Коло ра (кольори)


 
ЧЕРВОНИЙ КОЛІР
Червоний Колір прийшов у світ, щоб відпочити від пекельної роботи. Він шукав Барву свого імені, блукаючи поміж Білим і Чорним, але весь час натрапляв на інших Мандрівників, котрі відзначалися тим, що після Дощу збиралися разом у Веселку, яку українці називали РАЙ-дугою.
Влаштовуючи масове райдужне видовище, Небо тішилося власній вигадливості, за яку Боги готові були платити життям, аби лише зігріти старечі кості в сонячному спектрі й потішити Душі померлих надією на спасіння.
Червоний завжди першим відгукувався на клич Неба влаштувати світлове видовище й займав місце стернового на човні Райдужної Дороги. Збоку від нього прилаштовувалася веселкова братія, яка, штовхаючись попід боки один одному, врешті-решт вигиналася в Дугу, обіймаючи Коло Горизонту сімома Коромислами.
Дощі, як правило, не звертали увагу на гру світла, а йшли собі далі напувати Врожаї, якими люди переймалися від Дня Спокуси Життям, віддаючи дань богам за звільнення від марнот небесної слави.
Відстоявши Небесну Службу, Червоний Колір знову тинявся землею, сподіваючись на Щасливий Випадок, який йому щоночі снився в образі однієї й тієї ж прекрасної Барви. Вона появлялася дурманним станом, від якого Червоний розпалювався до білизни Душі й прокидався, знесилений пережитим та вкритий густим холодним потом.
Тоді до його свідомості доторкалася ніжна рука Мами й лунали слова її Заповіді:

  • Усе минає, синку, тільки Рух і Спокій вічні. І поки ти шукаєш Любов зовні, є сподівання на продовження життя! Шукай, і знайдеш у собі, але тільки з Вірою, непоборною Вірою здолаєш ілюзію Яви й виявиш інше Світло перед входом у Тунель Вічності Темного!

Червоний надихався материнською наукою й знову вирушав у мандри.
І ось його Промінь у Центрі Світу  висвітлив серед Білого Дня Трьох Істот, розпалених до білого й скручених в Одне навколо Стовпа Світла, який підпирав Райдугу, що обіймала пів планети від краю до краю.
- Украяли Неба! – вигукнув Червоний Колір, дивуючись силі Трьох Істот, і подумав: ось вона – Істина, велична і свята!
Він підійшов, палаючи почуттями, обійняв Істину, обвився довкола її Єства, поглинаючи собою, й опинився віч на віч із очима Матері, котра укладала Райдугу в Лоно Неба і Землі.

  • Ось ти і знайшов пошукуване! – вітала Мати Сина, хитрувато усміхаючись і одягаючи на плечі синові пурпурну мантію.

Червоний зашарівся від незручності й запалив пів-Неба у Малиновий Колір, аби його щаслива усмішка не виглядала очевидним дисонансом у стосунках двох Жінок – Небесної та Земної.
Із тих пір Сонце малює Небо у Червоний і Малиновий Кольори, щоб люди відрізняли Ранок і Вечір на тлі щасливого Простору, одягненого в Пурпур.

ОРАНЖЕВИЙ КОЛІР

Оранжевий Колір закоханий у Осінь і заходи Сонця в Родинному Гнізді. Тому восени мандрує Краєм, творить полотна Природи й надихає небайдужих до милувань чарівністю Краю.

У дружбі з Червоним і Жовтим стриманий, не змішує почуття дружби і товаришування, намагається зберегти ідентичність у всіх випадках життя. Любить помаранчі і схильний до революційних пробуджень Українського народу. Під час Помаранчевої революції майорів по всіх-усюдах і кутках. За рік розчарувався у виборі Президента і пішов у підпілля.

На відміну від Червоного та інших партнерів-танцюристів Райдуги, вивчає знаковість танців, зокрема Аркану. Впевнений у тому, що вигадає Аркан-Азбуку й танцювальними рухами тіла в Колі РА друзі зможуть виразити усю повноту Мови України, але своєрідно. Власне бачення висловлює таким викриттям:

"Стан стосунків у райдужному Небі не можна розцінювати інакше, як корупцію в Небосфері Землі. Ця короста покриває неспроможність і лінь урядників повноцінно вивчати Життя Тверді й проявленого світу, аби напевно знати Задум Пращурів щодо Переходів Життя між Сферами Неба й визначити нам у Райдузі не веселкові завдання, а ті, що дадуть можливість скерувати творення України Людей Духу".

