1738-го року побачила світ збірка п'єс відомого італійського композитора Домініко Скарлатті з непретензійною назвою
"Essercizi" (Вправи). Серед трицяти цілком елегантних творів несподівано дивувала одна невеличка поліфонічна соната K 30 L 499 соль-мінор, присвячена іспанській інфанті Марії.
Збірка мала неабиякий успіх по всій Європі і була відзначена, як винятково талановита, музичним критиком Чарльзом Барні. А за виконання незвичайної сонати
K 30 L 499 бралися чи не всі тогочасні віртуози.
Найвідомішим виконавцем її був
Ференц Ліст, котрий включив сонату під назвою "
Katzenfuge" (Котяча фуґа) до своєї концертної програми 1840-х років. Тоді ж набула популярності й легенда, що насправді Скарлатті присвятив сонату своїй улюбленій кішці Пульчінеллі, котра нерідко походжала його клавісином, творячи вельми вигадливі мелодії. Не виключено, що композитор просто записав гру Пульчінелли, однак, радше за все маестро створив цю "абсурдну" тему, як виклик своїй майстерності.
Усіляко підтримував легенду "котячого" походження сонати виконавець-віртуоз Муціо Клементі (1752-1832), котрий перед своїми виступами обов'язково зазначав:
"А зараз буде найскладніше - руки перетворяться на лапи, а музикант - на кота". Публіка приймала цей жарт із превеликим захватом.
Згодом учень Клементі - Іґнац Мошелес (1794-1870) також виконував "Котячу фуґу" із симпатичною передмовою: "Коли музикант іде з дому його коти влаштовують концерт, а звучить він ось так..."
Навіть нині "Котяча фуґа" видається досить авангардною, але, погодьтеся, є у ній своєрідна чарівність та милозвучність, певно до її створення таки доклалися коти!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
