Лелека

Дарма, що в птаха крила є,
Душа у нім засумувала,
Тому що втілення своє
В людському тілі пригадала.
      Стоїть лелека на нозі
Одній і плаче, гірко плаче,
У кожній на траві сльозі
Життя забуте, власне баче.
      Усе, з початку до кінця,
Додолу впало між росою,
Й остання крапля з камінця
Втекла з минучою красою.
     Бузько, боцюн і чорногуз,
А ще бусол, і він же гайстер,
Душею знову карапуз,
Минулих втілень сплячий майстер.
     Не зміг, не зміг, не зміг, не зміг
Людської сталості набути!
Кубло із видом на поріг
І крила має для спокути.
     Стоїть лелека вже на двох
І дзьоба вгору підіймає,
Глибокий вдох і в небо "ох"!
Провісник сонечка злітає!!!