Після Небесної Служби, Оранжевий Колір брав із собою Натхнення і Волю до творення Життя й повертався у Гніздо Батьківщини. Тут найпершим своїм обов’язком вважав за необхідне полагодити Тин Істини, кожна лоза якого свідчила про рух Слова бог і Бог відносно Кілків Тверді Небесної. Дивувався людській прозорливості й віковій забудькуватості – Діти легковажно втрачали науку про суть Життя й віддавалися бажанням. Це спостереження Оранжевого підтверджувало його розуміння корумпованих стосунків у практиці Трислівного Я, адже воно слідувало з гасла «Як у Небі, так і на Землі».  Ганьба Слова мала два кінці у двох початках.

На третю Ніч перебування у Гнізді Батьківщини Оранжевого відвідував Сон із Мамою. Її ніжна рука торкалася його свідомості й лунали слова Заповіді:

- Усе минає, синку, тільки Рух і Спокій вічні. І поки ти шукаєш Вищу Справедливість, є сподівання на продовження божественного життя! Шукай, і знайдеш у собі, але тільки з Вірою, непоборною Вірою, яка наповнить тебе по вінця Любов’ю, здолаєш ілюзію Життя й виявиш інше Світло перед входом у Тунель Вічності Темного!

Оранжевий надихався материнськими словами й зі спокійним серцем ішов на зустріч із Татом, котрий вертався на той Час із заробітків у Чужих краях. Впізнавав його здалеку серед односельців за ходою і поставою: худий і високий, у крислатому брилі йшов із піднятою головою. На плечі тримав коромисло за однин із кінців, а на іншому кінці висіло величезне Гніздо зі Шпаками, зіткане спеціальною пташиною технологією з отворів. Шпаки повисували голівки з Гнізда й  весело співали в очікуванні зустрічі з рідною стороною. Лемент зростав при наближенні до Центру Батьківщини. Прийшла братія дорогою розходилася домівками, а Тато чимчикував до Сина, обіймаючи його як Сяйво Родини.

- Здоров був, Сину! – ніби запитально, але бажаючи Сили, вітався Тато, долучаючи Гніздо Шпаків до Гнізда Батьківщини.

- Слава Україні! – вигукував Оранжевий, радіючи наповненню Гнізда Мами.

- Чи Ваші там у Небі вже знають, яку Україну будувати? – запитував у чергове, вдивляючись пильно в тональність Кольору Сина.

- Побратими готують Нову Програму, аби позбутися Корумпованих Поглядів і Підходів у Трислівному Я. На Колі РА невдовзі будемо обстоювати наші плани, - не без гордості свідчив Оранжевий, аби Тато знав про зусилля Мами і його братів у Небі.

- Добре, Синку! На Той Час ми всі Краї Землі упорядкуємо, то й будемо готові до Тренду Тисячоліть. Заспокоїв моє Серце. Тепер іди вже, до пори Дощів якраз доберешся. Шпаки тебе проведуть Піснею «За Україну». Кланяйся братам і слухай Маму. Йди… Мені треба відпочити й Гніздо попорати. Шпаки допоможуть. Дякую за Тин! Добрий він Учитель був для вас усіх.

- Героям слава!  - лунало від сусідів.

Оранжевий повертався до праці, наповнений Вірою у Слово і Справедливість почуттів Любові. Осінь проводжала його радісним і водночас сумним звучанням акордів «Осінньої мелодії». 

Поет і Композитор здаля прощалися поглядами. Сонце вбрало Оранжевий захід в сіро-блакитну раму, відтіснивши Пурпур на Межу Простору Свободи. 

