ні? Почну з Горленків… Яким Горленко народився 8 листопада 1705 року в маєтку предків, що знаходився під Прилуками, на лівому березі Удаю і звався хутором Чернявщиною. Його батько прилуцький полковник Андрій Дмитрович Горленко (його дід по батькові також був прилуцьким полковником). Після поразки гетьмана Мазепи, дід Якима полковник Дмитро й батько бунчуковий товариш Андрій Горленки перебували на засланні у тяжкій і принизливій московській неволі. Виховували Якима мати Марія Данилівна – донька гетьмана Данила Апостола й бабуся Марія Захарівна – племінниця гетьмана Івана Самойловича.

Рідна сестра Якима Горленка (Іоасафа) Параска вийшла заміж за Ізюмського полковника Івана Григоровича Квітку. Їхнім рідним онуком був видатний український письменник, основоположник української прози Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. І перший твір про Святого Якима Горленка (Іоасафа) написав Г. Квітка-Основ’яненко; сестра Квітки-Основ’яненка – бабця Бориса Грінченка. Нащадок відомого козацько-старшинського роду понад усе любив рідний край, тому майже все життя провів у с. Основа, звідси псевдо – Основ’яненко.

– Хай буде так: він полковницького козацького роду, вивчав історію роду й України. Але ж постійно рвався в ченці. Чому?

– Із дитинства Гриць Квітка мав слабке здоров’я. Та ще й годувальниця необережно повелася з ячменем на оці у малого, тому дитя втратило зір. Однак сталося диво: під час прощі в Озерянській Богородичній пустині (під Харковом) зір повернувся. Це утвердило його матір і самого малого у вірі. А ти б що, не повірила б?

– Та, якби не повірила б, то засумнівалася – точно!

– У юнацькі роки Григорій закохався в багату шляхтянку, але вона відмовила, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. І 23-річний Г. Квітка-Основ’яненко взяв флейту, піаніно, цілий віз книжок – і подався в монастир послушником. Чотири роки мати вмовляла сина не приймати постриг. Перебування в монастирі довело мамину правду, після повернення з келії, Григорій переписав батькову спадщину на старшого брата, а сам послуговувався малим. Втім ченцем Квітка не був, хоч писав про жінок та шлюб: "жінок люблю як людей, а не як жінок" та "не хочу ризикувати власним спокоєм". Та все-таки він ризикував спокоєм, закохувався доволі часто. Згадайте його "Воззвание к женщинам", надруковане в "Харьковском Демокрите" за 1816 рік:

"Волосы седеют,
Зубы уж падут,
Душеньки, прощайте,
Не могу любить.
Обожал я Машу,
Кате строил кур,
Чуть не застрелился
Надю как узнал…"


Звісно, він явно поступався прудкому Івану Котляревському, але у гормональних радощах собі не відмовляв. Чи не тому на пам’ять про події молодих літ у кабінеті Квітки, на столі стояла чорнильниця у вигляді ченця-пустельника зі снопом на плечах, от тільки зі снопа виглядали жіночі ніжки. Не одна жіноча ніжка лишила свій слід у долі Квітки. У 1812 р. Квітка організував постійний професійний театр у Харкові і був його директором, що відзначив Василь Каразін у епіграмі:

"Был монахом, был актером,
Был поэтом, был танцором!".


Квітка був закоханий у примадонну харківського театру Тетяну Гнатівну Пряженківську, яка прекрасно співала, танцювала. Григорій ладний був одружитися з акторкою, але не міг умовити матір погодитися. Розумна Тетяна вчасно все зрозуміла й вийшла заміж за свого колегу-актора, маючи Квітку за коханця. Коли ж у Тетяну Пряженківську закохався Іван Котляревський (усього на 9 років старший за колегу) Квітка тоді вже був без пам’яті від чарівної Наталки Раєвської. Тетяна з чоловіком переїхали до Полтави. Там І.Котляревський (інтимний друг родини Пряженківських) написав для Тетяни "Наталку Полтавку" і "Москаля-чарівника".

Не одними жінками жив Григорій Федорович. Через спідничку Котляревський і Квітка не розбили дружби: вони разом викупили з кріпацтва Михайла Щепкіна з дружиною і великою родиною. "Дім Григорія Федоровича,— згадував український етнограф К. М. Сементовський,— був завжди тихим притулком науки і мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних…". У нього часто бували літератори, актори, художники, хоч харківські багатії посміювалися, що Квітка не мав власного кухаря, жодного кріпака, але найкращі жарти й анекдоти в Харкові були від Квітки.
 
korolenko.kharkov.com
 
Мало не кожної неділі його бачили на базарі, де Квітка вслухався в народну мову, заносив у свій записничок крилаті вирази, прислів’я, приказки; записував і розповіді візника Лук’яна, сусідів, односельців.

У 43 роки Григорій Квітка-Основ’яненко закохався у 18-літню виховательку Ганну Вульф. Певно, він би не насмілився признатися, але дівчина виявилася рішучою. Завдяки їй ми маємо "Сватання на Гончарівці", "Шельменка-денщика"…, адже Григорій Квітка-Основ’яненко прекрасно оповідав, розважав публіку, але не викладав думок на папір. Дружина переконала чоловіка, що він – талант. З того часу змінився ритм життя в Основі: хазяїн став тяжким до поїздок, писав по обіді, а увечері читав написане дружині. Їй він присвятив повісті "Маруся" та "Сердешна Оксана". Григорій розповідав дружині про зустрічі зі Сковородою, Головатим, розважав її казками, грав на флейті, співав свої романси та народні пісні. Він склав слова та музику відомої пісні "Грицю, Грицю, до роботи", яку нам подають як байстря-безбатченка, тобто народну пісню.

Обоє відчували себе щасливими. Ганна Григорівна привітно приймала в своїй господі всіх близьких Квітці людей. Вона була чулим, добрим другом для Квітки, разом із ним обговорювала задуми творів, була першим критиком, листувалася з видавцями, впорядковувала його справи. Вона добре знала іноземні мови, глибоко цікавилася літературою, особливо творами французьких письменників. Дружина Квітки, з якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя до Петербурга, та він на це не міг пристати, бо не уявляв собі, як можна жити без України.

20 серпня 1843 р. у Харкові помер від запалення легенів 64-річний Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко на руках у дружини й у присутності кращого друга П. Гулака-Артемовського. Він був похований на кладовищі на Холодній горі, пізніше прах і пам’ятник перенесено на міське кладовище по вул. Пушкінській. Коли ж Квітки не стало, вдова не могла знайти собі місця.

– Слухай, так він же був нормальною людиною! Чому нам цього не казали?
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Миколай, якого ви не знали
Уже вночі ти будеш копирсатися під подушкою у пошуках подарунків від Миколая. А чи знаєш, як це свято відзначали наші предки? Зможеш похвалитися знанням легенд про Чудотворця? Тобі відома його історія? Ні? Тоді мерщій читати статтю, аби не отримати різки замість солодощів!
Читати більше