Ліна Костенко

Та звівшись над мором і тліном,
Стуливши пророчі уста,
Стоїть невпокорена Ліна –
Надія твоя золота!

Борис Мозолевський

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Дитинство – неповторний інтимний час, що формував її душу, коли дівчинку-принцесу опікали добрі феї – прабабуся й бабуня – та її ідеальний лицар – батько.

uahistory.com

Красивий, розумний Василь Костенко викладав у школі майже всі предмети; самородок-поліглот знав 12 мов. У 1936 році засуджений на 10 років концтаборів, батько не побоявся сказати суддям: "Вашим червоним прапором тільки биків лякати".

Мати з дочкою переїхали до бабусі у Київську Венецію, на Труханів острів. Там у 1937 році майбутня поетка пішла в середню школу №100. Особисте у школярки Ліни Костенко злилося з загальнонаціональною трагедією, біль епохи став її власним болем: вона звідала "балетну школу" замінованого поля, дійшла висновку, що "моє дитинство, вбите на війні". У 1943 році окупанти спалили школу разом із усім селищем (вірш "Я виросла у Київській Венеції"), тому перейшла вчитися на Куренівку.

"Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші немов самі народжуються з її схвильованої душі", – стверджував В.С. Брюховецький. Ліна Костенко визначила час, коли "Ще слів нема. Поезія вже є", тому був "Мій перший вірш, написаний в окопі", потім поезії, які однокласники переписували від руки. Школяркою Ліна віршувала російською та українською, відвідувала літературну студію при журналі "Дніпро", якою опікувався Андрій Малишко.

Перші проби слова шістнадцятирічної Ліни та їхній якісний аналіз Леоніда Первомайського з'явилися в періодиці.

Дочка "ворога народу", яка була "під гітлерівською окупацією", поступила в Київський педагогічний інститут ім. М.Горького (тепер педагогічний університет їм. М.Драгоманова). Одночасно відвідувала літературну студію журналу "Дніпро", відкриті заходи у Спілці письменників.

Юна Костенко звернулася до інтимної лірики, що була цнотливим і сором'язливим передчуттям любові, дещо моралізаторським та шаблонним ("Зустрілись двоє, хлопець і дівча", "Світлий сонет").

І раптом – вибух зрілого забороненого кохання.

Нехай смакують почуття гурмани,
А ти стихія – любиш, так люби!
Люблю.
Чужого.
Раптом – неминучого.
Тужу тонкою млостю передпліч.
Така душа щаслива і засмучена.
Вся в блискавках грозою ткана ніч!.

Хто він? Чужий, але коханий. Муз? Кому присвячено вірші-прощання?

Відвідуючи літературну сиудію журналу "Дніпро", Ліна познайомилася з Миколою Руденком. Двоє красивих розумних людей: Ліна та Микола. Вона на десять років молодша – схожа на школярку, він – ас кохання. Погляди Ліни Костенко та Миколи Руденка вели "настільний теніс розмов" на "Ви", від чого "вогнем мовчання зайнялося", віртуозно відтворені у поезії "Пінг понг". Лаконічною психологічною новелою, в якій легко вгадується прототип – Микола Руденко – є поезія "У Храмах Кабінетної Нудьги".

uahistory.com

Уявляється зав'язка – юна героїня боїться звести очі на Миколу Даниловича:

Ти – Шіва. Ти – індуське божество.
Твої реальні образи двояться.
Боюсь на Тебе подивитись, бо
Таких очей не можна не бояться.
Душа шукає слів, як молитов.

Розвиток дій суто діловий "пінг понг": про те, що за роки військової служби Руденко відвик від рідної мови, що тепер йому легше послуговуватися російською. Зі спогадів Миколи Сома знаємо, що Ліну Костенко називали "наша Ахматова", що вона писала російською та українською. М. Сом називає Руденка "хрещеним батьком" Ліни Василівни, за те, що умовив дівчину забути про білінгвізм і обрати рідну мову; що завдяки цим розмовам ми маємо видатну українську поетесу.

Ми розмовляєм сухо недарма.
Такі чужі. А ти при всіх натомість
незримо обнімаєш чотирма
мою незриму світлу непритомність.
А очі ближніх – зведені курки,
і душі в нас беззахисні, як тири.
Повзе гадюка в чорний телефон.
Мигтять людей столикі дублікати.
А я стою. І це мій марафон –
самій від себе безвісти тікати.

Микола Руденко був одружений, мав дітей, тому в закоханої дівчини визріло відчайдушне рішення – "Не покличу щастя не моє", "Врятуй мене розлукою і віддаллю".

Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
Оце і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.

В. Є. Панченко характеризує особливості інтимної лірики Ліни Костенко: "Бунт проти ерзац-почуттів, напівлюбові, лукавства й розрахунку. У цьому розумінні вони дещо "старомодні" – вірші Ліни Костенко про любов. У них не знайдете поширеної в модерній літературі сексуальної розкутості, еротичних екзальтацій, буйства плоті. Вони так само "старомодні", як і вічно молоді сонети Данте, Петрарки, Шекспіра, як пушкінське "Я помню чудное мгновенье", як Лесине "Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти".