 
ЖОВТИЙ КОЛІР
Жовтий завжди сприймав Червоного, якщо не братом, то, принаймні, партнером по службі в Райдузі, на яку їх покликали небожителі на чолі з Білим.
Кожну відпустку між Сезонами Дощів Жовтий Колір відвідував Діда і Бабу, які виховували осиротілого онука, відколи батьків за політичні погляди відправили на каторгу, влаштовану Господарем НАВИ на Землі. Відтоді Жовтий Колір почувався непевно в житті й дуже тішився дружбою з Червоним.
Якось Жовтий запитав у партнера:
- Скажи, Друже, ти щасливий?
Червоний, як і годиться емоційному Єству, коли його тормосять зненацька, зашарівся й шукав достойної відповіді, вібруючи нервами. Жовтий, побачивши ніяковість ситуації, додав:
- Мені цікаво, чи Істина така прекрасна, як про це шепчуться в Небі?
- Істина справді прекрасна, Друже, але я й досі не можу позбавитися відчуття, що чим більше я її люблю й наближаюся до неї, тим дальше від мене вона опиняється!
- Може, це наші почуття недосконалі?
- Скоріше, що ні, бо творчу силу мають не розумні смисли, як ось, наприклад, «щасливе життя», а тільки почуття Любові.
- То образ щастя творить Істина?
- Ні, образ щастя малює наша Уява, вправляючись у Рожевому Кольорі мрій.
- А ти з ним зустрічався?
- Завжди застаю його в товаристві Істини, коли приходжу зі служби.
- Як же ви ладите?
- Я не подаю виду, що бачу його присутність і це дає мені свободу думки, що для мене дуже важливо відчувати.
- А що Істина?
- Вона не подає виду, що захоплена Рожевим і все пояснює мовчки, дбаючи про моє самопочуття.
- Твоє пояснення мені видається складним і не переконливим.
- А ти займись власним дослідженням, і відкриється тобі те, що шукатимеш. Але запам’ятай: усе минає, тільки Рух і Спокій вічні. І поки ти шукаєш щастя зовні, є сподівання на продовження життя! Шукай, і знайдеш у собі, але тільки з Вірою, непоборною Вірою зможеш дістатися берегів Свободи. Там здолаєш ілюзію надії та виявиш інше Світло перед входом у Тунель Вічності Темного! Іди, Друже!
Жовтий Колір подався до Діда й Баби, чіпляючись променями то за Небокрай, то за думні погляди батьків, які не могли змиритися з Правлінням Неба щодо устрою життя. Так міркуючи, натрапив на думку про сенс життя й аж зупинився, заскочений важливістю відповіді на сокровенне запитання. Оглянувся – нікого довкруги, щоб запитати. Аж ось і оселя Діда з Бабою, які вийшли зустріти внука.
- Діду, Бабо! – вигукнув стривожений Жовтий. – У чому сенс життя і моє призначення в ньому? – з розгону затребував відповіді, знесилений думанням і тривалістю подорожі.
Дід уважно поглянув на внука, потім на Бабу й запросив нащадка жестом до себе в майстерню. Тут він коротав вік лагодженням інформаційних зв’язків у Скрижалях Господаря Неба.
- Дивись, Жовтий! Увесь свій вік я ремонтую Матриці, щоб рух і спокій творили Життя за образом і подобою – як нагорі, так і внизу, як у великому, так і в малому. Якщо б я цього не робив, Матриці втратили б цілість -- Час поборов би Простір і вони поволі зруйнували б світи. Ось тобі й відповідь про сенс Життя. А ти разом із товаришами служиш у Райдузі. Люди бачать її й утверджуються в знанні та почуттях, що Райдуга – вінок кохання і любові - свідчить про незмінний шлюб Неба і Землі. Без тебе не було б у людей Віри й не виникало б запитань про сенс життя. А так вони мають можливість пізнавати світ Розуму і Почуттів, аби наповнитися Знанням Вічного, котре приведе їх і тебе до Криниці Любові. Черпаючи з неї, знайдеш Ключ Святого Розуміння. Зрозумів?
- Так, а в чому ж тоді є щастя?
У тому, щоб відчувати необхідність і важливість для інших і для себе того, що ти живеш - робиш, вчиняєш, твориш за образом і подобою. У тому, щоб врешті-решт пізнати все як Єдине, як власне божественне Я, аби з’єднатися з ним навіки, дозрівши до всесвітньої Любові.
- Дід, а Осінь – це похвала Жовтому Кольору чи завмирання Життя?
- І те, й інше. Тільки завмирання – це підготовка до відпочинку, щоб весною настало нове народження того самого. Рух малює Землю в різні кольори за Сонячною Палітрою Райдуги. Без тебе Земля не може обійтися, бо ти – символ Вогню! У ньому живе правда колового руху життя – Кола РА.
Утихомирений Жовтий Колір на запрошення Баби й Діда почимчикував до столу їсти кулешу – любиму кукурудзяну кашу з молоком.
Символічне пливло у Життя…
 
