Карпо Тобілевич

Кожний із нас у школі на уроках історії, літератури слухав розповідь про гіллясте древо роду Тобілевичів. В дійсності ж мало хто може розказати про дідів-прадідів Тобілевичів.
  Відомо, що це прізвище з’явилося на Київщині у 18-му ст. Почалося з того, у м. Турія Чигиринського повіту оселився Семен "син Антонія і Маріанни з Шандровських, онук Міхала і Розалії з Жорницьких" (по-нашому – прадід корифеїв театру). Влаштувався працювати на митниці й записався як Семен Тубілевич (Тобілевич, навіть Тобелевич). Пройдуть роки – і ця фіолетовість до написання прізвища зіграє злий жарт із онуком Семена.

Карпо Адамович вважав себе уродженим шляхтичем, дворянином другого розряду і затято домагався, щоб його прізвище визнали "шляхетним". Він довгі роки позивався в суді про повернення їхньому роду дворянства, і коли позов уже був майже виграний, якийсь канцелярист виявив, що в старовинних паперах значиться прізвище ТобЕлевич. Через цю буквочку позивачеві у дворянстві відмовили, і він ледь не занедужав з горя. Усі документи на дворянство, герб і грамоту Карпо Адамович заховав на дно скрині — геть з очей. Ніхто з домашніх не згадував про це, щоб не засмучувати батька.

Через багато років старшенький син Іван Карпенко-Карий написав на основі сімейної історії комедію "Мартин Боруля", навіть наважився прочитати її батькові. Кажуть, старий заплакав, слухаючи п’єсу.

Одружився Семен із донькою заможних селян, народив двох синів Адама та Вікентія. Адам Семенович Тобілевич три зими ходив до козацької школи. Він був на всі руки майстром: займався чумакуванням, рибальством і бджільництвом. Одружився з селянкою Анастасією, з якою мав п’ятеро дітей (трьох синів (Карпо, Степан, Гаврило) та двох доньок). Іван Карпенко-Карий говорив про діда Адама: "На ті часи він же був освіченою людиною! І я не розумію того, як він міг задовольнятися своїм убогим життям і мати при тому завжди рівний, тихий і спокійний характер".

Дядько Степан Адамович Тобілевич був діловодом станового пристава в с. Ревуцьке (нині – смт Добровеличківка Кіровоградської обл.), був одружений з Михайлиною Купірянівною, мав доньку Ганну, яка згодом стала артисткою. Дядько Гаврило Адамович Тобілевич служив приставом у м. Єлисаветграді (нині –Кіровоград).

Карпо Адамович Тобілевич народився у 1816 р. у м. Турія. Служив управителем маєтків у різних поміщиків, приятелював із батьком Лева Троцького. Карпо Адамович Тобілевич був економом у маєтку поміщика Золотницького на Херсонщині, там закохався у Явдоху. Євдокія Зиновіївна Садовська була кріпачкою Золотницького. Гарненьку дівчину з господарі частенько брали з собою у театр і вона була зачарована сценою, вивчила майже весь репертуар; улюблену "Наталку Полтавку" вивчила напам’ять. Карпо Адамович Тобілевич викупив Явдоху й узяв собі за дружину.

Карпо Адамович та Євдокія Зиновіївна Тобілевичі мали шестеро дітей: п’ятеро синів і дочку. Дали батьки дітям гарну освіту, найняли вчителя музики. Мати прищепила дітям любов до сцени, всі вони знали напам’ять "Наталку Полтавку".

Для величенької родини заможний економ панських маєтків Карпо Адамович Тобілевич напитав у передмісті Бикового будинок № 13 на вулиці Знам’янській (нині вулиця Тобілевича) будинок єлисаветградського священика із флігелем та садибою за 2 тис. рублів.

Подбали Тобілевичі про працевлаштування нащадків: троє синів служили в поліції, двоє — в армії. Можна невісток напитати й онуків чекати, але все так різко змінилося: четверо дітей стали артистами. Із любові до матері двоє взяли її дівоче прізвище за псевдонім: Микола (Садовський), Марія (Садовська-Барілотті). Іван узяв батькове ім’я та ім’я шевченкового Гната Карого: (Карпенко-Карий). Панас узяв назву улюбленої річки материного дитинства (Саксаганський). Тільки Михайло й Петро зосталися в поліції, а на дозвіллі бавилися віолончеллю та грою у театрі.

Карпо Адамович Тобілевич прожив 87 років, помер 1904 року.