Кати мого народу... Один із них – Юрій Андропов – автор Берлінської стіни, душитель повстання в Угорщині. Брав активну участь в організації вторгнення до Чехословаччини 1968. Підтримував введення радянських військ до Афганістану і силове розв’язання кризи у Польщі в 1980. Противник етноідентифікації, активний "затирач" національних відмінностей в колоніях, селекціонер "радянської людини" без національності; співавтор "перестройки".
alchetron.com
Юрій Андропов народився 15 червня 1914 р.
Батько, Володимир Андропов, випускник Харківського інституту залізничного транспорту. Мати, Євгенія Карлівна Флекенштейн, дочка торговця годинниками і ювелірними виробами та вчительки музики.
У 1967–1982 — голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. Під керівництвом Андропова органи безпеки перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму, застосування примусового психіатричного лікування, позбавлення громадянства. На цей час припадають, зокрема, розгром Українського національного фронту та репресії проти його членів — З.Красівського, Д.Квецька, М.Дяка, Я.Лесіва, Г. Поповича, І.Губки, М.Меленя, В. Кулінича, масовий погром українських дисидентів у 1978 році, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсінських груп в Україні.
12 листопада 1982 р. позачерговий Пленум ЦК КПРС, скликаний після смерті Л.Брежнєва, обрав Генсеком Юрія Андропова, 13-го голову КДБ СРСР.
Запровадив боротьбу з алкоголем, найдешевша горілка – андропівка.
Ініціював облави на людей у робочий час. Пам’ятаю, як ми, вчительки, після своїх уроків пішли в кіно. Сеанс було перервано, нас усіх допитували, телефонували в школу. Яке там задоволення від фільму! Ніхто й не вибачився!
Ю.Андропов – двічі одружений лідер СРСР писав вірші:
Сбрехнул какой-то лиходей,
Как будто портит власть людей.
О том все умники твердят
С тех пор уж много лет подряд,
Не замечая (вот напасть!),
Что чаще люди портят власть.
И пусть смеются над поэтом,
И пусть завидуют вдвойне
За то, что я пишу сонеты
Своей, а не чужой жене.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