ЗЕЛЕНИЙ КОЛІР
 
Зелений насолоджувався місією судді у спектрі Райдуги й часто бив байдики, тиняючись по півроку без роботи. В нього не було друзів – тільки співробітники по службі. Так він собі вирішив – не заводити друзів, щоб не заважали байдикувати.
Жовтий Колір мав на Зеленого негативний вплив, бо розпалював пристрасті, на які в Зеленого не вистачало емоцій, а Синій Колір остуджував емоції й розводив лик Зеленого аж до втрати ідентичності. Жовтий із Синім інколи сходилися в боротьбі за вплив на Зеленого й тло Землі, але в результаті їхнього буремного змішування завжди утворювався Зелений Колір. Він навіть поширювався на барви води -- при берегах морів переважав Зелений, а на глибині – Синій. Тож Зелений міг жити спокійно, дбаючи лише про те, щоб вчасно влаштувати сутички Жовтого з Синім, аби наповнитися їхнім світлом.
У Зеленого не було жодних сумнівів щодо власної неперевершеності й необхідності для буття світу, тому він щороку задавав собі тільки одне запитання: "Із ким би це провести Зиму, щоб не вмерти від нудьги"?
У рік, який на Землі нарекли «кінцем світу», Зелений надумав навідати Денницю, яка тинялася навколо Землі, слугуючи ранньою та вечірньою зіркою, надихаючи поетів на потребу висловитися. З Денниці, думав Зелений, можна буде спостерігати за тим «кінцем», про який у Небі толком ніхто нічого сказати не міг.  
- Усе є гра! – замість привітання Зелений Колір спантеличив Денницю логікою.
- Хто ж головні гравці? – провела «розвідку боєм» Денниця.
Зелений утробою зрозумів, що «влип», але спробував виплутатися зі складної ситуації й прорік, як знавець:
- Небо із Землею грається!
- А ти в чиїй  команді?
- Мені в Райдузі комфортно, та й Земля мене шанує!
- А я, по-твоєму, у що граю?
- Ти з планетами знаєшся, а на Землі про «кінець світу» шепочуться. Може, розрадиш мою Душу й поясниш, що чекає на Землю й Райдугу невдовзі?
- Не веселковий, бачу, у тебе настрій. Та й у мене, якщо говорити по-правді, не кращий. Моя посестра – Земля – вдень і вночі посилає сигнали в Небо про порятунок. У мене теж Душа крається, а допомогти нічим не можу, адже служба моя незмінна – утримувати Землю від сходження з ума-розуму, тобто з орбіти довкола Сонця.
- А від Сонця ніяких поштовхів не надходило?
- Від Сонця діє усталений Закон циклів, але бувають і напади викиду емоцій. Кажуть у Горішньому Небі, що Земля невдовзі має зазнати зміни орієнтації осі стосовно Сонячної системи й Зодіаку. Переносно, людською мовою, це означає зміну розташування кінців – тобто полюсів. Це може означати тільки одне – зміну дії Програми життя, бо зміниться орієнтація і матриць Землі, і матриць кожної людини.
- На Землі є два інформаційні типи людей – з матрицею кубів і матрицею ікосаедра в очах, -- вирішив похизуватися знаннями людства Зелений Колір. -- Як же ця зміна вплине на них?
- Думаю, що Райдуга не залишиться без роботи, бо людей Каїна, котрі закували людство у кайдани сваволі, пора визволити від місії покаяння. Адже вони її так і не осягнули. Справедливо було б розкувати кайдани розуму в усіх людей і дати їм приклад прямого божественного правління. Бо ж доки боги будуть розслаблятися в Небі? І доки ти байдикуватимеш узимку? Раджу тобі обдумати з товаришами в Райдузі про те, як би то вам розгорнути своє коромисло довкола планети на постійний інформаційний екран, щоб нові люди могли очевидно вчитися у Небесній Школі, а не в закутих розумів та шкіл темноти ілюзії. Іди та пам’ятай: усе минає, тільки Рух і Спокій вічні. І поки ти шукаєш знання зовні, є сподівання на продовження життя! Шукай, і знайдеш у собі, але тільки з Вірою, непоборною Вірою зможеш дістатися берегів Свободи. Там здолаєш ілюзію надії та виявиш інше Світло перед входом у Тунель Вічності Темного! Іди, Друже!
 
 БЛАКИТНИЙ КОЛІР

Блакитний Колір закоханий у Небо й Меланхолію. Небо дає йому почуття високості Духу, а Меланхолія переповнює його Спокоєм і налаштовує на глибокі роздуми. Цікавиться сновидіннями – володіє здатністю зчитувати інформацію зі снів і прогнозувати розвиток подій. Його вплив на товариство стабільно високий – не дає братії перейматися тільки справами, налаштовує на стратегічні плани перебудови космічних стосунків сторін Творива.

