На черзі дефіляда у Москві! "Чорні Запорожці" 72-ї ОМБр марширували вулицями Білої Церкви

Тисячі людей вийшло на вулиці Білої Церкви, щоби привітати вояків 72-ї ОМБр імені Чорних запорожців, які повернулися в місця постійної дислокації. Лише 4 листопада останній ешелон прибув у Білу Церкву з-під Авдіївки, а вже через добу бригада йшла маршем вулицями міста.

Городяни вітали славетну бригаду патріотичними "кричалками", гаслами і яскравими плакатами. Особливо "відривалася" молодь. Воно й не дивно, адже добре натренувалися в цій справі, очікуючи вояків на залізничному вокзалі. Численним кореспондентам центральних телеканалів не потрібно було вишукувати персонажів для тематичних коментарів, адже білоцерківці були по-справжньому щасливі й не приховували своїх емоцій.

Щойно перші шеренги з'явилися у воротах 5-го військового майданчику, так і покотилася хвиля живим коридором. Ні на хвилину не вмовкали люди. Раз у раз вихоплювалися з натовпу діти, підбігали до вояків і дарували мужнім чоловікам й ще мужнішим жінкам квіти, кульки і, головне, свою радість і щирі посмішки. А солдати, в свою чергу, махали руками у відповідь й знімали дійство на мобільні телефони. "Дякуємо вам, за допомогу!" – не раз кричали з ротних "коробочок" солдати й офіцери, впізнаючи знайомі обличчя волонтерів.

На площі перед міською радою відбулося вітання. Як водиться, на початку офіціоз. Найперше бригаду вітали від імені командування Сухопутних військ високі чини з Міноборони, потім народні депутати, губернатор, міський голова. Гомеричним сміхом білоцерківців супроводжувався виступ Олександра Горгана, який впродовж своєї промови тричі згадав про свою "днюху". Були вітання і від духовенства УПЦ Київського Патріархату і УПЦ. "Кияни" нагороджували солдатів та офіцерів "релігійними" орденами і медалями. Таким чином вони підтримали Верховного Головнокомандуючого Петра Порошенка, котрий підписав Указ про нагородження багатьох "Чорних запорожців" державними нагородами, вручення яких відбулося тут таки.

НАЗАД

А потім пролунала команда "Вільно" й особовий склад перейшов у розпорядження рідних і близьких. Одразу ж почався святковий концерт, який відкривав гурт "Антитіла". Проте більшість солдатів та офіцерів поспішили назад в казарму. "Зараз я хочу додому, – ділиться планами на сьогоднішній день "промберг" Арчі Малий. – Роз’їжджаємося хто куди. Так хочеться вже ці "дубові" берці зняти. Я в Смілу їду, а ось мій товариш в Тетіїв. Вдома будемо близько місяця, а там на полігон, на бойове злагодження. Куди потім пошлють на завдання не знаю".

Перед банерами з портретами героїв Небесної сотні й загиблих на війні білоцерківців ходить багато людей. Вони вдивляються в зображення, дехто не стримує сліз. "Я пройшовся тут і святковий настрій геть зник. Молоді, маже діти, люди і вже…", – тихо говорить літній чоловік й спроквола йде геть. Багато малюків, яких з собою привели на площу батьки, теж витирають слізки зі щічок.

Тут можна побачити багато бійців з перших хвиль мобілізацій. Про той час у нас якось не прийнято згадувати. Та й зустрічало їх тоді, в 2015-му році не так багато людей. А саме вони, погано озброєні й малонавчені, прийняли на себе перший удар ворога. "Ми не отримали якихось там нагород і це не дуже справедливо. Згадуємо часто між собою події чотирнадцятого року. І добре згадуємо, і погане. Хочеться, щоби були відзначені герої того спекотного року. Або хоча б щоб про них не забули", – говорять молоді, сивіючі ветерани.

Не забудемо і напишемо. Бо пам'ять людська і вдячність — то найвища нагорода для полеглих в степах між курних териконів вояків. А їхні бойові побратими помстяться ворогові за їхні життя й спаплюжену українську землю.