Млини-на-дзвінці

14 червня 2017
Maksym Fedorchenko
Стояло колись давно серед долини зеленої одне село. Село те було, як і будь-яке інше в нашім краї: хатки біленькі під солом’яними стріхами, навколо хаток – тини з лози плетені в’ються, на тинах глечики глиняні висять, позад хаток – городи доглянуті, садочки веселі, левади запашні. Правда ж, ніби село як село, та як гляне який подорожній на нього з пагорба над долиною – аж серце йому затьохкає, застогне солодко, таке воно миле й затишне! А над долиною, над солом’яними стріхами – блакить прозора-неозора з хмарками білими, а довкола долини – пагорби лісисті зелені, а долиною – річечка тече-звивається, на сонечку виблискує, а на річечці – місток і млин. А за селом по долині – гаї, луки та пасовища, корівки гуляють, а їх пастух доглядає. Ой, краса, ой, радість, дивився б і дивився, милувався б та милувався!

– Ой, мило, ой, як же ж мило! – озивався сам до себе розчулений подорожній і ледве не біг із пагорба вниз до села. Звалося те село Млини, річка була Дзвінка, а все разом – Млини-на-Дзвінці.
 
Насправді ж млин у селі був один – стояв він трохи осторонь, на річці, що весело обертала його колесо. Млин той побудували так, що мірошник і жив у ньому: то ж як подивиться хто з одного берега, то побачить млин, а як з другого – побачить хату над водою. Там-то й мешкав старий мірошник– сивий, огрядний і напрочуд відлюдкуватий. Ніколи він у село не ходив, селяни самі до нього возили збіжжя. Та й то – мірошник ні з ким навіть не вітався, робив свою справу мовчки, але робив добре. Борошно, розповідають, виробляв пречудове: паляниці з того борошна виходили такі смачні, що як скуштуєш, уминатимеш за обидві щоки до останньої крихти, а тоді ще проситимеш. А  найстаріші селяни пам’ятали цього мірошника від часів власного дитинства – і тоді він був сивий, огрядний і відлюдкуватий, і відтоді геть не змінився.
 
Та не лише відлюдкуватість і вік мірошника бентежили селян. Вже давно вони помітили, що колесо млина обертається вдень і вночі, влітку та взимку, ніколи не зупиняється. Крутиться собі колесо, порипує, ніби на млині робота йде, навіть тоді, коли ніхто на млин збіжжя не завозив, а на Дзвінці стояла крига. То ж час від часу виникали різні балачки, плітки й тихі розмови про старого мірошника та його загадковий млин. Втім, скаржитися селянам на мірошника підстав не було, то ж розмови ті й балачки потроху собі точилися, а далі цього не йшло.
 
І от якось у Млини-на-Дзвінці прибув із великого міста урядник. Чому й навіщо прибув – невідомо, адже в селі життя було спокійне й тихе, ніхто того урядника не кликав, не запрошував. Так чи не так, але урядник явився; повештався селом, всюди пхаючи свого гачкуватого носа, й нарешті добрався до млина. Мірошник визирнув із дверей, побачив, що людина без діла прийшла, та й сховався собі. Урядник довго спостерігав за млином, а тоді пішов у село й заходився розпитувати людей про млин і мірошника. Так він почув дещо про відлюдкуватого млинаря – а що саме, хтозна? Адже пліткувати людям не заборониш, а тут хтось і цікавиться тими плітками! – щось таки селяни й розповіли урядникові про млин і про мірошника.
 
Наступного ранку знову прийшов урядник до млина – та мірошник на нього й оком не кліпнув: зрозуміло ж, людина пуста, навіть не знає, нащо на млин ходять, адже в урядника збіжжя нема! Та урядник погрюкав у двері й покликав мірошника. Той вийшов, двері за собою щільно причинив, став і дивиться мовчки на урядника (а мірошник, як ви знаєте, був не з говірких). А урядник і каже йому:
- Чого це в тебе колесо обертається вдень і вночі, що ти там таке мелеш? Ану, пусти мене подивитися на твій млин! Іменем цісаря!
 
Мірошник аж затрусився:
- Я нікого не чіпаю, чесно роблю свою справу, а тобі до неї – зась! – сказав так, зайшов у млин і дверима за собою грюкнув.
 
Урядник розлютився: він звик, щоб люди корилися усім його вимогам і забаганкам! І він заходився гупати кулаками в двері та погрожувати мірошнику – і холодною, і кийками, і засланням бозна-куди. Та мірошник дверей не відчинив і уряднику з-за дверей нічого не відповів. Урядник погупав, покричав, втомився, тоді обійшов млин – аж дивиться, а колесо – рип! рип! рип! – все одно обертається! Не злякався, щось знову меле клятий мірошник! І тоді урядник рішуче покрокував у село.
 
У селі він зібрав людей і почав їм втовкмачувати, що мірошник лихі таємні справи на своєму млині робить. Спочатку мало хто його слухав: хоча й пліткували про відлюдкуватого мірошника, але самі пліткарі першими знали, що нема за ним нічого, крім тих пліток. Втім, декого урядник таки підбурив, і згодилися вони йти до млина, силоміць довідатися, чого це колесо млина постійно обертається – вдень і вночі, влітку та взимку, тоді навіть, коли ніхто на млин збіжжя не завозив, а на річці стояв лід. Інші селяни йти за урядником відмовилися, але й тих, хто за ним до млина пішов, не утримували й не відмовляли: адже урядник яка не яка, а таки влада! "Іменем цісаря!"
 
