ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ

ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ

Листування Івана Франка з письменницею, організаторкою жіночого руху Наталією Кобринською тривало майже чверть віку, однак збереглося дуже мало з цієї епістолярної спадщини.

13 грудня 1884 року Іван Франко з прикрістю повідомляє Наталії Кобринській: “Діло з “Зорею” вже рішене: вона стала власністю Товариства ім. Шевченка. Партицький підписує редакцію, але властиво редагує комітет, до котрого входять: Подолинський, Цеглинський, Вахнянин, мабуть, ще й Калитовський; яко Петрушку запросили й мене. Звісна річ, я, почувши о такій їх для мене ласці, здивувався дуже, яким лицем могли вони, скривдивши мене і віднявши мені те, що було моє і при чім я все-таки два роки добре потрудився, кидати мені опісля окрушини з свого стола. Розуміється само собою, що відказав навідрізі в своїм співробітництві, і в співредакторстві – нехай собі самі їдять, що заварили”.

Також він повідомляє, що “Україна страшно озлоблена на цілу ту історію. Кониський пише лист за листом, штурмує конче, щоб усе те якось полагодити, а властиво, щоб Товариство Шевченка віддало мені “Зорю”. Та тільки здається, що з цілого того штурму нічого не буде”.

Франко вирішує зайнятися написанням докторської дисертації і вважає, що це буде “річ для мене корисніша, ніж “Зоря”.

Він розуміє, що й Наталія Кобринська не співпрацюватиме із “Зорею”, тому просить написати йому листа про це, щоби можна було “відібрати Вашу новелку від Партицького”.

Франко з оптимізмом дивиться у майбутнє: “Я міркую, що “Зоря” така, якою її зробить комітет, довго не продержиться і що швидше чи пізніше прийде черга на нас. Для того я бажав би, щоб Ви не тратили надії і не опускали рук. Тепер приходить на нас пора тишини, хоч і не добровільної; що в ту пору зробимо, те буде зроблено і буде, певно, триваліше і краще, ніж те, що зроблено прихапцем, в поспіху та серед завірюхи. А як прийде наш час ділання, тоді ми зможемо виступити як Бог приказав”.

20 березня 1885 року Іван Франко пише у листі, що жалкує, бо не зміг зустрітися з Наталією Кобринською, хоча дуже цього бажав, і розповідає їй про задум нового місячника “Братство”, перша книжка якого мала ось-ось вийти. Там мали бути короткі новели і поезії, романи, статті про Галичину й Україну, про читальні, етнографічні матеріали – літературні, історичні та економічно-статистичні, а також критика, бібліографія та хроніка суспільно-політичного життя русинів.

З болем він пише: “Вам і представити собі трудно, ласкава пані, з яким страхом і трепетом я приступаю до того видавництва, котре може статись основою або руїною цілої моєї будучини. Але не йде мені о себе, а йде о то, щоб запомогти, а не зашкодити тому святому ділу, котрому я взявся служити. І тим тяжче мені розпочинати видавництво, коли у нас з усіх боків бачу злу волю, ворожі та косі погляди, інтриги, сплетки і Бог зна які ще любезності, коли бачу, що люди, позуючи на наших проводирів, абсолютно не бачать і не хочуть бачити дальше свого носа і звужують програму діяльності до тої міри, що швидко в тих рамках тільки для них одних і буде місце. Тяжко мені, ласкава пані, розпочинати отсе діло, так тяжко, як коли б я вибрався на війну, в котрій, крім певної смерті, а то ще й ганьби людської, не жде мене нічого. Але я чую, що розпочати треба”.

Іван Франко сподівається, що своїми матеріалами Наталія Кобринська допоможе йому в новому видавництві.

Анатолій ВЛАСЮК

17 травня 2018 року

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше