ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ

ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ

Листування Івана Франка з письменницею, організаторкою жіночого руху Наталією Кобринською тривало майже чверть віку, однак збереглося дуже мало з цієї епістолярної спадщини.

13 грудня 1884 року Іван Франко з прикрістю повідомляє Наталії Кобринській: “Діло з “Зорею” вже рішене: вона стала власністю Товариства ім. Шевченка. Партицький підписує редакцію, але властиво редагує комітет, до котрого входять: Подолинський, Цеглинський, Вахнянин, мабуть, ще й Калитовський; яко Петрушку запросили й мене. Звісна річ, я, почувши о такій їх для мене ласці, здивувався дуже, яким лицем могли вони, скривдивши мене і віднявши мені те, що було моє і при чім я все-таки два роки добре потрудився, кидати мені опісля окрушини з свого стола. Розуміється само собою, що відказав навідрізі в своїм співробітництві, і в співредакторстві – нехай собі самі їдять, що заварили”.

Також він повідомляє, що “Україна страшно озлоблена на цілу ту історію. Кониський пише лист за листом, штурмує конче, щоб усе те якось полагодити, а властиво, щоб Товариство Шевченка віддало мені “Зорю”. Та тільки здається, що з цілого того штурму нічого не буде”.

Франко вирішує зайнятися написанням докторської дисертації і вважає, що це буде “річ для мене корисніша, ніж “Зоря”.

Він розуміє, що й Наталія Кобринська не співпрацюватиме із “Зорею”, тому просить написати йому листа про це, щоби можна було “відібрати Вашу новелку від Партицького”.

Франко з оптимізмом дивиться у майбутнє: “Я міркую, що “Зоря” така, якою її зробить комітет, довго не продержиться і що швидше чи пізніше прийде черга на нас. Для того я бажав би, щоб Ви не тратили надії і не опускали рук. Тепер приходить на нас пора тишини, хоч і не добровільної; що в ту пору зробимо, те буде зроблено і буде, певно, триваліше і краще, ніж те, що зроблено прихапцем, в поспіху та серед завірюхи. А як прийде наш час ділання, тоді ми зможемо виступити як Бог приказав”.

20 березня 1885 року Іван Франко пише у листі, що жалкує, бо не зміг зустрітися з Наталією Кобринською, хоча дуже цього бажав, і розповідає їй про задум нового місячника “Братство”, перша книжка якого мала ось-ось вийти. Там мали бути короткі новели і поезії, романи, статті про Галичину й Україну, про читальні, етнографічні матеріали – літературні, історичні та економічно-статистичні, а також критика, бібліографія та хроніка суспільно-політичного життя русинів.

З болем він пише: “Вам і представити собі трудно, ласкава пані, з яким страхом і трепетом я приступаю до того видавництва, котре може статись основою або руїною цілої моєї будучини. Але не йде мені о себе, а йде о то, щоб запомогти, а не зашкодити тому святому ділу, котрому я взявся служити. І тим тяжче мені розпочинати видавництво, коли у нас з усіх боків бачу злу волю, ворожі та косі погляди, інтриги, сплетки і Бог зна які ще любезності, коли бачу, що люди, позуючи на наших проводирів, абсолютно не бачать і не хочуть бачити дальше свого носа і звужують програму діяльності до тої міри, що швидко в тих рамках тільки для них одних і буде місце. Тяжко мені, ласкава пані, розпочинати отсе діло, так тяжко, як коли б я вибрався на війну, в котрій, крім певної смерті, а то ще й ганьби людської, не жде мене нічого. Але я чую, що розпочати треба”.

Іван Франко сподівається, що своїми матеріалами Наталія Кобринська допоможе йому в новому видавництві.

Анатолій ВЛАСЮК

17 травня 2018 року