Вміння Блакитного висловитися стратегічно проявляються, наприклад, у таких сентенціях:

"Трислівне Я – України Історія. Де Материзна, там і Батьківщина. Філософія Правди – це нескінченний пошук Істини".

На Не Діло видався вихідний, і Блакитний запросив у гості Містику й Свідомість. Так, ніби на святкове умивання Цілющою Водою. Насправді ж мав таємне доручення від КРУ – Космічної Розвідки України - вивідати їх особисті зв’язки.

Після урочистостей і очищення за Програмою «Геть від історії Брехні» Блакитний запросив гостей у Стовбур Істини на чаювання. Мовляв, відпочинете, побалакаємо про суще, бо ж не бачимося тисячоліттями! Не чужі ж ми, а Родина, на одному Полі ягоди вирощуємо, хоч і всі різні. А те, що збираємо, мало би бути оцінене не Вищим Судом, а, найперше, нами.

Містика поглянула на Свідомість розсіяним поглядом усіх Зіниць Неба й подумала, що справді бажає дізнатися про власну свідомість більше, ніж їй диктує Підсвідомість.

Свідомість заглибилася в усі Зіниці Неба й подумала, що дійсно потребує глибшого розуміння власної містичної суті, і проявленої, і не проявленої ніколи.

- Неймовірний День! – натхненно розпочав розмову Блакитний. – Вперше зустрічаємося. Ви ж бо й не знайомі досі були, лише знали від людей одна про одну. Чи я помиляюся?

- Ми сусідки, але кожна обробляє власний город, - відважилася відкрити власне буття Свідомість. – Як тільки наближаюся до межі з Містикою, якась сила мене штовхає назад. Я так розумію, що то неспроста, бо ж Трислівне Я, хоч і Єдине, але кожне Слово має власне обійстя.

- То правда, як і те, що Ніч темна, а День білий, - занурюючись у власну природу слів промовила Містика. – Як тільки вмикаю свідомість, відразу ж втрачаю містичність. То й не навідуюся до сусідки, бо мій город, зрозуміло, містичний – ніхто його вдень не помітить. Тож відсипаюся днями, а творчо працюю вночі. Тоді все, що від Темного, приходить мені допомагати.

- То у кожної з вас власний Стовбур Істини? А мені відомо, що людина складена зі свідомого й не свідомого. Чи в містицизмі, або в свідомості Яви, є вища мудрість?

- Містика – це міст стику Світлого і Темного. Народ Темного завжди готовий брати участь у житті Світлого. Але він темний і тому його сприймають тільки люди з розширеними здібностями несвідомого проникання в той світ. Вища мудрість не у нас, а у Трислівного Я.

- Свідомість – це відомості про Слово, яке служить мостом для розуміння. По Наві пряжеться Ява, - вважали Предки. Ми власним життям свідчимо перед ними про їхній вклад у справу пізнання. Наші діти свідчитимуть так само. Зустрічаємося на мосту між світами й кожному не вистачає знання для повноцінного спілкування, бо нас не вчили сприймати той світ, як наше вселюдське родинне минуле, присутнє в сьогоденні містично. Вони ж бо пішли в Поле Темного з куцою свідомістю. І досі нема освіти, яка б проявила Світло Темного. Тож тамтешній народ підсвідомо преться у Білий світ, заявляючи про наше завдання на завтра встановити з ними доступні й потрібні контакти.

- Дякую, шановні! Щиро вражений вашими відкриттями. Так, маємо подбати у Небі про зміну Програми І-снування й і-снування. Те, що в Світлі вважають нечистю, є нашою засміченою свідомістю. Та нечисть, яку справляють несвідомі містики, лягає тягарем на нащадків. І релігії в тому поділі світів надто потрудилися, аби роз’єднати світи в мозках людей. Вигода рулить і нам ганьбу укладає. Даю Слово, будемо тормосити Небо й Землю, аби дійти порозуміння між Серцем і Мозком.

Відправивши гостей, Блакитний приклав вухо до Стовбура Істини й прислухався до звуків із тамтого світу. Почув тихий голос Мами: усе минає, тільки Рух і Спокій вічні. І поки ти шукаєш способів злагодити родинні стосунки між світами, є сподівання на продовження життя! Шукай, і знайдеш у собі, але тільки з Вірою, непоборною Вірою зможеш дістатися берегів Свободи. Там здолаєш ілюзію надії та виявиш інше Світло перед входом у Тунель Вічності Темного! З тим Світлом до тебе прийдуть і брати Райдужні, і брати навські, і брати не ненароджені із Зіниць Неба. І знайдете мир у душах, один на всіх. Передай ці слова Синьому і Фіолетовому. Іди, й не озирайся! 