Закохана та кохана лірична героїня Костенко зусиллями розуму та волі зважилася на розрив першого бурхливого засліплення пристрастю. Пронизливий холод самоти, хоч акація світить духмяними квітами. Холодно душі, яка навіть подумки звертається до коханого на "Ви".

Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.
Єдина мить – під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!
Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.
Страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно! Акація цвіте.
Як холодно! Душа за Вами плаче.

У "буднях серця" їхні стежки перетиналися, але вони вже були на "Ви", як Ліна Василівна передбачала в поезії "Осінній день березами почавсь".

Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи,
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити,
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не будем говорити.

Ліна Костенко втекла від коханого, з педінституту імені М.Горького в Києві вона перевелася до Московського літературного інституту імені М. Горького (1952-1956 рр.), де зустріла лицаря, чиє кохання стало "тихим сяйвом" над її долею - Єжи-Яна Пахльовського.

Він народився у Кракові 15 травня 1930 року. Його мати і брат Марек загинули в Освенцимі. Батько з горя важко захворів: він виходив на дорогу і до ночі виглядав повернення рідних. Єжи лишився один в окупованому Кракові; пішов у партизанський рух; створив загін, з яким боровся проти нацистів.

Заворожений музою Джозефа Конрада, учень киянина Костянтина Паустовського Єжи Ян Пахльовський мріяв стати письменником-мариністом, тому приїхав учитися до Москви. Удвох з Ліною вони удосконалювали польську мову, вивчали азбуку першого кохання.

Сади стояли в білому наливі.
Іскрив зеніт, як вольтова дуга.
А ми були безсмертні, бо щасливі.
За нами пам'ять руки простяга.

Щаслива до безтями, Ліна  показала грані ідеального кохання: любов-Абсолют, пов'язана з Всесвітом, безсмертям. Їх закружляв вихор "Білої симфонії".

Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.
(Пригадуєте "останнє" – це Микола Руденко?)

uahistory.com

Щире, пристрасне почуття містифікується у поезії "І знову пролог":

Ця любов була схожа
на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю.
Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.
Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю.

Щирі слова складаються у своєрідні поезії-молитви:

Божевілля моє, божемилля,
богомілля моїм сльозам!
Один-єдиний дотик абсолютного –
моя душа відкрилась, як Сезам.

Закохані студенти прагнули одруження, але на заваді Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями" від 15 лютого 1947 року. Закон забороняв шлюби з іноземцями, а укладені шлюби визнавав недійсними. Можна було змінити громадянство та вступити в шлюб з іноземцем, але відмова від радянського громадянства розглядалася як зрада Батьківщині. От і співав коханій Єжи-Ян Пахльовський улюблену мамину пісню "Co komu do tego, ze my tak kochamy!". Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 березня 1954 р. шлюби з іноземцями офіційно були дозволені. Вони одружилися. І заздрісні язики склали колючого віршика про тоненьку, схожу на школярку, Ліну:

Тонка как жердь,
Плоска как стенка,
Жена Похлевского –
Костенко

Влітку 1956 року отримали дипломи, Ліна – диплом із відзнакою. 18 вересня 1956 року в Києві народилась Оксана Єжи Янівна Пахльовська. Але мусили зробити вибір:

Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного одна.

У болісних роздумах про розлуку Ліна Костенко створила дванадцятирядковий поетичний міні-роман "Я дуже тяжко Вами відболіла". Його лірична героїня вмовляла себе змиритися з розлукою після короткого "свята любові": коли склався щасливий шлюб молодих, талановитих людей; знайшлася маленька донечка.

Чорний будень – кульмінаційний момент – "Тепер пора прощатися нам". Наче вишивка білим по білому – "На білих вікнах змерзли міражі". І відчаєм пронизує думка: "І як ми будем, як тепер ми будем?! / Такі вже рідні, і такі чужі". Вони брали шлюб на все життя, але закон змушує жити нарізно: "такі вже рідні і такі чужі".

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

"Таке прощання було шалене — на сум багате, на слова скупе…". Лiна Костенко присвятила Єжи Пахльовському вірш-прощання "Спогад" ("Поїзд iз Варшави"), у якому щемним рефреном лунали слова його мами. Композитор Володимир Верменич дав поезії музичні крила.

Романс-шлягер шістдесятих:​​​​

Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце,
Сто доріг між нами, а печаль одна.
Іншого цілую, а бринить сльозами:
"Co komu do tego, ze my tak kochamy!"

Кожний із них створив нову родину, народив сина, але…

І хоч в'яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар, – жінка кине квітку,
на все життя очима проведе.

Вона так і лишилася для Єжи середньовічною прекрасною дамою, а він – вірним лицарем. Їхня донька Оксана Пахльовська живе в Італії, завідує кафедрою україністики у Римському університеті Ла Сап'єнца. Оксана Янівна – відомий у світі культуролог, письменник, професор, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.