Привів урядник своїх поплічників до млина, заходилися вони у двері та віконниці стукати-гупати, мірошника кликати-лаяти, але мірошник сидів тихо та з млина не виходив і не озивався. Тоді притягли вони з села сокиру – і сокирою тією почали рубати двері.
 
Тут мірошник визирнув у малесеньке віконечко під стріхою та заволав відчайдушно:
- Люди, я вам ніколи лихого не робив, працював чесно, чому мені віри не ймете, а чужій людині повірили?
 
Та вже його ніхто й не слухав – розпалилися люди руйнівною роботою, рубають двері, розхитують, так їм кортить подивитися, чого ж те кляте колесо обертається, які таємниці мірошник приховує!



Вдруге тоді заволав мірошник:
- Люди, не розумієте, що робите! Правду кажу, велика біда буде! Страшне лихо, біда! Чорне горе! Зупиніться! Не чіпайте млина! Благаю!
 
Не слухають, рубають двері, ламають. І втретє заволав мірошник до людей:
- Люди, не чіпайте млина, лихо буде, і селу, і вам, і діточкам вашим!
 
А саме тут натовп двері розчахнув і сунув до млина. Бачать вони: дійсно, обертається чорне колесо млина, порипує, а води річкової навіть не торкається! Урядник аж підскочив на місці:
- Казав я, лихі, темні справи тут коїть цей клятий мірошник! Він відьмак і чаклун – он, у нього колесо саме обертається! Хапайте його мерщій, доки не втік! Іменем цісаря!
 
А мірошник вже й сам тут – плаче, трясеться, голосить:
- Ой, біда! Ой, біда! Не вберіг! Горе мені, нещасному, всім нам горе!
 
Та його й слухати не стали; вбили кілок міцний під колесо так, аби воно зупинилося – і колесо стало, востаннє рипнувши голосно та болісно. А старого мірошника, який все побивався, ридав, як мала дитина, та про біду-лихо згадував, потягнули в місто на слідство та розправу. А звідти до Млинів-на-Дзвінці вже ніхто не повернувся – ані мірошник, ані урядник, ані його посіпаки.
 
А в Млинах-на-Дзвінці й справді біда якась сталася: все ніби лишалося таке, як завжди, та от тільки щось не так. І хатки біленькі під солом’яними стріхами стоять, і навколо хаток – тини з лози плетені в’ються, на тинах глечики глиняні висять, за хатками – городи доглянуті, садочки веселі, левади запашні. Але щось не так у селі! – тривога й неспокій сірими тінями ширяли над стріхами, клубочилися в кожному кутку, а люди всім серцем відчували, що з їх Млинами рідними-любими, та й з ними самими сталося щось жахливе й невиправне.
 
Щоправда, нічого страшного не відбувалося – хіба що на млин тепер доводилося їздити в сусіднє село, а так – все, як і раніше, за часів старого мірошника та його чаклунського млина. І люди з часом звикли до тривоги над стріхами та головами, перестали помічати біду, що чаїлася у кожному куточку Млинів-на-Дзвінці та визирала з усіх щілин. І так минали дні, тижні, місяці, промайнув рік, другий та третій, аж доки помітили селяни, що ніхто з них більше не змінював свого віку. Діти лишалися дітьми, молоді – молодими, старі – старими, і ніхто від старості або хвороби не помирав. І так минуло ще кілька років, аж доки збагнули селяни, що тепер їм вже не потрібні були їжа та питво: виявилося, що пили та їли вони за звичкою, а насправді ж не відчували ані голоду, ані спраги. Також їх більше не пік мороз і не обпалювала спека – геть не обходила їх погода. І поступово люди покинули всі свої звичні справи, до яких вони цілком збайдужіли, як і до самих себе, і до інших, і до життя та світу загалом. Вешталися вони рідним селом, як привиди, очікуючи лише на смерть, яка десь забарилася та геть забула про них – і отак рік, три, десять, сто…
 
І дотепер ще, коли з лісистих пагорбів, що оточують долину Дзвінки, випадковий подорожній побачить те село, відчує він одразу, що сталася тут страшна й невиправна біда. І стискається тоді йому серце, і насуваються на нього непоборний смуток і гнітюча тривога, і повертає він тоді, й шукає будь-якої іншої дороги, аби тільки не йти через це найстрашніше в цілому світі місце – Млини-на-Дзвінці.

2015-2017

Малюнок: Петро Левченко. Водяний млин, 1910-і роки. Сумський обласний художній музей

Запрошую читачів пригощатися моїми казками, виданими в форматі електронних книжок:
ШІСТЬ КАЗОК - казки українською на будь-який вік про равликів, каштани, драконів, хлопчиків, про цікаві та небезпечні речі.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Який матрац обрати при болю в спині
Турбота про власне здоров’я завжди має бути в пріоритеті, особливо, якщо справа стосується стану спини. Для відновлення сил та здорового стану хребта й м’язів дуже важливо правильно відпочивати, користуючись усіма перевагами сучасних якісних матраців.
Читати більше
З чого почати навчання гри на гітарі
Вивчення нового музичного інструменту розширює кругозір та допомагає відкрити в собі нові таланти. Бажання освоїти гітару на початковому рівні легко реалізувати навіть при самостійній роботі, без звернення до викладачів. Розглянемо первинні етапи, що передують впевненому відтворенню кількох улюблених мелодій.
Читати більше