З голосом Мами навіяло думку: "Може би то оженитися, щоб удвох діставатися до Тунелю Вічності!? Світле й Темне разом! Га"?


СИНІЙ КОЛІР
 
Синій вийшов із-за столу, де Небо гуляло Весілля Блакитного, й подався до Вітру. Зоряний Купол йому весело підморгував і запитально піднімав брови, ніби хотів дізнатися про те, як це з Блакитним таке скоїлося. Синій зморщив барвник, відмахнувся від Зір і глибоко вдихнув свіже повітря.
Невдовзі у голові посвітлішало й Синій відчув незбориму тягу ввись. Він підняв очі д’горі й побачив там, у безкінечності, білу цяточку, яка стрімко наближалася й розросталася до Вселенського ОКА. Зіниці Синього розширилися, поглинаючи Зорі, й відкрили ПОРТал світу НАВИ. БРАМА Безсмертя манила ввійти, і Синій відважився.
Щойно Страх Переходу, який зціпив його посинілу Душу, минув, Синій відчув несамовите колотіння Серця, яке гупало в такт із Серцем Всесвіту, посилюючи стан невагомості. Гупання сильнішало, вивільняло ДУХ ВОЛІ й охоплювало неозору широчінь світу, про який у РАЙдузі тільки мріялося.
Синій з острахом приклав вухо до гупаючого Серця й почув сПОКОНвічний, але мінливий, клич: Бог, Бох, Бог, БОГ, Бух, бох… Коливання почуттів ширилося й поглинало волю Синього цілком.
Незчувся, як раптом усвідомив Єство свого Кольору на всю безКРАйність Високого Неба. Його тло променіло світлом РА, яке злилося з божественною первозданністю Всього Сущого. Чулося тільки одне, що було Луною Неба:

  • СИ-и-и—ній! СИ-н-н-ій! СИН-і-і-і-й!

Синій осягнув, що його вітають, як блудного Сина, котрий, врешті-решт, після митарств служби в Земному Неб,і повернувся у ДОМІвку, де МАМА і ТАТО, де рідная ХАТА і дива багато!
Відчуття Радості поглинало. Назустріч Синьому вийшов увесь РІД його. Попереду крокував із молодечим запалом Пращур – увесь у Небесній СИНІ й з очима такого ж Кольору. Синій впізнав Батька українського РОДу ОРА й поклонився Йому, вітаючись:

  • РУНАР! – виголосив праСИНівське Родове звертання й опинився в обіймах Родини.
  • РАНУР! – відповідали йому родичі, радіючи, що Синій не забув мову ПРАщурів.

Осяйність Високого Неба святкувала День ВОДИ. Небесна РОДина встановила її крилатий знак на МАТРІ-КОНІ – символі шлюбу Неба й Землі, окружила Родовим Колом й під музику Світла взялася танцювати АРКАН.
Синій кружляв із усіма, вкладаючи Промені Щастя в спільну Дію!
 
ФІОЛЕТОВИЙ КОЛІР
 
На Межі світів, уникаючи поглядів Родового КОЛА, одиноко стояв Фіолетовий Колір і споглядав Дійство Щастя. Його вилиняла Душа згорнулася клубочком у Затінку Світла, остерігаючись цілковитої втрати барви.
Червоний із Синім косо поглядали на власноруч змішаний Твір і дивувалися його немочі. Власне, РАЙдуга, котра замовила собі Вінець із Фіолету, була задоволена творчістю Червоного з Синім, але їм їхнє Твориво навіювало смуток. Звідки це відчуття бралося, обидва не знали, тому й вирішили постійно спостерігати за Фіолетовим, щоб пізнати Межу РАЙдужної КороМислі.
Фіолетовий страждав від надміру Світла й постійно кудись зникав. Його никання стало відоме Зеленому і той деколи брав Фіолетового з собою в мандри до українських художників. Такі відвідини вселяли в Душу Фіолетового надію й утверджували віру в доцільність І-снування.
Літа 2012 року Фіолетовий Колір вирішив самостійно податися в гості й обрав собі за мету познайомитися з Художником, котрий, як і він, коротав власну одинокість у поліському закутку України змістами фіолетовіння. Тут, у покинутій хатині скРАЮ Вічного Лісу, він жив і щодня віддавався музиці Кольорів, змінюючись власним Єством за відою настрою.
Фіолетовий відчував, що Художник – його земний побратим, який винайшов спосіб малювання Душевних Станів не фарбами, а Чистою Музикою Кольорів, які він налаштовував спеціальною Палітрою Духу.

