"Месопотамія". В ній ти і я

З Інтернету: "Месопотамія" за змістовним наповненням – це дев'ять прозових історій і тридцять віршів-уточнень. Усі тексти цієї книги – про одне середовище, герої переходять з історії в історію, а потім – у вірші. Філософські відступи, фантастичні образи, вишукані метафори й специфічний гумор – тут є все, що так приваблює у творах Сергія Жадана.
 
Пам'ятаєте дитячий фільм "Джуманджі", де магічна гра оживала, як тільки відкрити дивну книжку? Так трапилось в мене з "Месопотамією". Як тільки почала читати її в нічному потязі з Івано-Франківська, герої життєвих історій Сергія Жадана оживали разом з таємничим містом, річками, забудовами, туманом і якоюсь тягучою цівкою ледь вловимої печалі за всім минучим. 

В купе до мене підсів "Юра", який представив себе під іншим іменем, але ідеально підходив під опис з книги. Розмовляв з кимось по телефону, "рішав", лаявся крізь зуби, але зі мною був ввічливий і навіть пригощав чаєм. З печивом і запашним ромом. 

Жаданівські герої не добрі й не погані. Вони - люди з вашого будинку, пасажири електрички і колишні однокласники.

"Месопотамія" - книга про місто і країну, яка існує в невизначеному часовому відрізку. Це міг би бути кінець 80-тих (але мобілки?!), середина 90-х (але розмаїття вибору в способі і місцях відпочинку?!)... то, може, все трапилось минулого спекотного літа? Не суттєво. Описані історії універсальні для цілого покоління людей з будь-якого урбан середовища України. Воно не обов'язково депресивне, але і не обнадійливе. 

Це просто життя, яке минає на ваших очах і без вашого втручання.

Я їду в автобусі міжміського сполучання, який зупиняється, здається, на кожнісінькому великому перехресті кожнісінького села і міста. Люди заходять і виходять. Всі вони з "Месопотамії". Вслухайтесь в їх розмови між собою і по телефону; роздивіться зморшки на лобі, втуплені в далечінь погляди і татуювання на пальцях рук... І ви прочитаєте продовження книги Сергія Жадана. Його герої не отримують в кінці кожного розділу якогось висновку чи відпущення. Вони продовжують жити своїм хаотичним, неправедним, але й непредбачливим життям. Вам просто випала нагода зустрітись з ними на одній із зупинок, послухати уривок їхньої історії. Але настала черга їм або вам виходити і кожен з вас без жодних співчуттів, роздумів і переживань залишає випадкове товариство і йде своєю дорогою. 

Мені особливо гармонійною здалась манера розповіді автора з такою "швидкопрохідністю" його сюжетів. Мова твору, влучні порівняння, завдяки яким так легко уявляєш собі "Алку Акулу" в образі своєї колишньої співробітниці чи викладачки музики; переплетіння імен і подій, які навіть не кортить зв'язувати в логічний ланцюг... Все це можу порівняти зі стилем Джека Керуака (на рівні власних асоціацй) або з одним моїм знайомим, який зрідка з'являвся в мене на кухні, безкінечно курив, вибачаючись за це, пив чай, заглядав то на годинник, то крізь жалюзі в темряву і говорив-говорив-говорив. Про людей, яких він зустрічав, "кидав", любив, уникав... І його історії завжди були такою густою сумішшю всіх можливих людських відносин, що дати ладу в них було не завжди легко. ("Випивши, майстер багато розповідав про життя, Маріо слухав неуважно, а почутому не надто вірив, бо коли вірити Яші, виходило так, що в світі не лишилося жінок, з якими він не спав, і чоловіків, з якими він не пив.")
 
Сергій Жадан передав всю пересічність кожного з нас. Його герої часом дивують самих себе якимись благородними (на загальному тлі) вчинками, але ніяких справжніх змін в їхніх долях не спостерігається.

А ще жінки. Чи то один збірний образ жінки, який переливався з однієї тілесної форми в іншу, залишаючи суть незмінною. Жінки "Месопотамії" в молодості вільні духом, красиві, нестримно бажаючі любити і відчувати любов до себе. З віком до цього ще додається доля розчарування і гіркоти, але вони все ще можуть бути ніжними, хоч приручити їх вже не так легко. Дівчата з сумнівним минулим не приховують своїх гріхів, бо такими їх не вважають. З чоловіками в них угода про взаємовигідні сексуальні стосунки, від яких жінка отримує насолоду і владу.

Секс в Жадана особливий. Мова ні вульгарна, ні "зализана". Переживння героїв, їх відчуття і бажання передаються читачеві якраз через свою приземленість і сприйняття фізичних стосунків, як чогось невід'ємного в буденності життя. Інколи, секс - це ті острівки радості, до яких хочеться кожного разу дожити/дочитати, щоб з полегшенням зрозуміти, що люди все ж можуть ділити пристрасть і ніжність в цих камяних джунглях. (“Іноді життя забуває про нашу присутність і починає нам подобатися”.)

"Месопотамія" - це не земля смутку і депресії, хоча б завдяки присутньому гумору її жителів. Навіть якщо ви прогавили останній потяг, загубили валізи, втратили кохану людину, переїхали в нове місто, де жодної знайомої душі... Я вас вітаю! Ви всього-навсього стали тимчасовим громадянином країни, про яку написав Жадан.
 
Все проходить. І це пройде. Залишаться тільки історії. І в кожного про вас буде своя. 

"Тому що кожна дорога - це наші радість і втома,
тому що кожна зупинка - це наші тиша й самотність,
тому що ми завжди знаємо, хто нас чекає вдома,
знаємо, що таке відданість і що таке незворотність.

Кожному з нас буде що розповісти по смерті,
хоча жоден із нас не вірить в її можливість.
Небо нам нагріває наші куртки подерті.
Я маю серце - і саме тому розумію його важливість.

Я мою голос - і саме тому вмію порозумітись,
і ця дорога насправді може бути легкою,
бо над нею завжди висить теплий місяць,
і його завжди можна торкнутись рукою.

І тому ми будуємо цю дорогу з тиші та глею,
протягуємо її, ніби нитку, лишаємо за собою,
між голосом і мовчанням, між небесами й землею,
між темрявою і світлом, між забуттям і любов'ю."