КОХАННЯ КРІЗЬ ПОТІК СВІДОМОСТІ. Марсель Пруст "У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону"

КОХАННЯ КРІЗЬ ПОТІК СВІДОМОСТІ

Марсель Пруст. У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону.

Якщо розглядати роман Пруста крізь призму кохання, то зовсім по-іншому сприймаєш так званий потік свідомості, що визначально відлякує читача від тексту:

“Зароджується кохання по-різному, по-різному сіється насіння цього святого лиха, але, безперечно, його найдійовіший збудник — скажений вихор тривоги, який вряди-годи налітає на нас. У такому разі жереб кинуто: ми неодмінно покохаємо жінку, з якою нам зараз добре. Для цього не треба навіть, щоб раніше вона подобалася нам більше, ніж інші, чи навіть однаково. Треба тільки, щоб нас вабило до неї з нездоланною силою. І потяг стає нездоланним, коли вона обманює нас і коли пошуки насолоди, яку дає нам її врода, раптово змінюються непереборним жаданням, яке викликає в нас ця жінка, жаданням нестямним, оскільки закони Цього світу не дають змоги заспокоїти його і перешкоджають зціленню, шаленим і болісним жаданням посідати нею”.

А якщо зважити на те, що в романі є сюжет, з якого зрозуміло, що події все-таки розгортаються одна за одною, то інтерес до роману мав би зрости. Упередженість багатьох, що Пруста, як і Джойса, неможливо читати, йде від тих насамперед письменників, які прагнуть до простоти у зображеннях стосунків між людьми, але в даному випадку ця їхня буцімто простота є невиправданою, бо нема нічого складнішого у світі, ніж, власне, стосунки між людьми.

На “Сваннову сторону” можна розбити на трі частини: спогади головного героя про дитинство, кохання Сванна до Одетти, причому останнє відіграє основну роль і за своєю гостротою тримає читача в напрузі, і нарешті кохання головного героя до доньки Сваннів.

Сванн проходить через усі стадії кохання і ревнощів, і Пруст майстерно це зображує. “Бо те, що ми вважаємо коханням, ревнощами, — не є постійна, неподільна жага. Кохання і ревнощі складаються з сили-силенної змінюваних кохань, розмаїтих ревнощів, і всі вони скоробіжні, але їхній безперервний прибій створює враження постійности, створює оману суцільносте. Життя Сваннового кохання, сталість його ревнощів родилися зі смерті і зрад, з безлічі прагнень, сумнівів, об’єктом яких завжди залишалася Одетта. Якби він надовго розлучився з нею, відумерлі його почуття не заступилися б новими. Але присутність Одетта все ще засівала Сваннове серце то насінням ніжности, то насінням підозри”.

Зрештою, ми дізнаємося, що Сванн таки поєднав своє життя з Одеттою, і в них народилася Жільберта, в яку закохався головний герой.

“З роками, коли стає витонченішою наша культура утіх, ми вдовольняємось утіхою мріяти про жінку, як мріяв я про Жільберту; нас уже не обходить, чи відповідає образ у нашому серці реальності, ми вдовольняємось утіхою кохати і не домагаємося з'ясувати напевне, чи користуємося ми взаємністю; часто ми навіть зрікаємося насолоди признатися нашій пасії, що ми нею захоплені, — зрікаємося на те, щоб вона ще дужче захопилася нами: так японські садівники, плекаючи квітку якнайгожішу, жертвують ради неї іншими квітками. Але в ті часи, коли я кохав Жільберту, я ще вірив, що Кохання живе незалежно від нас; що воно здатне у кращому разі дозволяти нам долати перешкоди, але вщедряє нас своїми дарами в порядку, твердість якого зламати ніхто не владен, мені здавалося, що якби я свавільно замінив солодкість освідчення симуляцією байдужости, то не тільки позбавив би себе радощів, про які я так палко мріяв, а й самочинно скапарив би кохання штучне і марне, непричетне ніяким світом до істини, власне, то була б відмова йти її таємничими і предковічними шляхами”.

Схоже, якби хтось наважився читати Пруста, то вийшло би так, як в історії з “Війною і миром” Толстого, – пропускав би описи воєнних баталій, а шукав би сцени кохання. Насамперед це стосується жінок. Але саме просування до кохання крізь потік свідомості робить “На Сваннову сторону” неповторним і дозволяє з більшим розумінням сприйняти інші частини “У пошуках утраченого часу”.

Своєрідним є переклад на українську цього роману. Мабуть, перекладач не лише підлаштовувався під мову автора, а й намагався збагатити рідну мову. І сам роман Пруста, і його переклад – як кажуть, на любителя.

Анатолій ВЛАСЮК

29 травня 2018 року  

Зображення - pinterest.com

[adSlot9]