  • РА діймо! – привітався Фіолетовий і підняв долоні до Сині Неба, щоб заявити про власне неземне походження.
  • РАдий взаємно! – відказав Художник і простягнув назустріч Фіолетовому обидві долоні для рукостискання.

Злучивши руки, обидва стояли навпроти, обмінюючись двадцятьма променями Світла від пальців. Їхні очі поглинали навзаєм простори Неба і Землі й налаштовували Душі на мелодію Творива.
Інфразвуки зійшлися з ультра-спектром Стихій, і чарівні КОЛА Галактик лучилися в меандри хвиль, які легко накочувалися берегом Любові.
Скільки тривало чародійство, ніхто з побРАтимів не міг би сказати, та й не було Зеленого Кольору, який про це міг запитати.
Довкола шумів Вічний Ліс, наповнюючи зустріч тільки йому відомими Нюансами Октав, що снували свою ніжну павутину зі сріблястих нот чуттєвості. Гойдалися крони столітніх Сосен і шепталися про чародійство художніх Образів.
Наповнення Любов’ю проникало зігрітими травами, спиваючи останні кРАплі роси. Дзвеніло призупинене тло РАдості, вчуваючись у вібрування безмежності.
На Заході збиРАлися Хмари, й ПЕРУН вітав Стрілами принишклу землю. Вона затамувала подих ув очікуванні цілющості ВОДИ.
РАЙ хвилювався Дугою КОРО-Мислі в очікуванні на повернення Фіолетового…
 
БІЛИЙ КОЛІР
 
Скромнішого за Білий Колір Господар Неба не зустрічав, і не було в Небі подій, у яких Білий не брав би участі. Йому цього було достатньо, щоб почувати себе вибраним. Небожителі заздрили Білому, а його скромність для багатьох, яких не вибрали, дратувала.
Господар Неба вважав, що вибраність передбачає життя в скромності, тому в Його Радному Колі було тільки дев’ять Достойників – сім трудяг із РАЙ-дуги, Чорний і Білий Кольори. Разом вони були Команда, котра проектувала Життя Сфер між Чорним і Білим ПроСТОрами.
Команда збиралася один раз у рік. На збори Радного Кола обов’язково запрошували вибраного серед людей Землі – ОіЦеТворця Ора – батька РОДу країнців.
Білий особливо вподобав собі цього невтомного зачинателя всіх справ у Краї й кожного разу намагався зустрітися з Ором, щоб без свідків обговорити справи в Краї. Найбільше Білого непокоїло, що країнці ніяк не втямлять ПЛАНу становлення України на планеті, через що Господар Неба й Команда Кольорів змушені постійно втручатися в перебіг подій У Краї НА, рятуючи народ від згубного.
У цю зустріч Білий, за настановою Господаря Неба, мав відкритися Орові, й він довірливо повідомив:
- БРАТе, Господар Неба доручив мені порадитися з Тобою щодо становлення України на планеті. Ми знаємо, що Нашому земному народові потрібні особливі знання, що уможливить творення й поширення Божого Образу Життя. Досі ви користувалися знаннями Чорного по Білому – Вам була дані АзБука й БукВАР. Але обрізані від Істини зуміли нав’язати країнцям АлТАВіт. Ви втратили Божу Науку, освіта Ваша блукає в пітьмі. Щоб вивести народ країнців на стезю УкРАїНи, ми вирішили дати Вам через Тебе БІЛе Письмо.
- Це білим по чорному писати? – здивувався Ор.
- Ні, писати будете так само чорним по білому, Азбука й Буквар залишаються тими ж, але знання, які відкриватимете, будуть стосуватися невидимого світу – прозорого для очей, але білого для розуму. Вам відкриємо таємницю світобудови, ПЛАН та Програму дій Господаря Неба на Землі. Маєте підготувати Вчителів. Тобі відкриваю таємне – будеш НАшим ставником НАроду в Краї. Ходімо зо мною.
Білий поПРОвадив Ора на Межу Небесного Екватора, де Чорне і Біле Небо творили Коло Істини.
- Ставай навпроти мене і сконцентруй свій погляд на зіницях моїх очей, - взявся за дійство Білий. -  Відсторони думання й полинь на Крилах МАТРИКІНА в Центр НАшої системи. Поки будеш летіти, слухай настанову Господаря Неба – я промовлятиму її. Так, полетіли! … ІсТИНА – павуТИНА ТеНеТ і її Твориво, що є Трисуттям, - дана буквами АзБуки. Є Чорна, Біла й Божественна АзБуки. Світло видиме. Його дію пишемо курсивними буквами АзБуки. Це логічне письмо ЯВИ називаємо чорним по білому. Звук – невидимий. Його дію пишемо малими буквами Азбуки. Це – логіко-рунічне письмо ПРАВИ називаємо білим по чорному. Божественна АзБука – це образне магічне письмо РУ+НАВИ. Його пишемо великими буквами АзБуки. Аби ПроЗОРе, що творить ПЛАН Творця, й Біле, що творить Програму БЖІ ПРАВИ, стало видимим Чорним, Ти, Оре, маєш пізнати природу Посади своєї – О і Це Творець: за буквами Божественної АзБуки, за смислами Радного Кола ПРАВИ і за РУНА+ми Божественного чину. Там, де ми пребудемо, є ШКОЛА АзБуки. Ти маєш осилити знання Неба й Землі, бо Ти обраний Провідником У Край НА. Навчишся й навчиш вибраних із Роду Твого. І станете Вчителями Божественного Прозорого, Білого і Чорного. Іди в Криню Тирла Божественного, Ось - БРАМА. І ніколи не прогинайся ні перед ким і на перед чим! Це – сПРАВА Чину НАшого – бути ВІССЮ. ОСЬ ТАК!
 