Тихим сяйвом над долею Ліни Костенко був Василь Васильович Цвіркунов. Вони познайомилися у 1963 році. й – 33, йому – 46; у неї – дочка та Аркадій Добровольський. У нього – дружина та діти. До того ж до Аркадія Захаровича повернулася дружина Олена з дев'ятирічним сином Максимом. Усі вагалися. Що робити? До якого берега пристати?

Ліна Василівна підійшла до Василя Васильовича, взяла під руку – і вони пішли… Крізь зливу еротичних моментів, шалений осуд суспільства, крізь життя.

Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина.
А я закохалася. Сказано – женщина.

В інтимній ліриці Ліни Костенко передано весь діапазон їхніх почуттів – від карих очей клекоту "до сліз, до лепету". Ліна Костенко віртуозно описує не тільки першу лелітку кохання, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна. У збірці "Над берегами вічної ріки" (1977) та книзі "Вибране" (1989) поезія "спини мене отямся і отям" не має назви, жодної великої літери, жодного розділового знаку. Це психологічна міні-драма з дванадцяти рядків, спонтанний монолог-боротьба слабкої жінки з шаленою пристрастю. Тут і пік піднесення – і момент зламу, і муки роздумів про наслідки.

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона промчить над зламаним життям
за нею будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

І якщо від одруженого Миколи Руденка юна Ліна Костенко врятувалася відстанню та розлукою, то у випадку з Василем Цвіркуновим одним неологізмом "я твоїша" винесла рішення-вирок:

Грішниця я. Полюбила чужого.
Долі моєї пекуча жого!
Буде гроза! Потім буде тиша.
Жінка твоя. Але я твоїша.

Високий красень у високих літах завжди все розумів і був поруч. Він дуже любив роботу дружини й оберігав Лінусеньку від зайвих дзвінків, хоч Ліна Василівна, маючи підвищений відсоток ревнощів, ретельно допитувала жінок-додзвонювачок. Інвалід без ноги на старенькому "Запорожці" разом із родиною об'їхав усю Україну, показав її сім'ї, разом вони пізнали країну. Так, Ліна Костенко відкрила, що Анна Керн, українка, їздили на її могилу.

uahistory.com

Оксана називала маминого чоловіка Василем Васильовичем, а потім сама запитала, чи можна його називати татом. 28 травня 1969 року народився Василь Васильович Цвіркунов – молодший, кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США.

Важкий час: двоє безробітних, двоє дітей, аліменти, плата за трикімнатний кооператив – все на одну його платню. Жили скромно, інколи голодували, але вони рухалися далі крізь чорну смугу.

У 1972 році був розсипаний набір її збірки "Княжа гора". У 1973 році Василя Васильовича позбавили роботи "за власним бажанням". Пленум ЦК рішуче засудив "етнографічні нахили" українського кіно і заходився "наводити лад". Згодом В. Цвіркунов влаштувався на роботу старшим науковим співробітником і завідувачем відділу кінознавства Інституту мистецтвознавства. Із 1987 року викладав у театральному інституті.

Після п'ятнадцяти років мовчання у 1977 році вийшла друком збірка Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки", потім "Маруся Чурай" (1979) та "Неповторність" (1980), за які авторка у 1987 році удостоїлася Державної премії імені Тараса Шевченка.

Останні роки життя були важкими: Василь Васильович пережив кілька інсультів, але тримався, як справжній лицар. В останній четвер його дивилася лікарка, сказала: "Який він у вас молодець!". У п'ятницю успішно виступив на конференції в Будинку кіно.

У неділю вранці 82-річний Цвіркунов застряг на півтори години в ліфті. Його забрали в реанімацію. Він помер 20 листопада 2000 р. від серцевої недостатності, не дожив до Третього тисячоліття 40 днів.

Ліна Василівна визнала: "Це людина, яку ні розлюбити, ні забути неможливо". Раїса Недашківська додала: "Він учинив подвиг! Бути чоловіком Ліни Костенко — це передова кожен день".

uahistory.com

У поезіях Ліни Костенко кохання – найвища цінність життя. Відвертість, щирість інтимної лірики Ліни Костенко переконує, що автор виспівує пережите, тому образ ліричної героїні підсвідомо асоціюється з образом поетеси. Відчуваєш, що своїм коханим авторка віддавала всю себе, з кожним була написана своя історія, кожний із них жив у її серці та надихав на неповторні рядки, тому виникає питання про образну систему любовних творів поетки.

Жодного імені, прізвища адресата Ліна Костенко не подає, але завдяки суб'єктивним моментам в інтимних поезіях кожний обранець легко вгадується: Микола Руденко, Єжи Пахльовський, Аркадій Добровольський, Василь Цвіркунов. Кожний красень, інтелектуал – достойний об'єкт для любові, унікальна особистість, кожний посів місце в енциклопедіях, довідниках, вікіпедії.

Зображення-обкладинка: Google Sites