ЧОРНИЙ КОЛІР
 
Чорний никав пусткою Простору й завжди знаходив лише Порожнє. Воно було всюди і не було нічого, що не було б Порожнім. Таке життя тяжко ранило Душу Чорного, й вона, темніючи, наповнювала пітьмою всенького його, і не було кінця-краю злощасній пітьмі.
Чорний уже втратив будь-яку надію зустріти щось і зважував думку про самогубство. Він уже було змирився з нею й довірливо пестив її чорну голову, сповідаючись у власних нещастях.
І настала мить, коли Чорний вирішив покінчити з темним життям, щоб у такий спосіб скористатися останнім шансом побачити Світло – у ньому жив неписаний Закон Неба, який увіруванням стверджував, що перед смертю Бог кожному дає Промінь Світла Темноти, щоб ним увійти в Його безмежжя.
Раптом Чорний відчув, що нема нічого довкола, чим би він міг заподіяти собі смерть і … завмер перед Ликом Закону Неба, ошелешений відкриттям Істини.
І вона відкрилася… Чорний втратив відчуття власного Єства й провалився в якийсь нескінченний тунель, у кінці якого він виразно бачив Світло. Його манило й несло туди з несамовитою швидкістю, не даючи отямитись.
І настала мить виходу з тунелю. Чорний відкрив невидющі очі й вмить осліп, втративши свідомість. Його Єство знову кудись неслося, розпорошуючись незліченними часточками Світла.
На Душі стало тепло й затишно. Потреби кудись дивитися й щось шукати – як не було. Відчув, що наповнює собою Весь Простір від краю до Краю. Насолода перевтілення розтікалася жмутами кольорів і осідала, народжуючи Сонце і планети.
Чорний летів, поглинав простори матерії, наповнював життям довкілля й радів Долі, котру Вишній йому вділив.
Утомившись від трудів, Чорний витер піт на Лику Землі й ліг відпочити.

  • Притулись до мене, я – МАТИ твоя! – пригорнула Чорного Земля, погладжуючи його буйну голівоньку.

Чорний прихилився до МАМИ і заснув сПОКОНвічним Сном. Той не покидав його ані на мить, і щоразу правив думки Чорного, які матеріалізувалися, творячи довкілля.
Так У Краї НА постали чорноземи – як і належить Місцеві вічного Спочинку невтомного МАМАЯ, котрий визволився з неволі темноти й дав українцям світло майбутнього.
НЕБО прогулювалося У Краї НА, міряло Горизонт поглядом Господаря й думало про КОНІ та ПЛУГ.
Весніло!
 
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Шість країн, котрі оцінять ваші фахові здібності дуже високо
Нещодавно німецькі дослідники в буквальному сенсі слова заглянули в гаманці тих чи інших фахівців, щоб з'ясувати, у якій країні світу працівникам живеться найкраще. Що з цього вийшло, — читайте далі.
Читати більше